I. Поняття, види та загальна характеристика злочинів проти основ національної безпеки України

За часи існування СРСР прийняття закону про кримінальну відповідальність за злочини проти держави, як і за найбільш тяжкі злочини, було віднесено до загальносоюзної компетенції, тобто це була прерогатива Верховної Ради СРСР, а союзні республіки тільки Указами ПВР (як постійно діючого законодавчого органу республіки) текстуально вносили ці закони у свої Кримінальні Кодекси.

Так, зокрема, ВР колишнього СРСР 25. 12. 1958 р. Прийняла Закон “Про кримінальну відповідальність за державні злочини”.

Норми цього закону і склали І главу Особливої часини КК України 1960 року, яка мала назву “Державні злочини” і поділялася на два розділи:

1. Особливо небезпечні злочини проти держави (10 статей);

2. Інші державні злочини (17 статей).

24 серпня 1991 року ВР України була проголошена незалежність та створення самостійної держави – Україна, а 28 червня 1996 року була прийнята Конституція України, в ст.3 якої вказано, що українська держава є утворенням, зміст і спрямованість діяльності якого визначають права і свободи людини та їх гарантії.

Іншими словами, українська держава існує для захисту людини, передусім кожного громадянина України, його прав і свобод.

Якщо держава здійснює керівництво суспільством в інтересах народу, ефективно керує загальносуспільними справами, вона також має право на захист.

Тому підрив суверенітету, незалежності держави, демократії в Україні, а також дії спрямовані проти України як соціальної і правової держави спричиняють або можуть спричинити значну шкоду її конституційному ладу, в силу чого посягання на ці блага мають високий ступінь суспільної небезпечності як для держави, так і для суспільства і кожного його окремого члена.

Отже, виникла проблема правового захисту суверенітету України, її внутрішньої та зовнішньої безпеки, в тому числі і нормами кримінального закону. У зв’язку з цим, після проголошення 24.08.1991 року самостійності і державного суверенітету України, до ККУ 1960 року було внесено багато суттєвих змін і доповнень.

Зокрема, Законом України від 17 червня 1992 року “Про внесення змін і доповнень до Кримінального; Кримінально-процесуального кодексів Української РСР, Кодексу Української РСР про адміністративні правопорушення та Митного кодексу України” глава І Особливої частини КК 1960 року була названа “Злочини проти держави” і дана нова редакція цієї глави. Із Кримінального кодексу були виключені норми, які за своїм змістом не відповідали загальновизнаним нормам міжнародного права або були занадто ідеологізовані чи втратили своє практичне значення (шкідництво – ст.61; антирадянська агітація і пропаганда – ст.62; організаційна діяльність, спрямована на вчинення особливо небезпечних державних злочинів, та за участь в антирадянській організації – ст.64; особливо небезпечні державні злочини, вчинені проти іншої держави трудящих ся – ст.65 та інші).

В ККУ 2001 року з урахуванням того, що особливо небезпечні злочини проти держави посягають не тільки на безпеку держави, а й на національну безпеку загалом, яка відповідно до Концепції (основ державної політики) національної безпеки України, яка схвалена постановою ВР України 16.01.1997 року визначається як стан захищеності життєво важливих інтересів особи, суспільства та держави від внутрішніх та зовнішніх загроз, ці злочини поміщені у І розділ Особливої частини КК, який має назву: “Злочини проти основ національної безпеки України” і містить 6 статей (109-114), які передбачають кримінальну відповідальність і що є предметом розгляду даної лекції.

Перш ніж розглянути конкретні склади цих злочинів належить дати поняття цих злочинів і коротку загальну юридичну характеристику (юридичний аналіз).

Законодавець не дає визначення поняття злочинів проти основ національної безпеки України (ЗПОНБУ), однак виходячи із вищесказаного (викладеного) вважається, що визначення цього поняття можна дати наступним чином:

ЗПОНБУ – це суспільно небезпечні дії, передбачені КК, вчинені умисно зі спеціальною метою – послабити національну безпеку України, змінити конституційний лад або захопити державну владу.

Розглянемо короткий загальний юридичний аналіз цих злочинів.

Родовий об’єкт – основи національної безпеки держави в різних її сферах.

Безпосередній об’єкт (основний):

І. Державна безпека, яка включає в себе:

1. Зовнішня безпека, до якої входить:

   • суверенітет;

   • територіальна цілісність та недоторканість;

   • обороноздатність;

   • економічна чи інформаційна безпека України.

2. Внутрішня безпека – як система засобів, спрямованих на охорону інтересів у суспільно-політичній та економічній сферах.

а) Державна влада (політична основа держави) – це провідник в життя волі народу за допомогою державного апарату і правоохоронних органів.

Державна влада проявляється в 3-х самостійних, але взаємодіючих формах:

• законодавчій;

• виконавчій;

• судовій.

б) Конституційний лад – це засновані на положеннях Конституції України:

• правосуддя народу;

• суспільний і державний устрій;

• принципи і форми організації і діяльності органів державної влади і управління;

• рівність всіх націй і народностей;

• права і свободи громадян;

• взаємовідносини громадян і держави.

ІІ. Економічна система держави.

Безпосередній об’єкт (додатковий):

• життя державного або громадського діяча (ст.112 КК);

• життя і здоров’я громадян (ст.110, ст.113 КК);

• власність – приватна, колективна, державна (ч. 3 ст.110, ст.113 КК).

Предмет – він притаманний не всім злочинам, однак в ряді випадків безпосередньо вказується в законі або витікає із сутності злочину:

• майно приватне, державне або колективне (ст.113 КК);

• відомості, що становлять державну таємницю (ст.114 КК).

Об’єктивна сторона усіх цих злочинів виражається тільки в активній поведінці винної особи, тобто в діях, які спрямовані на підрив або послаблення суспільного або державного ладу України.

Деякі форми (способи) цих діянь в ряді випадків безпосередньо вказані в законі:

• публічні заклики (ч. 2 ст.109, ч. 1ст.110 КК);

• розповсюдження матеріалів із закликами (ч. 2 ст.109, ч. 1ст.110 КК);

• використання засобів масової інформації (ч. 3 ст.109);

• перехід на бік ворога (ст.111 КК);

• підпали, вибухи, масові отруєння тощо (ст.113 КК);

• передача або збирання відомостей (ст.114 КК).

Встановлення інших ознак об’єктивної сторони (час, місце, знаряддя, засоби, обстановка, умови) у більшій своїй частині для кваліфікації значення не мають, але мають значення для загальної оцінки характеру та ступеня суспільної небезпеки вчиненого і особи винного.

Проте в ряді випадків ці ознаки набувають значення для вірної кваліфікації вчиненого в силу того, що вони безпосередньо вказані в статті:

• умови воєнного стану (ст.111 КК);

• період збройного конфлікту (ст.111 КК).

За особливостями конструкції всі основні склади (ч.1) цих злочинів є злочинами з формальним складом, тобто для визнання їх закінченими достатньо вчинення діяння вказаного в законі, а деякі злочини, є злочинами з усіченим складом:

• змова (ч. 1 ст.109 КК);

• публічні заклики (ч. 2 ст.109, ч. 1ст.110 КК);

• збирання відомостей (ст.114 КК);

• посягання на життя державного чи громадського діяча (ст.112 КК).

Деякі злочини мають кваліфікуючі ознаки, внаслідок чого момент закінчення цих злочинів залежить від настання СНН, тобто – це матеріальні склади злочинів.

Наприклад, ч. 3 ст.110 КК – загибель людей або інші тяжкі наслідки.

Суб’єктивна сторона усіх ЗПОНБУ характеризується тільки умисною формою вини і тільки у вигляді прямого умислу.

Винний усвідомлює суспільно небезпечний характер своїх дій, усвідомлює, що тим чи іншим способом вчинює свої дії в тій чи іншій обстановці, застосовуючи ті чи інші знаряддя або засоби, усвідомлює, що його дії спрямовані на підрив або послаблення суспільного або державного ладу України і бажає так діяти.

Обов’язковими ознаками суб’єктивної сторони є:

Мета злочину. В 4 із 6 статей вона безпосередньо вказана в них, а саме:

1. ст.109 КК – насильницька зміна чи повалення конституційного ладу або захоплення державної влади;

2. ст.110 КК – зміна меж території або державного кордону України;

3. ст.113 КК – ослаблення держави;

4. ст.114 КК – передача іноземній державі відомостей, що становлять державну таємницю.

В тих складах (ст.111, ч. 1 ст.112 КК), в яких про мету прямо не згадується, то вона сама собою розуміється – як підрив або ослаблення суспільного або державного ладу України.

Саме ця мета, хоча вона і не вказана в цих статтях, притаманна усім ЗПОНБУ, бо виходячи із аналізу родового об’єкту посягань і особливостей об’єктивної сторони усіх ЗПОНБУ мають місце підстави вважати, що особа усвідомлює, що своїми діями вона підриває або послаблює суспільний або державний лад України і бажає цього.

Мотиви цих злочинів у відповідності мети можуть бути:

• ненависть до суспільного чи державного ладу або класова помста;

• вороже ставлення до конституційного ладу.

Ці мотиви можуть бути обумовлені такими низменними спонуканнями як:

• корисливість;

• кар’єризм;

• заздрість;

• честолюбство та інші, що на кваліфікацію дій винного не впливає.

Хотів би акцентувати вашу увагу на психічне відношення особи до таких СНН, які вказані у ч. 3 ст.110 КК: загибель людей; інші тяжкі наслідки.

Вважається, що до загибелі людей психічне ставлення повинно бути у формі необережності, а якщо умисна форма, то такі дії належить кваліфікувати за сукупністю злочинів, передбачених ч.3 ст.110 та п.1 ч.2 ст.115 КК “Умисне вбивство”.

Суб’єктом переважної більшості ЗПОНБУ є фізична осудна особа, яка досягла 16-ти річного віку, як громадянин України, іноземці так і особи без громадянства.

За винятком двох статей, де суб’єктом є особа, яка досягла 14-ти річного віку у відповідності до ст.22 КК:

• ст.112 КК “Посягання на життя громадського чи державного діяча”;

• ст.113 КК “Диверсія”.

Має місце і спеціальний суб’єкт:

• ст.111 КК “Державна зрада” – тільки громадянин України;

• ст.114 КК “Шпигунство” – іноземець або особа без громадянства;

• ч. 3 ст.109 КК – представник влади;

• ч. 2 ст.110 КК – представник влади.

З урахуванням особливостей безпосереднього об’єкту систему ЗПОНБУ можна представити наступним чином:

І. Злочини, які посягають на внутрішню (суспільно-політичну) безпеку держави:

ст.109 КК – “Дії спрямовані на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або на захоплення державної влади”;

ст.112 КК – “Посягання на життя державного чи громадського діяча”;

ст.110 КК – “Посягання на територіальну цілісність і недоторканість України”.

ІІ. Злочини проти безпеки держави у політичній, інформаційній, економічній, науково-технічній і воєнній сферах:

ст.111 “Державна зрада”;

ст.113 “Диверсія”;

ст.114 “Шпигунство”.

Конкретний розгляд яких є предметом наступних питань лекції.

ВИСНОВКИ З ПЕРШОГО ПИТАННЯ:

Таким чином, можна сказати, що ЗПОНБУ відзначаються найбільшим ступенем суспільної небезпеки – проявом гострої ворожої підривної діяльності проти національної безпеки незалежної України. У зв’язку з цим підрив суверенітету, незалежності держави, демократії в Україні, спрямовані проти України як соціальної і правової держави можуть заподіяти значну шкоду її конституційному ладу.

Переходимо до розгляду наступного питання.