5. Мирні договори із союзниками Німеччини.

(АТЛАС с.5 «Облаштування повоєнного світу. Версальсько-Вашингтонська система 1919 -1923 рр.»)

На Паризькій конференції було покладено початок вироблення мирних договорів із союзниками Німеччини - Австрією, Болгарією, Угорщиною й Туреччиною. У договорах було зафіксовано державні кордони, що з'явилися з утворенням нових національних держав у Центральній та Південно-Східній Європі: Австрії, Угорщини, Польщі, Чехословаччини, Югославії та ін. Остаточно мирні договори були підписані на відповідних конференціях, що відбувалися у наступні роки.

(ТАБЛИЦЯ «Умови мирних договорів Німеччини з країнами-союзниками»)

Договір з Австрією

За умовами Сен-Жерменського договору з Австрією, підписаного 10 вересня 1919 р., колишня Австро-Угорська монархія припинила своє існування. Частина Південного Тіролю переходила до Італії, Чехія та Моравія стали частиною нової держави - Чехословаччини, Буковина передавалась Румунії (всупереч рішенню Народного віче від 3 листопада 1918 р., яке проголосило про її «возз'єднання з Радянською Україною»).

Австрія могла мати 30-тисячну армію, її флот переходив до союзників.

Заборонялось об'єднання Австрії та Німеччини.

«Особливою декларацією» заборонялись будь-які політичні та економічні зв'язки Австрії з Угорщиною до того часу, доки остання не визнає умови мирного договору.

Договір з Болгарією

За умовами мирного договору з Болгарією, підписаного 27 листопада 1919 р. в Нейї, частина її території відійшла до Королівства сербів, хорватів і словенців, а також Румунії. Південна Добруджа лишилась у складі Румунії.

Болгарію позбавили виходу в Егейське море.

Чисельний склад армії обмежувався кількістю до 20 тис. чоловік.

Договір з Угорщиною

4 червня 1920 р. у Великому Тріанонському палаці Версаля було під­писано мирний договір із Угорщиною, за яким Хорватія, Бачка й західна частина Банату передавались Королівству сербів, хорватів і словенців; Трансільванія та східна частина Банату - Румунії; Словаччина і Закарпатська Україна - Чехословаччині.

Угорщина могла мати армію до 35 тис. чоловік і повинна була сплачувати репарації переможцям.

Договір із Туреччиною

Севрський договір, укладений державами-переможницями з Туреччиною 10 серпня 1920 р., зафіксував поділ Османської імперії, яка втрачала близько 80% своїх володінь (Палестину, Трансйорданію, Ірак, Сирію, Ліван та інші території).

Зона чорноморських проток контролювалась країнами Антанти (головним чином Англією). Протоки були демілітаризовані, а будь-які нечорноморські держави отримували право на проходження через них своїх військових кораблів.

Туреччина, якій лишили частину півострова Мала Азія та смужку європейської території з містом Константинополем, опинилась, власне, у становищі колоніальної залежності.

У цілому договори країн Антанти із союзниками Німеччини мали суперечливий характер і приховували в собі передумови майбутніх конфліктів.

6. Розпад багатонаціональних імперій і утворення нових незалежних держав в Європі.

(ТАБЛИЦЯ «Розпад багатонаціональних імперій і утворення нових незалежних держав у Європі»)

Перша світова війна загострила політичні й соціальні протиріччя, що існували в державах-учасницях цього військово-політичного конфлікту. У тих з них, які являли собою багатонаціональні імперії, на перший план вийшли проблеми національної державної незалежності народів, що їх населяли. Ці народи були різними за своєю культурою, традиціями та способом життя. Розпад імперій і створення національних держав були об'єктивним і неминучим процесом, що змінив політичну карту світу.

Розпад Османської імперії

(АТЛАС с.5 «Поділ Османської імперії (1920-1923 рр.)»)

Упродовж 1917–1918 рр. війська Антанти зайняли близько східні володіння Османської імперії. Після Першої світової війни Сирія і Ліван перейшли під контроль Франції; Палестина, Йорданія та Ірак –під контроль Великої Британії. На заході Аравійського півострову за підтримки англійців утворились незалежні держави: Хіджаз, Неджд, Асирі Йемен (пізніше Хіджаз і Асир увійшли до складу Саудівської Аравії).

Севрський договір, укладений державами-переможницями з Туреччиною 10 серпня 1920 р., юридично зафіксував поділ Османської імперії, яка втрачала близько 80 % своїх володінь (Палестину, Трансйорданію, Ірак,Сирію, Ліван та інші території).

Розпад Російської імперії

Багатонаціональна Російська імперія після жовтневої більшовицької революції 1917 р. переживала період розпаду.

Більшовики, розуміючи важливість національних проблем, які накопичувалися століттями, прагнули зберегти територію колишньої імперії і нав’язати всім народам і країнам радянську модель влади.

Прийнявши 2 листопада 1917 р. Декларацію прав народів Росії, більшовики проголосили знищення національного гноблення, надання рівноправності і самовизначення націям, аж до їхнього відокремлення, хоча на практиці, як показали подальші події, вони не збиралися дотримуватись положень цього документа.

Фінляндія. Розуміючи, що грубий тиск на фінів викличе різке загострення відносин не тільки з Німеччиною, а й із Францією та Великою Британією, більшовики пішли на компроміс. 31 грудня 1917 р. Раднарком погодився з незалежністю Фінляндії. Проте більшовики вітали дії фінських соціал-демократів та інших лівих, які на чолі з Отто Куусіненом 18 січня 1918 р. сформували загони Червоної гвардії та проголосили Фінляндську Соціалістичну Робочу Республіку. ФСРР і РРФСР встановили дипломатичні відносини і уклали договір про дружбу та співробітництво. У той же час, лідер консервативної партії барон Карл Маннергейм сформував загони білої гвардії, щоб не припустити розповсюдження революційного руху. У ході громадянської війни, в яку втрутились російські війська, які ще залишались у країні, та спрямована до Фінляндії німецька дивізія, радянська влада у Фінляндії була ліквідована. З кінця 1918 р. Фінляндія стає демократичною республікою.

Польща. До Першої світової війни польські землі входили до складу Австро-Угорщини, Німеччини і Росії. Патріотичні сили Польщі боролися за самостійну незалежну державу. У результаті поразки Австро-Угорщини та Німеччини, падіння царського режиму в Росії у листопаді 1918 р. Польща була проголошена республікою. Президентом і головнокомандувачем польської армії став лідер Соціалістичної партії Юзеф Пілсудський.

Більшовики, як і у випадку з Фінляндією, змушені були визнати незалежність Польської держави.

Правлячі кола Польщі намагалися включити до складу держави литовські, білоруські й українські землі. У 1920 р. між Польщею і Директорією було укладено договір, за яким до Польщі відійшли Східна Галичина, Західна Волинь, Холмщина, Полісся. Радянсько-польська війна закінчилася підписанням у 1921 р. мирного договору, за яким Західна Україна і Західна Білорусь залишались за Польщею.

Литва. У грудні 1917 р. була відновлена незалежність Литовської держави, землі якої до війни входили до складу Російської імперії. Цей акт визнала Німеччина і Радянська Росія (за Брестським мирним договором).

Проте після скасування дії Брестського договору (листопад 1918 р.) у Литву вдерлися частини Червоної армії й установили в Литві радянську владу.

Та незабаром литовським добровольчим загонам вдалося витиснути червоноармійців. У Литві були скасовані всі акти Рад і прийнята тимчасова конституція. До 1940 р. вона розвивалась як суверенна держава.

Латвія. У листопаді 1918 р. незалежність проголосила Латвія, де був сформований національний уряд на чолі з К. Ульманісом. Після денонсації (скасування) Брестського договору з боку Радянської Росії більшовики створили в Латвії маріонетковий радянський уряд, який і закликав у країну Червону армію. Червоноармійці на багнетах установили радянську владу в країні. Лише в 1919 р. за допомогою країн Антанти патріотичним силам вдалося витиснути радянські війська.

Естонія. Наприкінці 1918 р. війська Червоної армії окупували й Естонію. На захопленій території була проголошена Естляндська трудова комуна, яку відразу ж визнала Радянська Росія. Проте після появи англійської ескадри в Таллінні національний уряд К. Пяста зумів узяти ситуацію під свій контроль. Радянській Росії нічого не залишалося, як визнати незалежні держави в Прибалтиці.

Білорусія. Кілька місяців проіснувала створена в 1918 р. Білоруська Народна Республіка. Після поразки у війні Німеччини, яка підтримувала цю незалежну державу, в Білорусії була встановлена радянська влада.

Розпад Австро-Угорщини

У 1918 р. економічна криза та неврожай, складна обстановка на фронті та розпад сусідньої Російської імперії зумовили розпад Австро-Угорщини.

У жовтні 1918 р. імператор Карл І закликав народи імперії згуртуватись, сформувавши національні комітети. Такі комітети були організовані, але вони зайнялись не укріпленням та централізацією імперії, а відстоюванням інтересів національних меншин.

28 жовтня чехословацький національний комітет проголосив незалежність Чехословаччини. 29 жовтня було проголошено Королівство сербів, хорватів і словенців. 31 жовтня в Будапешті (Угорщина) відбулось збройне повстання, і імператор Австрії втратив контроль над країною. Уніч з 31 жовтня на 1 листопада 1918 року відбулось Листопадове повстання у Львові, внаслідок якого було утворено Захiдно-Українську Народну Республіку (ЗУНР). Територія ЗУНР включала українські етнічні землі і охоплювала Галичину, Буковину і Закарпаття. 6 листопада у Кракові було проголошено про відновлення Польщі.12 листопада проголосила незалежність ще одна українська держава – Карпатська Русь. У цей же день Карл І зрікся престолу. Австро-Угорщина припинила своє існування. Також у ході розпаду імперії виникли Тарнобжезька республіка,Західно-Лемківська республіка, Східно-Лемківська республіка, Словацька Радянська республіка та інші.

Таким чином, на території колишньої імперії виникло декілька нових держав – Чехословаччина, Польща, Австрійська республіка, Угорщина.

Інші регіони країни увійшли до складу Румунії, Югославії та Італії.