4. Тенденції розвитку методології управління

4.1 Становлення методології науки управління

В умовах сучасного ділового світу, що нерідко виявляється непередбаченим і неконтрольованим, традиційні механізми "наукового менеджменту" стають непродуктивними. Традиційна управлінська наука усе менше відповідає практичним інтересам менеджерів, оскільки фокусує свою увага на аналізі, прогнозуванні і управлінні. В умовах мінливості зовнішнього середовища виникає нова наука управління, що концентрує свою увагу на хаосі, складності і самоорганізації. Сьогодні вчені створюють методи, за допомогою яких складні системи можуть ефективно справлятися з невизначеністю і швидкими змінами. Це відкриває можливість плідного діалогу між практикою управління і наукою, успішного використання досягнень науки в практиці.

Представляється, що перші успішні спроби зробити практичні висновки з положення минулого, що створилося, розпочато в Японії, де почали активно проводити дезинтеграцію великих компаній, спрощувати управлінську ієрархію на фірмах, прискорюючи на цій базі інноваційні процеси і підвищуючи їхню ефективність. Це привело до зниження витрат і посиленню позицій японських фірм на світовому ринку.

Щоб зрозуміти, що являє собою нова наука управління і яка її методологія, необхідно показати, що виявилося джерелом науки управління як такої.

Яскравим прикладом може служити книга Ф.Тейлора "Принципи наукового управління" (Нью-Йорк, 1919 р.), у якій були викладені основні принципи ефективної промислової організації. Сьогодні вона визнається класичною. Ідеї Тейлора допомогли багатьом промисловим компаніям придбати той вид, що вони мають сьогодні, а також визначити задачі управління для декількох поколінь менеджерів.

На книгу Тейлора глибокий вплив зробили проблеми, що турбували в той час науку, зокрема фізику. У XІХ ст. закони руху Ньютона вперше були використані для аналізу сил, що впливають на складні фізичні системи, дозволяючи тим самим ученим прогнозувати поводження цих систем. Принципи термодинаміки, що одержали розвиток у другій половині століття, заповнили один відсутній елемент у теорії Ньютона - теплові взаємодії. Завдяки цим принципам стало можливим довести до завершення ньютоновську концепцію фізичного світу. Обидві ці теорії дозволяли вченим розраховувати, як машини можуть функціонувати з максимальною ефективністю.

Ф.Тейлор запропонував замінити індивідуальну оцінку кожного робітника науковим підходом до управління. Менеджери повинні були відокремити планування роботи від її безпосереднього виконання і залишити за собою право вибору методів виконання конкретної задачі. Аналізуючи всі етапи робочого процесу і створюючи стандарти для кожного з них, вони могли визначити найкращий метод виконання задачі, що гарантує максимальну ефективність.

Ці й інші специфічні поради Тейлора по управлінню відбивали наукове представлення XІХ ст. - розподіл цілого на окремі частини для того, щоб краще здійснювати контроль над ними. Дійсно, методика функціонального поділу (відділ планування, відділ заробітної плати, відділ стандартизації технології й устаткування і т.п.) є засобом досягнення зазначеної мети.

Принципи Тейлора ознаменували революцію в управлінні й організації праці. Протягом десятиліть його ідеї сприяли масовому росту продуктивності праці і підвищенню рівня життя.

Однак досвід останніх 20 років показав, що в новій ситуації використання цих принципів веде до катастрофи. В умовах швидко мінливих ринків, квантифікація роботи, відділення планування від виконання, ізоляція робітників один від одного створюють такі організаційні структури, що важко в короткий термін пристосувати до змін, що відбуваються.

Сьогодні менеджери повинні заново осмислити фундаментальні елементи системи Тейлора: організація праці, мотивація робітника, задачі управління. Більшість нових управлінських ідей є або прямими, або непрямими відгуками на неадекватність первісної моделі Тейлора. Однак основні принципи нової управлінської парадигми залишаються поки неясними.