Ділова етика
Спілкування включає цільові настанови, специфічні для кожного мовця, який розпочинає мовленнєву дію. Ділове спілкування неможливе без урахування правил мовної етики. Це найбільш уживані слова та вирази, якими люди звертаються одне до одного, виявляючи ввічливість, повагу, стриманість, такт. Нам по декілька разів на день доводиться вітатися, прощатися з людьми, бажати успіху, просити вибачення, співчувати комусь, радити, просити, запрошувати. Мовна етика є тією сукупністю мовних засобів, що регулюють нашу поведінку в процесі спілкування.
Для високоосвіченої людини врахування норм мовної етики обов’язкове, бо цим вона виявляє власну вихованість, культуру та представляє категорію людей, що виражає й захищає волю держави, й робить це коректно, виявляючи увагу та повагу до кожного відвідувача.
Уміння володіти словом – велика майстерність. Не секрет, що не завжди на належному рівні ведуться ділові переговори, виступи перед співробітниками чи незнайомою аудиторією. І, на жаль, частково огріхи припадають на невдало дібрані й промовлені слова. Наприклад, доповідачі у своїх виступах часто вживають російські слова в українському варіанті й навпаки (тобто калькують їх), або насичують мовлення просторіччям, регіональними, діалектними словами, професіоналізмами, нехтують правилами вимови.
Частотним є вияв мовної некомпетентності – порушення структури слів. Іноді вимовляють: лєкція (треба лекція), тєма (треба тема), проблєма (треба проблема), навєрно (треба мабуть), поощряє (треба заохочує), конєшно (треба звичайно). Інколи плутають наголошення слів, що призводить до порушення смислу: Прошу (будь ласка) і прошу (звертаюся з проханням), шкода (про жалість, втрати) і шкода (даремно, не варто).
З’явилася проблема й з використанням звука [Ґ]. Дехто намагається вживати його взагалі замість [Г], або, навпаки, зовсім ігнорувати. У такому разі треба звертатися до орфографічного словника чи правопису.
Іноді мовці у виступах використовують книжні слова, складні терміни, різні граматичні звороти. Таке мовлення не сприймається слухачами, стомлює, створює дискомфорт, що засвідчує низький рівень підготовки доповідача.
Трапляється, що доповідач чи лектор нав’язливо звертається до слухачів «Вам ясно?», «Вам зрозуміло?». Запитання такого типу вказують на нешанобливе ставлення до слухачів й ображають їх. Отже, необхідно дотримуватися мовної етики.
Правила мовної етики залежать від мовних ситуацій, кожна з яких вимагає використання характерних для неї засобів. Наприклад, згоду виражаємо словесними формулами: Із задоволенням! З радістю! Будь ласка! Відмову – на жаль, не можу тощо; прохання – зробіть, будь ласка… Коли ваша ласка, допоможіть…
Найголовніші вимоги мовної етики – ввічливість, чемність, уважність і стриманість. До засобів мовної етики відносяться словесні формули висловлення ввічливості, особливі форми звертання, вживання пошанної множини (займенника Ви).
Звертання – найяскравіший і часто вживаний етикетний знак. Його специфіка полягає в тому, що воно називає співрозмовника й привертає його увагу. Для ділового спілкування форми звертання мають особливе значення, адже в одних випадках (з великою пошаною) ми звертаємося: пане міністре, пане Бойко, пані Шевчук, в інших – добродію Коваль, добродійко Величко, в особливих ситуаціях – громадянине Михайленко, громадянко Волкова.
В офіційному спілкуванні заведено вдаватися до пошанної множини (звертатися на Ви) незалежно від віку, посади співбесідника. Для мовної етики важливими є також певні заборони, тобто те, чого не можна допускати при діловому спілкуванні. Таких «не можна « є декілька: голосно говорити, жестикулювати, нашіптувати щось одному з декількох співрозмовників, нагадувати людині про вік, фізичні вади. Є й низка інших мовних заборон: говорити суржиком, називати конкретну особу він, вона, цей, ця, висловлювати своє ставлення до когось (чогось) вигуками та ін.