Гравюра стародруків

Українська графіка бере свій початок з глибини віків. Поява рукописної книги в Київській Русі в XI—XII ст. дала плідний грунт для розвитку книжкової графіки. Художники оздоблювали книгу орнаментальними заставками, вигадливими заголовними літерами (ініціалами), сторінковими ілюстраціями (мініатюрами), а також численними дрібними малюнками на берегах сторінок.

Найдавнішими витворами книжкової графіки, що збереглися до нашого часу, є книги XI—XII ст: “Остромирове Євангеліє” (1056—1057), “Ізборник Святослава” (1073), “Трірський псалтир” (або “Кодекс Гертруди”; 1078—1087), “Юр'ївське Євангеліє” ( 1120—1128) та “Добрилове Євангеліє” ( 1164).

“Остромирове Євангеліє” було виконане київським дяком Григорієм на замовлення новгородського посадника Остромира — родича князя Ізяслава Ярославича. Написане воно на пергаменті вишуканим урочистим письмом, так званим “уставом”. Оздоблене видання орнаментальними заставками, великими ініціалами і трьома сторінковими ілюстраціями із зображенням євангелістів, орнаментальне обрамлення яких близьке технікою до творів київської перегородчастої емалі.“Остромирове Євангеліє” і на сьогодні залишається унікальним, неперевершеним твором книжкового мистецтва.

У способі виконання композицій поєднуються декоративні і суто графічні елементи. Скупий, сміливий рисунок виявляє лише основне, без зайвих подробиць. Зображення мають лінійно-площинний орнаментальний характер, в якому відчутний вплив народного ужиткового мистецтва

Разом з будівництвом храмів розвивався і такий вид мистецтва, як іконопис — вид культового станкового живопису. Становлення давньоруського іконопису припадає на II пол. XI— поч. XII ст. У Києво-Печерському патерику розповідається про перших руських іконописців — Григорія та Аліпія.

Ікону як вид малярства разом з усією її образною системою мистецтва Стародавня Русь із прийняттям християнства перейняла у Візантії. Молода Давньоруська держава власне в той час прилучалася до візантійської культури, естетики, а через неї й до мистецтва елліністичного світу.

У Візантії провідною школою І. була константинопольська, яка мала вплив на школи Італії, Балкан, Грузії, Русі, а також Київської Русі. В кін. 11 ст. склалася київська школа І. [з пам'яток відома ікона "Печерська (Свенська) бого-матір", 1288; в Києві розроблено композицію ікони із зображенням Бориса і Гліба, поширеної на Русі]. З художників того часу відоме ім'я Алімпія Печерського. В 12 ст. виникають худож. школи І. у великих удільних князівствах — Володимиро-Суздальському, Новгородському, Псковському, Галицько-Волинському. Давньоруський І. 11—13 ст. має багато спільних рис з тодішніми мозаїками й фресками. Серед відомих творів І. того періоду — ікони "Ярославська Оранта", "Устюзьке благовіщення", "Спас Нерукотворний", всі — ДТГ; "Архангел", або "Ангел — золоте волосся", ДРМ; "Георгій-воїн" — Успенський собор моск. Кремля. Свого розквіту 1. досяг в 14— 15 ст. в Моск. князівстві у творчості Феофана Грека, Прохора з Городця, Андрія Рубльова, Данила Чорного, Діонісія. З 16 ст. в рос. І. починають проникати світські тенденції (Строгановська школа живопису). Художником-реформатором І. в 17 ст. виступив Симон Ушаков. Укр. 1. 14—16 ст. відомий переважно з пам'яток Галичини та Волині. В 14 ст. він мав відчутні зв'язки з традицією давньорус. спадщини (ікони "Юрій-змієборець" із с. Станилі, ЛМУМ; "Волинська богоматір" з Луцька, ДМУОМ). У 15 ст. з формуванням іконостасу І. набуває тих чи інших стилістичних ознак ("Деісус" та "Народження Марії" з Ванівки, "Архангели" з Даляви, "Богоматір" з Красова, "Страсті" з Звиженя, всі — ЛМУМ). Все більш відчутні в ньому впливи нар. поетики. В 16 ст. в 1. проникають окремі риси реальної дійсності, елементи пейзажу (ікона "Преображення" з Яблунева. ЛМУМ), змінюється типаж персонажів, який стає все більш демократичним.