Тактична підготовка

ТАКТИКА (давньогрец. taktiká — мистецтво шикування військ, від давньогрец.

tásso — шикую війська) — наймасовіша галузь та найстаріша складова (як і стратегія) воєнного мистецтва, що охоплює теорію та практику підготовки й ведення бою підрозділами та частинами. Структурно тактика складається із загальної тактики, тактики родів військ і спеціальних військ.

Тактична підготовка — це головний вид бойової підготовки військ, основа польової виучки. Її спрямовують на: відпрацювання навичок, ініціативи та самостійності в прийнятті рішень під час виконання поставленого завдання; вивчення бойових можливостей своїх сил, у тому числі й взаємодіючих, та тактики їхніх дій; вивчення бойових можливостей сил та засобів імовірного противника і тактичних прийомів їх використання; вивчення театру бойових дій, а також питань правового регламентування засобів і методів ведення бойових дій як на морі, так і на суходолі.

Бойова підготовка — це система заходів, які планують, організовують і проводять для навчання та виховання особового складу всіх категорій військовослужбовців, підготовки і злагодження підрозділів, частин, з’єднань, органів управління (штабів) веденню бойових дій та виконання інших завдань за призначенням, а також для підтримання бойової готовності на рівні, визначеному чинним законодавством.

Бойовий статут Сухопутних військ — це основа тактичної підготовки. У Бойовому статуті Сухопутних військ викладені основні положення щодо підготовки та ведення сучасного загальновійськового бою механізованим взводом (відділенням) та танковим взводом (танком), а також рекомендації щодо дій гранатометного і протитанкового взводів у різних видах бою за різних кліматичних, географічних умов, як удень так і вночі.

Завдання, структура тактичної підготовки учнів у складі навчальних підрозділів. Тактична підготовка як провідний розділ програми вивчає: основні положення щодо підготовки та ведення сучасного високоманеврового бою механізованим відділенням, танком; прийоми і способи дій солдата, танка в основних видах бою в складі бойових груп, відділень.

Тема: основи загальновійськового бою

§ 7. Загальновійськовий бій

Обговоріть, яка, на вашу думку, послідовність розвитку подій у загальновійськовому бою.

Характер сучасного загальновійськового бою вимагає від військовослужбовців глибоких знань засобів і способів ведення бойових дій, твердих практичних навичок щодо управління військами в бою, виявлення самостійності та ініціативи.

Складовою частиною кругозору військовослужбовців є тверде знання ними основ сучасного загальновійськового бою, його суті, принципів, характерних рис, видів бою, забезпечення бойових дій.

Суть сучасного загальновійськового бою. Єдиним засобом досягнення перемоги частинами й підрозділами в збройній боротьбі з противником є бій.

Бій — основна форма тактичних дій військ, яка є організованими й узгодженими за метою, місцем і часом ударами, вогнем і маневрами з’єднань, частин і підрозділів з метою знищення (розгрому) противника, відбиття його ударів та виконання інших завдань в обмеженому районі протягом короткого часу. Він може бути загальновійськовим, вогневим, повітряним, протиповітряним та морським (іл. 7.1).

Мета бою — знищення, придушення або взяття в полон живої сили противника; знищення та захоплення його озброєння, бойової техніки й зменшення здатності до подальшого опору. Мету досягають потужними ударами всіх видів зброї, а також активними й рішучими діями з’єднань, частин і підрозділів із проведенням маневру.

Сучасний бій є загальновійськовим, оскільки в ньому беруть участь підрозділи, частини та з’єднання всіх родів військ, спеціальних військ, авіації та кораблів Військово-Морських сил при веденні бойових дій на приморських напрямках.

Зміст бою залежить від рівня розвитку озброєння й військової техніки. Основним змістом сучасного загальновійськового бою є удари високоточною зброєю, вогонь звичайних засобів ураження, удар і маневр військ. Способи ведення бою залежать від обстановки та видів зброї, що застосовуються.

Основний спосіб ведення бою — це послідовний розгром (ураження) угруповань військ противника. Він вимагає рішучого зосередження сил і засобів на головному напрямку, умілої організації та здійснення вогневого ураження угруповання противника при одночасному впливі на його резерви й об’єкти в глибині оборони і тилу, рішучого нарощування зусиль для розвитку досягнутого успіху (відбиття ударів противника) на найважливіших напрямках, постійної готовності військ до негайних дій у випадку застосування противником зброї масового ураження.

В иди загальновійськового бою. Загальновійськовий бій є частиною битви. Він продовжує залишатися одним із найважливіших шляхів досягнення бойового успіху й сьогодні. Упровадження в життя планів командирів здебільшого розпочинається, здійснюється та закінчується боєм загальновійськових з’єднань, частин і підрозділів.

Для здобуття перемоги над противником частини та підрозділи застосовують різні тактичні прийоми і способи дій та їхнє можливе поєднання. Однак, незважаючи на різно-

манітність бойових дій, їх класифі-

кують за видами, враховуючи най- _Іл. 7.1. Загальновійськовий бій: тактичне навчання

суттєвіші ознаки. Такими ознаками є: мета бою, способи її досягнення й характер дій військ протидіючих сторін. Залежно від цього, у тактиці розрізняють два види загальновійськового бою: оборону та наступ.

Оборона — вид бою, мета якого зірвати або відбити наступ (удар) переважаючих сил противника та завдати йому значних втрат, утримати важливі райони (рубежі, об’єкти) і цим створити сприятливі умови для переходу в рішучий наступ. Цього досягають звичайними засобами ураження, широким маневром, вогнем, проведенням контратак у поєднанні зі стійким утриманням основних районів (рубежів). До оборони війська можуть переходити вимушено чи навмисно. Обороняються в тих випадках, коли наступ вести неможливо або недоцільно, а також за необхідності шляхом економії сил і засобів на одних напрямках створити умови для наступу на інших, більш важливих. Оборону готують завчасно або під час бою за відсутності безпосереднього зіткнення з противником чи в умовах зіткнення з ним.

Механізоване відділення обороняє позицію вздовж фронту до 100 м. Як правило, на позиції відділення викопують окоп на відділення завдовжки до 100 м і завглибшки 110 см (окоп нормального профілю) або 150 см (окоп повного профілю). Під бруствером влаштовується перекрита щілина в розрахунку на одну третину відділення.

Окоп на відділення містить траншеї з приєднаними або винесеними (уперед до 10 м) стрілецькими окопами для автоматників та кулеметників (2–3), окопами для ведення вогню з гранатомета (2–3).

Між позиціями відділень відстань може сягати до 50 м. Позиції відділень з’єднують ходом сполучення. Позаду позиції відділення на відстані до 50 м влаштовується окоп для бойової машини піхоти (БМП) або бронетранспортера (БТР). До нього також влаштовують хід сполучення. У відгалуженні ходу сполучення розташовують місце для туалету. Від позиції відділення в тил також може вести хід сполучення.

Іл. 7.2. Вогнева позиція механізованого відділення

Іл. 7.3. План-схема окопу для механізованого відділення на БМП

Таблиця 7.1 Штат механізованого відділення (варіант)

Посада	Військове звання
Командир відділення	сержант
Гранатометник	рядовий
Помічник гранатометника	рядовий
Кулеметник (АК-74)	рядовий
Старший стрілець	рядовий
Стрілки	рядовий
Механік-водій БМП	рядовий
Навідник-оператор	рядовий

Озброєння механізованого відділення: пістолетів — 3; автоматів — 5 (з них 1 з нічним прицілом); кулеметів — 1; гранатометів — 1.

Бортове озброєння БМП: гармата 30 мм —1; кулемет — 1; автомат — 1; протитанкові керовані ракети — 3. Крім того, відділення може мати у своєму розпорядженні підствольні гранатомети — 1 (2), переносний зенітно-ракетний комплекс «Стріла-1»

(«Голка-1») — 1.

Побудова оборони механізованого відділення охоплює організацію системи вогню; організацію бойового порядку.

Бойовий порядок механізованого відділення включає систему інженерних споруд (вогневих позицій) і вогневих засобів. Вогневі позиції мають бути розташовані так, щоб мати вигідні сектори обстрілу і приховані шляхи підходу й висунення. За призначенням вогневі позиції підрозділяються на: основні — для виконання окремих особливих завдань; запасні — на випадок необхідності здійснення маневру або вимушеного залишення основної позиції; фальшиві — для введення противника в оману.

Для механізованого відділення на БМП (БТР) готується одна (дві) запасних позиції. Вони можуть вибиратися в центрі, на фланзі або позаду позицій вогневих засобів відділення на відстані до 50 м у місці, що забезпечує скритне її розташування, з таким розрахунком, щоб можна було вести спостереження за противником і вогонь на максимальну дальність, прикрити вогнем особовий склад відділення. Інженерне облаштування позиції має забезпечити кругову оборону, а також можливість ведення зосередженого вогню і забезпечити приховані шляхи для маневру з однієї вогневої позиції на іншу.

На ділянці позиції відділення найперше розчищають місцевість для поліпшення огляду й ведення вогню, відриваються одиночні (парні) окопи і окоп для БМП (БТР). Одиночні (парні) окопи надалі з’єднуються між собою в окоп на відділення, який поглиблюється до повного профілю і з’єднується суцільною траншеєю з окопами сусідніх відділень. Щоб зменшити ураження особового складу осколками і ударною хвилею, прямолінійні ділянки траншей не повинні перевищувати 15–20 м, а їх вигини — розташовуватися під кутом 120–160° (іл. 7.2, 7.3). Усього час облаштування окопу на відділення саперною лопатою становить 100–150 люд.-год.

Основу системи вогню відділення складає вогонь стрілецької зброї БМП (БТР), протитанкових засобів і кулеметів. Під час організації системи вогню відділенню вказують смугу вогню і додатковий сектор обстрілу. Смуга вогню визначається межами праворуч і ліворуч, додатковий сектор обстрілу — напрямком. БМП (БТР), кулеметам та іншим вогневим засобам призначаються основний і додатковий сектори обстрілу на максимальну дальність їх стрільби.

Окоп — польова фортифікаційна споруда, яка служить вогневою позицією та простим укриттям для живої сили і бойової техніки від усіх сучасних засобів ураження; він значно ослабляє проникну радіацію, зменшує радіус ураження ударною хвилею та світловим випромінюванням зброї масового ураження.

Окопи бувають поодинокі і групові: на механізоване відділення, кулеметні, мінометні, гарматні, танкові та інші. Поодинокий окоп (невелика виїмка) солдат викопує зазвичай під вогнем противника саперною лопатою і таких розмірів, щоб забезпечити повне утаєння в окопі людини в положенні лежачи (завглибшки 20–30 см, завдовжки — 150–170 см). Надалі цей окоп заглиблюють до профілю для стрільби з коліна, а потім — для стрільби стоячи завглибшки 110–150 см (іл. 7.4). Поодинокі окопи з’єднуються між собою траншеєю і утворюють окоп на відділення.

Окоп на відділення складається з рову (траншеї) з бруствером і тильним траверсом, комірок на 1–2 особи, майданчика для ручного кулемета, простих укриттів для особового складу, ніш для боєприпасів тощо. Відстань уздовж фронту між з’єднаними комірками складає 6–8 м, загальна довжина досягає 50–60 м. Окоп на відділення є вогневою позицією відділення в обороні.

Кожен з окопів для міномета, гармати, танка тощо складається з майданчика для ведення вогню, укриття для екіпажу (розрахунку), апарелі (похилого майданчика для в’їзду (виїзду) бойової техніки) і бруствера.

Іл. 7.4. Облаштування окопу солдатом у бойовій обстановці (усі розміри подані в см): а — послідовність роботи під час риття окопу для стрільби лежачи у випадку обстрілу противником; б — окоп для стрільби лежачи; в, г — окопи для стрільби стоячи з маскувальними сітками

Окопи широко застосовуються у всіх видах бойової діяльності, особливо в обороні. Викопують їх за допомогою спеціальних траншейних машин і вручну, часто під вогнем противника. Стінки окопів, особливо в слабких ґрунтах, зміцнюють жердинами, хмизом, дошками, дерном тощо. Для підвищення захисних властивостей траншеї і ходів сполучення на окремих ділянках їх захищають з повітря. Усі окопи маскують під природний фон місцевості табельними або підручними засобами.

В едення оборонного бою. Після завершення вогневої підготовки, атаки війська противника, після спішування солдати розгортаються у бойовий ланцюг і атакують у пішому порядку, ведучи вогонь зі стрілецької зброї. Під час атаки противника вогонь відкривають при наближенні його солдатів до переднього краю гарматою БМП на відстань до 1,5 км, кулеметом ПКТ — до 1 км, ручним кулеметом — до 800 м, автоматами — до 500 м, гранатометом РПГ — до 400 м. Із наближенням противника інтенсивність вогню посилюється і доводиться до максимально можливої. Коли противник наближається орієнтовно до 30 м, його солдатів уражають ручними гранатами, коли ж — упритул, то ті, що обороняються, втрачають свої переваги, особливо коли противник «нависає» над їхніми окопами. У цей момент наступає можливість солдатам противника або закидати окопи гранатами, або застосувати холодну зброю (багнети).

Саме тому є таке поняття, як контратака наступаючого противника. Це крайній захід, застосовувати його потрібно дуже осмислено й у потрібний момент і лише тоді, коли видно, що

вогнем стрілецької зброї противника зупинити

Іл. 7.5. Початок вогневої підготовки

атаки противником не вдалося. Мета такого заходу — не допустити противника «зависнути» над своїми окопами.

Контратака здійснюється в момент, коли противник наблизився на відстань 30–40 м. Перед контратакою ті, що обороняються, примикають багнети (штик-ножі) до своєї зброї, за командою командира кидають гранати вперед себе й одразу після розривів гранат вискакують з окопів і кидаються в контратаку. Противник уражається стрільбою з ходу й холодною зброєю в короткій рукопашній сутичці.

Якщо противник не витримує сутички і відступає, то його необхідно переслідувати, проте можна повернутися назад у свої окопи й зайняти позиції для враження противника стрілецькою зброєю з укриття на дальніх дистанціях. Контратака — дуже небезпечний і ризикований захід, у ній можуть бути досить великі втрати особового складу, але це краще, ніж дочекатися, коли всіх людей переб’ють в окопах. Крім того, що ближче противник, то більш пригніченим відчуває себе солдат, який обороняється. У той же час несподівана контратака може приголомшуюче подіяти на тих, що наступають, а їхній відступ підвищить бойовий дух тих, хто обороняється.

Наступ — вид бою. Тільки рішучий наступ, який проводять швидким темпом і на велику глибину, забезпечує остаточний розгром противника. Стрімкий наступ дозволяє зірвати задум противника і якомога повніше використати результати своїх вогневих ударів. Мета наступу — остаточний розгром противника за короткий час і оволодіння важливими районами (рубежами, об’єктами) місцевості. Таку мету досягають знищенням засобів масового ураження противника, його основних угруповань, ударами ракетних військ, авіації, вогнем артилерії, а також стрімким просуванням на велику глибину танкових та механізованих підрозділів, частин і з’єднань у взаємодії з авіацією та повітряними десантами, сміливим виходом їх на фланги й у тил противника, оточенням, розчленуванням і розгромом його по частинах.

Залежно від обстановки і поставлених завдань, наступ можна вести на противника, який обороняється, наступає або відходить. Наступ на противника, що обороняється, — основний різновид наступального бою. При цьому застосовують вогневе ураження противника, залучення повітряних десантів, перехід у наступ із положення безпосереднього зіткнення з противником або з висуванням із глибини, прорив оборонних позицій, розвиток успіху вглиб або на флангах, розчленування його бойового порядку, оточення противника та знищення його по частинах.

Зустрічний бій виникає, коли обидві сторони намагаються вирішити поставлені завдання наступом. Він характеризується своєрідними способами ураження противника й завершенням його розгрому атакою танкових і механізованих підрозділів у взаємодії з повітряними десантами.

Наступ на противника, який відходить, ведуть шляхом його переслідування, поєднуючи розгром частини сил підрозділів прикриття противника зі стрімкими діями головних сил уздовж шляхів, паралельних напрямкам його відходу.

Іл. 7.6. Бойовий порядок механізованого відділення, яке наступає в пішому порядку (варіант)

Механізоване відділення в пішому порядку наступає на фронті до 50 м. Бойовий порядок — ланцюг, у якому відстань між бійцями — 8–12 кроків (іл. 7.6). Конкретне розміщення солдатів у ланцюзі під час атаки визначає командир відділення, виходячи з бойового наказу, особливостей місцевості, танконебезпечних напрямків і місця відділення в бойовому порядку взводу (у центрі або на фланзі). Відділенню при віддачі бойового наказу вказується об’єкт атаки, який збігається з об’єктом атаки взводу (зазвичай на глибину оборони піхотного взводу армії вірогідного противника — приблизно 200–300 м). Командир відділення керує відділенням голосом, сигналами, цілі вказує голосом або стрільбою трасуючими кулями в напрямку цілі.

Зв’язок з командиром взводу особовий склад підтримує візуально, а також за допомогою радіостанцій, які встановлені на БМП (БТР), або переносних.

Бойова машина піхоти рухається позаду відділення кидками від укриття до укриття, уражаючи танки та бронемашини супротивника вогнем ПТКР і гармати, а піхоту — вогнем кулемета. Екіпаж БМП (БТР) особливу увагу приділяє флангам і тилу відділення. § 8. Принципи загальновійськового бою. Бойові порядки

Види загальновійськового бою тісно пов’язані між собою. У ході бойових дій війська, залежно від обстановки і співвідношення сил, поставлених завдань, можуть переходити від одного виду бою до іншого.

У загальновійськовому бою частини і підрозділи, залежно від обстановки, можуть діяти в похідному, передбойовому або бойовому порядках.

Похідний порядок — шикування частин і підрозділів для пересування в колонах. Він має забезпечувати значну швидкість руху та швидке розгортання в передбойовий і бойовий порядки, найменшу вразливість від зброї масового ураження, високоточної зброї та ударів авіації противника; підтримання стійкого управління військами. Похідний порядок застосовують: під час пересування військ своїм ходом, успішного розвитку наступу й відсутності опору противника, переслідування, здійснення маневру, а також під час пересування інших ешелонів і резервів.

Передбойовий порядок — шикування частин і підрозділів у колонах, розосереджених уздовж фронту й углиб. Він має забезпечувати: швидке розгортання військ у бойовий порядок, високі темпи просування, а також швидке подолання перешкод, зон зараження, районів руйнувань, пожеж і затоплень.

Бойовий порядок — шикування частин і підрозділів для ведення бою. Він має відповідати завданню та задуму бою й забезпечувати: успішне його ведення із застосуванням як ядерної, так і звичайної зброї; цілковите використання бойових можливостей частин і підрозділів; своєчасне зосередження зусиль на вибраному напрямку; рішуче ураження противника на всю глибину бойового завдання й відбиття його ударів з повітря; швидке використання результатів вогневого ураження противника й вигідних умов місцевості; стійкість і активність в обороні; нарощування сили удару в ході бою та здійснення маневру; найменшу вразливість військ від ударів усіх видів зброї; підтримання безперервної взаємодії та зручності управління військами.

Характерні риси та основні принципи загальновійськового бою. Кожний вид бою має свої риси. Однак кожному з них притаманні загальні риси, які характеризують сучасний бій: рішучість, висока маневреність, напруженість і короткочасність, швидкі й різкі зміни обстановки, різноманітність способів його ведення, розгортання бойових дій на землі й у повітрі на широкому фронті та великій глибині, ведення їх швидким темпом. Ці риси визначаються застосуванням у бою якісно нових засобів боротьби, особливо зброї масового ураження і ракет різного призначення, великої кількості танків, інших броньованих машин, артилерії, авіації, повітряних десантів, аеромобільних частин і підрозділів, засобів протиповітряної оборони і радіоелектронної боротьби, більш досконалих способів ведення бою й операції.

Рішучість бойових дій проявляється у визначенні мети бою та способів її досягнення, в активних діях військ, у їх прагненні виконати бойове завдання в будь-якій обстановці, діючи з великою наполегливістю.

Висока маневреність сучасного бою є результатом застосування потужних засобів ураження, збільшення рухливості загальновійськових частин і підрозділів завдяки їхній повній моторизації та високому ступеню механізації, а також результатом відсутності суцільного фронту в обороні та наступі.

Сучасні засоби ураження дозволяють за короткий час завдавати противнику великих втрат, а висока рухливість загальновійськових частин і з’єднань дає можливість використовувати результати вогневих ударів, з ходу атакувати противника й стрімко просуватися вглиб, широко маневруючи силами й засобами. Використання повітряного простору, широкий маневр військ повітрям для швидкого перенесення бойових дій углиб та нанесення ударів з тилу — характерні риси сучасного бою.

Напруженість бойових дій зумовлена прагненням і можливостями протидіючих сторін вести активні бойові дії; застосуванням у бою багатьох складних систем зброї значної руйнівної сили; масовими втратами людей, озброєння, техніки та матеріальних засобів; потужним психологічним впливом на людей; наслідками використання якісно нової зброї, а також цілеспрямованою діяльністю протидіючих сторін з метою зломити волю противника до подальшого опору, безперервним веденням бойових дій удень і вночі на різних напрямках.

Короткочасність сучасного бою визначається потужністю засобів ураження, які застосовуються, їхньою швидкою дією, здатністю військ за короткий термін завдати рішучої поразки противнику, стрімко з ходу атакувати й завершувати його розгром слідом за вогневими ударами, у високому темпі нарощувати успіх углиб.

Швидкі й різкі зміни обстановки — нова характерна риса сучасного загальновійськового бою. Вона означає, що бойові дії будуть розгортатися динамічно, з різким переходом від одного виду бою до іншого, зміною обстановки під час бою не тільки протягом годин, а й щохвилинно.

Швидкість зміни обстановки визначається часом, протягом якого проходять істотні зміни положення, стану й характеру дій військ протидіючих сторін. Вона залежить від здатності засобів ураження придушити або знищити визначені об’єкти противника за мінімальний час, а також від швидкості пересування військ.

Бій як організовану збройну боротьбу ретельно планують, усебічно готують і ведуть відповідно до задуму, спрямованого на досягнення чітко визначеної мети. Дії військ у бою підпорядковані волі командира — єдиноначальника, який, використовуючи свої військові знання та досвід, знання і досвід підлеглих, усебічно аналізуючи обстановку і передбачаючи можливі її зміни, організовує бій, узгоджує дії військ і різних засобів боротьби, проявляє творчість у здобутті перемоги над противником.

Однак, наскільки б не були різноманітними фактори, що зумовлюють перемогу в кожному конкретному бою, діють і деякі загальні принципи військового мистецтва, дотримання яких є важливою умовою здобуття перемоги.

Принципи загальновійськового бою — основні керівні положення щодо організації й ведення бою. Вони знаходять своє відображення в статутах, керівництвах та інших офіційних порадниках. Знання принципів ведення бою допомагає командирам і штабам в їхній практичній діяльності, сприяє виявленню розумної ініціативи і творчості в процесі управління військами.

Основними принципами сучасного загальновійськового бою є: постійна висока бойова готовність військових частин і підрозділів; висока активність, рішучість та безперервне ведення бою; раптовість дій; узгоджене, сумісне застосування родів військ і спеціальних військ у бою та підтримання безперервної взаємодії між ними; рішуче зосередження основних зусиль військ на головному напрямку в потрібний час; маневр підрозділами і частинами, ударами і вогнем; усебічне врахування і повне використання морального та психологічного факторів для виконання поставленого завдання; всебічне забезпечення бою; підтримання і своєчасне відновлення боєздатності військ; тверде і безперервне управління військами, наполегливість у досягненні мети, виконанні прийнятих рішень та поставлених завдань.

Постійна висока бойова готовність з’єднань, частин і підрозділів. Цей принцип вказує на залежність успішного виконання бойових завдань від постійної високої бойової готовності частин і підрозділів як у мирний, так і воєнний час, незалежно від їхнього місця в бойовому (похідному) порядку та характеру завдань, які вони виконують.

Висока бойова готовність залежить, насамперед, від якості польової, морської і повітряної виучки особового складу, ступеня оволодіння зброєю і бойовою технікою, дисципліни й організованості військ та сил флоту, мистецтва управління ними.

Висока активність, рішучість та безперервне ведення бою. Для здобуття перемоги в бою військові частини та підрозділи мають діяти відважно, сміливо, ініціативно, з наполегливістю та завзятістю, удень і вночі за будь-якої погоди швидко відновлювати боєздатність, випереджати противника в діях, зривати його плани, оволодівати ініціативою та міцно утримувати її.

Досвід минулих війн свідчить, що при інших рівних умовах успіх у бою здобуває лише той, хто діє активніше та рішучіше, наполегливіше бореться за ініціативу, нав’язує свою волю противнику. Можна мати добре підготовлені, оснащені й у достатній кількості війська, талановито спланувати бій, але не домогтися успіху, якщо не виявити належної наполегливості й енергії.

Висока активність та рішучість військ досягаються постійним впливом на противника за будь-якої обстановки, своєчасним використанням вигідних умов обстановки та своїх бойових можливостей (потужності своєї зброї, рухомості підрозділів), узгодженим застосуванням родів військ і спеціальних військ у бою та підтриманням безперервного зв’язку між ними. Перемогу в сучасному загальновійськовому бою можна здобути лише спільними зусиллями всіх задіяних сил і засобів. Для цього потрібні організація й підтримання безперервної взаємодії між усіма частинами і підрозділами, які беруть участь у бою. Суть її полягає в узгоджених діях частин усіх родів військ і спеціальних військ між собою, а також з ударами засобів вогневого ураження, з метою успішного виконання механізованими і танковими частинами бойових завдань. Взаємодія підтримується безперервно протягом усього бою, а при порушенні негайно відновлюється.

Безперервність взаємодії досягається: правильним розумінням командирами і штабами мети бою, бойових завдань і способів їх виконання; постійним знанням обстановки, систематичною взаємною інформацією військовослужбовців взаємодіючих частин; широкою ініціативою командирів і штабів у відновленні порушеної взаємодії; наявністю в розпорядженні командира сил і засобів, які забезпечують вплив на хід бою й швидке відновлення взаємодії; наявністю постійно діючих засобів зв’язку.

Раптовість дій здавна є одним із найважливіших принципів військового мистецтва. Раптовість дозволяє застати противника зненацька, викликати в його бойових порядках паніку, паралізувати волю до опору, різко знизити боєздатність, дезорганізувати управління військами й створити сприятливі умови для здобуття перемоги навіть над переважаючими силами противника при найменших втратах своїх військ.

Рішуче зосередження основних зусиль військ на головному напрямку в потрібний час уперше застосував фіванський полководець Епамінонд у битві при Левкрах у 371 р. до н. е. Маючи 6,5 тис. вояків проти 11 тис. спартанців, Епамінонд відмовився від традиційного рівномірного розподілу сил уздовж усього фронту. Він створив на лівому атакуючому крилі колону з 50 шеренг, а центр і праве крило були вишикувані у 8 шеренг. Спартанці вишикували свою армію рівномірно. Маючи переважаючі сили на лівому крилі, фіванці стрімким ударом прорвали лінію спартанців, а потім, рухаючись в обидва боки, обійшли роз’єднані частини спартанців і здобули перемогу.

Таким чином, суть принципу рішучого зосередження сил на головному напрямку полягає в тому, що для здобуття перемоги над противником слід зосередити основні зусилля на найважливішому напрямку чи ділянці й у потрібний час, а на другорядних напрямках і ділянках достатньо обмежитися мінімальними силами, йдучи на виправданий ризик. Прагнення скрізь бути однаково сильним призводить до рівномірного розподілу сил і засобів уздовж фронту, а отже, до їхнього розпилення і, як правило, до поразки. Сильним потрібно бути там, де це необхідно і вигідно, де можна досягти найбільшого успіху і завдати остаточної поразки противнику.

Завчасне зосередження великої кількості військ на відносно вузьких ділянках фронту, як це було в минулих війнах, у війні із застосуванням зброї масового ураження буде мати важкі наслідки. Тому основна мета масування — створити перевагу над противником на визначеному напрямку в потрібний час. Сучасними засобами боротьби масування досягається по-новому: зосередженням вогню всіх видів або нанесенням масованих ударів. Цими діями можна миттєво змінити співвідношення сил і засобів на вибраному напрямку або ділянці.

Реалізація цього принципу досягається: умілим розподіленням сил і засобів по завданнях, напрямках, районах і об’єктах ударів; використанням на головному напрямку більшої частини сил і засобів, найбільш боєздатних частин і підрозділів, найбільш потужних та ефективних засобів ураження; масованим застосуванням зброї масового ураження, а також інших засобів ураження; сміливим маневром силами, засобами та вогнем під час бою. Командири, які застосовують у бою принцип масування, мають враховувати його сучасний зміст: щоб максимально зменшити втрати від ударів, підрозділи, частини, з’єднання розосереджуються уздовж фронту і вглиб. Межі можливого розосередження залежать від поставленого завдання, віддаленості своїх військ від противника, захисних властивостей місцевості й можливостей засобів управління. При цьому має забезпечуватися своєчасне зосередження зусиль і швидке розосередження сил та засобів уздовж фронту та вглиб після виконання бойового завдання.

Бій. Оборона. Наступ. Бойовий порядок.

1. Назвіть основні складові частини сучасного загальновійськового бою. 2. У чому полягають принципи загальновійськового бою? 3. Які основні складові готовності підрозділу до бою? Відповідь обґрунтуйте. 4. Які передбойові порядки вам відомі?

5. Охарактеризуйте бойові порядки. Наведіть схеми. 6. Який вид бойових дій, на вашу думку, найхарактерніший для локальних бойових конфліктів сучасності? Відповідь обґрунтуйте.

7. Як можуть змінюватися принципи загальновійськового бою? Від чого це залежить?