1) Самостійно розпоряджатися своїм заробітком, стипендією або іншими Доходами (наприклад, доходами від придбаних цінних паперів, гонорарами,

преміями за перемоги у конкурсах). Правочини, пов'язані з розпорядженням своїм] заробітком можуть стосуватися значних за вартістю предметів і бути будь-якими] за своїм характером. Така широка самостійність у здійсненні цих правочиншІ обумовлена тим, що в трудових відносинах неповнолітні прирівнюються до] повнолітніх, у тому числі й в здатності розпоряджатися отриманою винагородою] за працю.

Неповнолітній може лише один раз розпорядитися заробітком абоі стипендією. Розпоряджатися ж речами (наприклад, укладати договір купівлі-| продажу, дарування), набутими внаслідок вчинення правочинів за рахунок своїх] доходів, підліток має право лише за згодою своїх батьків (усиновлювачів) або| піклувальників, якщо такий правочин не є дрібним побутовим. Постає також | питання щодо можливості розпорядження заробітком, виплаченим речами. Слід! погодитися, що у цьому разі неповнолітня особа має право самостійно вчиняти| правочини, спрямовані на реалізацію цих речей ;

2) самостійно здійснювати права на результати інтелектуальної, творчої! діяльності, що охороняються законом, зокрема, укладати ліцензійні, авторські| договори та одержувати винагороду;

3) бути учасником (засновником) юридичних осіб, якщо це не забороненої законом або установчими документами юридичної особи. Наприклад, за Закону України «Про молодіжні та дитячі громадські організації» громадяни з 14 років можуть бути членами молодіжних громадських організацій, діяльність: спрямована на задоволення та захист своїх законних соціальних, економічних, творчих та інших спільних інтересів, а відповідно до ст.4 цього ж закону з 15 років - бути засновниками молодіжних та дитячих громадських організацій;

4) самостійно укладати договір банківського вкладу (рахунку) та розпоряджатися вкладом, внесеним ними на своє ім'я (грошовими коштами на рахунку)- Коштами, внесеними іншою особою у фінансову установу на його ім'я, неповнолітні розпоряджаються за згодою батьків (усиновлювачів) або піклувальників. Ця норма закріплюється й у п.7.4 Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах1, за яким неповнолітня особа має право самостійно розпоряджатися внесеними нею коштами на рахунок, відкритий нею на своє ім'я, а також заробітною платою (заробітком) і стипендією, що надходять на її рахунок.

Інші правочини неповнолітній вчиняє за згодою батьків (учиновлювачів) або піклувальників. При цьому відповідно до ч.4 ст.32 ЦК згода на вчинення неповнолітньою особою правочину має бути одержана від будь-якого з батьків (усиновлювачів). У разі заперечення того з батьків (усиновлювачів), з яким проживає неповнолітня особа, правочин може бути здійснений з дозволу органу опіки та піклування. Ця згода повинна компенсувати волю та нестачу життєвого досвіду неповнолітніх, забезпечити в їх інтересах краще здійснення належних їм прав та обов'язків, захист їх від зловживань з боку третіх осіб.

Правочини, які потребують лише особистої участі, наприклад, складання заповіту, взагалі не можуть вчинятися неповнолітніми ні самостійно, ні за згодою батьків (усиновлювачів), піклувальників, органів опіки та піклування.

Слід зазначити, що потребує законодавчого вирішення питання форми, в яку має оформлюватися згода батьків (усиновлювачів) або піклувальників щодо вчинення правочину. Це необхідно, перш за все, для захисту прав самого неповнолітнього, тому що за ст.222 ЦК правочин, вчинений неповнолітнім за межами його цивільної дієздатності без згоди батьків (усиновлювачів) чи піклувальників, може бути визнаний судом недійсним за позовом заінтересована особи. Невизначеність цієї форми призводить до труднощів при вирішенні' спорів та вносить нестабільність у цивільно-правові відносини. Цивільний коде України лише визначив, що на вчинення неповнолітніми особами правочинів щод транспортних засобів або нерухомого майна згода батьків (усиновлювачів) піклувальників мас бути нотаріально посвідченою.

І не лише перед, але й після його вчинення. Так, за ст.222 ЦК правочин, який неповнолітня особа вчинила за межами її цивільної дієздатності без згоди батьків (усиновлювачів), піклувальника, може бути згодом схвалений ними. Ці правочини і будуть вважатися схваленими, якщо протягом одного місяця з моменту, коли ції особи дізналися про вчинення неповнолітньою особою такого правочину, вони неї заявили претензії другій стороні. Поведінка дитини, яка досягла 14 років, може бути визнана протиправною, а і вона сама притягнута до цивільної відповідальності (ст.1179 ЦК). Тобто ці неповнолітні особи є деліктоздатними. Закон виходить з того, що людина в цьому віці може усвідомлювати свої дії, а тому й повинна нести самостійну майнову відповідальність за завдану шкоду. У разі відсутності у неповнолітньої особи майна, достатнього для відшкодування завданої нею шкоди, ця шко відшкодовується в частці, якої не вистачає, або в повному обсязі її батька (усиновлювачами) або піклувальником, якщо вони не доведуть, що шкода була завдана не з їхньої вини. Якщо неповнолітня особа перебувала у закладі, який за законом здійснює щодо неї функції піклувальника, цей заклад зобов'язаний відшкодувати шкоду в частці, якої не вистачає, або в повному обсязі, якщо він не доведе, що шкоду було завдано не з його вини. Обов'язок зазначених осіб відшкодувати шкоду припиняється після досягнення особою, яка її завдала, повноліття або коли вона до досягнення повноліття стане власником майна, достатнього для відшкодування шкоди.

Неповнолітня особа самостійно відповідає за порушення договору, укладеного нею самостійно згідно із законом (ч.І ст.ЗЗ ЦК України). Неповнолітня особа особисто несе відповідальність за порушення договору, укладеного за згодою батьків (усиновлювачів), піклувальника. Якщо у неповнолітньої особи недостатньо майна для відшкодування збитків, додаткову відповідальність несуть її батьки (усиновлювачі) або піклувальник (ч.2 ст.ЗЗ ЦК).

Отже, неповнолітні особи можуть самостійно вчиняти доволі широке коло дій, що мають юридичне значення, але певний контроль зберігається і за здійсненням цих дій.

Так, згідно з ч.5 ст.32 ЦК, за наявності достатніх підстав (витрачання коштів на шкоду своєму здоров'ю, безцільно, на шкоду іншим особам, суспільним інтересам і т.п.) суд за заявою батьків (усиновлювачів), піклувальника, органу опіки та піклування може обмежити право неповнолітньої особи самостійно розпоряджатися своїм заробітком, стипендією чи іншими доходами або позбавити її цього права.

У випадку задоволення судом вимог зазначених осіб за неповнолітніми буд визнаватися здатність розпоряджатися своїми доходами лише за згодою (усиновлювачів) або піклувальників, або вони можуть бути зовсім пс можливості безпосередньо отримувати доходи і їх витрачати2.

Повна дієздатність — це здатність фізичної особи власними діями набу та здійснювати будь-які майнові та особисті немайнові права, брати на себе виконувати будь-які обов'язки, тобто реалізувати належну їй правоздатність повному обсязі.

Така дієздатність виникає з настання повноліття, тобто з досягненням 18-| річного віку (ч.І ст.34 ЦК). Кожна повнолітня особа вважається такою, що повну цивільну дієздатність. Службові особи не мають права вимагати громадян, окрім паспорта, інших документів, які підтверджували б цей їх правов стан. Такі дії є протиправними і можуть бути оскаржені до суду.

У повному обсязі згідно з ч.2 ст.34 ЦК цивільну дієздатність набувають також особи, які ще не досягли повноліття, але зареєстрували шлюб.

Відповідно до ст.22 Сімейного кодексу шлюбний вік для встановлюється у 17, а для чоловіка - у 18 років. Особи, які бажають зареєструвати | шлюб, мають досягти шлюбного віку на день реєстрації шлюбу. За заявою особи яка досягла 14 років, за рішенням суду їй може бути надано право на шлюб, якщо це відповідає її інтересам (ч.2 ст.23 СК).

у Цивільному кодексі України було вирішеи питання впливу факту розірвання шлюбу до досягнення 18 років на набу дієздатність. Так, згідно з ч.2 ст.34 ЦК у такому разі набута повна цивільна дієздатність зберігається. Також відповідно до ч.2 ст.34 ЦК, якщо шлюб визнаний недійсним з підстав, не пов'язаних з протиправною поведінкою неповнолітньої особи, набута нею повна цивільна дієздатність зберігається. Але це не поширюється на випадки, коли шлюб визнається недійсним з підстав, пов'язаних із протиправною поведінкою одного з подружжя.

Цивільний кодекс України, також вирішив питання рівня дієздатності неповнолітніх осіб, які мають дітей і не перебувають у шлюбі. Кількість таких осіб зростає. Таким особам відповідно до ч.І ст.35 ЦК може бути надана повна цивільна дієздатність за рішенням органу опіки та піклування за заявою заінтересованої особи за письмовою згодою батьків (усиновлювачів) або піклувальника, а у разі відсутності такої згоди - за рішенням суду. При цьому у статті 35 ЦК України не зазначається, як буде впливати факт смерті дитини неповнолітньої особи або виключення відомостей про неповнолітню особу як батька чи матір дитини з актового запису про її народження на обсяг дієздатності неповнолітньої особи, якій була надана повна дієздатність. Оскільки спеціальної норми щодо цього немає, то ці обставини не будуть впливати на рівень дієздатності неповнолітньої особи.

Як відзначає більшість психологів, період 14-18 років у житті підлітка відзначається переходом від дитинства до дорослого життя. Перед ним постає завдання соціального та особистого визначення, визначення свого професійного призначення, з'являються бажання реалізувати себе у трудовій діяльності. Ці потреби підлітка мають бути реалізовані у сприятливих умовах на основі соціальне значимої корисної діяльності, інакше ствердження здійснюється у неформальних підліткових групах у формах асоціальних проявів або це може викликати повернення до дитячих утриманських реакцій.

Тому є позитивним, що у Цивільному кодексі України передбачена можливість надання повної дієздатності фізичній особі, яка досягла 16 років і бажає займатися підприємницькою діяльністю. За наявністю письмової згоди на це батьків (усиновлювачів), піклувальника або органу опіки та піклування така особа може бути зареєстрована як підприємець. У цьому разі фізична особа повної цивільної дієздатності з моменту державної реєстрації її як підприємця (ч ст.35 ЦК). Якщо ж фізична особа, яка досягла 16 років, працює за труде договором, то їй також може бути надана повна дієздатність за рішенням орг опіки та піклування за заявою заінтересованої особи за письмовою згодою І (усиновлювачів) або підкувальника, а у разі відсутності такої згоди - за ріше суду (ч.ч.1,2 ст.35 ЦК).

Закріплена у національному законодавстві можливість надання пов дієздатності до досягнення повноліття у разі бажання займатися підприємницької! діяльністю або праці за трудовим договором є позитивним, оскільки прогресії суспільство повинно стимулювати таланти своїх членів, сприяти їх прояву,; становленню та розвитку.

Відповідно до ч.5 ст.35 ЦК у разі припинення трудового договору,! припинення фізичною особою підприємницької діяльності надана їй пс цивільна дієздатність зберігається.

Відповідно до ст.35 ЦК повна дієздатність, надана фізичній особі, поширюється на всі цивільні права та обов'язки.

У певних випадках, цивільне законодавство пов'язує можливість вчинення певних правочинів не лише з наявністю повної дієздатності, але й з повноліттям особи. Так, згідно з ч.2 ст.746 ЦК набувачем у договорі довічного утримання (догляду) може бути повнолітня дієздатна фізична особа.

Отже, для забезпечення входження особи у доросле життя законодавець поступово підвищує рівень її дієздатності. Так, дитина до 14 років має часткову дієздатність, з досягненням 14 років набуває неповної дієздатності, а з досягненням 18 років вважається повністю дієздатною. Однією з новел щодо правового статусу фізичної особи стала можливість надання повної дієздатності до досягнення повноліття у разі бажання 16-річної особи займатися підприємницькою діяльністю або праці за трудовим договором. Також повна цивільна дієздатність може надаватися й неповнолітнім особам, які записані матір'ю чи батьком дитини. Це обумовлено тим, що такі особи самі вже повинні піклуватися та відповідати за дії своїх дітей.

Обмеження цивільної дієздатності фізичної особи та визнання її недієздатної). Обмеження дієздатності можливе лише у випадках і в встановлених законом (ч.2 ст.ЗО ЦК України). Воно полягає в тому, що особа позбавляється здатності своїми діями набувати певні цивільні права створювати певні цивільні обов'язки, які вона могла набувати та створювати.! Таким чином, йдеться про зниження рівня дієздатності, який мала особа.