Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
ОКЛ.doc
Скачиваний:
9
Добавлен:
01.07.2025
Размер:
2 Мб
Скачать
☆

6) Організація товароруху, транспортування та складування товару;

7) фінансування — пошук та використання коштів для покриття витрат;

8) прийняття ризику — покладення на себе відповідальності за функціонування каналу.

Ці функції можуть виконуватися різними членами маркетингового каналу (товаровиробниками або посередниками). Якщо їх виконує товаровиробник, його витрати зростають, а також і відпускна ціна товару. Унаслідок передання частини функцій посередникам, відпускна ціпа товаровиробника може бути зменшена. Посередники у цьому випадку повинні брати додаткову плату, щоб покрити свої витрати. Якому з членів маркетингового каналу і які функції виконувати — це питання оцінки порівняльної результативності й ефективності альтернатив.

Використання перших п’яти функцій сприяє укладенню угод, а останніх трьох — завершенню тих, що вже укладені. Усім цим функціям притаманні три загальні якості: вони вимагають поглинання дефіцитних ресурсів, часто можуть бути виконані краще завдяки спеціалізації, можуть виконуватися різними членами каналу. Якщо їх частку виконує виробник, то його витрати певною мірою зростають, отже, і ціни мають бути вищими. У разі передачі частки функцій посередникам витрати, а отже, і ціни виробника — нижчі.

3. Класифікація маркетингових каналів розподілу.

Маркетингові канали можна класифікувати за багатьма ознаками (рис. 1).

Рисунок 1. Класифікація маркетингових каналів розподілу

1. За кількістю учасників або рівнів.

Рівень маркетингового каналу — посередник, який виконує функцію доведення товару й права власності на нього до споживача. За цією ознакою вирізняють такі їх види:

а) без участі посередників:

— маркетинговий канал нульового рівня (або канал збуту, канал прямого маркетингу чи прямий канал), який складається з виробника, що реалізує товар безпосередньо, наприклад, збутові філії, магазини, які належать виробнику.

Канал нульового рівня (прямий розподіл) – це канал розподілу, в якому відсутні посередники.

Прямі канали розподілу (без використання посередників) використовують підприємства, які бажають контролювати всю свою маркетингову програму, підтримувати тісний контакт зі споживачами, мають обмежену кількість цільових ринків, достатні засоби і досвід для організації збуту.

Прямий збут передбачає створення підприємством власної збутової мережі з обладнаними складськими приміщеннями, транспортом, мережею торгівлі, кваліфікованим персоналом. Ця система, як правило, використовується великим підприємствами та на промисловому ринку.

Серед основних форм прямого збуту: власні збутові філії, власна роздрібна мережа, позамагазинна торгівля, оптові бази при виробниках.

У роздрібній торгівлі прямий продаж здійснюється за такими методами: за допомогою продавців і самообслуговування через автомати, за каталогом, за телефоном тощо, з використанням прямого радіо- та телевізійного маркетингу, продаж з використанням комп'ютерних мереж.

б) за участі посередників (непрямий або опосередкований канал) - товар надходить від виробника до споживача за участю посередників:

— короткий канал - між виробником і кінцевими споживачами (по вертикалі) є один або два посередники:

• однорівневий, який містить одного посередника (на ринках споживчих товарів - роздрібний торговець, на ринках товарів промислового призначення - агент зі збуту або брокер);

• дворівневий, який передбачає наявність двох посередників, представлених на ринку споживчих товарів підприємствами оптової та роздрібної торгівлі, на ринку товарів виробничого призначення - промисловими дистриб'юторами та дилерами;

— довгий канал - більше двох посередників, які купують товар один у одного:

• трирівневий, що охоплює трьох посередників;

• багаторівневий, який характеризується наявністю великої кількості посередників. Багаторівневий маркетинг (англ. multilevel marketing, MLM) або мереже́вий маркетинг— це один з видів продажу, який на відміну від роздрібної торгівлі та прямого продажу, забезпечує товарообіг через багаторівневу мережу агентів збуту (дистриб'юторів) фірми-виробника. Кожен з агентів встановлює безпосередні контакти з потенційними покупцями та отримує прибуток від безпосередньої реалізації їм товарів. Крім цього, дистриб'ютор одержує прибуток у вигляді додаткових виплат від реалізації продукції усією або частиною підпорядкованої йому та створеної ним власноруч мережі агентів збуту.

Багаторівневий маркетинг – безпосередній контакт агента-продавця з покупцем через своєрідну піраміду, яку будує активний продавець в першу чергу на основі своїх друзів, родичів, знайомих для розширення збуту.

Концепція багаторівневого маркетингу передбачає, що фірма відбирає першу групу людей (4 чи 5 чоловік), які називаються спонсорами, які в свою чергу відбирають 4 чи 5 помічників (дистриб’ютор) для збуту продукції, яку вони закуповують у спонсорів. Дистриб’ютори створюють власну збутову мережу 4 чи 5 чоловік (супервізери), які в свою чергу знаходять собі помічників (супервайзерів) і останні підшукують 4 чи 5 помічників (координаторів).

Особливості піраміди:

Ø спонсори і координатори отримують від фірми право придбання для наступного продажу зі знижкою 20-50%;

Ø фірма виплачує комісійні винагороди спонсорам і координаторам за умови, що в піраміді працюють всі оператори. Якщо хоча б один випадає комісійні не отримує ніхто. Як правило фірми виплачують комісійні лише першим 3-5 рівням в залежності від маркетингового плану фірми. Комісійні передбачені за кожного учасника піраміди.

Опосередковані канали розподілу (через посередників) підприємства використовують для розширення ринків збуту, ширшого їх охоплення, нарощування обсягів продажу товарів.

Система збуту з посередниками передбачає продаж продукції товаровиробником операторам ринку, які здійснюють її реалізацію. У товаровиробників відпадає потреба у великих складах, транспорті, магазинах, збутовому персоналові. Як правило, таким методом збуту користуються невеликі підприємства, які не мають власної торгової мережі. Основний недолік полягає в тому, що товаровиробник не може отримати за свою продукцію максимальну ринкову ціну.