У ст.36 цк визначені умови обмеження дієздатності фізичної особи:

1) психічний розлад, який істотно впливає на її здатність усвідомлювати значення! своїх дій та (або) керувати ними.

2) зловживання спиртними напоями, наркотичними засобами, токсичними) речовинами тощо і як наслідок цього - скрутне матеріальне становище цієї| особи чи її сім'ї, або інших осіб, яких вона за законом зобов'язана утримувати.

Перелік підстав для обмеження дієздатності фізичної особи є вичерпним. У літературі висловлювалися пропозиції щодо розширення цього переліку, оскільки особа може поставити у скрутне матеріальне становище себе чи свою сім'ю і| азартними іграми, ризикованим веденням підприємницької діяльності, безмежним колекціонуванням. Але зараз обмежити дієздатність фізичної особи на| цих підставах неможливо.

Цивільний кодекс України надає можливість за наявності зазначених обставин обмежити дієздатність й особи, яка не має сім'ї чи ставить у скрутне матеріальне становище лише себе. Ця зміна є позитивною, оскільки самотня особа, яка внаслідок зловживання спиртними напоями опиниться у скрутному матеріальному становищі, заподіює шкоду не лише собі, але і суспільству в цілому як його член. Суспільство, держава та її правоохоронні органи не можуть запишатися байдужими щодо поведінки індивіда в суспільстві.

Ще однією новелою Цивільного кодексу стало те, що у разі зловживання фізичної особи спиртними напоями, наркотичними засобами, токсичними речовинами тощо захищаються інтереси не лише цих осіб і її сім'ї, але й інтереси осіб, які не є членами сім'ї, проте яких за законом вона має утримувати.

Для обмеження фізичної особи у дієздатності необхідно встановити, що зловживання спиртними напоями, наркотичними засобами, токсичними речовинами тощо тягне за собою непосильні витрати грошей на їх придбання і є головною причиною скрутного матеріального становища її самої чи членів її сім'ї або осіб, яких вона за законом зобов'язана утримувати. Наявність у когось з членів сім'ї заробітку саме по собі не є перешкодою для обмеження дієздатності особи, якщо сім'я не отримує від неї необхідних коштів або змушена її утримувати.

Обмеження дієздатності фізичної особи здійснюється судом. Заяву щодо цього можуть подавати: члени її сім'ї, органи опіки та піклування, наркологічний або психіатричний заклад (ст. 237 ЦК України).

Відповідно до ст.238 ЦК у заяві про обмеження цивільної дієздатності фізичної особи повинні бути викладені обставини, що свідчать про психічний розлад, що істотно впливає на її здатність усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними, чи обставини, що підтверджують дії, внаслідок яких фізична особа, яка зловживає спиртними напоями, наркотичними засобами, токсичними речовинами тощо, поставила себе чи свою сім'ю, а також інших осіб, яких вона за законом зобов'язана утримувати, у скрутне матеріальне становище (зокрема, ці факти можуть підтверджуватися актами міліції, громадських організацій тощо).

Обставина, що сім'я поставлена у скрутне матеріальне становище, може підтверджена довідками про прибутки сім'ї (заробітну плату, пенсію, на майно), кількість її членів, у тому числі й тих, хто знаходиться на утриманні.

Справа розглядається з обов'язковою участю представників органу опіки' піклування (ст.240 ЦПК).

Для встановлення факту психічного розладу, який істотно впливає здатність фізичної особи усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати І відповідно до ст.239 ЦПК суд за наявності достатніх даних про психічний; здоров'я фізичної особи призначає для встановлення її психічного стану судове-1 психіатричну експертизу.

У рішенні суду щодо обмеження дієздатності фізичної особи відповідно до змін, внесених у Цивільний кодекс України 3 березня 2005 р., має бути призначений піклувальник за поданням органу опіки та піклування (ст.60 ЦК). До цього моменту піклувальника такій особі призначав орган опіки та піклування.

Цивільна дієздатність фізичної особи є обмеженою з моменту набрання^ законної сили рішенням суду про це (ч.4 ст.36 ЦК).

Правовими наслідками обмеження цивільної дієздатності фізичної особи є те, що така особа лише за згодою піклувальника може вчиняти правочини щодо, розпорядження майном: договори купівлі-продажу, позики, дарування, комісії та інші правочини, що виходять за межі дрібних побутових. Відмова піклувальника дати згоду на вчинення таких правочинів може бути оскаржена особою, цивільна дієздатність якої обмежена, до органу опіки та піклування або суду (ч.З ст.37 ЦК).

Питання форми надання такої згоди залишається невирішеним і в даному! випадку. На думку В.П.Жушмана, вона повинна співпадати з формою правочину, | на вчинення якого ця згода дається1.

Відповідно до ч.І ст.223 ЦК, правочин, вчинений фізичною особою, цивільна дієздатність якої обмежена, за межами її цивільної дієздатності без згоди піклувальника, може бути згодом схвалений ним. Такий правочин буде схвалений, якщо піклувальник, дізнавшись про його вчинення, протягом одного місяця не заявить претензії другій стороні.

За ч.2 ст.223 ЦК України, у разі відсутності схвалення піклувальника такий правочин за його позовом може бути визнаний судом недійсним, якщо буде встановлено, що він суперечить інтересам самого підопічного, членів його сім'ї або осіб, яких він відповідно до закону зобов'язаний утримувати. Отже, у цій нормі Цивільного кодексу України була врахована мета обмеження дієздатності: попередження порушення цією особою своїх інтересів, інтересів своєї сім'ї, осіб, яких вона зобов'язана утримувати, внаслідок психічного розладу чи зловживання спиртними речовинами, наркотичними та іншими засобами.

Одержання заробітку, пенсії, інших доходів особи, цивільна дієздатність якої обмежена, і розпорядження ними здійснює піклувальник. Піклувальник може письмово дозволити такій фізичній особі самостійно одержувати заробіток, пенсію, стипендію, інші доходи та розпоряджатися ними.

Відповідно до ст.7 Закону України «Про оренду землі» у разі обмеження дієздатності фізичної особи за рішенням суду право на оренду земельної ділянки переходить до одного з членів її сім'ї, який виявив бажання і може відповідно до закону стати орендарем, а у разі його відмови або відсутності таких - до осіб, які використовували цю земельну ділянку разом з орендарем, за їх згодою, якщо це не суперечить вимогам Земельного кодексу та цього Закону.

Згідно зі ст.129 ЦК повне товариство може прийняти рішення про визнання учасника повного товариства таким, що вибув із його складу, у разі обмеження його цивільної дієздатності.

За п.п. 6,7 ч.1 ст.248 ЦК представництво за довіреністю припиняється у разі обмеження цивільної дієздатності особи, яка видала довіреність, або особи, якій видана довіреність.

Відповідно до п.5 ч.І ст.1044 ЦК договір управління майном припиняється у разі обмеження дієздатності управителя майном.

Обмеження дієздатності стосується лише цивільно-правової дієздатності, за винятком тих випадків, коли у законодавства на це є пряма вказівка. Так, дієздатність якої обмежена, має право самостійно укладати трудовий догові] одружуватися. Але особи, обмежені судом у дієздатності, не мають усиновлювати дітей і не можуть бути призначені опікунами або піклувальн над іншими особами. Батьки, обмежені у дієздатності, не можуть вч правочини щодо розпорядження майном від імені своїх дітей чи давати їм згоду І вчинення правочинів.

Обмеження дієздатності за ч.5 ст.37 ЦК не призводить до деліктоздатності, тобто особа, обмежена у дієздатності, несе цивільну І відповідальність за загальними правилами (ст. 1185 ЦК).

Обмеження дієздатності не є безстроковим, хоч воно і не призначається на! якийсь визначений строк. Обмеження дієздатності скасовується, якщо є дані про | припинення фізичною особою зловживань спиртними напоями, наркотичними] засобами, токсичними речовинами тощо чи такого поліпшення її психічного стану,! який відновив у повному обсязі її здатність усвідомлювати значення своїх дій таї (або) керувати ними (ст.38 ЦК). Такі справи розглядаються судом за заявою самої І фізичної особи, її піклувальника, членів сім'ї або органу опіки та піклування] (ст.241 ЦПК). Рішення суду після набрання ним законної сили призводить до| припинення піклування, встановленого над фізичною особою (ч.З ст.38 ЦК).

Дієздатність фізичної особи припиняється її смертю і вважається припиненою у випадку оголошення особи померлою. Проте фізична особа може бути визнана у судовому порядку, передбаченому в Гл.2 Розділу IV ЦПК, недієздатною, якщо вона внаслідок хронічного, стійкого психічного розладу неї здатна усвідомлювати значення своїй дій та (або) керувати ними (ст.39 ЦК).

Зазначена норма свідчить про те, що фізична особа може бути позбавлена! цивільної дієздатності з урахуванням її психічного стану і можливості розсудливої вести справи. Інші обставини (сліпота, глухота, німота, параліч, інші хвороби, похилий вік) не призводять до настання такого наслідку. Хоча слід відзначити, що 1 у науці висловлювалися пропозиції щодо визнання недієздатними осіб, які мають фізичні вади, важку хворобу, із-за яких не мають жодної можливості спілкування з людьми, позбавлені свідомості та волі.

Не допускається обмеження чи позбавлення дієздатності особи, яка за станом здоров'я не може самостійно здійснювати та захищати свої права, виконувати свої обов'язки. У ст.78 ЦК передбачений механізм обрання такою особою помічника, що не впливає на обсяг дієздатності фізичної особи.

Поняття «недієздатність» слід відрізняти від поняття «неосудність». Неосудність - це обумовлена хронічним психічним захворюванням, тимчасовим розладом психічної діяльності, недоумством або іншим хворобливим станом психіки нездатність особи усвідомлювати свої дії (бездіяльність) або керувати ними під час вчинення суспільне небезпечного діяння, передбаченого Кримінальним кодексом (ч.2 ст.19 КК). Отже, поняття неосудності застосовується у зв'язку з оцінкою психічного стану особи під час вчинення нею суспільно-небезпечної діяльності. При цьому, визнання особи недієздатною не розцінюється як достатній доказ неосудності. І навпаки, визнання особи неосудною не впливає на дієздатність фізичної особи.

Недієздатними можуть бути визнані як повнолітні особи, так і малолітні, неповнолітні особи, особи, дієздатність яких обмежена2.

Визнана недієздатною може бути лише жива особа. Стосовно померлої особи мова може йти про визнання недійсним правочину, шлюбу чи іншого акту, який особа вчинила, не усвідомлюючи значення своїх дій.

Визнання особи недієздатною обумовлено, перш за все, турботою про неї з тим, щоб виключити із кола активних учасників цивільного обороту осіб, які не можуть розуміти свої дії або керувати ними4.

Підставою для визнання фізичної особи недієздатною є не саме по психічне захворювання, а його вплив на здатність розуміти значення своїх (ураження інтелекту) або керувати ними (ураження волі)1. Тобто, фізична визнається недієздатною, якщо вона не тільки не має повноцінної психіки, а ще і нездатна розсудливо вести свої справи.

Отже, потрібна наявність двох критеріїв:

> психіатричного (медичного);

> психологічного (юридичного), який в свою чергу поділяється на:

- інтелектуальний;

- вольовий.

Вирішення питання щодо наявності першого критерію належить до медицини та компетенції відповідних медичних установ, хоча суд оції висновок цих установ у сукупності з іншими доказами, а встановлення наявне другого критерію охоплює галузь права і належить до компетенції суду.

Визнання фізичної особи недієздатною здійснюється судом. Сам по собі факт хронічного, стійкого психічного розладу, хоча і очевидний для оточуючих' навіть підтверджений довідкою лікувального закладу, ще не означає, що дана фізична особа є недієздатною. Лише наявність рішення суду, яке набрало заков сили, дає підставу вважати фізичну особу недієздатною.

Заяву щодо визнання фізичної особи недієздатною можуть подавати лише:; члени її сім'ї, близькі родичі, незалежно від їх сумісного проживання, орган ог та піклування, психіатричні заклади (ч.З ст.237 ЩІК).

Відповідно до ч.З ст.238 ЦПК в заяві про визнання фізичної недієздатною мають бути викладені обставини, які свідчать про хронічний,] стійкий психічний розлад, внаслідок чого особа не здатна усвідомлювати значе своїх дій та (або) керувати ними.

Судця за наявності достатніх даних про хронічний, стійкий психічний ] особи призначає для визначення її психічного стану судово-психіаекспертизу (ч.1 ст.239 ЦПК України). В ухвалі про призначення експертизи на її

вирішення мають ставитися такі питання, як:

/ чи хворіє дана особа на психічний розлад здоров'я;

/ чи є психічний розлад здоров'я хронічним, стійким;

/ чи здатна особа усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними;

/ чи може особа, щодо якої розглядається справа, з'явитися в судове засідання1.

За відсутності доказів повної нездатності особи розуміти значення своїх дій чи керувати ними суд зобов'язаний відмовити у визнанні особи недієздатною незалежно від того, що особа страждає на психічний розлад здоров'я.

Гарантією недоторканності особистої свободи є запровадження обов'язку відшкодування моральної шкоди, заподіяної особам поданням до суду свідомо безпідставної вимоги про визнання її недієздатною (ч.З ст.39 ЦК).

Якщо особа, здійснюючи ті чи інші юридичні дії (правочини), внаслідок тимчасового психічного розладу не розуміла їх значення, суд на вимогу такої особи, а у разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені, визнає недійсними лише ці правочини (ст. 225 ЦК), не визнаючи цю особу недієздатною. Застосування ст.39 ЦК можливе лише тоді, коли особа хворіє на хронічний, стійкий психічний розлад, а не страждає тимчасовим розладом психічної діяльності.

Відповідно до ст.40 ЦК, за загальним правилом фізична особа визнається недієздатною з моменту набуття законної сили рішення суду, але якщо від часу виникнення недієздатності залежить визнання недійсним шлюбу або правочину, суд з урахуванням висновку судово-психіатричної експертизи та інших доказів щодо психічного стану особи може визначити у рішенні день, з якого вона визнається недієздатною. Така позиція була передбачена і в п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про визнання громадянина обмежено дієздат чи недієздатним», а з прийняттям Цивільного кодексу України набу законодавчого закріплення. Ця позиція законодавця є доцільною з точки заощадження коштів і часу та дозволить уникнути нових судових процесів позовними заявами про визнання правочинів або шлюбу недійсними.

Над недієздатною фізичною особою встановлюється опіка. призначається судом (ч.1 ст.60 ЦК).

Визнання фізичної особи недієздатною припиняє договірні зобов'язання за і участю, якщо ця обставина робить неможливим їх виконання. Наприклад, дог доручення припиняється у разі визнання довірителя або повіреного недіє (п.2 ч.І ст.1008 ЦК).

Недієздатна фізична особа не має права вчиняти будь-які правочини. | Правочини від імені недієздатної фізичної особи та в її інтересах вчиняє опікун.

Проте визнання особи недієздатною не впливає на можливість вчинення! недієздатною особою юридичних вчинків. Наприклад, така особа може] створювати об'єкти права інтелектуальної власності тощо).

Шкода, завдана недієздатною фізичною особою, відшкодовується опікуном; або закладом, який зобов'язаний здійснювати нагляд за нею, якщо він не доведе,; що шкода була завдана не з його вини. Обов'язок цих осіб відшкодувати шкоду,; завдану недієздатною фізичною особою, не припиняється в разі поновлення її цивільної дієздатності. Якщо опікун недієздатної особи, яка завдала шкоди, помер або у нього відсутнє майно, достатнє для відшкодування шкоди, а сама недієздатна особа має таке майно, суд може постановити рішення про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю потерпілого,; частково або у повному обсязі за рахунок майна цієї недієздатної особи (ст.1184| ЦК).

Особа, визнана недієздатною, може бути поновлена у дієздатності.

Відповідно до ст.42 ЦК за позовом опікуна або органу опіки та піклування суді поновлює цивільну дієздатність фізичної особи, яка була визнана недієздатною, і припиняє опіку, якщо буде встановлено, що внаслідок видужання або значного поліпшення її психічного стану у неї відновилася здатність усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними.

Таким чином, обмеження дієздатності та визнання особи недієздатною можливе лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Вони полягають у тому, що фізична особа обмежується або позбавляється здатності своїми діями набувати певні цивільні права і створювати певні цивільні обов'язки, які вона могла набувати та створювати. Умовами обмеження дієздатності фізичної особи є психічний розлад, який істотно впливає на її здатність усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними або зловживання спиртними напоями, наркотичними засобами, токсичними речовинами тощо і як наслідок цього -скрутне матеріальне становище самої фізичної особи чи її сім'ї, а також інших осіб, яких вона за законом зобов'язана утримувати. Правовими наслідками обмеження цивільної дієздатності фізичної особи є те, що така особа лише за згодою піклувальника може вчиняти правочини, що виходять за межі дрібних побутових. Недієздатною особа може бути визнана, якщо вона внаслідок хронічного, стійкого психічного розладу не здатна усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними. Недієздатна фізична особа не має права вчиняти будь-якого правочину. Правочини від імені недієздатної фізичної особи та в її інтересах вчиняє опікун.

_______________________________________________________________

Лекция 2

Визнання фізичної особи безвісно відсутньою та оголошення П померлою

Відповідно до ст.29 ЦК України місцем проживання фізичної особи житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в І (гуртожиток, готель тощо), у відповідному населеному пункті, в якому фіз особа проживає постійно, переважно або тимчасово.

При цьому, готель не вважатиметься місцем проживання у короткочасного зупинення в ньому. Готель є місцем проживання у разі, коли І дійсно у ньому тривалий час проживає. Тобто від місця проживання слід відрізняти місце перебування: військова частина, лікарня, слідчий ізолятор, колонія! позбавлення волі тощо1. Місцем перебування фізичної особи є місце, де вона! знаходиться тимчасово, місцем проживання - місце, де особа постійно або] переважно проживає.

Фізична особа, яка досягла чотирнадцяти років, вільно обирає собі місце проживання, за винятком обмежень, які встановлюються законом. Місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місцепроживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає,! опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я тощо, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна. У разі спору місце проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років визначається органом опіки таї піклування або судом.

Місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце! проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я, в якому вона проживає.

Місцем проживання недієздатної особи є місце проживання її опікуна або місцезнаходження відповідної організації, яка виконує щодо неї функції опікуна.

При визначенні місця проживання не будуть мати вирішального значення реєстрація, місце знаходження майна фізичної особи.

Реєстрація особи за певним місцем проживання не має правовстановлюючого значення, але вона зберігає значення доказу під час визначення місця проживання. При цьому реєстрація відрізняється від інституту прописки тим, що прописка базується на дозвільній системі і мала за мету обмежити вибір місця проживання та переміщення громадян, а реєстрація має за мету фіксувати перебування фізичної особи у вільно обраному ним місці проживання чи перебування.

Місце проживання особи має у цивільному праві важливе значення. Так, місцем відкриття спадщини є останнє місце проживання спадкодавця (ст.1221 ЦК), виконання зобов'язань у певних випадках також пов'язується із місцем проживання боржника або кредитора (п.п.4,5 ч.І ст.532 ЦК) тощо.

Тривала відсутність фізичної особи в місці свого постійного проживання та відсутність відомостей про її фактичне місця перебування створює невизначеність у цивільних правовідносинах, учасником яких вона є. Так, особи, які перебувають на її утриманні, перестають отримувати допомогу, але не можуть звернутися за призначенням пенсії, адже вважається, що вони мають годувальника; дружина або чоловік не можуть розпоряджатися спільним майном; страждають інтереси кредиторів, які позбавлені можливості вимагати сплату боргів; може бути завдано шкоди майну такої особи, що залишилося без нагляду.

Щоб усунути цю юридичну невизначеність, спричинену довготривалою відсутністю фізичної особи, і зазначені небажані наслідки для її майна, закон передбачає утворення особливого статусу для такої особи, а саме - визнання її безвісно відсутньою. Безвісна відсутність - це засвідчений у судовому факт довготривалої відсутності фізичної особи у місці її проживання, якщо вдалось встановити місце її перебування.