Мал. 9. Родовід людини з успадкуванням ліворукості

Розв’язання.

Рецесивність ліворукості помітна на основі того, що від шлюбу осіб (18 і 19), вільних від цієї ознаки, народилася дитина з даною ознакою. Відсутність ліворукості в чисельному потомстві від шлюбу правші 9 та лівші 10 свідчить про гомозиготність правші (інакше було б розщеплення). В потомстві лівші 1 і правші 2 приблизно половина ліворуких, отже, правша гетерозиготний. Теж саме можна сказати і про правшу 6. Таким чином, встановлюються наступні генотипи членів родини: 1, 4, 6, 7, 10, 12, 15, 17, 28 (всі лівші) – аа, 9 (правша) – АА, всі інші – гетерозиготні (Аа), за виключенням, можливо, одного або кількох праворуких від шлюбу 18 х 19, які можуть мати генотип АА або Аа. Для уточнення цих генотипів треба знати їх нащадків.

Задачі для самостійного розв'язання

1. Молоді нормально володіють правою рукою. В сім’ї жінки було ще дві сестри, які нормально володіють правою рукою, і три брати – лівші. Матір жінки – правша, батько – лівша. У батька є сестра і брат лівші та сестра і два брати правші. Дід по лінії батька правша, бабуся – лівша. У матері жінки є два брати і сестра – всі правші. Матір чоловіка – правша, батько – лівша. Баби і діди з боку матері і батька чоловіка нормально володіли правою рукою. Визначити ймовірність народження в цій сім’ї дітей, що володіють лівою рукою.

2. Пробанд – здорова жінка. Її сестра також здорова, а два брати страждають дальтонізмом. Матір і батько пробанда – здорові. Чотири сестри матері пробанда здорові, чоловіки їх також здорові. Про двоюрідних сибсів з боку матері пробанда відомо: в одній сім’ї один хворий брат, дві сестри і брат здорові; в двох інших сім’ях по одному хворому брату і по одній хворій сестрі; в четвертій сім’ї – одна здорова сестра. Бабуся пробанда з боку матері здорова, дід страждав дальтонізмом. З боку батька пробанда хворих дальтонізмом не відмічено. Визначити ймовірність народження у пробанда хворих дальтонізмом дітей за умови, якщо вона вийде заміж за здорового чоловіка.

3. Напишіть класифікацію мутацій за:

1. кількістю хромосом;

2. структурою хромосом;

3. за змінами структури ДНК;

4. за клітинами, в яких відбуваються;

5. за наслідками.

4. Заповніть таблицю. Визначте тип мутації для наведених прикладів.

Таблиця

	Приклади	Тип мутації
1	Поліплоїдія в клітинах печінки або в нервових клітинах людини
2	Хвороба Дауна
3	Вбудова генів вірусів в хромосоми еукаріотів
4	Випадання з обох ланцюгів ДНК пар комплементарних нуклеотидів
5	Поява в обох ланцюгах ДНК зайвих пар комплементарних нуклеотидів
6	Зміна порядку розташування в ДНК пар комплементарних нуклеотидів
7	Під дією рентгенівських променів виникають мутації
8	Під дією іприту виникають мутації
9	Мутації генів, які відповідають за репарацію ДНК
10	Зайва Х-хромосома у людини зумовлює тяжкі аномалії розвитку
11	Організм має набір хромосом 2n - 1

5. Розгляньте на рисунку каріотипи різних людей. Вкажіть, на якому з них ви бачите каріотип людини, хворої на хворобу Дауна. Визначте стать цієї людини.

6. Зробіть висновок.

Практична робота № 8

Тема. Розв’язування задач з екології Мета: розширити знання про колообіг речовин на планеті, розв’язуючи задачі на правила екологічної піраміди. Обладнання: підручник, методичні вказівки. Стислі теоретичні відомості.

Екосистема — сукупність організмів різних видів та середовища їхнього існування, що пов'язані обміном речовини, енергії та інформації. Домашній аква­ріум, озерце край села, степовий вибалок, лісовий масив, кабіна космічного корабля, ціла наша планета — все це екосистеми єдиної біосфери. Поняття «екосистема» запропонував у 1935 році А. Тенслі. Функціонування екосистеми забезпечує, «внутрішній» біологічний колообіг речовин між абіотичною та біотичною частина*». Екосистеми є відкритими біосистемами, і тому для існування в часі потрібні зовнішні потоки енергії, речовини та інформації в складі загального геологічного колообігу.

Близькими до екосистем є біогеоценози. Біогеоценоз — це певна територія з однорідними умовами існування, населена взаємопов'язаними популяціями різних видів, об'єднаних між собою колообігом речовин та потоком енергії.

Основним джерелом енергії, що надходить до екосистем, є сонячне світло вловлюють і засвоюють фотосинтезуючі організми — продуценти. Гетеротрофні орган: ми є консументами, вони дістають необхідну їм енергію, споживаючи їжу. Незважаючи на те, що різні біогеоценози розрізняються за продуктивністю швидкістю втрат чистої первинної продукції, їм усім властиві певні закономірне: співвідношень первинної (біомаса, створена за одиницю часу автотрофними орган > мами) і вторинної продукції (біомаса, створена за одиницю часу гетеротрофний організмами), що дістало назву правила екологічної піраміди.

Екологічна ефективність кожної наступної ланки приблизно в 10 разів менша попередньої внаслідок втрат енергії на кожному трофічному рівні.

Графічно це правило можна зобразити у вигляді піраміди, складеної з окрема блоків. Кожен з цих блоків відповідає продуктивності організмів на певному трофічному рівні ланцюга живлення. Отже, екологічна піраміда — це графічне відображення трофічної структури ланцюга живлення. Залежно від показника, покладеного в основу, є різні види екологічних пірамід:

• піраміда чисел — відображає кількість особин у кожному рівні ланцюга жив­лення; може бути оберненою;

• піраміда біомаси — кількість органічної речовини; лише прямого типу;

• піраміда енергії— кількість енергії в їжі; лише прямого типу.

Біологічна стійкість і продуктивність екосистем

Одна з найважливіших властивостей екосистем – здатність створювати

органічну речовину, яку називають продукцією. Утворення продукції за

одиницю часу (година, доба, рік) на одиницю площі (м2, га) або об'єму (у

водних екосистемах) характеризує продуктивність екосистем. Продукцію

рослин називають первинною, тварин – вторинною.

Під біомасою розуміють усю живу органічну масу, що міститься в екосистемі

або її елементах незалежно від того, за який період вона утворилася і накопичилася.

Біомаса і продуктивність зазвичай виражаються через абсолютно суху вагу,

але можна виражати і в енергетичних одиницях – калоріях, джоулях .

Хід роботи

1. Пригадаємо основні відомості про трофічні ланцюги і піраміди, правило екологічної піраміди, характеристику популяцій.

2. Розглянемо приклади розв’язування задач з екології.

Вправа № 1. Користуючись правилом екологічної піраміди визначити, яка площа (в га) біоценозу може прогодувати одну особину останньої ланки в ланцюгу живлення: - планктон-риба-тюлень (300 кг); - планктон-нехижі риби-щука (10 кг); Суха біомаса планктону з 1кв.м становить 600 г за рік. Із вказаної у дужках маси 60% становить вода. 1). Визначаємо суху масу тюленя: 300 кг --- 100% х кг ---- 40% х = 120 кг 2). На підставі правила екол. піраміди визначаємо, скільки потрібно планктону: 120 кг тюлень 1200 кг риба 12000 кг планктон 3). Визначаємо площу даного біоценозу, якщо відомо, що суха біомаса планктону з 1 кв.м становить 600 г. Отже, 1 кв.м ----0,6 кг х кв.м ---- 1200 кг х = 20000 кв.м = 2 га Відповідь: необхідно 2 га планктону. 3. Розв’яжемо слідуючі задачі.

Вправа № 2 Скільки потрібно фітопланктону, щоб у Чорному морі виріс дельфін білобочка масою 300 кг. Вправа № 3 Скласти ланцюг живлення, Користуючись правилом екологічної піраміди, визначити, скільки га лугів потрібно, щоб прохарчувати людину масою 58 кг (із них 66% становить вода). Суха біомаса трави з 2 кв.м становить 200 г на рік. Вправа №4

Яка маса рослин необхідна для існування лисиці масою 15кг, з яких 65% - вода?

4. Зробимо висновок.

Практична робота № 9

Тема. Складання схем колообігу речовин у екосистемах.

Мета: узагальнити знання про кругообіг речовин, його типи, ланки, закономірності, навчитися складати схеми коло обігу елементів ( Нітрогену, Карбону, Фосфору) та води.

Обладнання: підручник, схеми кругообігу речовин, таблиці.

Стислі теоретичні відомості.

Життя на Землі неможливе без кругообігу речовин. Акумуля­ція та мінералізація відбуваються в біоценозах. Основний круго­обіг Карбону складається з перетворення вуглекислого газу на ор­ганічну речовину (фотосинтез, хемосинтез), з якої під час розкла­дання бактеріями й дихання знову утворюється вуглекислий газ. Неповне розкладання «живої» речовини приводить до утворення гумусу, торфу, нафти, вугілля.

Кругообіг води полягає в її випаровуванні з поверхні гідросфе­ри, транспірації рослин, диханні. З атмосфери вода випадає у ви­гляді дощу або снігу, засвоюється живими організмами, включа­ється в біохімічні процеси: реакції обміну, біосинтезу, гідролізу, фотолізу; живі організми знову виділяють воду в навколишнє се­редовище в результаті дихання, випаровування, виділення тощо. Вода становить середовище існування гідробіонтів.

У біосфері вода, безперервно переходячи з одного стану в інший, здійснює малий і великий кругообіги. Малий кругообіг включає: випаровування води з по­верхні океану, конденсацію водяної пари в атмосфері та випадання опадів на по­верхню океану. Великий кругообіг води полягає у здійсненні водообміну між океанами і материками. Вода, що випаровується з поверхні океану, переноситься вітрами на материки, випадає над ними та з річковим і підземним стоками знову повертається в океан. Таким чином, важлива властивість кругообігу води полягає в тому, що він, взаємодіючи з літосферою, атмосферою та живою речовиною, зв'язує в єдине ціле всі частини гідросфери: океани, ріки, ґрунтову воду, підземні води та атмосферну воду.

Людина, використовуючи воду в промисловості, сільському господарстві, як джерело енергії та засіб пасивного транспорту, для побутових потреб тощо, втручається в кругообіг води. При цьому змінюються якісні та кількісні парамет­ри води.

Рослини у процесі фотосинтезу засвоюють Карбон, який надходить у листки із повітря у вигляді вуглекислого газу, і утворюють вуглеводи. При цьому сонячна енергія перетворю­ється на хімічну. В цьому полягає космічна роль зелених рослин. У процесі дихання рослин частина вуглеводів окиснюється і вуглекислий газ надходить у повітря. Більшість вуглеводів накопичу­ється в рослинах, де утворюються також білки й жири.

Рослини поїдаються гетеротрофними організмами, і таким чи­ном сполуки, синтезовані рослинами, проходять через ряд ланок у ланцюгах живлення. Під час дихання вуглеводи окиснюються. Внас­лідок вивільнення енергії відбуваються всі життєві процеси, а вуг­лекислий газ виділяється в повітря.

Відмерлі рослини і тварини розкладаються за участю гнильних бактерій. При цьому відбувається також окиснення Карбону з ут­воренням С0₂, що надходить у навколишнє середовище. За роз­кладання організмів без участі кисню, тобто без окиснення (напри­клад, на дні водойм), утворюються торф, кам'яне вугілля, нафта, сланці. Людина використовує їх як джерело енергії, а вуглекислий газ також надходить в атмосферу. Так в одних випадках довге, а в інших — коротке коло замикається і розпочинається новий цикл включення Карбону в органічні сполуки, що синтезуються росли­нами.

Кисень атмосфери має біогенне походження. Він постійно надхо­дить в атмосферу завдяки фотосинтезу. Вільний кисень у процесі дихання використовується аеробними організмами. Одним із кінце­вих продуктів окиснення є вуглекислий газ. У сполуці з Карбоном кисень повертається у зовнішнє середовище, щоб знову надійти у фотосинтезуючі організми. Оскільки вивільнення енергії з органіч­них і неорганічних сполук супроводжується розщепленням їх у процесі окиснення, то колообіг кисню забезпечує колообіг усіх біо­генних елементів.

Хід роботи

Завдання1.

Замалюйте схеми колообігу Нітрогену, Карбону, Фосфору та води. Підпишіть до них пояснювальний текст.

Завдання 2.

Дайте відповіді на питання:

1. Які живі організми беруть участь у коло обігу?

2. Які хімічні сполуки виконує елемент у процесі коло обігу?

3. Які властивості речовин пояснюють міграцію речовин у природі?

4. У результаті якого природного процесу в планетарному масштабі відбувається поглинання вуглецю в біосфері?

Завдання 3.

Зробіть висновок про значення коло обігу, його причини, наслідки втручання людини у кругообіг речовин.

Практична робота № 10.

Тема. Порівняння поновлюваних та непоновлюваних ресурсів біосфери.

Мета: ознайомитися з поновлюваними та непоновлюваними ресурсами біосфери, порівняти їх. Обладнання та матеріали: підручники, презентація.

Стислі теоретичні відомості.

Природні ресурси - найважливіший компонент оточуючого людину природного середовища; вони використовуються для створення матеріальних і духовних потреб суспільства. До природних ресурсів відносять: атмосферне повітря, воду, ґрунт, сонячну і космічну радіацію, корисні копалини, клімат, рослинний і тваринний світ.

За походженням виділяють ресурси природних компонентів і ресурси природно-територіальних комплексів.

Ресурси природних компонентів.

Кожний вид природних ресурсів формується в одному з компонентів ландшафтної оболонки.

За належністю до компонентів ландшафтної оболонки виділяють такі ресурси:

а) мінеральні;

б) кліматичні;

в) водні;

г) рослинні;

ґ) земельні;

д) ґрунтові;

е) тваринного походження.

Ресурси природно-територіальних комплексів:

а) гірничопромислові;

б) сільськогосподарські;

в)водогосподарські;

г) лісогосподарські;

ґ) селітебні;

д) рекреаційні та ін.

Основний критерій класифікації природних ресурсів за видами господарчого використання - це віднесення їх до різних секторів матеріального виробництва. За цією ознакою природні ресурси поділяють на ресурси промислового і сільськогосподарського виробництва.

Природні ресурси промислового виробництва.

Сюди належать усі види природної сировини, яка використовується в промисловості:

а) енергетичні - горючі корисні копалини, гідроенергоресурси, джерела біоконверсійної енергії, ядерна сировина;

б) неенергетичні - корисні копалини, вода, землі, лісові ресурси, рибні ресурси (добування має промисловий характер).

Природні ресурси сільськогосподарського виробництва:

а) агрокліматичні - ресурси тепла і вологи, які необхідні для росту сільськогосподарських рослин та розвитку худоби;

б) ґрунтово-земельні - земля та її верхній шар з унікальними властивостями родючості;

в) водні ресурси - води, які використовуються в рослинництві для зрошення, у тваринництві - для напування і утримання худоби.

За ознакою вичерпності природні ресурси поділяють на дві категорії: вичерпні та невичерпні.

Вичерпні ресурси, у свою чергу, поділяються на невідновні і відновні.

До невідновних природних ресурсів належать ті з них, які абсолютно не відновлюються (кам'яне вугілля, нафта, більшість корисних копалин) або відновлюються в сотні тисяч і мільйони разів повільніше, ніж відбувається їх використання (торф'яники, багато осадових порід). Використання цих ресурсів неминуче призводить до їх виснаження.

До відновних природних ресурсів належать ґрунт, рослинний і тваринний світ (біологічні ресурси) та деякі мінеральні ресурси (наприклад, морська сіль). При раціональному використанні вони постійно відновлюються. Процес самовідновлення відбувається за певних природних умов, що необхідно враховувати при їх використанні. Темпи витрачання цих ресурсів повинні відповідати темпам їх відновлення. Порушення цієї відповідності приводить до виснаження ресурсів. Відновні природні ресурси внаслідок антропогенного впливу можуть стати невідновними (це стосується винищених видів тварин і рослин, втрачених внаслідок ерозії ґрунтів та ін.).

Невичерпні природні ресурси включають водні, кліматичні та космічні ресурси.

Водні ресурси є незмінними та невичерпними. Проте у зв'язку з різноманітною діяльністю людини кількість та якість води в окремих частинах Землі може дуже змінюватися, тому вона потребує охорони.

Кліматичні ресурси включають атмосферне повітря, енергію вітру. Атмосферне повітря невичерпне, але під дією забруднення може суттєво змінюватися його склад і тому воно потребує охорони.

До космічних ресурсів відносять сонячну радіацію, енергію морських припливів.

Як видно, дана класифікація природних ресурсів має умовний характер, але незважаючи на це, вона орієнтує на організацію правильної їх експлуатації та охорони.

Кожна з груп природних ресурсів вимагає відповідного ставлення до них на практиці. В основі охорони одних повинен бути ресурсооборот за принципом розширеного відтворення, других - економне використання, третіх - боротьба із забрудненням, втратами в процесі добування, перевезення, обробки та використання, пошук відповідних замінників.

Раціональне використання та охорона природних ресурсів потребують кількісного обліку. Ретельний і систематичний облік ресурсів дозволяє помітити наближення критичної межі їхньої кількісної зміни та вжити відповідних заходів щодо їх збереження.

Хід роботи

1. Обговорення питання: «Які ви знаєте альтернативні джерела енергії?» 2. Студенти зачитують реферати по цій темі.

3. Заповнення таблиці «Порівняння поновлюваних та непоновлюваних ресурсів біосфери».

Поновлювані	Непоновлювані

4. Зробіть висновок.

Практична робота №11.

Тема. Порівняльна характеристика природного і штучного добору.

Мета: узагальнити знання про природний і штучний добір, на основі отриманих знань зробити порівняльний аналіз природного і штучного добору.

Обладнання: підручник, таблиці „Форми природного добору”, „Сорти рослин”, „Породи тварин”.

Стислі теоретичні відомості.

Природний добір – процес у результаті якого виживають і залишають потомство переважно особини з корисними в певних умовах середовища спадковими змінами.

Залежно від спрямування адап­таційних змін природний добір буває стабілізуючим, рушійним і роз­риваючим, або дизруптивним. Стабілізуючий добір проявляється у відносно постійних умо­вах довкілля. Він підтримує сталість певного фенотипу, найвідповіднішого навколишньому середовищу, й унеможливлює будь-які зміни, як менш адаптивні, звужуючи норму реакції (тобто, межі мо­дифікаційної мінливості).

Рушійний, або спрямований добір відбувається унаслідок по­вільних змін довкілля у певному напрямку або під час пристосу­вань до нових умов існування при розширенні ареалу. Він сприяє змінам мінливості в певному напрямі, зсуваючи норму реакції в пев­ний бік. Наприклад, у результаті пристосування до риючого спосо­бу життя у тварин різних неспоріднених груп виникають копальні кінцівки (вовчок, жук-гнойовик, сумчасті та плацентарні кроти тощо).

Розриваючий, або дизруптивний добір (від лат. дизруптус -розірваний) спрямовує мінливість у двох, рідше кількох різних на­прямах, однак не сприяє прояву середніх (проміжних) станів ознак. Наприклад, у популяціях комах океанічних островів, де постійно дме сильний вітер, є особини без крил або з дуже добре розвинени­ми крильми, які здатні протистояти здуванню, а комахи з середнім ступенем розвитку крил зникли. Отже, цей добір сприяє виникнен­ню кількох фенотипних форм у популяції (поліморфізму), що за­безпечує її пристосування до нестабільних умов довкілля.

Штучний добір — вибіркове допущення до розмноження тварин, рослин або інших організмів з метою виведення нових сортів та порід, які володіють бажаними якостями. Попередник сучасної селекції. Результатом штучного добору є різноманітність сортів рослин та порід тварин.

Види штучного добору:

несвідомий — при цій формі людина зберігає найкращі екземпляри без встановлення певної мети. Здійснювався людиною вже на перших етапах одомашнення тварин та окультурювання рослин. Був основним фактором появи порід тварин та сортів рослин.

методичний — людина цілеспрямовано підходить до створення нової породи або сорту, ставлячи перед собою певні завдання. Сформувався до другої половини ХVIII ст. та зберігає своє значення нині у сучасному рослинництві та тваринництві.

Методичний добір — творчий процес, що дає більш швидкі результати, ніж несвідомий.

Штучний добір проводить у вигляді двох форм:

Масовий — вибраковування усіх особин, які за фенотипом не відповідають породним або сортовим стандартам (його значення − збереження сталості породних та сортових якостей).

Індивідуальний — добір окремих особин з урахуванням спадкової стійкості їхніх ознак, що забезпечує удосконалення породних та сортових якостей.

В основі штучного добору лежить мінливість ознак, їх наслідування та добір. Дарвін вказав найважливішу особливість штучного добору, яка визначає його специфічне значення у порівнянні з природним добором. Штучний добір ведеться людиною за окремими ознаками, які її цікавлять, що може приводити до дезорганізації генетичних та морфогенетичних кореляційних систем організмів, тоді як природний добір сприяє лише тим особливостям організмів, які підвищують їхню пристосованість, сприяють закріпленню цілих комплексів адаптивних ознак. Тому нерідко як побічна дія штучного добору проявляється фенотипів ефект різноманітних генів, які раніше були блоковані дією генів-репресорів у складі відповідних генетичних комплексів. У результаті фенотипові мінливість організмів, які піддаються дії природного добору, підвищується, а загальна життєздатність знижується.

Штучний відбір проводиться з того часу, як людина стала займатися землеробством і прирученням тварин. Природний відбір відбувається протягом всієї історії органічного світу: він більш ранній і тривалий.

Дарвін вказав, що під впливом діяльності людини природний відбір з плином часу переходив у штучний методичний через несвідомий відбір. Але і при методичному відборі проявляється дія природного відбору: людина воліє здорових і сильних особин, слабкі, ж гинуть частіше самі. Природний і штучний відбір органічно пов'язані.

Хід роботи.

1. Пригадаємо основні відомості про природний і штучний добір.

2. Порівняємо природний і штучний добір за планом:

• визначення;

• форми добору;

• вихідний матеріал;

• фактор добору;

• шлях змін: а) сприятливих; б) несприятливих;

• характер дії;

• результат.

3. Результати занесемо у таблицю.

4. Зробимо висновок про особливості природного і штучного добору, їх значення.

Ознаки	Добір
	Природний	Штучний

Практична робота № 12

Тема. Аналіз пристосувань організмів до середовища.

Мета: виявити пристосованість організмів до середовища життя і пояснити механізм.

Обладнання: карточки з зображенням спеціалізованих форм рослин та тварин, гербарії рослин, колекції комах.

Стислі теоретичні відомості.

Пристосування – властивості, які дозволяють організмам існувати та розмножуватися в умовах, що утворилися неорганічним, популяційним та біоценотичним середовищем. Виникнення пристосувань – це один із результатів природного відбору. Природний відбір усуває непристосованих до певних умов особин.

В поняття “пристосованість виду” входять не тільки зовнішні ознаки але й відповідність будови внутрішніх органів функціям, які вони виконують. Наприклад: довгий та складно побудований травний тракт тварин, що характеризуються рослинами. Відповідність фізіологічних функцій організму умовам їх проживання, їх складність та різноманітність також входять до понять пристосованості. У тварин пристосованою являється форма тіла (дельфіни, птахи).

Тварини, які ведуть потаємний спосіб життя мають пристосування, що дають їм схожість з предметами навколишнього середовища. Наприклад, відомі жуки, що своїм зовнішнім виглядом нагадають лишайники, цикади серед яких вони живуть.

Серед тварин розповсюджене захисне забарвлення. Гусениці часто зелені, як листя; тварини пустель мають жовто-буре або пісчано-жовте забарвлення. Однак в деяких тварин спостерігається так зване попереджуюче забарвлення. Яскраве попереджаюче забарвлення мають неїстівні гусениці, різні ядовиті змії, бджоли, оси та ін. Хижаки швидко привчаються не нападати на жертву з таким забарвленням.

Ефективність попереджаючого забарвлення стала причиною дуже цікавого явища – мімікрії. Мімікрією називаються подібність беззахисного та їстівного виду з одним або декількома чужими видами, добре захищеними і маючими захисне забарвлення.

Прикладом пристосованості може бути і поведінка тварин в час найбільшої активності. В пустелях багато тварин виходять на полювання вночі, коли спадає спека.

Хід роботи.

1. Розгляньте виданий вам обєкт та виявіть найбільш очевидні пристосування, відзначте ті фактори, яким вони відповідають.

2. Установіть, в чому проявляється відносний характер пристосувань. Дані про пристосування занесіть в таблицю.

Приклади пристосувань.

Пристосування.	Фактори середовища, яким відповідають пристосування.	Відносний характер пристосування.

3.Поясніть механізм виникнення вивчених Вами пристосувань.

4. Зробіть висновок роботи.