Пісні літературного походження

Таку назву дано пісням, що написані конкретними авторами — поетами й композиторами — і широко виконуються поряд з народ­ними. Отже, до фольклору вони увійшли завдяки популярності й усному поширенню серед людей.

Якщо побутування і виконання цих пісень засвідчують їх близь­кість до народної творчості, то деякі інші риси дозволяють виділити їх в окрему групу пісень літературного походження. Це більш ін­дивідуалізована мелодія, переважно лірична, і наявність інстру­ментального супроводу, хоч у народі вони співаються і без аком­панементу. Авторами пісень були відомі поети, композитори і вза­галі освічені й інтелігентні люди. Серед них — Григорій Сковорода, Тарас Шевченко, Кирило Стеценко та інші.

Перші зразки пісень літературного походження з'явилися ще на­прикінці XVI ст. В наступні століття їх ставало все більше і біль­ше. У XVIII та XIX ст. їх вплив на фольклор став особливо вели­ким.

Мабуть, авторська пісня мусить бути професійною, яскраво образною, красивою і глибокою за змістом і, звичайно, близькою до фольклору. Візьмімо для прикладу уривки з поеми Т. Шевченка «Причинна» — «Реве та стогне Дніпр широ­кий» і «Така її доля»

Якщо першій пісні властива широта розспіву, епічність музич­но-поетичного образу, то для другої характерний м'який ліризм. Музику пісні «Реве та стогне Дніпр широкий» написав Дмитро Крижановський, а «Така її доля» — Владислав Заремба. Обидві пісні з'явились у другій половині минулого століття.

На вірші Т. Шевченка написано багато музичних творів, в тому числі й пісень. До названих додамо «Думи мої, думи», «Плавай, плавай, лебедонько» та багато інших музичних творів на Шевченкові слова стали народними. Повернімося до перших етапів розвитку цього жанру.

З XVII ст. назвемо кілька пісень, що міцно увійшли в народний побут. Це «Чайка», авторство якої приписується Богдану Хмель­ницькому (до речі, він часто співав її в супроводі бандури), «Ой під вишнею» і «Ой не стій під вікном», що виникли в студентсько­му середовищі Київської академії.

З XVIII ст. дуже популярними є пісні Семена Климовського і Григорія Сковороди. Пісню «їхав козак за Дунай» було написано у 30-ті роки; її популярність перейшла навіть кордони нашої краї­ни. Широко співались пісні Сковороди — «Ой ти, пташко жовтобо­ка», «Стоїть явір над горою», «Всякому городу нрав і права».

XIX століття дуже багате на пісенну творчість, що стала народ­ною. Вона пов'язана з іменами Івана Котляревського, Григорія Квітки-Основ'яненка, Віктора Забіли, Миколи Петренка, Марка Кропивницького, Михайла Глинки, Івана Франка, Володимира Алек-сандрова та ін. Це, наприклад, пісні «Віють вітри», «Сонце низень­ко» тощо з народної опери «Наталка Полтавка» Івана Котлярев­ського; «Де ти бродиш, моя доле?», «За Неман іду» Степана Писа-ревського, «Гуде вітер вельми в полі» Віктора Забіли і Михайла Глинки, «Дивлюсь я на небо» Миколи Петренка, «Там, де Ятрань круто в'ється» Антона Шашкевича і ще дуже багато творів.

Нерідко запитують, чи відбувається і в нашому столітті збага­чення народнопісенної скарбниці авторськими піснями. Відповімо: так, ця традиція продовжується й нині. Досить згадати пісні «Рідна мати моя» А. Малишка з музикою П. Майбороди.