2. "14 Пунктів" в. Вільсона, Версальський договір.

"14 пунктів" В. Вільсона

Конференція почала працювати в умовах нового співвідношення сил на міжнародній арені. США виходили на передові позиції у світі, їхня економічна й військова могутність у період війни дуже зросла. Якщо раніше американці, дотримуючись заповітів свого першого президента Дж. Вашингтона, намагалися не втручатися до справ неспокійної Європи, то після закінчення світової війни США претендували на роль лідера повоєнного світу.

Президент В. Вільсон уважав, що США здатні стати рятівником і гарантом світу. Своє бачення нових принци пів міжнародних відносин він втілив у «14 пунктах», оприлюднених 8 січня 1918 р. (ДОДАТОК «14 пунктів В. Вільсона»). Вони містили відмову від таємної дипломатії, проголошували свободу торгівлі та мореплавства, визнання прав народів на самовизначення, стверджу вали необхідність роззброєння. «14 пунктів» також передбачали вивід німецьких військ з усіх окупованих ними територій, надання автономії народам Австро-Угорщини й Османської імперії, відновлення незалежності Польщі, створення Ліги Націй, покликаної охороняти мир і безпеку всіх країн.

Умови Версальського миру

У квітні було розроблено текст договору з Німеччиною. Її делегацію викликали до Парижа для його вручення. Спроби німецьких дипломатів внести хоч якісь зміни до цього документа відхилили. (ТАБЛИЦЯ «Версальський мирний договір»)

Версальський мирний договір, що офіційно завершив Першу світову війну, було підписано у Версалі (18 км від Парижа) 28 червня 1919 р. Німеччиною, що зазнала поразки у цій війні, з одного боку, та переможцями, «союзниками й державами, що об'єдналися» - з іншого.

Версальський договір набрав чинності 10 січня 1920 р., після ратифікації його Німеччиною та чотирма головними союзними державами: Великою Британією, Францією, Італією, Японією. (ДОДАТОК «Підписання Версальського миру»)

Американський сенат відмовився від ратифікації Версальського договору, оскільки США не бажали зв'язувати себе участю в Лізі Націй. Замість Версальського договору США в серпні 1921 р. уклали з Німеччиною окремий договір, майже ідентичний з Версальським, але такий, що не містив статей про Лігу Націй.

Версальський мирний договір складався з 440 статей одного протоколу. Він мав 15 частин, які, своєю чергою, було переділено на відділи.

За договором Франції поверталися її землі — Ельзас і Лотарингія, а також передавалися вугільні шахти Саару, одначе цей район на 15 років переходив під управління Ліги Націй. Німеччина передавала Польщі Познань, частину Верхньої Сілезії, райони Померанії та Східної Пруссії, яку відділяв від території Німеччини Польський (Данцизький) коридор, що відкривав Польщі вихід до Балтійського моря. Бельгія отримувала округи Ейпен, Мальмеді та Морене після плебісциту, Данія — північну частину Шлезвігу; Мемель (Клайпеда) переходив у відання держав-переможниць (1923 р. приєднаний до Литви), а Данциг (Гданськ) оголошувався вільним містом під захистом Ліги Націй.

За Версальським договором Німеччина втратила 1/7 її території, на якій проживала 1/12 її населення. Вона повністю позбавлялася колоній — їх поділили між державами-переможницями. Їй заборонялося тримати в армії більш як 100 тис. вояків, мати військово-повітряний і підводний флоти, ліквідовувався генеральний штаб, скасовувалася загальна військова повинність. Передбачалась 15-річна окупація військами Антанти лівого берега Рейну і демілітаризація 50-кілометрової ділянки на його правому березі.

За рішенням спеціальної комісії Німеччина мусила сплачувати репарації. Загальний їх обсяг було визначено на спеціальній конференції 1921 р. в розмірі 132 млрд. золотих марок, з яких 52% мала отримати Франція, 22% —Великобританія і 10% —Італія.