Тема 3. Політична думка України: історія і сучасність

1.Політична думка Київської Русі

Політичні ідеї, що формувалися в Київській Русі у ІХ-ХІV ст., у княжу добу, закарбовані в творах визначних державних і церковних діячів, літописців. Митрополит Іларіон у «Слові про Закон і Благо­дать», Ярослав Мудрий у «Руській правді», монахи-літописці Нестор і Сильвестр у «Повісті минулих літ», Володимир Мономах у «Повчанні дітям» висвітлювали сутність, походження і легітимність влади, взає­мовідносини світської і духовної влади, місце Русі серед держав світу.

Мислителі Київської Русі розуміли державну владу як відносини панування і підкорення, коли воля людей, що стоять на вершині ієрархічної суспільної драбини, рухає нижчими верствами суспільства з волі Божої та згоди людей на такий порядок у суспільстві. Основ­ними ознаками влади вважали справедливість – «правду» і примус – «силу». Влада, на їхню думку, забезпечує захист, порядок, справедли­вість та спасіння, і тому її слід визнавати й коритися їй.

Походження державної влади літописці пов'язували з покликан­ням Рюрика, якого вважали засновником династії київських князів. Отримана в результаті договору між ним і народними зборами сло­в'янських племен влада повинна забезпечити надійний захист від на­паду чужинців і ліквідацію міжусобиць. Договір між Рюриком – пра­вителем знатного походження і представниками племен був не тіль­ки актом вияву народної волі, а й основою для обґрунтування легітимності князівської влади, яка визначалася також «богообраністю» і «благословенністю». Сутність «богообраності» полягала в тому, що Бог ставив князя на владу через Церкву, а «благословенність» – у тому, що Бог оберігав увесь княжий рід, а через нього – всю землю Русь­ку. Літописці обґрунтували й інші аспекти легітимності: право на владу за заповітом чи волею попереднього князя згідно з міжкнязівськими договорами, підтвердженими хресним цілуванням; право на владу, отримане згідно з народною волею, висловленою вічем.

У зв'язку з тим, що поняття влади в політичній думці княжої доби часто ототожнювалося з владою князя, проблема ідеального правителя в ній посідала одне з провідних місць. Найбільш повно ідеал князя розкритий Володимиром Мономахом у «Повчанні дітям». Для нього ідеальний володар – мудрий, справедливий і милосерд­ний, вірний слову, шанує духовних осіб, родичів, гостей, дбає про підданих.

Центральною проблемою того часу були взаємовідносини світсь­кої і церковної влади. Виділялися дві концепції: «богоугодного» воло­даря і князівського єдиновладдя. Представниками першої концепції були Феодосій Печерський і відомий літописець Нестор. Вони сфор­мулювали ідею «духовного проводу над світською владою»; ідею не­обхідності захисту князем православної віри, сприяння її поширенню і процвітанню; ідею об'єднання київських князів навколо Церкви, а не навколо великокнязівського престолу; ідею божественної природи влади, її обов'язку творити богоугодні справи.

Київський митрополит Іларіон вбачав у сильній монархічній вла­ді князя запоруку територіальної цілісності держави, вважав, що Церк­ва повинна слугувати державі та її володареві, охороняючи загально­державний централізм.

На думку мислителів Київської Русі, народна воля, слабкість ко­трої полягала у надмірній свободі кожного з її носіїв, має бути обмежена волею князя, який несе відповідальність як перед народом, так і перед Богом. Піддані повинні коритися владі, прагнути її опіки й заступництва.