11 Вересня 2 уроки тема: Родинно-побутові пісні, їх види. Культ романтизованих почуттів, сентиментальний пафос, традиційна символіка.

"Місяць на небі, зiроньки сяють", "Цвіте терен, цвіте терен", "Сонце низенько, вечір близенько" , "В кінці греблі шумлять верби", "За городом качки пливуть", "Світи, світи, місяченьку", "Лугом іду, коня веду"

Пісенне слово в характерних поетичних образах передає і уза­гальнює людський досвід.

Мові української народної пісні властиві особлива поетич­ність, м'який ліризм.

Окрім музичного багатства, українська народна поезія має такі художні засоби: народнопоетичні паралелізми, глибокі й точні порівняння, яскраві епітети, добірні слова живої народної мови,

зменшувально-пестливі форми.

Отже, поетика народної пісні — це сукупність художніх засобів, за допомогою яких яскраво відображуються події, явища у творі.

Поетика (гр. роіеtіке — творче мистецтво) — наука про сис­тему засобів і способів вираження думки в літературних творах. Одна з найстаріших галузей літературознавства

Ідейно-тематичний зміст родинно-побутового циклу пісень (загальна характеристика)

Вони охоплювали найважливіші події і явища з родинного життя селян, з винятковою повнотою відображали їхню пси­хологію, погляди, мораль. У них немає чітко виражених «тру­дових сюжетів», розповідей про важку працю, але зображення подій ведеться на фоні трудового життя, що надає їм життєвої правдивості.

Найбільшу частину українських побутових пісень становлять пісні про кохання, в яких відтворено багатогранність людського життя, розкрито світ людських переживань.

Пісні про кохання відбили високі моральні якості трудової молоді. Щирість, довіра, взаємоповага, радість кохання, гіркота вимушеної розлуки, туга за коханою, зрада — ось основні мо­тиви, що проймають ці пісні.

Головними персонажами пісень про кохання є хлопець і дів­чина, а характер стосунків між ними, їхні почуття і переживання визначили зміст творів. Від імені цих героїв і складались пісні.

Найповніші і найпоетичніше в піснях зображено дівчину, її щасливе та нещасливе кохання. Образ її постає з поетично ніжних характеристик: вона «красна», «серденько», «вірная», «чорнобрива», у неї «брови як шнурочок», «личко, як яблучко». Аналогічно змальовано й хлопців.

Вірність у коханні була найвищим ідеалом у стосунках мо­лоді, мірилом чеснот; які народ ставив вище за золото й срібло, вище від багатства.

Характерною рисою пісень про кохання є їх драматизм. Він найчастіше визначався суспільними умовами — перешкодою взяти шлюб через майнову нерівність. Заможні батьки не дозволяли своїй дочці йти за убогого, син багатіїв не міг одружитися з бідною.

Причиною розлуки могли бути і підступні наклепи лихих лю­дей: недобрих сусідів чи подружок.

Часто розлучались пари і через підступність суперниць.

Закохані наполегливо борються за своє щастя, прагнуть пере­бороти всі перешкоди.

У піснях про кохання охоронцем морально-етичних норм по­ведінки молоді найчастіше виступає мати. Вона застерігає дочку від помилок, не пускає до козака-гультяя, а сина до дівчат, які вміють чарувати.

Серед пісень про кохання часто натрапляємо на такі, в яких розповідається про чарування дівчиною хлопця, щоб привернути до себе чи наслати на суперниць усілякі лиха.

Пісні про родинне життя досить різноманітні за тематикою. Найбільше уваги в них відводилось розкриттю взаємин між чо­ловіком і жінкою та стосункам з іншими членами родини. Важкі умови життя заміжньої жінки зумовлювались насамперед тим, що її видавали заміж силоміць за нелюбого, до чужої сім'ї. Бать­ків чоловіка здебільшого цікавило не щастя молодого подружжя, а працьовита невістка. їй доводилось робити майже всю хатню ро­боту. Вона готувала їжу, прала на всю сім'ю, доглядала дітей.

Потрапивши в чужу сім'ю, дівчина одразу ж відчувала всю повноту влади над нею свекрухи і свекра, мала коритися їм _в усьому. Чоловікова мати не тільки примушує молоду жінку тяжко працювати, а й докоряє їй, ображає, змушує сина ні за що бити свою дружину.

Син здебільшого виконує накази матері, але в деяких піснях говориться, що він виступає проти її волі, заступається за дру­жину, бо вона слухняна. Помітно, що в українських піснях крив­дником рідко виступає свекор.

Здебільшого в піснях показано молоду жінку, яка кориться свекрусі, мовчки зносить її наругу. Але є пісні, де звучить про­тест, показано рішучий опір невістки.

Особливо тяжкою була доля жінки з чоловіком-п'яницею.

Пияцтво було особливо згубним для бідних селян. Воно при­зводило до остаточного розорення сім'ї.

Молода жінка, віддана за нелюба чи п'яницю, засліплена го­рем, сама тягнеться до корчми.

Родинний деспотизм щодо невістки був дуже сильним, і гарна здорова молодиця за два-три роки перетворювалася па стару хвору жінку.

У піснях відображено тему видання дівчини за старого, але багатого. Чоловік їй осоружний, багатство немиле. Тільки одру­ження з милим може принести щастя — такий лейтмотив бага­тьох пісень.

Доля матері, особливо матері-вдови, є однією з найпоширені­ших тем у родинно-побутових піснях. У них проникливо, з вели­ким співчуттям до вдови змальовувались її життєві незгоди. Ні­кому зорати ниву, посіяти, зібрати хліб, нічим годувати малих дітей. Нікому допомогти вдові в біді, нікому пораду дати.

Отже, в родинно-побутових піснях народ оспівує головним чином родинне життя — радості й печалі, події й розчарування, взаємовідносини жінки й чоловіка, дівчини й парубка тощо. Впродовж багатьох століть пісня правдиво розповідає про долю українського народу