Основні клінічні симптоми інфекційних захворювань у практиці сімейної медицини.

Під час обґрунтування діагнозу потрібно дотримуватись одного з найважливіших правил – у часі розглядати симптом, пам’ятати про циклічність інфекційних хвороб і про відповідність клінічних симптомів певному періоду хвороби.

Місцеві (специфічні) симптоми зумовлені переважно локалізацією збудника захворювання (грип-катаральний синдром; дизентерія – спазм дистального відділу кишок).

Загальні (неспецифічні) симптоми звичайно є проявом токсикозу, вони мають загальні для більшості інфекційних хвороб риси, найчастіше це: лихоманка, головний і м’язовий біль, слабкість.

Характерні ознаки інфекційних захворювань

1. Інфекційне захворювання в більшості випадків починається гостро (протягом 1-3 діб) або підгостро (протягом 7 днів). Як правило, на ранніх стадіях багато інфекційні хвороби за своїми проявами схожі.

2. При інфекційному захворюванні з’являються ознаки інтоксикації – підвищення температури тіла, лихоманка, порушення з боку нервової системи (головний біль, запаморочення, важкість в голові, нудота і т. п.), загальна слабкість, почуття ломоти у всьому тілі і особливо в суглобах. По мірі одужання вираженість проявів інфекційної інтоксикації зменшується.

3. Інфекційне захворювання відрізняє швидка зміна різних симптомів: поява одних і зникнення або збільшення вираженості інших протягом захворювання.

4. По мірі розвитку хвороби картина прояснюється: з’являються ознаки переважного ураження будь-яких органів (або органа), що дає можливість віднести дане захворювання до кишкової інфекції, інфекції дихальних шляхів і т. д.

5. Висип на шкірі або на видимих слизових оболонках при інфекційних захворюваннях, на відміну від висипки при шкірних захворюваннях, з’являється на тлі ознак загальної інтоксикації.

6. Лімфатичні вузли реагують на збудника інфекції помітним збільшенням і хворобливістю при прощупуванні.

7. У більшості випадків ускладнення, що виникають при інфекційному захворюванні, наприклад інфекційно-токсичний шок, ниркова та печінкова недостатність, міокардит, інфекційна енцефалопатія і т. п., не зачіпають органи, уражені при даній хвороби, але можуть представляти безпосередню загрозу для життя хворого.

Лихоманка, визначення, причини, класифікація. Вікові аспекти проблеми при лихоманці. Лихоманка у новонародженого немовляти. Гіпертермічний синдром. Методи обстеження. Невідкладна допомога на до госпітальному етапі при гіпертермічному синдромі, фебрильних судомах.

Лихоманка — це універсальна неспецифічна захисно-при­стосувальна реакція організму на різні подразники. Головне значення надають ендогенному пірогену, що діє на центр тер­морегуляції. До стимулювальних чинників ендогенного пірогену належать бактерії, віруси, антигени, токсини, імунні комплекси, сен­сибілізовані Т-лімфоцити, деякі види пухлин (рак, лімфогра­нулематоз, лейкоз, лімфоми та ін.).

Лихоманка іноді виникає при механічному подразненні структур мозку (крововиливи, пухлина), при порушенні функ­ції центральної нервової системи (термоневроз, нейроциркуля­торна дистонія), при ендокринних порушеннях (клімакс), піс­ля споживання великої кількості їжі, великих фізичних на­пружень, під час перебування в спекотних приміщеннях, у молодих жінок з астенічним синдромом.

Захисно-пристосувальний характер лихоманки зводиться до мобілізації організму проти патогенного агента. Підвищен­ня температури тіла активізує фагоцитоз, продукування анти­тіл мобілізує лейкоцити; вироблення інтерферону, стероїдних гормонів погіршує умови життєдіяльності патогенної флори. Тому зниження підвищеної температури тіла при багатьох ста­нах недоцільне.

Температура тіла для кожної людини є величиною більш- менш постійною. У нормі в пахвовій ямці в дорослих вона ста­новить 36,5—37,0 °С, у дітей залежно від віку — на 0,5 °С вище. У ротовій порожнині і прямій кишці температура вища на 0,5— 1 °С. Протягом доби вона коливається в межах 0,5—0,8 °С. Най­нижчою вона буває між 3-ю і 6-ю годинами ранку, найвищою — між 17-ю і 21-ю годинами вечора. Зазвичай температуру тіла вимірюють 2 рази на добу (7—8-а година ранку і 17—19-а годи­на вечора), за потреби — кожні 3 год. Іноді пацієнтів просять вимірювати температуру 2 рази на добу протягом 7—10 днів, щоб визначити тип лихоманки.

Лихоманки бувають:

• за рівнем підвищення температури:

субфебрильна (37—38 °С, у дітей — 37,2—38 °С);

помірна (38,1—39 °С);

висока (39,1—40 °С);

дуже висока (40,1—41 °С);

гіперпіретична (понад 41 °С);

• за характером температурної кривої:

постійна (febris continua) — добові коливання темпера­тури не перевищують 1 °С. Така лихоманка спостері­гається при ревматизмі, пневмонії;

ремітивна лихоманка (f. remittens) характеризується повторними періодами ослаблення, добові коливання температури понад 1 °С. Часто трапляється при вогни­щевій пневмонії, туберкульозі, черевному тифі, гнійних захворюваннях;

переміжна (f. intermittens) — у межах доби чергуються періоди нормальної і підвищеної температури тіла;

виснажлива, або гектична (f. hectica) — добові коливан­ня температури тіла — 2—4 °С, падіння до норми і ниж­че, часто супроводжується виснажливим потінням. Зуст­річається при тяжкій формі туберкульозу, сепсисі, ін­фекційному ендокардиті;

оборотна лихоманка— схожа на виснажливу, але температура тіла в ранкові години вища від вечірньої (сепсис, бруцельоз, системний червоний вовчак);

неправильна лихоманка— неправильні різноманітні добові коливання температури тіла. Спос­терігається при ревматизмі, туберкульозі, сепсисі;

поворотна лихоманка— характеризується чергуванням періодів лихоманки і нормальної темпера­тури (поворотний тиф, малярія);

хвилеподібна лихоманка— періоди підви­щення і зниження температури тіла (лімфогранулематоз, бруцельоз).

Лихоманка характеризується не лише підвищенням тем­ператури, а і почастішанням пульсу, дихання, зниженням апе­титу.

Швидке підвищення температури тіла до високих цифр ха­рактерне для крупозної пневмонії, часто супроводжується оз­нобом. До швидкого спаду температури можуть додаватися рясне потіння, падіння артеріального тиску.