Українські народні танці

У побуті українського народу поширені згадувані у багатьох джере­лах XVII—XVIII ст. ст. та популярні і в наші дні метелиця, гопак, козак та багато інших танців з їх численними різновидностями.

Метелиця — масовий танець швидкого, жвавого характеру й темпу в дводольному такті. Виконується в колі з переплітанням рук і швидким кружлянням пар, що ніби нагадує снігову заметіль — «метелицю». Соліст в середині кола рухається у напрямі, протилежному бігові гурту. Танець супроводжується співом, вокально-інструментальною або лише інструмен­тальною музикою. Для мелодії характерні фігурації, що ніби обвивають її тонічні упори. Тексти метелиць — жартівливого або жартівливо-сати­ричного змісту. Строфи тексту здебільшого не пов'язані сюжетним роз­витком. Наспіви і награші метелиць, як і інших танців, існують у дуже багатьох варіантах.

Метелиця

Гопак — переважно чоловічий танець (груповий або сольний) швид­кого або дуже швидкого темпу, відбиває силу, спритність, має мужній характер. Він був одним з найулюбленіших танців запорізьких козаків. Існував навіть звичай змагання у виконанні гопака. Це мало на меті продемонструвати силу і витривалість молоді, майстерність, досвідченість танцюристів.

Основна мелодія гопака в 2/4 розмірі з сильно акцентованою пер­шою чвертю на початку танцю. Можливе пересування акцентів, підкрес­лення їх синкопами.

Основна мелодія гопака, здебільшого коротко викладена (4+4 такти з повтореннями), служить канвою для варіантного розвитку в інструмен­тальному викладі; це є основою для імпровізації різних фігур солістів у танці. Танцюрист то підстрибує під вигуки «гоп» — звідси й назва «гопак»,— то йде навприсядки, виробляє ногами різноманітні складні й хитромудрі фігури.

Козачок (або ще козак) — переважно масовий танець швидкого темпу, також дводольного розміру; виконується парами, рядами, соліста­ми, його награші і танцювальні фігури мають багато спільного з гопаком, але характер танцю більш легкий. Менш типове для козачкових мелодій різке акцентування перших часток такту та синкопований ритм. У процесі виконавської імпровізації виникають різноманітні варіювання і зміни козачкових фігур — то ліричні, то героїчні, то пародійно-жартівливі. З виконавців часто виділяються солісти, яких гурт оточує колом,— роз­гортається змагання між ними.

Основна мелодико-ритмічна фігура танцю може бути різноманітно варійована музикантами-інструменталістами, як і виконавцями в танці. При інструментальному виконанні козачка характерні гармонічні фігура­ції, застосування мелізмів, внутріладові зміни в мелодії.

Швиденько, легко

До народних гопаків і козачків нерідко зверталися композитори-кла-сики і радянські композитори: О. Даргомижський, М. Мусоргський, М. Лисенко, Л. Ревуцький, А. Хачатурян, А. Штогаренко та інші.

Складалися на Україні також танці (сольні, парні, масові), які можна назвати сюжетними, бо в їх основі лежить зображення різних трудових процесів або явищ природи, наприклад: «Швець», «Гонивітер», «Зіронька». Назви танців «Увиванець», «Плескач», «Тропотянка» та інші визначалися в залежності від їх характерних фігурних рухів. У західноукраїнських областях склався масовий або парний танець «Гуцулка», близький до танцювальної коломийки.

З давніх часів прижилася на Україні полька — танець чеського по­ходження, який у побуті українського народу має свої різновидності й варіанти.

На Поділлі та на Волині існували веселі, жваві, переважно парні танці —чабарашка та шумка.

Фігури усіх цих танців не цілком самобутні; вони наближаються до козачкових та до деяких фігур польки.

Одним з найпоширеніших у західних областях України є груповий чоловічий танець аркан. Подібно до гопака, у ньому виявляється сила, витривалість, відвага. Виконується аркан у колі, з різними фігурами, з «топірцями» за поясом чи в руках, у помірно швидкому темпі.