Питання до самоконтролю

1.Дайте визначення поняття «увага». Які види уваги вам відомі?

2. Розкажіть про прийоми захоплення уваги.

3. Чому постановка дилеми та використання парадоксального висловлювання викликають

увагу слухачів? У якій аудиторії доцільно застосовувати ці прийоми?

4. Поясніть, чому увагу аудиторії потрібно підтримувати? Схарактеризуйте прийоми

підтримки уваги.

5. Що таке «риторичне питання» та «риторичне звертання»? Наведіть приклади.

6. Визначте відмінності у змісті понять «гумор», «іронія», «сатира», «сарказм». До якого

з цих прийомів може вдаватися оратор?

7. Назвіть вірні та невірні прийоми завершення виступу.

8. Схарактеризуйте типи запитань за логічною структурою, за складом, за формою та

за характером.

9. Сформулюйте основні правила відповіді на запитання слухачів.

10. Назвіть основні види спору. Установіть відмінності між ними.

11. Чому спір часто переходить у сварку?

12. Яких правил слід дотримуватися при веденні дискусії?

13. Схарактеризуйте коректні прийоми ведення дискусії.

14. Які прийоми ведення дискусії уважаються некоректними?

15. У чому полягає відмінність між полемічними прийомами і викрутасами? Коли люди

удаються до викрутасів?

16. Поясніть терміни “еклектика” та “софістика”.

17. Як захиститися від заборонених прийомів у спорі?

Лекція №5

ОРАТОР І АУДИТОРІЯ

План

1.Проблема першого враження.

2.Вимоги до невербальних і паралінгвістичних засобів спілкування.

3.”Читання” оратором аудиторії, боротьба з хвилюванням.

4.Перешкоди в діяльності промовця.

5.Знання, уміння та навички оратора.

1. Виголошення промови є завершальним етапом ораторської дії. Акція як розділ риторики вивчає умови спілкування оратора і аудиторії, немовні й паралінгвістичні чинники, що супроводжують це спілкування тощо.

Для будь-якої людини велике значення має те, яке враження вона справляє на інших, оскільки воно впливає на подальше ставлення до неї (перша оцінка формується вже через 10-15 секунд спілкування). Для оратора проблема першого враження теж дуже важлива, оскільки його зустріч зі слухачами, як правило, нетривала, і він не має досить можливостей для того, щоб змінити враження на свою користь. Відомо, що не тільки змістовність виступу впливає на оцінку оратора, а ще і його зовнішність та поведінка

Ораторові варто мати на увазі, що перше враження найкраще запам’ятовується, воно дуже стійке, хоча переважно далеке від істини (більшість рис, які приписуються людині після першого враження про неї, не можуть бути виведені з її зовнішньості та поведінки). Промовець оцінюється аудиторією як з боку його об’єктивних характеристик, так і з боку індивідуальних, особистісних рис (на 98 % запам’ятовується індивідуальність і лише на 2 % − її рольові ознаки). У оцінюванні значну роль грають попередня установка слухачів (спрацьовує механізм стереотипу) і ставлення оратора до публіки.

2. Основою першого враження є візуальний образ людини, тому важливим для оратора є створення позитивного іміджу, який включає такі компоненти: зовнішній вигляд, образ думок, стиль висловлювання, манеру поведінки, особисту чарівність.

Промовецеві варто перш за все подбати про свій одяг. Він повинен бути акуратним, чистим, зручним і ні в якому разі не екстравагантним, недбалим чи неохайним. Краще вибирати одяг офіційний або нейтральний, дещо вишуканий, щоб він відповідав вікові мовця і ситуації спілкування. Чоловікам рекомендується бути чисто поголеними, звільнитися від зайвих речей у кишенях. Жінкам − не мати великої кількості прикрас, сумки, рукавичок, крислатого капелюшка, яскравого макіяжу. Збільшує довіру до оратора темний або світлий традиційний одяг у діловому стилі, доповнений ефектними деталями, з силуетом, близьким до прямокутника. Підвищують оцінку промовця і зусилля, затрачені ним, щоб виглядати добре.

Крім зовнішнього вигляду, на створення враження про оратора впливає манера виступу. Привертає слухачів впевненість промовця у собі (але не зарозумілість і пихатість), його діловитість, емоційність, скромність, дружнє ставлення до аудиторії. Оратор не повинен виглядати стомленим, незадоволеним, надто збудженим, безпорадним і нерішучим, винним або таким, що поспішає.

Енергійність викладу, яка тримає слухачів у стані напруженої уваги; фізична бадьорість; впевнений зовнішній вигляд промовця (для чого слід вище тримати підборіддя, стояти прямо, дивитися в очі слухачам); зосередженість його на змісті; дружній тон − основні вимоги до оптимальної манери виступу.

Щоб виступ був вдалим, ораторові доцільно звернути увагу і на його організацію, на створення найбільш сприятливих умов для роботи. В аудиторії обов’язково повинно бути свіже повітря, належний фон: темна завіса, відсутність яскравих чи рухомих предметів, мінімум меблів. Не рекомендується демонструвати своє незадоволення, робити зауваження слухачам або прохати їх пересісти наперед (можна підійти до основної маси, пам’ятаючи, однак, про необхідність дотримання дистанції соціального спілкування − 1,5-4 м). Не треба відразу починати говорити, коли слово надано: аудиторія має роздивитися нову людину, скласти про неї враження. Тому оратор повинен знаходитися на самому освітленому місці та не ховатися за трибуну.

Виступ бажано виголошувати стоячи, бо це демонструє повагу до слухачів, створює постійну напруженість, дає можливість промовцеві краще відчувати час і більш енергійно промовляти. Поза оратора повинна бути спокійною, невимушеною, але ні в якому разі не занадто вільною чи застиглою. Не слід знаходитися в закритих позах (вони сприймаються як вияв недовіри, а то й зверхності), опиратися руками на невисокий стіл, лягати на трибуну грудьми, розкачуватися, переступати з ноги на ногу.

Ораторові краще стояти на підвищенні (правило „вертикального домінування”), однак у невеликій аудиторіїї подіум треба використовувати якомога менше, інакше порушується правило „інтимності спілкування”. Промовцеві радять наближатися до слухачів, спускатися до зали, ходити по приміщенню, але не заходити занадто далеко (на чверть-третину глибини). Назад повертатися необхідно задкуючи, не поспішаючи, руки при цьому теж рухаються, а не тримаються в кишені.

Незалежно від того, де перебуває оратор по відношенню до слухачів, він повинен так само добре бачити всіх в аудиторії, як і всі – його. Бо погляд, спрямований на слухачів, є свідченням поваги і гарного ставлення до них. Таких промовців слухають більш уважно. Візуальний контакт необхідно здійснювати протягом усього виступу, дивлячись дружелюбно на всіх по черзі, не виділяючи когось персонально. Якщо аудиторія велика, то її варто умовно поділити на сектори і повільно переводити погляд з одного сектора на інший, не залишаючи поза увагою жоден з них (рекомендують„малювати” очима цифру 8, що наче лежить горизонтально на рівні очей слухачів).

Жести − будь-які рухи людини тілом − є зовнішніми виявами мисленнєвого і емоційного стану мовця, носієм його індивідуальності, тому їх роль досить важлива. Жести поділяються на ілюстративні: вказівні (слугують для вказування на місце розташування чого-небудь), описові (дають уяву про форму, зовнішній вигляд і рух об’єкта), виражальні (передають ставлення оратора до чого-небудь); актуалізуючі (за їх допомогою виділяють важливі місця); емоційні (підсилюють виразність промови і використовуються в її кульмінаційних місцях); копіювальні, або жести-імітації; механічні, або жести-паразити (не пов’язані зі змістом промови).

Помірне використання жестів є обов’язковим, мовлення без жестів насторожує слухачів, залишає осад недовіри. Однак жестикуляція має бути природною, відповідати місцю виступу, змісту промови і темпераменту людини. 90 % рухів тіла повинні здійснюватися на середньому рівні (між попереком і плечима), їх треба урізноманітнювати, використовуючи різні типи жестів (за винятком механічних і копіювальних). Ораторові слід не забувати, що жести можуть бути національними.

Міміка промовця, мов зеркало, відображає його стан, впливає на атмосферу в аудиторії, й погано, коли вираз обличчя оратора непорушний і байдужий. Зміст сказаного та вираз обличчя повинні збігатися, підсилювати в разі потреби емоційне звучання промови, привертати, а не відволікати увагу слухачів. Міміку, так само як позу і жести, не доцільно готувати заздалегідь, а тим більше репетирувати їх перед дзеркалом: адже вони диктуються обстановкою, умовами, настроєм аудиторії та самого промовця. Але якщо міміка у людини невиразна, її варто розвивати, а з поганими звичками боротися. Обличчя оратора може бути серйозним чи веселим, але обов’язково привітним і дружнім, чому сприяє посмішка.

Ораторові необхідно постійно працювати над голосом: чітко і правильно вимовляти звуки, мати добру дикцію. Сила голосу пов’язана з розмірами аудиторії, але при цьому належить пам’ятати, що у великому приміщенні, де хвилі звуку поширюються повільніше, і говорити треба більш повільно.

Інтонація виступу − тональне забарвлення мовлення − теж має залишатися природною, але різноманітною. Темп мовлення повинен бути середнім (120 слів на хвилину), без значних пауз. Їх варто робити до і після виголошення важливої думки: пауза „до” готує слухачів до чогось важливого, „після” – закликає напружитися і обдумати сказане, стимулює мисленнєву діяльність (ці паузи називають драматичними, або логічними; існують ще й психологічні паузи: з’являються під впливом почуттів).

Таким чином, оратор − це і декламатор, і актор, оскільки однією із запорук успішного виступу є невербальна поведінка й паралінгвістичні особливості мовлення.

3. Оратор повинен бути і гарним психологом: уміти „прочитувати” інформацію про стан слухачів, їх ставлення до виступу, до нього особисто і, відповідно до цього, коригувати свою поведінку і мовлення. Для цього необхідно знати: на що треба звертати увагу, що це може означати, який висновок із цього слідує.

Наприклад, про увагу до виступу свідчать: погляди слухачів, спрямовані на оратора; тулуб, нахилений у бік мовця; нахил голови вбік (кулак при цьому може підпирати щоку, а якщо слухач розмірковує – то великий палець буде випрямлений і торкатиметься скроні). Виявом незацікавленості є „застиглий” або спрямований вбік погляд; напружена постава; голова, що підтримується всією долонею; малювання на папері сторонніх предметів. Переплетені пальці рук, які лежать на столі, демонструють дратівливість або напруження; рука торкається вуха (або губ) і опускається вниз – бажання щось заперечити; погляд спідлоба − агресивність, незгоду тощо.

Уміння ”читати” співрозмовників – дуже важлива навичка, яка приходить з досвідом, тому ораторові треба розробляти спостережливість. Розуміння реакції аудиторії допоможе йому і боротися з хвилюванням.

Виступ перед слухачами завжди хвилює промовця, приводом для цього може бути страх незнайомої аудиторії (подолати його допоможе самонавіювання) та відчуття недостатньої підготовки (вихід – резервні знання ). Існуюють і технічні прийоми боротьби з хвилюванням: перед виходом до слухачів треба розслабитися, дихати глибоко й повільно, починати говорити не поспішаючи, під час промови можна писати щось на дошці, ворушити пальцями рук (за спиною), триматися за трибуну чи стілець (не слід боротися з творчою схвильованістю, яка надає промові відвертості та сердечності).

4. Причиною хвилювання оратора можуть бути і різноманітні неполадки в ході виступу, наприклад, організаційно-технічні: 1)в аудиторію доноситься шум з вулиці чи сусіднього приміщення (усунути джерело шуму, якщо це неможливо – ігнорувати його, підійти ближче до слухачів); 2)у приміщення постійно заглядають (повісити оголошення на дверях: ”Іде лекція”); 3)слухачі запізнюються (на поодиноких краще не зважати, якщо ж увійшла група – перечекати, доки всі сядуть на місце); 4)у залі задушливо (зробити перерву для провітрювання або скоротити виступ); 5)вийшов з ладу мікрофон чи згасло світло (звернутися до організаторів).

Неполадки можуть виникнути і в діяльності оратора: 1)помилився на слові і це помітили слухачі (на незначних помилках не акцентувати уваги, в іншому випадку –вибачитися); 2)пропустив пункт виступу (якщо є потреба − повернутися до нього після закінчення попередньої думки).

Заважати промовцю можуть і слухачі: 1)активно реагують на зовнішні перешкоди (не звертати, доки можливо, уваги; перечекати акитвні дії чи шуми, зробити паузу; підійти ближче); 2)розмовляють між собою (можна не звертати уваги або теж підійти ближче); 3)встають і виходять (не слід робити зауваження, достатньо з гумором прокоментувати); 4)з місця звучать репліки незгоди (на тривіальні репліки не реагувати, на серйозні зауваження пообіцяти відповісти після закінчення виступу); 5)лунають грубі, провокаційні викрики (демонструвати свою перевагу і контроль над ситуацією, не вступати в дискусію, у разі потреби − вдатися до іронії чи сарказму).