Безтурботне освітнє середовище:

Середовище безтурботного споживання: “Щиросердний спокій, безтурботність, чутливість, привітність, доброта, тверезості скільки треба, самосвідомість, яка досягається без праці. Немає завзятості ні в бажанні зберегти, протриматися, ні у прагненні досягти, знайти. Дитина живе в атмосфері внутрішнього благополуччя і ледачої, консервативної звички, поблажливості до сучасних течій серед привабливої простоти. Тут вона може бути усім, ким вона хоче, з книжок, бесід, зустрічей і життєвих вражень, сама вибирає шлях та основу світогляду”.

Корчак підкреслював, що в середовищі заклопотаного споживання робота ніколи не служить будь-якій меті, розглядається як місце в житті, є не самоціллю, а лише засобом для забезпечення собі зручностей, бажаних умов.

Як характерний приклад середовища безтурботного споживання може служити спосіб життя значної частини провінційного дворянства XIX століття, описаний класиками російської літератури у поняттях “обломовщина”, “маніловщина” та інше. Цікаво визначити, що при обговоренні проблеми освітнього середовища студенти часто наводять світ гуртожитку як приклад типового середовища безтурботного споживання.

На думку Корчака, у подібному виховному середовищі формується особистість, яка в принципі завжди задоволена тим, що в неї є. Основною рисою такої особистості є життєва пасивність, нездатність до напруги й боротьби. Зітхаючись із труднощами і перешкодами, така людина воліє самоусунутися від їхнього розв’язання, продовжуючи ховатися у своєму ілюзорному світі, як равлик ховається у своїй раковині.

Безтурботне освітнє середовище характеризується тим, що формує відносно незалежну, але пасивну особистість.

Безтурботний тип виховного середовища складається в таких школах, коли доброзичливе, щиросердне ставлення до учнів не підкріплюється відповідною вимогливістю; коли перед школярами не ставляться важкі задачі і не вимальовуються нові перспективи, не стимулюється необхідна для їх особистісного розвитку акумуляція духовних, інтелектуальних і фізичних сил.

Тип школи, у якій культивується безтурботне виховне середовище, влучно описується А.С. Макаренком: “Інша школа схожа на волелюбну мамашу, виховний метод якої визначається формулою “щоб дитя було сито і не застудилося”. Вона обгодовує дітей показною “стовідсотковою” успішністю і стежить, щоб дитя не застудилося мужністю, чи, припустимо, цілеспрямованістю. І так само, як цій самій мамаші, їй ніколи подумати, скільки ми втрачаємо і на успішності, і на здоров’ї дітей через короткозору дбайливість. Зате спокійно живеться”.

Кар’єрне освітнє середовище:

Середовище зовнішнього лиску і кар’єри: “Знову виступає завзятість, але її поява зумовлена холодним розрахунком, а не духовними потребами. Тому що немає тут місця для повноти змісту, є одна лукава форма – митецька експлуатація чужих цінностей, прикрашання сяючої порожнини. Лозунги, на яких можна заробити. Етикет, якому треба підкорятися. Не гідність, а вдала самореклама. Життя є не лише як праця і відпочинок, а й як виховування та піклування. Ненаситне марнослівство, хижість, незадоволення, пихатість та раболіпство, заздрість, злість, зловтіха. Тут дітей не люблять і не виховують, тут їх тільки оцінюють, гають на них чи заробляють, купляють чи продають” (Я. Корчак).

При читанні даних рядків Корчака мимоволі пригадуються епізоди з “Війни та миру” Л.М. Толстого, де описано деякі моменти з життя столичного дворянського салону Ганни Павлівни.

Основними рисами особистості, що формується в такому середовищі, є фальш і лицемірство – “мистецька гра” і “точно підігнана маска, прагнення до кар’єри за рахунок хитрості, підкупу, високих зв’язків” та інше.

У кар’єрному виховному середовищі формується хоча й активна, але залежна особистість.

Типове кар’єрне виховне середовище описане К.Д. Ушинським, який характеризує французькі школи XIX століття: “Француз потрапляє у суспільний заклад насамперед тому, що його перебування в родині заважає батькам, яким ще самим хочеться пожити у своє задоволення. Він навчається частіше для того, щоб набути певного лиску, необхідного освіченій людині в суспільстві, але найбільш для того, щоб відрізнитися на іспиті, прочитати своє ім’я в газетах і придбати по іспиті право на обіймання тієї чи іншої посади.

Нові школи скоріше служать і спекулюють, ніж займаються вихованням. Наввипередки одна перед іншою вони намагаються виставити напоказ зразкових вихованців і змусити змагатися одне з одним тих, які за своїми природними здібностями можуть вийти на цю арену, а інші повинні сидіти сумирно й не заважати”.

Як бачимо, у кар’єрному освітньому середовищі на першому плані проблема розвитку активності особистості – проблема, що виявилася нерозв’язною в умовах безтурботного та догматичного типів освітнього середовища.