Берестейська унія 1596 року
Основні засади політики польської влади стосовно православної церкви:
деклароване забезпечення вольностей і привілеїв православної церкви і фактичне їх постійне порушення й руйнування через право патронату або “право подавання”;
замість діючої раніше виборності на церковних соборах польські королі за правом патронату призначали на посади єпископів і архімандритів (володарів монастирів) за гроші. Фактично посаду отримував той, хто більше заплатить;
право патронату для магнатів і шляхти означало право власності на засновані ними церкви і монастирі у своїх маєтках, селах і містах;
священики в парафіях у приватних володіннях не обиралися простим людом, а призначалися за “правом подавання” шляхтичами-патронами;
королі надавали вищі посади в православній церкві світським особам за борги держави, різноманітні вислуги, прохання близьких до престолу осіб;
магнати і шляхта розпоряджаються церквами і монастирями на підставі права власності: закладали, міняли, віддавали як посаг, здавали в оренду, продавали;
вплив польської політики на становище православної церкви характеризувався глибоким занепадом внутрішнього життя православної церкви;
світські особи, що отримували єпископські посади, були здебільшого одруженими і зберігали цей стан надалі;
деморалізація митрополитів і єпископів, які в гонитві за винагородою фактично зраджували свою церкву і народ;
жоден з митрополитів, що перебували на митрополичому престолі в другій половині XVI ст., не обирався соборно – усіх призначав польський король;
відсутність високої освіти серед духовних осіб;
патрони іноді протягом років залишали парафії без настоятеля, щоб самим отримувати увесь прибуток із церковних маєтків;
боротьба за єпархії іноді завершувалася тим, що єпископський замок брали приступом із застосуванням військової сили людей єпископа-претендента;
на парафіяльне духовенство єпископи накладали великі податі й, щоб зібрати їх, замикали церкви;
православні святині приходили в запустіння і тривалий час залишалися без богослужінь;
грабувалося і нищилося церковне майно;
втручання світських осіб і державних інституцій у діяльність церковних судів;
патрони і уповноважені ними особи судили священиків, втручалися у справи церковних шлюбів.
Реформаційні рухи в Україні
Головні особливості:
розгорнулися в Україні у той час, коли в Польщі вже розпочалася Контрреформація;
у 30-40-х рр. XVI ст. на території України з'явилися громади кальвіністів, які, як правило, виникали у великих панських маєтках або містах, що належали магнатам. Першими прийняли кальвінізм магнатські родини Потоцьких і Радзивілів. До них долучилися представники знатних православних родів (Вишневецькі, Воловичі, Ходкевичі, Сапеги), а потім і дрібніші шляхетські роди;
громади кальвіністів виникли на Закарпатті, Холмщині, Підляшші, Перемишльській і Белзькій землях;
лютеранство на українських землях поширення не набуло;
Реформація не поширилась на широкі верстви українського населення;
в Україні діяло менше 100 протестантських громад, створених шляхтою;
поширення протестантизму на певний час загальмувало проникнення католицизму і, одночасно, посилило полонізацію вищих верств українців;
українське православне населення побачило в засадах Реформації (звільнення з-під влади Риму, демократизація церкви і наближення її до народу, переклад Біблії народною мовою) засоби протидії поширенню католицизму і пристосовувало реформаційні ідеї до власних потреб;
боротьба протестантів з католицькою церквою стала для православних в Україні зразком для оновлення власної церковної організації;
вплив ідеї Реформації проявлявся у діяльності братств, які намагалися взяти під контроль діяльність духовенства;
видання у 1556-1561 рр. на Волині Пересопниського євангелія українською мовою;
у 20-30-х рр. XVII ст. на Волині й західній частині Київщини поширюється социніанство (послідовники Італійського реформаційного діяча Фавста Социна), яке критикувало церковні догмати і виступало за свободу совісті як умову морального вдосконалення людини;
1658 р.(?) сейм Речі Посполитої заборонив социніанство.