3. Соціальне середовище і проблеми виховання

Діяльність особи здійснюється в певному соціальному середови­щі, що в кінцевому підсумку визначає і характер самої діяльності, і її конкретні форми. Особисте завжди є продукт суспільного, але про­дукт індивідуалізований за змістом і за формою. Розкриваючи соці­альне середовище особи, як визначальний фактор її розвитку, необ­хідно аналізувати не тільки суспільне буття і структуру суспільної свідомості, але також ті елементи середовища, з яким людина безпо­середньо взаємодіє. Соціальне середовище — сукупність об'єктив­них соціальних факторів, що визначають дії особи і які не регулю­ються і не управляються виховними установами. Вплив соціального середовища на особу частіше здійснюється через різні опосередко­вані ланки, що утворюють так зване мікросередовище. Мікросередовище — це об'єктивна, соціальна реальність, що становить сукуп­ність матеріальних, політичних, ідеологічних-і соціально-психологічних факторів, безпосередньо взаємодіючих з особою в процесі її життя і політичної діяльності.

Соціальне середовище і особа

Духовне життя є відображення матеріального життя, але це відображення немеханічне, не пряме і безпосереднє, а діа­лектично суперечливе, опосередковане всією системою історично визначених суспільних відносин, що впливають на характер духов­ного виробництва кожної епохи. Суспільна свідомість — це духов­не життя суспільства, вся сукупність суспільних ідей, поглядів, тео­рій, бажань і настроїв людей. Справжня творчість можлива лише при умові взаємозв'язку і взаємообумовленості активної діяльності особи, пізнання і осмислення нею і навколишнім світом, і самої себе в процесі творення, з одного боку, і кваліфікованого застосу­вання таких знань — з другого. Для ефективного здійснення такого процесу підготовки необхідно не тільки стимулювання внутрішніх збуджуючих мотивів особи, а і усвідомлення діючих зовнішніх фак­торів, що обслуговують потреби в невпинному протягом всього життя підвищенні рівня освіти людини, постійному прагненні до знань, до інтелектуального і морального вдосконалення, тобто обу­мовлює системний розвиток її духовних потреб. Одним з таких факторів є школа.

Школа — основний базовий інститут в системі освіти. Школа виконує головну функцію навчання молоді. Навчання в школі універсально, ведеться різнобічна підготовка особи. Школа, готуючи людину до трудової діяльності, покликана залучати її до культури і має виховувати і підтримувати в ній такі риси і якості, які б сприяли творчому розвитку людини в сфері праці, вдосконаленню внутрішнього морального світу і громадянської зрілості. Ефек­тивності навчання в школі, надає натхненність здійснюваних вчителями і учнями дій, в результаті — навчальний процес набуває якесь святодійство. Пояснюється це тим, що молода людина ще не здатна раціонально зрозумі­ти, що їй необхідно знати і уміти, Щоб молодь активно і заінтересовано включилась в оволодіння знаннями, доцільно ввести в дію ірраціональні еле­менти її свідомості, внушити віру в авторитет вчителя і авторитет наукових знань. Від того, яку роль в спілкуванні з учнями відіграє учитель — пророка чи чуйного співрозмовника, залежить формування особи, послушній чужій волі або самостійної, вольової, творчо думаючої. Ставлення особи в процесі шкільного навчання залежить не тільки від особи вчителя, а й від особливос­тей сприйняття учнями зовнішньої реальності, рівня інтелекту, включенності в конкретні інформаційні потоки, способів і широти зв'язків з іншими людьми, ступеня незалежності суджень і оцінок.

Соціальна творчість проявляється як діяльність, спрямована на перетворення і створення нових форм відносин людей між собою і ставлення до природи, тобто спрямована на утвердження якісно нових структурних і змістовних компонентів взаємодії і взаємовід­носин в різних сферах матеріального і духовного життя. В сучас­них умовах важливе завдання системи виховання і освіти полягає в тому, щоб допомогти людині зрозуміти і відчути багатоманітність її зв'язків з природою і суспільством, уміти адекватно діяти в систе­мах зв'язків. Впливає соціальне середовище-середа на особу, на­самперед, через її потреби. І важливу актуальність має мікросередовище і взаємодія з ним особи в формуванні і задоволенні потреб. Специфіка взаємодії соціального середовища і особи виража­ється в тому, що, по-перше, існує безпосередній зв'язок і постійна залежність між соціальним середовищем і особою, що відбивається на змісті потреб особи, на їх рівні і способах задоволення. По-друге, цілеспрямований вплив особи на соціальне середовище спричиняє до змін соціальне середовище і розвиток особи і зростання її потреб. По-третє, наявність суперечностей при взаємодії особи з середови­щем зумовлено тим, що особа потребує одних і не потребує на даний момент інших компонентів соціального середовища. Крім того, соці­альне середовище далеко не завжди забезпечує необхідні умови для задоволення вже наявних потреб особи. По-четверте, при наявності в соціальному середовищі умов, що роблять неможливим задоволення потреб особи, або навіть становлять небезпеку, виникає прямий анта­гонізм між соціальним середовищем і особою. Соціальне середовище виступає як найбільш загальний рівень соціального визначення особи і її потреб. З розвитком суспільства роль соціального середовища осо­би в формуванні і зростанні її потреб невпинно зростає.