2. Класифікація принципів адміністративного права

У сучасній українській науці адміністративного права існує декілька підходів до класифікації принципів адміністративного права. Одна з пер¬ших класифікацій була запропонована Г. Й. Ткач; вона класифікувала принципи на:

• загальні принципи: принцип законності, принцип пріоритету прав та свобод людини і громадянина, принцип рівності громадян перед зако¬ном, принцип демократизму нормотворчості й реалізації права, принцип взаємної відповідальності держави і людини, принцип гуманізму і спра-ведливості у взаємовідносинах між державою і людиною;

• спеціальні принципи: принципи державної служби, принципи адміністративної відповідальності, принципи адміністративного про¬цесу1.

Іноді у літературі принципи адміністративного права підміняються принципами державного управління, до переліку яких входять принци¬пи: відповідальності органів виконавчої влади (посадових осіб) за дору¬чену справу перед людиною та державою; верховенства права; закон¬ності; участі громадян та їх об’єднань в управлінні; рівноправності гро¬мадян в управлінні; гласності2.

Слушною у даному контексті є думка В. Б. Авер’янова, який, спира¬ючись на поширені погляди радянських і сучасних українських дослід¬ників, зазначив: «Колишнє радянське адміністративне право (єдине в цьо¬му сенсі серед інших галузей права) залишилося без власних принципів саме через те, що в теорії вони підмінялися принципами державного управління»

3. Принцип верховенства права як основоположний принцип адміністративного права та його співвідношення з принципом законності

ПРИНЦИП ВЕРХОВЕНСТВА ПРАВА - це фундаментальний принцип адміністративного права.

Система принципів адміністративного права, як і будь-яка система, повинна базуватися на певних основоположних принципах, які мають засадниче значення для всієї галузі права. До таких принципів слід від¬нести принцип верховенства права та принцип законності (який, до речі, в судових рішеннях Європейського суду з прав людини розглядається як складова, одна з істотних вимог принципу верховенства права).

4. Зміст принципу верховенства права

Принцип верховенства права — засадничий принцип правової си¬стеми України та системи принципів адміністративного права. Дослі- дкення змісту та істотних вимог цього принципу, нормативне закріплен¬ня в компетенції органів державної влади обов’язку його неухильного дотримання, принципове вирішення доктринальної дискусії про місце принципу верховенства права в системі принципів адміністративного права України слід визнати доленосними для формування оновленої си¬стеми адміністративного права як галузі права та законодавства.

Впроваджуючи до національної правової системи принцип верхо¬венства права, необхідно враховувати широкий спектр його значень, які сформувалися історично в різних країнах, та керуватися науково обґрун- юваним національним підходом до його розуміння і використання в дер¬жавотворчій, правотворчій, правозастосовній практиці.

Принцип верховенства (панування) права отримав доктринальне тлумачення як центральний елемент британської Конституції завдяки ві¬домому англійському вченому-конституціоналісту Альберту Венну Дайсі. Він зазначав, що для досягнення максимального ефекту від застосування ідеї верховенства права необхідно розрізняти три близькі за своїм зміс¬том концепції:

• «панування права — ніхто не може бути зобов’язаний нести нега¬тивні наслідки у встановленому законом порядку сам або своїм майном, окрім як у випадку прямого порушення закону, у передбаченому законом порядку в суді загальної юрисдикції;

• верховенство права — не лише те, що жодна людина не може бу¬ти над законом, а й те (і це важливо), що до кожної людини, незалежно від посади або умов, застосовуватиметься один (загальний, звичайний) за¬кон, а справа має розглядатися в одному (загальному, звичайному) суді;

• панування духу законності — проникність змісту Конституції вер¬ховенством права завдяки загальним конституційним принципам (напри¬клад право на особисту свободу, право на публічні збори), які є результа¬том судових рішень, що визначають права індивідів в окремих справах, розглянутих судами, і через те, що у багатьох іноземних конституціях за¬кріплені гарантії прав індивідів, які виникають, або можливо виникли із загальних принципів конституції»

Доктрина верховенства права А. Дайсі, як вказують сучасні західні дослідники, складається з трьох основних ідей:

• «Право є вищим і протилежним деспотичній владі. Тільки у випадку, коли діями особи порушено закон, їй буде призначено покарання судом у встановленому законом порядку. Також підкреслено, що уряди

не можуть мати широких дискреційних повноважень, вони обов’язково повинні бути хоча б певною мірою обмежені.

• Кожна людина має бути рівною перед законом, що означає, незалежно від того, ким вона є — чи державним службовцем, чи селянином, у випадку порушення закону розгляд у суді буде відбуватися за тими самими ж законами.

• Норми конституції не є основним джерелом права — основним джерелом виступають природні права людини. Кожна людина у суспільстві мусить мати свої права та свободи, які дозволяють їй робити все, що вона бажає. Кожний, чиї права порушені, має право на судовий захист»

Серед українських вчених-адміністративістів, представників науки теорії права та конституційного права, які зробили вагомий внесок у роз¬виток вітчизняних уявлень про зміст принципу верховенства права та його значення для розвитку доктринальних положень юридичної науки з урахуванням досвіду зарубіжних демократичних держав, слід виділити В. Б. Авер’янова, С. П. Головатого, А. Г1. Зайця, В. О. Зайчука, В. М. Кам- па, М. І. Козюбру, А. М. Колодія, В. В. Копєйчикова, Д. М. Лук’янця, В. Ф. Погорілка, П. М. Рабіновича, А. О. Селіванова, В. Ф. Сіренка, Ю. М. Тодику, В. М. Шаповала, Ю. С. Шемшученка та деяких інших.

У період незалежності у дослідженнях вітчизняних вчених основна увага приділяється розмежуванню поняття верховенства права з поняттям правової держави, принципом законності; широко відомою стала диску¬сія щодо співвідношення принципів верховенства права та верховенства закону.

Одним із найважливіших аспектів застосування принципу верховен¬ства права є проблема забезпечення верховенства права у сфері вико¬навчої влади. Як правильно зазначив В. Б. Авер’янов, саме «виконавча гілка державної влади — найбільш наближена до людини гілка влади, з якою у людини відбуваються найчастіші контакти з приводу задоволення різноманітних суб’єктивних прав і законних інтересів особи»

У працях вітчизняного теоретика права П. М. Рабіновича відзнача-ється, що «під верховенством права слід розуміти всезагальну роль права у стосунках між усіма учасниками суспільного життя, у життєдіяльності державних і недержавних організацій, соціальних спільностей, груп, об єднань, усіх людей»-. Відповідно до визначення, наданого цим авто¬ром у «Юридичній енциклопедії», «верховенство права — панування права у життєдіяльності громадянського суспільства і функціонуванні держави» .

Спираючись на таке розуміння, М. І. Козюбра стверджує, що «прин¬цип верховенства права може бути розкрито т ільки за умови дотримання певних гносеологічних позицій щодо права: по-перше, мусить мати міс¬це розрізнення права і закону; по-друге, право слід розглядати не як акт державної влади, а як соціальний феномен, пов’язаний з такими катего¬ріями, як справедливіст ь, свобода, рівність, гуманізм; по-третє, право має розглядатися у нерозривній зв’язці з правами людини» . Зазначається, що «деякі складові принципу верховенства права не завжди напряму фіксу¬ються у конституціях, і Конституція України у цьому відношенні не є винятком. Вони сформульовані переважно правовою наукою та судовою практикою, що ніяк не применшує їх значення для утвердження верховен-ства права. До таких його складових належать, зокрема, принципи визначеності та пропорційності»

У свою чергу, С. П. Головатий зауважує, що «верховенство права - це ідея винятково природного права, доктрини природного права, тобто — ідея, яка виникла на визнанні одного факту: людина як істота природи з’являється на світ з певними правами і свободами, яких їй ніхто не дає і ніхто не має права від неї відібрати. І ці права та свободи називаються основоположними, які є невідчужуваними» .

Важливо наголосити, що принцип верховенства права окремими до¬слідниками ототожнюється з принципом законності, адже обидва принци¬пи передбачають обов’язок держави виражати в законах право та підкоря¬тися цим законам. Але така думка, на наше переконання, не може відпо¬відати сучасним уявленням про принцип законності та принцип верховен¬ства права, оскільки останній на сьогодні визнається фундаментальним принципом правової системи Європейського Союзу (поряд з принципами демократії, свободи, рівності), а принцип законності розглядається як один з основних конституційно-правових принципів (національний рівень).