Основні терміни для засвоєння з і модуля

"Русь" – у давньоруських писемних пам'ятках: етнічне значення – народ, плем'я; соціальне – суспільний прошарок або стан; географічне – як територія, земля; політичне – держава.

"Руська правда" – норми давньоруського права ХІ-ХІІ ст., одне з основних джерел вивчення державності та права Київської держави, містить велику кількість історичних фактів.

"Руська трійця" – гурток, створений в 30-х роках XIX ст. в Західній Україні. Очолили М.Шашкевич, Я.Головацький, І.Вагилевич. Займався літературно-художньої творчістю, видавався альманах "Русалка Дністрова" (1837).

"Тиха експансія" – м'яке, але досить активне литовське проникнення у землі колишньої Київської Русі у середині XIV ст.

„Жалувана грамота" – документ, який видавався вищою владою в Росії про надання комусь прав або привілеїв.

Автохтонний – корінний, споконвічний, який виник на місці сучасного місцезнаходження.

Аграрне суспільство – люди, які мають відношення до землеволодіння або землевикористання.

Андрусівське перемир'я – угода між Росією та Польщею за спиною України про припинення війни в с. Андрусеві біля Смоленська на 13,5 років.(1667 р.).

Антанта – блок Великої Британії, Франції і Російської імперії, що остаточно сформувався в 1904-1907 рр. для боротьби проти Троїстого союзу – воєнно-політичного блоку Німеччини, Австро-Угорщини й Італії.

Антропогенез – процес історико-еволюційного формування людини розумної (Homo sapiens), який проходив у тісному зв’язку з формуванням суспільства – соціогенезом.

Аристократія – привілейована верства будь-якого класу або соціальної групи; багата або родовита знать.

Археологічна культура – сукупність археологічних матеріальних об’єктів і пам’яток на певній території в певний час. Вміщує матеріальні залишки господарсько0культурної діяльності окремих етносів або етнічних спільнот на певному рівні соціально0економічного розвитку в подібних географічних умовах.

Археологічна періодизація – розподіл минулого людства на археологічні періоди за ознаками матеріальної культури – за матеріалами, із яких виготовлено знаряддя праці.

Археологія – наука, яка вивчає історичне минуле людського суспільства за пам’ятками матеріальної культури (знаряддя праці, зброя, житло, поселення тощо), які знаходя головним чином під час розкопок.

Білоцерківський мир – укладений між польсько-шляхетським урядом і Б.Хмельницьким 28 жовтня 1651 р. в м. Білій Церкві після Берестейської битви (в Україні відновлюється польсько-шляхетська влада; скорочувався козацький реєстр.).

Бояри – воїни, служилі люди, які були на той час в Київській Русі, а після захоплення українських земель Литвою становили основу її війська; зникли як окрема категорія населення у XVI ст.

Братства – національно-релігійні й просвітницькі громадські організації ХV- ХVІІІ ст. при православних церквах Білорусії, України, Литви, Чехії (Львівське засноване в 1586 р., Київське – в 1615 р., Луцьке – в 1624 р.). Боролися проти національного гноблення й насильницького окатоличення православного населення. За структурою нагадували міські цехи, мали устави. Відкривали школи, друкарні, колегіуми.

Бронзовий вік – – період в історії людства, коли у масовому вжитку були поширені бронзові вироби. (ІІ – І ст. до н.е.).

Буржуазія – частина суспільства, зайнята підприємницькою діяльністю. Вперше в Україні з'явилися в XVII ст.

Буржуазно-демократична революція – революція, головне завдання якої знищення феодального устрою.

Бюргери – мешканець міста, міщанин.

Відтворююче господарство – господарство, у якому головним джерелом існування людини є вирощування культурних рослин та розведення свійських тварин. Замінює привласнювальне господарство в неоліті (8-5,5 тис. років тому).

Віче – народні збори, на яких вирішувалися важливі громадські справи.

Власність – форма привласнення матеріальних благ у суспільстві. Відомі такі форми: общинна, приватна, особиста, державна, колективна, інтелектуальна тощо.

Воєводство – адміністративно-територіальна структура в Україні у ХV-ХVІІІ ст. Поділ на воєводства був запозичений із Польщі. Перші на території України – Руське і Подільське.

Волость – 1) У Давній Русі з кінця XI ст. територія, підвладна князеві; 2) форма територіальної громади в Україні ХІV-ХVІ ст., яка складалася як із окремих дворищ та служб, так і із їх об'єднань; 3) з 1861 р. нижча адміністративна одиниця станового селянського самоуправління.

Вотчина – вид (комплекс) земельної власності феодала і пов’язаних із нею прав на феодально залежних селян (у Київській Русі з ІХ-Х ст. і в Росії до ХVІІІ ст.). Родова власність, переходила у спадкоємність.

Гадяцький договір – угода гетьмана Виговського з Польщею, за якою Чернігівське, Київське та Брацлавське воєводства входили до складу Речі Посполитої. Не був реалізований.

Гайдамаччина – національно-визвольний рух повстанців-месників на Правобережній Україні проти Речі Посполитої в ХVІІІ ст., її феодально-кріпосницького та національно-релігійного гноблення.

Генеральний бунчуковий – частина козацької старшини в Гетьманщині кінця XVII-XVIII ст., яка належала до соціальної еліти суспільства, хоча і не займала військово-адміністративних посад; перебувала під покровительством гетьмана.

Генеральний обозний – один із вищих чинів в українському козацькому війську, член генеральної старшини; відав обозом, артилерією.

Генеральний осавул – один із вищих чинів в українському козацькому війську, член генеральної старшини; функції: ведення козацьких реєстрів, спорядження, військовий огляд, командування окремими частинами війська під час походів.

Генеральний писар – член генеральної старшини в українському козацькому війську; у його віданні була військова канцелярія.

Гетьман – командувач військовими формуваннями українських козаків у ХVІ-ХVІІІ ст. З 1764 р. воєначальник козацького війська та верховний правитель України.

Гетьманщина – напівофіційна назва значної території України на лівому і правому берегах Дніпра, де з середини XVII ст. по 1764 р. поширювалася влада гетьманського уряду.

Головна Руська Рада – орган громадського самоуправління українців, утворений 2 травня 1848 р. у Львові на хвилі піднесення революційного руху у Східній Галичині.

Господарча діяльність – діяльність людей щодо перетворення середовища проживання з метою добування та виробництва засобів існування.

Громадівський рух – рух напівлегальних організацій української інтелігенції культурницького і суспільно-політичного спрямування у другій половині XIX – на початку XX ст.

Гурт первісних людей – непостійний за складом колектив первісних людей, що виник для спільного добування їжі та захисту власного існування, веде кочовий спосіб життя.

Декабристський рух – повстання в Санки-Петербурзі 14 (26) грудня 1825 р. та в Україні. Організації: Союз порятунку, Союз благоденства, Північне і Південне товариство декабристів. Після поразки зазнали жорстоких репресій.

Дике поле – історична назва території українських і південноросійських степів між Дністром і Доном. Освоєння Дикого поля проходило в XVI ст. і проходило в умовах безперервної боротьби проти татар і турків.

Династія – монархи з одного й того самого роду, які змінюють один одного в даній державі за правом успадкування влади (престолу).

Доісторичний період – термін, який вживається для визначення періоду, історичні явища якого не відображені у письмових джерелах.

Другий суспільний поділ праці – ремесло відокремилося від землеробства (І тис. до н.е. -V ст. до н.е.).

Еволюція – 1) процес зміни, розвитку; 2) одна з форм руху, розвитку в природі, суспільстві – безперервні, поступові зміни (кількісні, якісні).

Експансія – прагнення тієї чи іншої держави до захоплення нових територій, ринків, джерел сировини або безпосереднє втручання в справи інших країн.

Експлуатація – привласнення продуктів чужої праці власниками засобів виробництва.

Енеоліт – мідно-кам'яний вік, період в історії людства, коли воно освоїло перший метал – мідь (ІV-ІІІ тис. до н.е.).

Епоха – певний період часу в історичному розвитку природи, суспільства, науки, ознакою якого є визначні події, явища, процеси.

Ера – 1) момент, з якого запроваджується система літочислення, напр., у християн – від Різдва Христового (наша ера ); 2) великий історичний період, епоха.

Етнос – історично сформована стійка спільнота людей – плем’я, народність, нація. Ознаками є спільність території, мови, характерні риси матеріальної і духовної культури, психологічних характеристик, етнічна самосвідомість.

Задунайська Січ – існувала в 1775-1828 рр. на території Османської імперії, у гирлі Дунаю.

Залізний вік – один із періодів розвитку людства (І до н.е. – І н.е.).

Запорозька Січ – українська козацька республіка. Виникла і розвинулася на Наддніпрянщині за порогами Дніпра в перших десятиліттях XVI ст.

Збиральництво – одна з форм господарської діяльності людини, яку становить не тільки процес збору тих чи інших продуктів, а й численні прийоми їхньої обробки, приготування з них їжі. У первісному суспільстві поряд з мисливством і рибальством воно становило панівний тип господарчої діяльності – привласнювальний.

Землеробство – система раціонального використання землі, спрямована на відновлення й підвищення родючості грунту при найменших затратах праці і засобів. Відомі історично обумовлені системи землеробства: підсічне, перелогове, багатопільне (феодальне суспільство), плодонасіннєве, пропашне (індустріальне суспільство) тощо.

Земства – вибрані органи місцевого самоврядування в Росії, засновані у 1864 р. на Лівобережній Україні, Правобережжі – у 1911 р., ліквідовані після 1917 р.

Золота Орда – монголо-татарська феодальна держава. Заснована на початку 40-их років ХІІІ ст. ханом Батиєм. До її складу входили Зх. Сибір, Пн. Хорезм, Волзька Булгарія, Пн. Кавказ, Крим. У XV ст. розпалося на Казанське, Кримське та Сибірське ханство.

Імперія – велика держава, що складається з митрополії та підпорядкованій центральній владі держав, народів, які примусово інтегровані до єдиної системи політичних, економічних, соціальних та культурних взаємозв'язків; виникають внаслідок загарбання території, колонізації, експансії, інших форм.

Інтелігенція – соціальна група, що сформувалася в Європі (Україні) в XIX ст. – освічене чиновництво та дворянство, козацька старшина.

Історичне джерело – пам’ятки історії (документи, предмети тощо), які дають можливість дослідити минуле людства. Поділяються на письмові, усні, етнографічні, лінгвістичні, образотворчі тощо.

Історичний простір – співвіднесення конкретного історичного факту з певним місцем його прояву; локалізація в конкретному місці певної дії.

Історичний рух – спрямованість змін (лінійних, по спіралі тощо) у системі „людина – природа – суспільство – культура”. Категорія, яка дозволяє спостерігати напрям розвитку історичного процесу.

Історичний факт – вірогідне знання, яке є адекватним реальній події минулого; соціально найбільш значуща подія, що розуміється як фрагмент історичної дійсності. Характеризується здійсненністю, неповторністю, незворотністю.

Історіографія – наукова дисципліна, яка вивчає виникнення і розвиток історичної думки, процес нагромадження історичних знань, досліджує боротьбу в низ різних течій, напрямів, концепцій; історія історичної науки.

Історія – 1) процес розвитку природи і суспільства (всесвіту, Землі, людства, галузей науки тощо); 2) комплекс суспільних наук (історичні науки), що вивчають минуле людського суспільства.

Кам'яний вік – ранній період історії людства. Ознаки: використовувалися камінь, кістки, дерево, ріг; збиральництво, мисливство, рибальство.

Капіталізація економіки – головними особливостями економічного закону капіталізму є отримання максимального прибутку шляхом експлуатації, розорення і банкрутства більшої частини населення країни.

Київська Русь – науково-історична назва держави східних слов’ян, що існувала з кінця ІХ до початку 40-х років ХІІІ ст. Охоплювала територію від Балтійського до Чорного морів, від Карпат до Волго-Окського межиріччя. Столиця – Київ. Політична форма – ранньофеодальна монархія (глава – великий князь київський).

Кирило-Мефодіївське братство – таємна політична національно-патріотична організація (1845-1847). Засновники: В.Бєлозерський, М.Гулак, М.Костомаров.

Кіммерійці – найдавніше іраномовне кочове населення, найвірогіднішим місцем мешкання якого був південь Східної Європи. Перекочували з низовин Північного Кавказу на територію сучасної України; населяли міжріччя Дону і Дністра до VІІ ст. до н.е. Під тиском скіфів ввійшли до Малої Азії.

Кіш – військове товариство (громада) козаків, орган управління Запорозької Січі. Тимчасовий табір козацького війська під час походу.

Козацька рада – загальні козацькі збори, на яких вирішувалися адміністративні, судові, військові справи, обиралася козацька старшина.

Колонія – область або країна, захоплена, пригноблювана і експлуатована імперіалістичною державою.

Конституційна монархія – державний устрій, в якій існує влада монарха за участі представницьких органів в законодавчій владі.

Конституція – основний закон держави, що закріплює суспільний і державний устрій, порядок утворення, принцип організації та діяльності державних органів, виборчу систему, основні права та обов'язки.

Конфедерація – постійний союз суверенних держав, створений для досягнення політичних, економічних або військових цілей. Не має єдиної території, громадянства, спільної правової й податкової системи. Її правовою основою є союзний договір. Утворює центральні органи, які мають повноваження, делеговані їм державами – членами союзу.

Конфесія – 1) релігійне товариство, що має своє віровчення та культові організації (старообрядці, молокани тощо); 2) належність до будь-якої релігії або церкви (православ’я, католицизм, іслам тощо).

Концепція – 1) основоположна ідея теорії, загальний її задум, викладений в конструктивній, прийнятній для практики формі; 2) теорія, переведена в алгоритм вирішення конкретної проблеми.

Кочівництво – форма господарства й побуту, в основі якої лежить скотарство із сезонними переміщеннями населення і стад. Виникло на межі ІІ-І тис. до н.е. в зоні змінного клімату Євразії і Північній Африці.

Кошовий отаман – адміністративне і військове товариство Запорозької Січі. Управляв практично всім цивільним і військовим життям січі, у походах був головнокомандуючим війська.

Країна – політичне, національне, соціальне й культурне співтовариство з акцентом на його географічне положення в світі. Є синонімом поняття держава, проте має більш місткий культурно-історичний або соціально-економічний, аніж політичний, зміст.

Кріпацтво – система правових норм, яка встановлювала залежність селянина від феодала та неповну власність останнього на кріпака. Виражається в прикріпленні селян до землі й підпорядкуванні адміністративній та судовій владі феодала, праві феодала на працю й майно селянина, обмеженні дієздатності селянина.

Кроманьйонець – людина розумна, що сформувалася наприкінці палеоліту, назву отримала за першою знахідкою її кісток у гроті Кро-Маньйон.

Культ – 1) один з обов’язкових елементів кожної релігії, сукупність обрядів, поведінки священиків та віруючих, звичаїв тощо; 2) поклоніння комусь або чомусь; надмірне звеличення якоїсь людини.

Культурно-національна автономія – теорія, яка зводила вирішення національного питання лише до досягнення національного самоуправління, обмеженого питаннями культури, освіти, мови.

Культурно-освітній рух (культурництво) – український національний рух ХІХ ст., для діячів якого були характерні інтерес до вітчизняної історії, посилення уваги до життя народу, його мови й усної творчості. Уважали просвітницьку роботу найдієвішим засобом піднесення освітнього рівня населення, формування і зміцнення національної самосвідомості; також система заходів, спрямована на активізацію формування й консолідації нації.

Курінь – видовжені споруда з деревини, в якій жили козаки Запорозької Січі; військово-адміністративна одиниця Запорозької Січі, яка налічувала до кілька сотень козаків на чолі з курінним отаманом.

Лібералізм – буржуазна ідеологія й суспільно-політична течія, яка об’єднує прихильників парламентаризму, політичних прав і свобод особи, демократизації суспільства, приватного підприємництва. Заперечує революційний шлях перетворень, домагається змін в суспільстві легальними засобами, реформами.

Лобізм – діяльність груп високооплачуваних людей, які відстоюють свої особливі політичні інтереси; групи тиску на органи законодавчої і виконавчої влади з метою прийняття або відхилення тих чи інших законів в інтересах певних кіл, установ, осіб тощо.

Локальний – місцевий; притаманний даному місцю.

Магдебурзьке право – середньовічне міське право, за яким міста звільнялися від управління й суду великих земельних власників та створювали органи місцевого самоуправління. Вперше оформилося в XIII ст. в місті Магдебурзі. На території України існувало протягом XIV – першої половини XIX ст.

Магнат – 1) великий земельний власник-феодал; 2) представник великого промислового й фінансового капіталу („магнат капіталу”).

Малоросійська колегія – орган державного управління Російської держави у справах Лівобережної України з 1722 р. Скасована у 1727 р., поповнена у 1764 р., остаточно ліквідована у 1786 р.

Малоросія – офіційна назва переважно Правобережної та Лівобережної України (Гетьманщини) в законодавчих актах, розпорядженнях царського уряду після Переяславського договору 1654 р.

Мануфактурне виробництво – виробництво, що характеризується розподілом праці та її наступною кооперацією на основі ручної, ремісницької техніки. Безпосередньо передувало машинному виробництву.

Марксизм – течія суспільно-політичної думки; система філософських, економічних, соціально-політичних поглядів, які становлять революційну ідеологію пролетаріату.

Масонство – релігійно-етичний рух, що виник в Англії в ХVІІІ ст. серед представників різної духовної та політичної орієнтації. Головна мета – „просвітницький” вплив на владу. Відносять себе до каменярів, які будують Храм Бога як Головного архітектора, що з’ясовує культову символіку масонства: циркуль, молоток, фартух.

Матеріальна культура – сукупність усіх створених людською працею матеріальних предметів конкретного суспільства у їх взаємозв’язку; охоплює виробництво і споживання, а також пов’язані з ними форми людської діяльності, досвід.

Матеріальне виробництво – процес створення матеріальних благ, необхідних для існування й розвитку суспільства.

Матріархат – ранній період у розвитку первісного суспільства (від палеоліту до розвинутого неоліту), для якого характерне провідне становище жінки в родинному й господарському житті.

Мезоліт – середній кам'яний вік (IX-VIII тис). Виникнення лука і стріли, початок приручення тварин, зародження землеробства.

Ментальність, менталітет – внутрішній, інтелектуальний світ індивіда, його духовність; характерний для особистості або суспільної групи спосіб мислення; склад розуму; світосприйняття, психологія.

Метрополія – держава, що володіє колоніями.

Меценат – багатий покровитель наук і мистецтв (римський політичний діяч І ст. до н.е., який уславився тим, що опікувався поетами та художниками).

Міжусобні війни – війни між окремими групами чи особами в одній державі.

Монархія – форма правління, за якої верховна державна влада формально (повністю або частково) зосереджена в руках одноособового глави держави – монарха (імператора, короля, султана тощо).

Монголо-татарське іго – військова експедиція монгольських ординських військ на чолі з ханом Батиєм з метою завоювання величезного простору, створення на ньому світової імперії, експлуатація підкорених народів.

Москвофіли – діячі мовно-літературної й суспільно-політичної течії українського населення Галичини, Буковини та Закарпаття в середині ХІХ – 30-х рр. ХХ ст. Пропагували „єдину неподільну російську народність”, доводили етнічну тотожність росіян, українців та галицьких русинів, заперечували існування окремої української нації, відстоювали національно-культурну, а пізніше державно-політичну єдність з російським народом і Росією.

Народ – 1) все населення певної країни; 2) різні форми історичних спільностей (плем’я, народність, нація).

Народники – діячі революційно-визвольного руху, носії народницької ідеології, що панувала серед різночинної інтелігенції Росії та України в 60-90-х роках ХІХ ст. Виражали інтереси селян, виступали проти кріпацтва та капіталістичного розвитку Росії, за повалення царизму шляхом селянської соціальної революції.

Народність – історична спільність людей, яка постає за племенем. Їй притаманні: порівняно спільна мова, територія, деякі риси культури й характеру людей, етнічна самосвідомість, самоназва, деякі господарські зв’язки.

Народовці – 1) діячі культурницького, згодом політичного руху. Що виник на початку 1860-х років серед молодої західноукраїнської інтелігенції в Галичині на противагу рухові москвофілів. Виходячи з того, що українці – це окрема нація, яка проживала на території від Кавказу до Карпат, виступали за єдність усіх українських земель та розвиток єдиної української мови на основі української говірки; 2) діячі ліберальної політичної націоналістичної течії проавстрійської орієнтації серед західноєвропейської інтелігенції (виникла в 60-х рр. ХІХ ст.).

Натуральне господарство – тип господарства, за якого продукти праці виробляють для задоволення потреб самих виробників, а не для продажу на ринку (тобто вони не є товаром).

Націоналізм – психологія, ідеологія й політика національної винятковості, зверхності однієї нації над іншими.

Націоналістичний рух – рух (і, відповідно, ідеологія), який проголошує націю однією з найвищих цінностей; вважає, що нація повинна бути вільною і становити окреме політичне тло (автономію або самостійну державу).

Національна ідея – прагнення до збереження національного існування, до свободи й незалежності.

Національна меншина – частина соціально-етнічної спільноти, яка становить меншість стосовно головної (панівної) нації (народності). Їй притаманні: одна мова, специфічні риси культури й характеру, історична пам’ять та самоназва.

Національне гноблення – утиски, яких зазнають у багатонаціональних державах національні меншини. Вони виявляються в переслідуванні та забороні народної мови, фольклору, традицій. Релігії, в обмеженні прав, у перешкодах до національної єдності з метою досягнення національної самостійності.

Національно-культурне відродження – бурхливе піднесення культурного життя України протягом ХVІ – першої половини ХVІІ ст., спричинене потребою національного самозбереження, питання про яке особливо гостро постало після Люблінської унії 1569 р. Згуртувало позбавлений власної держави український народ, підносило його самосвідомість, сприяло утвердженню визвольних ідей.

Нація – велика спільність людей, які свідомі своїх спільних політичних, господарських та культурних інтересів. Складається з різних племен та народностей під час формування їх спільної території, економічних зв’язків, літературної мови.

Неандерталець – тип древньої людини, який змінив архантропа, від якого він відрізнявся більшим розвитком.

Неоліт – остання доба (епоха) кам’яного віку (VІІІ – ІІІ тис. до н.е.). Характеризується осілим способом життя, появою скотарства й землеробства, прядіння, ткацтва, винаходом кераміки.

Неолітична революція – перехід від привласнюючого (збиральництво, мисливство) до відтворюючого господарства (землеробство, скотарство).

Опришки – ті, хто брав участь в національно-визвольній боротьбі у Галичині, Буковині, на Закарпатті в ХVІ-ХІХ ст.

Орда – у тюркських та монгольських народів – військово-адміністративна організація; у середні віки – ставка правителя держави (хана); з цього – назва феодальних держав і союзів кочових племен (напр., Золота Орда).

Осілість – спосіб життя, пов’язаний з мешканням людей упродовж тривалого часу на одному місці в поселеннях різного типу. Пов’язана з розвитком відтворюючого господарства – 12-10 тис. р. тому.

Паланка – адміністративно-територіальна одиниці в Новій Січі (1734-1775). Очолював полковник, якого призначав кіш Запорозької Січі.

Палеоліт – найдавніший період кам’яного віку, коли первинна людина виготовляла своє знаряддя прийомами збивання та сколювання каміння. Його початок збігається з появою на Землі найдавніших людей (понад 2 млн. років тому, кінець відноситься до 10-8 тис. років тому).

Панщина – відробіткова форма феодальних повинностей селян, закріплена законом.

Патріархат – епоха (доба) в розвитку первісного суспільства, яка характеризується зверхністю чоловіків у сімейному й господарчому житті. Змінив матріархат.

Первісне стадо – об’єднання первісних людей у невеликі групи для спільного полювання, збиральництва, захисту від ворогів, освоєння печер тощо. Ґрунтувалося на кровноспоріднених зв’язках.

Переяславська угода – україно-російський договір, укладений між гетьманським урядом Ю.Хмельницького (1659 р.). Російські представники нав'язали українській стороні 14 пунктів "давніх статей".

Перший суспільний поділ праці – процес виділення скотарських племен із середовища землеробських (ІІ-І тис. до н.е.).

Північна війна – війна в Росії із Швецією за вихід в Балтійське море (1700-1721).

Плем’я – об’єднання різних споріднених родів. Ознаки: кровноспоріднені зв’язки між його членами, розподіл на роди, спільність території й деяких елементів господарювання, самосвідомості та самоназви, звичаїв та культів; для пізнього етапу – самоврядування, яке складалось із племінної ради, військових та громадянських людей.

Полюддя – об'їзд князем і дружиною підвладних земель для збирання данини.

Помістя – феодальний земельний маєток, який надавала держава за воєнну та державну службу, не підлягав продажу, обміну, успадкуванню.

Поступовці – члени нелегальної надпартійної політичної організації "Товариство українських поступовців". Виступали за автономію України, конституційно-парламентський устрій.

Пролетаріат – один із основних класів в капіталістичному суспільстві – клас найманих робітників.

Промисловий переворот – історичне явище, пов’язане з розвитком продуктивних сил, коли відбувається перехід від мануфактурного до фабричного, фабрично-заводського виробництва з використанням вільної найманої робочої праці.

Просвіти – самодіяльні національно-культурні, економічні та освітні українські товариства, які існували в Україні у 1868-1939 рр.

Протекторат – форма залежності, за якої одна держава (протектор) бере на себе здійснення зовнішніх зносин іншої держави, захист її території і фактично ставить під свій контроль її внутрішні справи.

Реакція – політичний, економічний та ідеологічний опір панівних класів, що віджили, суспільному прогресу; прагнення закріпити або поновити старі порядки. Проявляється у вигляді масового терору й насильства над народом, у посиленні експлуатації й гноблення.

Революція – докорінна, глибока якісна зміна в розвитку явищ природи, суспільства, пізнання; переворот у будь-якій галузі життєдіяльності суспільства.

Реєстрове козацтво – українські козаки, що перебували на державній службі Речі Посполитої у ХVІ-ХVІІ ст.

Реформа – перетворення, зміни, перевлаштування.

Рід – у давнину об’єднання кровних родичів по материнській лінії на чолі з жінкою. Ознаки: кровна спорідненість його членів, матріархат, спільне володіння знаряддями й результатами праці. Рід регулював шлюбні, господарські, релігійні та інші відносини своїх членів.

Річ Посполита – феодально-кріпосницьке об'єднання Литви і Польщі. Початок – Люблінська унія (1569). До 3-го поділу Польщі до її складу входили українські землі: Сх. Галичина, Зх. Поділля, Волинь, Брацлавщина та Київщина, де панував кріпосницький гніт.

Родова община – форма спільності людей за первіснообщинного ладу, для якої характерно спільні власність на засоби виробництва, виробництво і споживання, звичаї. З появою приватної власності на засоби виробництва розпалася.

Розшарування селянства – відокремлення основної маси виробників (селян) від засобів виробництва (землі та знарядь праці) і поява внаслідок цього нових соціальних верств – сільської буржуазії та найманих сільських робітників.

Руїна – період в історії України (1663-1687) після смерті Б. Хмельницького, коли рушилися устої української державності, посилювався тиск з боку Москви, Польщі і Туреччини. В цей період розкололося запорозьке козацтво, точилася громадянська війна.

Самодержавство – монархічна форма правління в Росії.

Сармати – кочові племена східно іранської мовної групи центральноазіатського походження, які мешкали у ІV-ІІІ ст. до н.е. на території степів від Західного Казахстану до Дунаю. Економічний устрій – рухоме кочове скотарство. Соціальний устрій – родоплемінний, суспільний устрій – ранньокласова організація з елементами державності, „кочова імперія”.

Середньовіччя – період історії людства, що хронологічно охоплює час від V ст. до середини ХVІ ст.

Сільська община – територіальне об’єднання господарств, пов’язаних між собою колективною власністю на землю й угіддя, що підлягали періодичному перерозподілу між сім’ями.

Сірома – бідні козаки, як правило, селяни-втікачі, які прибули на Запорозьку Січ, не маючи засобів існування, що змушувало їх йти до козацької старшини і заможних козаків "у найми".

Скіфи – об’єднання кочових іраномовних племен, які під тиском масагетів (іранських племен, що мешкали між Каспійським та Аральським морями) з-за Араксу (Волги) пересилилися до Північного Причорномор’я, де існували у VІІ-ІІІ ст. до н.е. Скіфія існувала у межах двох природних зон – степовій та лісостеповій. Розквіт припадає на кінець V-ІV ст. до н.е.

Скотарство – тип господарства, заснований на утриманні й розведенні свійських тварин. Поділяється на рухомий спосіб життя, заснований на випасі стад, і розведення тварин в общинах землеробів.

Слобожанщина – територія сучасної Харківської, частини Сумської, Донецької, Луганської областей України. Поселення становили українські козаки і селяни. Перші поселення (слободи) з'явилися в 30-х роках ХVІІ ст. Це також частина Курської, Білгородської та Воронезької областей Росії.

Сотник – офіцерський чин в козацьких військах російської армії; адміністративно-територіальна одиниця на Україні.

Соціальна структура – склад (устрій) суспільства або того чи іншого соціального утворення (груп, колективів, соціальних інститутів). Його визначають такі фактори: економічні, національні, демографічні, професійні, станові, класові тощо.

Старшина – загальна назва осіб, які мали найвищі військові чини та виборні посади в українському козацькому війську.

Суспільний стан – соціальна група доіндустріального суспільства, яка має закріплені у звичаї або законі спадкоємні права і обов’язки. Притаманна ієрархія (підпорядкованість) суспільних станів, що відбивається в нерівності їх положення та привілеїв.

Суспільні класи – великі, порівняно однорідні групи людей, об’єднані ставленням до засобів виробництва й розподілу суспільного продукту.

Суспільство – 1) глобальна природно-історична категорія, яка асоціюється з людством і протиставляється неживій природі, рослинному і тваринному світові; 2) сукупність усіх спільностей, соціальних груп, класів даної конкретно

Терор – особлива форма політичного насильства, якому притаманна жорстокість, цілеспрямованість.

Томаківка – найраніше з відомих січей Великого Лугу, яка існувала в XVI ст. на о. Томаківка на Дніпрі біля сучасного м. Марганця.

Тотемізм – форма релігійних вірувань, відповідно до якої поклонялися певному виду рослин чи тварин, що вважалися охоронцями роду.

Трипільська культура – одна з найбільш яскравих археологічних культур доби енеоліту (IV – середина III тис. до н.е.) (с. Трипілля – В. Хвойка).

Уніатська церква – українська греко-католицька церква, напрям католицизму, який виник внаслідок Берестейської унії 1596 р. Підпорядковується Папі Римському. Очолюється кардиналом-митрополитом. Центральний храм – собор св. Юра у Львові.

Унія – союз, об’єднання держав для вирішення певних питань.

Феодалізм – сукупність політичних, соціальних, економічних та духовних чинників, характерна для певного стану суспільного розвитку, ознаками якого є монопольна власність на землю в поєднанні з її політичною владою.

Феодальна роздробленість – розчленування держави на безліч самостійних князівств.

Фільварково-панщинна система господарювання – система господарювання на Правобережній Україні в ХVІ – першій половині ХІХ ст., яка базувалася на застосуванні феодалом у власному господарстві примусової праці залежних (кріпосних) селян. Продукцію виробляли на ринок.

Форма державного устрою – територіально-організаційна структура держави, що встановлює порядок поділу країни на частини та взаємовідносини центральних і місцевих органів влади.

Форма правління – організація верховної державної влади, порядок утворення її органів і їх взаємовідносин з населенням.

Хлопомани – кількісне невелике відгалуження українського культурно-національного руху другої половини ХІХ ст. Хлопоманство зароджувалося як рух на захист української мови. Хлопомани розмовляли виключно українською мовою, носили національний одяг, влаштовували маніфестації на честь Т.Шевченка. Сам термін означав бажання зблизитися з простим людом – хлопами (так називали феодально залежних селян.

Хортиця – острів на Дніпрі. Входить у міську смугу м. Запоріжжя. Довжина – 12 км, ширина – 2,5 км.

Хотинська війна – (1621) збройний конфлікт між султанською Туреччиною і Річчю Посполитою.

Хронологія – послідовність історичних подій в часі.

Цивілізація – 1) у широкому розумінні – будь-яка форма існування живих істот, наділених розумом; 2) історичний тип культури, локалізованої в часі і просторі; 3) етап суспільного розвитку, що приходить на зміну варварству. Характеризується такими рисами: мова, історія, релігія, звичаї, суспільні інститути, суб’єктивна само ідентифікація людей.

Чайка – весловий човен запорозьких козаків.

Четверний союз – військово-політичний блок Німеччини, Австро-Угорщини, Туреччини та Болгарії, що був спрямований проти Антанти в Першу світову війну.

Чорна рада – загальна козацька рада, скликана за наказом російського уряду 17-18 червня 1663 р. на околицях м. Ніжина для обрання гетьмана Лівобережної України.

Шляхта – суспільний стан, основним заняттям яких була військова справа, за що вони отримували землю і різні пільги.

Язичництво – термін для визначення релігійних вірувань, обрядів і свят поклоніння багатьом богам, божествам; багатобожжя. Виникає під час розпаду первісної общини.

Ярлик – у монгольських ханствах – письмовий указ хана, за часів монгольського іга – жалувана грамота.