4.2. Вимова

Для усного ділового мовлення важливим є дотримання правил української вимови, які включають вимову голосних і приголосних звуків та звукосполучень.

Голосні [а], [у], [і] вимовляються чітко і виразно. Звук [о] перед наголошеними [у], [і] вимовляється з наближенням до [у]: зозуля – [зоузу́ля], кожух – [коужу́х], тобі – [тоубі́], собі – [соубі́].

В українській мові голосні [е], [и] чітко розрізняються під наголосом, а в ненаголошеній позиції вони змішуються: весело – [веисели́тися], нести – [неисти́], живе – [жиеве́], представник – [преидставни́к]. Ступінь зближення ненаголошених [и] та [е] залежить також від темпу мовлення: чим він швидший, тим менш помітна різниця у вимові обох голосних, при повільному темпі мовлення вони вимовляються чіткіше.

Мають особливості вимови і приголосні звуки.

Для української мови характерна чітка вимова дзвінких звуків. Вони в кінці слова і в кінці складу завжди вимовляються дзвінко: мороз, казка, сторож, бігти, губка, дуб, обід, хліб.

Губні приголосні вимовляються в кінці слова твердо: степ, насип, голуб, верф. У словах іншомовного походження перед [а], [у] (графічно я, ю) вони можуть пом’якшуватися: бюро, пюре, бюст, фюзеляж, бязь.

Звук [в] в українській мові ніколи не переходить у [ф], а на початку перед приголосними, у кінці складу чи слова вимовляються як [ў]: впав – [упаў], давно – [даўно], завтра – [заўтра], любов – [л’убоў].

Шиплячі приголосні [ж], [ч], [ш], [щ] (буква щ позначає звуки [ш] та [ч]) в українській мові майже не пом’якшуються. Тільки в іменниках середнього роду з подвоєними приголосними шиплячі вимовляються м’якше, таку ж вимову вони мають перед [і]: обличчя, збіжжя, узбережжя, піддашшя; ключі, речі, гроші. На відміну від російської мови український звук [ч] вимовляється твердо: черга, що [шчо], чорний, чагарник.

Українські звуки [дж] і [дз] вимовляються злито, як один звук: дзеркало, джерело, сиджу, саджу, бджола, джемпер, джунглі, менеджер, дзвонити. Звук [р] твердий у кінці слова і складу: секретар, лікар, перевір, Харків, воротар. У словах іншомовного походження звуки [л], [н], [т] перед [е] вимовляються твердо: лекція (а не лекція), білет (а не білет), телеграма (а не телеграма), маневр (а не маневр). Порушенням є м’яка вимова приголосних перед [і]: кішеня (треба кишеня), сістема (треба система), діспут (треба диспут), діскусія (треба дискусія) та ін.

У вимові звукосполучень є свої особливості. Найчастіше помилки виникають під упливом написань. Ми намагаємося вимовляти так, як пишемо. А треба пам’ятати, що в живому мовленні звуки впливають один на одного й зазнають при цьому змін.

5. Милозвучність мовлення

Українська мова мелодійна, милозвучна. Ця її якість забезпечується мелодійним чергуванням голосних і приголосних звуків, а також можливістю вживати деякі слова у різних звукових формах, не змінюючи їх значення.

Найпоширенішим і найвиразнішим у цьому плані є чергування такі:

1. Між приголосним вживаються [і], [у] (день і ніч, був у нього), між голосними – [й], [в] (думаю й аналізую, прийшла в агентство). У пришвидшеному темпі мовлення після слів, що закінчуються на голосний, [і], [у], як правило, змінюються на [й], [в].

2. Перед словами, що починаються з [й], [я], [ю], [є], [ї], сполучник [і] здебільшого зберігається (ішов і їхав, дитсадок і ясла). Щоб не було нагромадження звуків [й], у цих випадках може бути сполучник та.

3. Якщо попереднє слово закінчується на голосний, а наступне починається з [в] зберігається прийменник у (були у відпустці, зайшли у вагон).

4. Якщо попереднє слово закінчується на голосний, а наступне починається на голосний, зберігається [в] (зустріч в ефірі, спад в економіці, порядок в установі).

5. На початку речення (абзацу) завжди вимовляється (і пишеться) у. Лише перед голосним вживається [в], а не [у]: В університеті розпочалася наукова конференція. На початку речення (абзацу) сполучник й взагалі не вживається.

6. Після паузи найчастіше вживаються [і], [у], особливо якщо ця пауза служить для смислового виділення слів, що йдуть за нею. Наприклад: Усна форма літературної мови має лише один стиль – розмовний. У писемній мові виділяють: науковий, офіційно-діловий, публіцистичний, художній стилі.

7. Не чергуються у – в, і – й у словах іншомовного походження, а також у тих українських словах, у яких при зміні звуків змінюються значення (вправа –управа, вклад – уклад, вдача – удача).

8. Якщо сполучник і служить для зіставлення двох понять, то чергування з [й] не буває: теорія і практика, мир і дружба, мова і нація.

Милозвучність українського мовлення забезпечують варіанти слів, що активно використовуються в живому спілкуванні (як і в письмі): більше – більш, менше – менш, знову – знов, читати – читать, сталося – сталось, червоному – червонім, хоча – хоч, же – ж, би – б та багато інших. Це стосується і давального відмінка іменників чоловічого роду на -у, – ю, – ові, – еві, – єві: Бойко Іван Васильович – Бойку Іванові Васильовичу або Бойкові Івану Васильовичу.