Іх. Правові основи діяльності командира роти (взводу)

Правовою основою діяльності командира є джерела права (закон, кодекс, указ, статут, наказ, інструкція тощо) – нормативні акти, видані в письмовій формі рішенням держави або уповноваженого нею органу, про встановлення, зміну правових норм. Головним джерелом права, основою військового законодавства є Конституція України.

Діяльність командира-єдиноначальника щодо реалізації своїх прав і обов’язків проходить у правовій формі, передбаченій законом.

До неї відносяться:

• видання письмових наказів, зміст яких встановлює і підтримує військовий правопорядок;

• встановлення розпорядку дня для військовослужбовців, а також для працівників ЗС України;

• притягнення винних осіб, які скоїли правопорушення, до відповідальності (дисциплінарної, матеріальної, кримінальної).

Принцип законності у Збройних Силах України означає, що всі форми здійснення єдиноначальності повинні суворо відповідати законам і підзаконним актам.

Однією з основних умов законної діяльності військовослужбовців є чітка організація їх правової підготовки.

Правова підготовка є складовою частиною бойової та гуманітарної підготовки, вона охоплює всіх військовослужбовців, а також працівників (невійськовослужбовців) Збройних Сил України і спрямована на подальше зміцнення законності, дисципліни, організованості та порядку в Збройних Силах України, а також на зміцнення соціального і правового захисту військовослужбовців і працівників Збройних Сил України, реалізації їх конституційних прав і свобод.

Правова підготовка організовується з метою забезпечення виконання військовослужбовцями, працівниками (невійськовослужбовцями) службових обов’язків, їх соціальної захищеності в суворій відповідності до законів, військових статутів, наказів і директив Міністра оборони України на підставі формування стійкого правового уявлення і переконання, прищеплення їм правової культури, навичок і звичок правомірної поведінки.

Організація правової підготовки включає в себе:

• розробку планів і програм правової підготовки і здійснення конкретних заходів щодо виконання;

• контроль за проведенням правової підготовки;

• аналіз стану правової підготовки.

Організацію правової підготовки і безпосереднє керівництво нею у військових частинах, закладах, підприємствах, організаціях Міністерства оборони України здійснюють командири (начальники) штабу, виховна служба за безпосередньої участі юридичної служби. Вони взаємодіють з органами прокуратури, внутрішніх справ, судами, юридичними консультаціями, юридичними та науковими організаціями і навчальними закладами.

Порядок і організацію правової підготовки визначає командир (начальник), оголошуючи щорічно наказ, у якому передбачаються кількість і склад груп, керівники занять, а також кількість годин, відведених на правову підготовку, порядок обліку занять, здачі заліків. До наказу додається план правової підготовки.

Командири всіх рівнів повинні:

вважати правову підготовку невід’ємною складовою підготовки військ (сил);

проводити вивчення чинного законодавства з усіма категоріями особового складу;

особливу увагу приділяти покращенню правової підготовки осіб офіцерського складу і, перш за все, командирів (начальників) та їх заступників;

посилити увагу до вивчення чинного законодавства у військових навчальних закладах (військових навчальних підрозділах вищих навчальних закладів), забезпечити якісний рівень правової підготовки слухачів і курсантів;

правову підготовку спрямувати на забезпечення подальшого зміцнення військової дисципліни і подолання нестатутних взаємин у військових колективах.

Наказом Міністра оборони України від 24.02.2006 року № 117 встановлено Перелік нормативно-правових актів, обов’язкових для вивчення особовим складом Збройних Сил України (додаток 1).

У Міністерстві оборони України та в Збройних Силах України встановлюються наступні форми правової підготовки:

для генералів (адміралів) та осіб офіцерського складу (крім слухачів вищих навчальних закладів) – самостійна підготовка і планові заняття, а також заняття на курсах та зборах підготовки (перепідготовки) і підвищення кваліфікації;

для рядового, сержантського і старшинського складу, прапорщиків і мічманів – у системі гуманітарної підготовки та за програмою вивчення статутів Збройних Сил України.

Періодичність проведення занять з правової підготовки для кожної категорії особового складу Збройних Сил України визначається рішеннями керівників органів військового управління.

Самостійне вивчення нормативно-правових актів здійснюється військовослужбовцями відповідно до плану правової підготовки.

Найбільш складною складовою діяльності командирів є робота щодо попередження правопорушень.

Під правопорушенням розуміється протиправна, заборонена законом дія (поведінка) особи, яка суперечить вимогам права і завдає шкоди інтересам суспільства, держави, громадян.

В умовах Збройних Сил правопорушення негативно впливають на встановлений порядок несення військової служби, на бойову готовність і боєздатність військ, завдають матеріальних збитків шляхом пошкодження озброєння, техніки, крадіжки військового майна.

Засоби впливу, які застосовуються державою до правопорушників, залежать від виду правопорушень, які за рівнями їх громадської небезпеки поділяються так:

проступки;

злочини.

Проступки характеризуються меншим рівнем небезпеки порівняно із злочинами. Проте і проступки, і злочини посягають на встановлений правопорядок. Разом з тим злочини завдають суспільству більш важкої шкоди, вони роблять замах на основи державного устрою, власність, особу і права громадян, боєздатність Збройних Сил і тягнуть за собою застосування засобів кримінального покарання.

За вчинені правопорушення державою встановлена юридична відповідальність. Залежно від характеру скоєного правопорушення слід розрізняти такі види юридичної відповідальності:

• дисциплінарна;

• адміністративна;

• матеріальна;

• цивільно-правова;

• кримінальна.

Кожному виду юридичної відповідальності притаманні специфічні засоби покарання і особливий порядок їх застосування.

З урахуванням характеру скоєного проступку виділяється особливий вид – грубі порушення військової дисципліни, які не містять складу злочину.

Наказом Міністра оборони України від 15.12.2005 року № 748 встановлений Перелік грубих порушень військової дисципліни, які не містять ознак складу злочину, до яких відноситься:

1. Самовільне залишення військової частини або місця військової служби військовослужбовцем, нез’явлення його вчасно (без поважних причин) на військову службу (до трьох діб): зі звільнення з розташування військової частини, призначення або переведення до іншого місця служби, з відрядження, відпустки або лікувального закладу.

2. Уживання спиртних напоїв у службовий час, перебування на військовій службі в нетверезому стані, під впливом наркотичних або токсичних речовин.

3. Порушення статутних правил несення вартової (вахтової), внутрішньої служб, патрулювання, що не спричинило тяжких наслідків.

4. Порушення правил безпеки, що не створило загрозу загибелі людей чи не спричинило інших тяжких наслідків або не заподіяло шкоди здоров’ю потерпілого.

5. Порушення статутних правил взаємовідносин між військовослужбовцями, що не містить у собі складу злочину.

6. Недбале ставлення до військової служби, якщо це не містить у собі складу злочину.

7. Невихід офіцера, прапорщика, військовослужбовця, який проходить військову службу за контрактом, на службу та самовільне залишення місця служби без поважних причин більше 3 годин протягом робочого дня.

Згідно з Переліком грубих порушень військової дисципліни, які не містять ознак складу злочину порушення підлягають облікуванню в Журналі обліку грубих порушень військової дисципліни, учинених військовослужбовцями в підрозділах та військових частинах (додаток 2).

Вчинення передбаченого в кримінальному законі громадського небезпечного діяння, яке містить в собі всі ознаки злочину, є єдиною підставою для порушення кримінальної відповідальності. Злочин – це передбачене Кримінальним Кодексом України суспільно-небезпечне винне діяння (дія або бездіяльність), вчинене суб’єктом злочину. Військовими злочинами визначаються законом злочини проти встановленого порядку несення віськової служби, здійсненні військовослужбовцями, а також військовозобов’язаними, призваними на військові збори.

Правова система, яка регулює військові відносини і охорону встановленого правопорядку, стосується його правопорушень, в тому числі шляхом встановлення діянь, які караються в кримінальному порядку. В Кримінальному кодексі України сформульовані конкретні правові норми, зміст яких дозоляє дати правову оцінку поведінці особи.

Виходячи з характеру військових злочинів, які посягають безпосередньо на об’єкт, що охороняється кримінальним законом, їх можна поділити на такі групи:

• злочини проти порядку військової підлеглості і дотримання військової гідності (ст.402 – 406 КК України);

• ухилення від військової служби (ст.407 – 409 КК України);

• злочини проти порядку зберігання військового майна та експлуатації військової техніки (ст.410 – 417 КК України);

• злочини проти порядку несення спеціальних служб (ст.418 – 421 КК України);

• військові посадові злочини (ст.423 – 426 КК України);

• розголошення військової таємниці або втрата документів, що містять військову таємницю (ст.422 КК України);

• військові злочини, які скоєні в районі бойових дій (ст.427 – 435 КК України).

Злочини, які входять в одну з перелічених груп, за своєю громадськонебезпечною злочинністю подібні злочинів проти порядку військової підлеглості і дотримання військової гідності входять:

• непокора;

• невиконання наказу;

• погроза начальникові;

• насильницькі дії щодо начальника;

• образа підлеглим начальника або начальника підлеглого;

• порушення статутних правил взаємовідносин між військовослужбовцями при відсутності між ними відносин підлеглості.

За скоєні правопорушення військовослужбовці несуть як дисциплінарну, так і матеріальну відповідальність.

Дисциплінарна відповідальність – це встановлений законом спосіб державно-правового впливу на осіб, винних у вчиненні проступків. Право і обов’язок застосування цього виду юридичної відповідальності в ЗС України покладені на органи військового управління – командирів, начальників усіх рівнів.

Відносно військовослужбовців дисциплінарна відповідальність за порушення військової дисципліни і громадського порядку передбачена Дисциплінарним статутом, затвердженим Законом України № 548-ХІV від 24.04.1999 р.

При вирішенні питання про притягнення військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності необхідна наявність в його діях факту вчинення протиправних дій і вини. Без вини не може бути відповідальності. Система засобів дисциплінарного впливу встановлена в Дисциплінарному статуті ЗС України. Правильний вибір покарання як засобу дисциплінарно-правового впливу має важливе виховне значення як для правопорушника, так і для оточуючих його військовослужбовців.

Командир (начальник) може обмежитись попередженням підлеглого про його покарання в межах наданої йому влади з урахуванням характеру проступку, поведінки винного, строку служби та інших пом’якшуючих чи обтяжуючих обставин.

При накладанні дисциплінарних стягнень необхідно дотримуватися принципів: законності, необоротності, відповідності стягнення вчиненому проступку, послідовності, своєчасності, індивідуалізації. Виконання вказаних положень підвищує ефективність дисциплінарної практики.

В умовах Збройних Сил поряд з іншими видами юридичної відповідальності встановлена матеріальна відповідальність військовослужбовців, яка повинна виховувати у воїнів бережливе ставлення до закріпленої за ними зброї, техніки та іншого військового майна і матеріальних цінностей, попереджувати випадки їх псування, втрат або витрат не за призначенням між собою.

Порядок і підстави притягнення до матеріальної відповідальності військовослужбовців і призваних на військові збори військовозобов’язаних, винних у вчиненні шкоди, заподіяної державі при виконанні ними службових обов’язків, передбачені Положенням про матеріальну відповідальність військовослужбовців за шкоду, заподіяну державі, прийнятим Верховною Радою України 23 липня 1995 року.

Відшкодуванню підлягає пряма шкода, дійсно вчинена крадіжка, псування, втрата або незаконне використання військового майна, погіршення або зменшення його цінності, що потребує додаткових втрат або відновлення, придбання майна або таких матеріальних цінностей, або додаткових виплат.

Законодавством передбачені умови, за яких настає повна, підвищена або обмежена матеріальна відповідальність військовослужбовців.

Обмежена матеріальна відповідальність настає для військовослужбовців за шкоду, заподіяну недбалим виконанням ними службових обов’язків, передбачених військовими статутами, порадниками, інструкціями та іншими нормативними актами, у розмірі заподіяної шкоди, але не більше місячного грошового забезпечення.

Військовослужбовці та призвані на збори військовозобов'язані несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини у разі:

• умисного знищення, пошкодження, псування, розкрадання, незаконного витрачання військового майна або вчинення інших умисних протиправних дій;

• припису у нарядах та інших документах фактично не виконаних робіт, перекручування звітних даних і обману держави в інших формах;

• заподіяння шкоди особою, яка перебувала у нетверезому стані;

• дій (бездіяльності), що мають ознаки злочину;

• недостачі, а також знищення або псування військового майна, переданого їм під звіт для зберігання, перевезення, використання або з іншою метою.

Перелік військового майна, недостача або розкрадання якого відшкодовується у 2-10-кратному розмірі вартості цього майна (підвищена матеріальна відповідальність), затверджується Кабінетом Міністрів України.

Військовослужбовці, діями яких заподіяна шкода державі, можуть добровільно відшкодувати її повністю або частково. Ці особи з дозволу командира (начальника) військової частини можуть відновити пошкоджене майно.

Відшкодування шкоди військовослужбовцями проводиться незалежно від притягнення їх до дисциплінарної чи кримінальної відповідальності за діяння (бездіяльність), якими державі була заподіяна шкода.

Додаток 1

ПЕРЕЛІК

нормативно-правових актів, обов’язкових для вивчення особовим складом Збройних Сил України