Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Лекція 2 Соціологія.doc
Скачиваний:
0
Добавлен:
01.07.2025
Размер:
195 Кб
Скачать
☆

2.2. Соціологія еліти в. Парето

Вільферо Парето (1848-1923 рр.) був першим визначним соціологом новіт­ньої доби в Італії.

Соціологічна система В.Парето побудована на принципах психологізму. Він вважає, що найістотнішими чинниками соціального життя є почуття, інстинкти, емоції, підсвідомі фактори. Саме вони визначають поведінку як окремого індивіда, так і соціальних груп. Дослідження суспільного життя Парето розпочинає з погляду індивіда («людської молекули»), його дії та вчинків.

Методологічні установки В. Парето формуються під впливом вагомих досягнень природничо-наукового знання другої половини XIX ст. За його думкою, природознавство досягло значних успіхів в пізнанні світу завдяки

використанню точних формулювань, математичних формул і однозначних термінів. Тому й в соціології слід відійти від метафізичних (загальних і до­вільних) суджень і головну увагу звернути на емпіричну обґрунтованість соціологічного знання. Наукова соціологія не може існувати поза досвідом, виключно на загальнофілософських принципах. Лише експериментальні (факти, доповнені логічним аналізом, дають змогу здобути точні й правдиві соціологічні знання. На цій підставі Парето називає свій соціологічний ме­тод логіко-експериментальним. Його суть полягає у двох взаємодоповнюю­чих процедурах: з одного боку, це – спостереження явищ, дослідження регу­лярності їх виникнення і зникнення, а з другого – екстраполяція здобутого знання на ті об'єкти і явища суспільного життя, які не були об'єктом безпосереднього спостереження. Застосування цього методу дає змогу виявити регулярність, повторюваність зв'язків між явищами реальності, що і є метою соціологічної науки.

Соціальне життя, з погляду В. Парето, є переплетінням двох типів людських вчинків – логічних і нелогічних. Прикладами логічних дій є діяльність вченого, будівельника, інженера. В цьому випадку людина ставить мету діяльності і намагається використати розумні, ефективні засоби її досягнення. Однак більшість людської дій є нелогічними: це дії, які скеровуються не раціональними знаннями, а інстинктами, вірою, традиціями, почуттями. Нелогічний тип дій явно переважає сферу логічної діяльності і є вирішальним в суспільному житті. Суспільство в цілому є сукупністю нелогічних дій і вчинків, які взаємодіють між собою, внаслідок чого утворюється певна соціальна система. Саме тому В. Парето і вважає, що соціологія повинна досліджувати нелогічне, ірраціональне в поведінці і житті людини та соціуму.

Найважливішими компонентами соціальної системи є резидуї та деривації. Резидуї – це основа, фундамент людських почуттів, інстинктів, загалом психологічного стану людини. Вони – сталі, незмінні та ірраціональні. Водночас варто пам'ятати, що резидуї включають в себе не лише психічні явища, а й культурні факти, які сформувалися в ході історичного процесу, увійшли в психіку людини й визначають її поведінку в багатьох ситуаціях (наприклад, при зустрічі знайомі люди вітаються один з одним).

В цілому резидуї є тими компонентами соціальної дійсності, які непідвладні конкретним життєвим ситуаціям, а котрі, навпаки, самі визначають поведінку та дії людини в кожній конкретній ситуації. Індивід завжди живе в певних, конкретних умовах, попадає в конкретні, неповторні життєві ситуації, але його схильності й спрямовування залишаються незмінними, вони виявляються лише по-різному. Ця неоднаковість зумовлена тим, що кожній людині притаманні шість класів резидуїв, які в залежності від умов поєднуються по-різному, складають різні комбінації, що і визначає різну поведінку людини.

Деривації (похідне, відхилення) – це ідеологічні концепції, теорії, програми, міфи, легенди і т.п. Вони є похідними, вторинними стосовно резидуїв і формуються на основі останніх. Проте, незважаючи на свою вторинність. деривації відіграють важливу роль в соціальному житті. Люди, вважає Парето, мають атрибутивну схильність пояснювати і обґрунтовувати свої вчинки і дії. Ці пояснення досить часто бувають довільними й навіть абсурдними. але людей вони задовольняють і втішають. Деривації (ідеї, теорії) слугують псевдологічним обґрунтуванням нелогічних (ірраціональних) дій людей. маскують їх справжні мотиви і цілі; вони є свого роду прикриттям нелогічності людського життя. Цінність деривацій полягає не в їх істинності, правдивості, логічності, а в тому, що вони переконують людину в доцільності. цінності і розумності її дій, які насправді не є такими. Деривації пояснюють та обґрунтовують дії людей посиланням на твердження різноманітного роду догм та аксіоми: «так треба, тому що так треба»; «так треба, тому що це заповідь божа»; «так треба діяти, тому що так сказано в програмі, кодексі» і т.п.

Основний висновок, до якого приходить В.Парето внаслідок вивчення резидуїв і деривацій, полягає в твердженні про незмінність людської природи, яка проте може по-різному виявлятися в суспільному житті.

В пояснені суспільства як певної соціальної системи В. Парето виходить з тези, що в історії людства відсутні прогрес і розвиток. Суспільство є стала система, мінливість якого має хвилеподібний характер: від стану рівноваги воно переходить до боротьби між різними групами, а потім знову повертається до рівноваги. Після цього розпочинається новий історичний цикл, який здійснюється за тією ж схемою, що і попередній. Боротьба між соціальними групами викликається різними інтересами цих груп, їх розмежованістю. Оскільки ж суспільство завжди якимось чином диференційоване, розділене, то завжди існує і боротьба між різними його верстами. Тому, не думку Парето, боротьба є універсальним законом суспільного життя. Основна форма вияву цієї боротьби здійснюється в конфліктах між елітою і масою.

Розмежування суспільства на еліту і масу має всезагальний характер, бо воно витікає з природної нерівності людей. Еліта є головним чинником соціальних змін, їх продуцентом, вона є розважливішою, енергійнішою і прозорливішою, ніж маса, котра підвладна забобонам та емоціям. Саме еліта володіє знаннями та психологічними якостями, які необхідні для керування державою і суспільством в цілому. В. Парето є одним з найвідоміших в соціології представників елітарної концепції суспільства. Історія суспільства, з його погляду, є історія боротьби еліт, їх виникнення і занепаду.

В історії суспільства склалися два типи еліти – «лисиці» і «леви». Перші правлять за допомогою хитрощів, маніпуляції масами, пропаганди, запевнені «Леви» наділені силою, міцною волею, наполегливістю і непримиренністю (це насамперед революціонери і фанатики). На кожному з етапів суспільного поступу панує один із типів еліти, а другий відсувається на задній план. Проте через певний проміжок часу засоби, які використовує правляча еліта, вичерпують себе, суспільство йде до хаосу, втрачає рівновагу і тоді на зміну правлячій еліті приходить другий тип еліти, котрі поступово відновлюють соціальну рівновагу. Але через деякий час і вона перестає відповідати реальним процесам, не може забезпечити рівновагу в суспільстві і витісняється з політичної сцени першим типом еліти. Таке чергування, циркуляція еліт («лисиці» – «леви» – «лисиці» і т.д.) є загальним законом історії. Коли один тип еліти вичерпує свою енергію на зміну йому приходить інший. Одним із важливих положень концепції еліти В.Парето, яка, щоправда, дещо суперечить його принциповій тезі про незмінність природи людини, є твер­дження, що еліта не виступає абсолютно відмежованою від маси, а, може, і повинна поповнюватися найбільш обдарованими представниками нижчих верств. Інакше вона деградує і не зможе знову зайняти провідне становище в суспільстві. Теорія еліти є вузловим положенням в соціологічній концепції Парето. Саме за допомогою неї він пояснює динаміку змін в суспільстві. Водночас зазначена теорія не є серцевинною в його поглядах, оскільки найважливіше для Парето полягає в тому, щоб пояснити шляхи досягнення рівноваги, сталості суспільства.

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]