Становище греко-католицької церкви

Загальна характеристика

1. становлення греко-католицької церкви відбувалося за підтримки польської влади і Папи Римського. Часто супроводжувалося утисками над православними;

2. греко-католицька церква виступила з ініціативою до православної церкви про примирення (1621 р. пропозиції Й.В. Рутського). Унаслідок загострення протистояння між православними і греко-католиками досягти порозуміння не вдалося;

3. за “Пунктами заспокоєння обивателів Корони і Великого князівства Литовського руського народу грецької релігії” греко-католикам гарантувалося право на ту частину українців і білорусів, що визнали унію. Вони отримували сім єпархій, а православні п'ять.

4. митрополит Іпатій Потій (1599-1613 рр.) активно залучав до унії духовенство і шляхту. 1603 р. приєднав до греко-католицької церкви 50 родів волинської шляхти. Заснував у Вільно першу греко-католицьку семінарію та школу в Бересті;

5. митрополит Й.В. Рутський(1613-1637 рр.) провів реформи устрою греко-католицької церкви;

6. у 30-х рр. XVII ст. становище греко-католицької церкви ускладнилося. Польська влада, розчарована невдалими спробами об'єднати всіх українців та білорусів, була змушена піти на діалог з православною церквою, яка зберігала свій вплив і значення.

Діяльність митрополита й.В. Рутського щодо зміцнення греко-католицької церкви

Основні заходи:

1. домігся від Папи Римського права для греко-католицьких ченців навчатися у західноєвропейських католицьких семінаріях;

2. для того щоб перешкодити полонізації у 1615 р. за дозволом Риму зініціював зрівняння статусу греко-католицьких та єзуїтських шкіл;

3. у 1617 р. за зразком католицького чернецтва і на підставі уставу св. Василія здійснив реорганізацію греко-католицького чернецтва. Монастирі, що визнали унію, було об'єднано в єдину конгрегацію св. Трійці, незалежну від єпископів й очолювану виборним протоархімандритом;

4. за наполяганням митрополита ченці-василіяни засновували школи майже при кожному своєму монастирі;

5. захищав греко-католицьку церкву перед польським королем, представниками Папи Римського, в урядових і церковних колах, на сеймах;

6. розпочав переговори з владиками відновленої 1621 р. православної церкви про порозуміння “однієї Русі з другою” і можливе створення у Речі Посполитій окремого Київського патріархату для об'єднаної православної і греко-католицької церков, підпорядкованого Риму. Але проти цього виступили польська влада, Папа Римський і українське козацтво;

7. за заслуги перед греко-католицькою церквою ще за життя з пошаною титулувався “атлантом Унії” і “підпорою Церкви”.

Зміни становища православної церкви в 20-30-х рр. XVII ст.

1. відновлення православної ієрархії Київської митрополії → у 1620 р. під час приїзду до Києва єрусалимського патріарха Феофана в обхід польської влади було висвячений новий православний єпископат. Це стало можливим завдяки підтримці Київського братства і запорозьких козаків;

2. боротьба за визнання православної ієрархії Київської митрополії у Речі Посполитій → на сейм 1620 р. представники Віленського братства вперше подали до посольської ізби прохання про легалізацію нововисвяченої православної ієрархії. Гетьман П. Конашевич-Сагайдачний на сеймі пообіцяв, що козаки нададуть підтримку у війні з турками за умови задоволення цього прохання. Загалом було отримано згоду. Боротьба продовжувалася на всіх наступних дванадцяти сеймах, що відбувалися протягом 1623-1631 рр.

3. легалізація православної ієрархії владою Речі Посполитої → на елекційному сеймі 1632 р., скликаному для обрання нового короля, православні посли за підтримки протестантів заявили, що не обговорюватимуть державних справ, поки не будуть задоволені їхні вимоги. На сеймі було прийнято “Пункти заспокоєння обивателів Корони і Великого князівства Литовського руського народу грецької релігії”, за якими й було офіційно визнано існування православної церкви та її ієрархії

Діяльність митрополита Петра Могили (1596-1647)

Основні заходи:

1. боротьба з порушеннями церковних канонів при введенні в духовний сан і отриманні своїх посад єпископами;

2. займав позицію – без дозволу митрополита ніхто не має права посісти єпископську кафедру;

3. проведення ретельної перевірки щодо дотримання церковних канонів у минулому під час призначення всіх рядових священиків і видання їм нових свідоцтв із детальним визначенням обов'язків;

4. посилення контролю за духовенством та станом церковного життя; за рядовим духовенством у парафіях наглядали “протопопи” та “візитатори”, єпископів і монастирі контролювали “митрополичі намісники”;

5. відновлення соборного життя: запровадження щорічного скликання єпархіальних соборів для вирішення нагальних поточних проблем;

6. запровадження екзаменів на знання пастирських обов'язків для священиків;

7. створення наприкінці 1634 – на початку 1635 р. митрополичої “консисторії” – церковного судового органу, що ліквідував звичай вирішення тяжб серед духовенства світськими судами;

8. упорядкування стосунків з братствами: обмеження деяких з їхніх претензій, примус рахуватися з владою митрополита;

9. підпорядкування владі митрополита й обмеження канонічними засобами шляхетських вольностей єпископів;

10. послаблення негативного впливу права патронату на церковну організацію: вимоги чітко визначити права й обов'язки патронів, закріплення парафій за впливовими патронами із православної шляхти або братствами, відмова висвячувати на церковні посади негідних осіб, запропонованих патронами;

11. упорядкування чернечого життя й організації монастирів: прийняття Київським Собором 1640 р. нового монастирського уставу;

12. приділяв значну увагу розробці питань православної догматики. Написав “Євхарістіон або Требник” (1646 р.), у якому визначилися догмати і обряди православної церкви, великий полемічний твір “Літос або камінь” (1644 р.), “Анфологіон або молитви і повчання душекорисні” (1636 р.);

13. митрополитом та його сподвижниками було підготовлено новий православний Катехізис – “Православне ісповідання віри”, що був затверджений Київським церковним собором 1640 р., а 1643 р. патріархами Константинопольським, Александрійським, Антіохійським та Ієрусалимським.

Культура України в другій половині XVI – першій половині XVII ст.

Головні особливості:

1. культурне зближення різних регіонів України внаслідок їх об’єднання в межах однієї держави;

2. активний вплив західноєвропейських процесів, пов'язаних з Відродженням і Реформацією;

3. спольщення та покатоличення української знаті;

4. утрата православною церквою привілейованого становища у визначенні культурного розвитку України;

5. зростання ролі й значення козацтва.

Характерні риси культури в другій половині XVI – першій половині XVII ст.

1. Мова:

• писемна мова українців і білорусів називалася руською;

• під впливом усного мовлення в руській мові з'явилися елементи української мови;

• у першій половині XVII ст. виникають полемічні й драматичні твори, вірші написані українською мовою.

2. Освіта:

• початкові школи (діяли при церквах і монастирях);

• домашня освіта була доступна заможним верствам населення;

• слов'яно-греко-латинські школи – першу школу було засновано наприкінці 70-х рр. XVI ст. в Острозі. Викладалися церковнослов'янська, грецька і латинська мови та “сім вільних наук” – граматика, риторика, діалектика, арифметика, геометрія, астрономія і музика. Ці школи організовувалися також братствами;

• протестантські школи – Киселин, Гоща, Берестечко;

• єзуїтські колегіуми – Львів, Перемишль, Луцьк, Вінниця;

• греко-католицькі школи – Холм, Шаргород, Володимир;

• вищі навчальні заклади – Острозька академія, Киселинська академія (протестантська), Києво-Могилянській колегіум (1632 р.). Викладалися “сім вільних наук”, а також філософія і богослов'я

3. Книгодрукування:

• І. Федоров (Федорович) – 1574 р. “Апостол” і “Буквар”;

• 1581 р. – Острозька Біблія;

• до середини XVII ст. на українських землях у різний час діяло 25 друкарень. Найбільша друкарня існувала при Києво-Печерському монастирі;

• “Мандрівні” (пересувні) друкарні;

• перші шкільні підручники: 1574 р. – “Буквар” І. Федорова – перший шкільний підручник на українських землях; 1586 р. – друкарня Віденського братства видала першу церковнослов'янську граматику, підготовлену в Острозі; 1591 р. – у Львові видано греко-церковнослов'янську граматику “Адельфотес” Арсенія Еласонського; 1596 р. – у друкарні Віленського братства видано “Граматику словенську”, “Буквар” і “Лексик” (словник, понад 1 тис. слів перекладалися із церковнослов'янської мови українською) Лаврентія Зизанія; 1619 р. – видано “Граматику словенську” Мелетія Смотрицького; 1627 р. – у друкарні Києво-Печерського монастиря видано словник “Лексікон славєноросскій” Павма Беринди (бл. 7 тис. слів).

4. Усна народна творчість:

• обрядові пісні (колядки, щедрівки, веснянки, гаївки);

• історичні пісні (“Про Сулиму, Павлюка, Остряницю”, “Пісня про Байду”);

• думи (“Маруся Богуславка”, “Самійло Кішка”, “Плач невільників”).

5. Література:

• ораторсько-проповідницька проза – К. Транківліон-Ставровецький, “Дзеркало богослов'я”, твори П. Могили;

• історичні мемуари – Б. Балика;

• політична публіцистика – твори С. Оріховського, Й. Верещинського;

• латиномовна поезія;

• Поема “Роксоланія” – С. Кльоновича розповідає про Історію України;

• твори П. Русина з Кросна, І. Русина з Туробіна, Г. Русина із Самбора;

• гуманістичні ідеали.

6. Полемічна література:

• твори релігійного спрямування, у яких висувалися докази авторів, спрямовані проти поглядів їх противників: Г. Смотрицький – “Ключ царства небесного”, “Календар римський новий”; І. Вишенський – “Послання до єпископів”; М. Смотрицький – “Тренос”; І. Потій – “Унія”; І. Борецький – “Протестація”.

7. Драматична література й театр:

• шкільна драма. Й. Волкович – “Розмірковування про муку Христа”;

• інтермедії – короткі одноактові комедійні сценки (“Купив кота в мішку”).

• вертеп – мандрівний ляльковий театр, що сформувався у першій половині XVII ст.

8. Музика:

• церковна музика – з другої половини XVI ст. давній знаменний спів (восьмиголосний) поступається місцем партесному (багатоголосному) співу;

• з'явилося нотне письмо;

• світська музика. Новий жанр – кант (пісня для триголосного ансамблю або хору). Повчальні, величальні, жартівливі та інші канти;

• інструментальна музика – у містах музики об'єднувалися в окремі цехи;

• у козаків були військові музики.

9. Літописання

• Густинський літопис (створений у першій чверті XVII ст.) розповідає про події до 1597 р. Автор невідомий;

• Львівський літопис (1498-1649 рр.);

• літопис М. Гунашевського;

• Острозький літопис (1500-1636 рр.).

10. Архітектура і містобудування:

• оборонна спрямованість містобудування;

• багато нових міст Броди, Станіслав, Жовква, Тернопіль, що закладалися як замки або фортеці;

• більшість замків були дерев'яними;

• кам'яні замки – Львів, Луцьк, Кременець, Кам'янець-Подільський;

• монастирі також були добре укріпленими фортецями – Успенський Почаївський монастир, Троїцький монастир у Межиріччі під Острогом.

• у західноукраїнському містобудуванні спостерігався відчутний вплив європейського Відродження. Львів – будинок Корнякта, Чорна кам'яниця, Успенська церква, каплиця Трьох святителів.

11. Скульптура:

• надгробні пам'ятки. Пам'ятник на могилі К. Острозького в Успенському соборі Києво-Печерської лаври (1579 р.);

• скульптурні зображення на архітектурних спорудах (львівські каплиці Боїмів та Камп'янів, Чорна кам'яниця).

12. Живопис:

• церковний живопис: іконопис та фрески. Прояви гуманістичних поглядів епохи. “Богородиця Одигітрія з пророками” (1599 р.) Ф. Сеньковича;

• іконостас П'ятницької церкви, створений у Львові на межі XVI-XVII ст.;

• світське малярство – жанри: портрет, історичний та батальний живопис. Портрети К. Корнякта, Р. Сангушка, К. Збаразького, Р. Вишневецької.

13. Мистецтво гравюри:

• “Євангеліє учительське” (1637 р.) – містило близько 50 гравюр;

• світська гравюра з'явилася на початку 20-х рр. XVII ст.;

• перші гравюри в книзі К. Саковича “Вірші на жалосний погреб... Петра Конашевича-Сагайдачного” (1622 р.).

15