2.4. Довгострокова адаптація

Довготривала адаптація характеризується збільшенням функціональних резервів, які є наслідком серйозних структурних перебудов органів і тканин, значною економізацією функцій, підвищенням рухливості і стійкості в діяльності функціональних систем, налагодженням раціональних та гнучких взаємозв'язків рухової і вегетативних функцій.

Економізація адаптованого організму в порівнянні з неадаптованим виявляється: в стані спокою – у зменшенні ЧСС з 65-75 до 30-50 уд/хв^-1, частоти дихання – з 16-20 до 6-10 циклів в 1 хв, зниження хвилинного об'єму дихання на 10-12%, зменшенні споживання кисню на 20%; при стандартному навантаженні – у зниженні споживання кисню в міокарді в 1,5-2 рази (Heiß et al., 1975), значно меншому збільшенні ЧСС і частоти дихання, в 2-2,5 рази меншому підвищенні рівня лактату в крові, менш вираженою реакції симпатоадреналової системи і відповідно меншій підвищення рівня катехоламінів в крові (Пшеннікова, 1986; Мохан, 2001).

Інтенсивність розвитку довготривалих адаптаційних реакцій визначається величиною одноразових навантажень, частота їх застосування та загальною тривалістю тренування. Найбільш ефективно довготривала адаптація розвивається при частому використанні великих і значних навантажень, що пред'являють високі вимоги до функціональних систем організму (Платонов, 1997; Мохан та ін, 2001). Структурні та функціональні зміни у серцевому м'язі (гіпертрофія, збільшення кількості волокон на одиницю маси, збільшення потужності кальцієвого насоса волокон, підвищення концентрації гемоглобіну і активності ферментів, відповідальних за транспорт субстратів до мітохондрій, збільшення кількості коронарних капілярів і маси мітохондрій тощо) є основою для підвищення можливостей серця та термінової мобілізації, збільшення швидкості і амплітуди його скорочень, швидкості і глибини діастоли, стійкості до стомлення (Astrand, Rodahl, 1986; Hartley, 1992). Такий характер довготривалої адаптації відноситься не тільки до серця, а закономірно проявляється на рівні м'язової тканини, органів нервової та ендокринної систем та ін. Зокрема, на рівні м'язової тканини збільшується ємність мережі капілярів, зростає кількість мітохондрій в м'язах. Збільшення кількості мітохондрій в м'язовій тканині поряд з ростом аеробної потужності сприяє зростанню здатності м'язів утилізувати піруват, що обмежує накопичення лактату, забезпечує мобілізацію і використання жирних кислот, а в підсумку сприяє більш інтенсивному і тривалому виконанню роботи (Меерсон, 1981, 1986). Процес формування ефективної довгострокової адаптації нейрогуморальної системи організму пов’язаний зі збільшенням показників її потужності і економічності. Підвищення потужності в першу чергу обумовлюється розвитком гіпертрофії мозкового шару надниркових залоз і збільшенням у них запасів катехоламінів, гіпертрофією кори надниркових залоз, в тому числі її пучкової зони, що приводять до підвищення здатності синтезувати кортикостероїди. Збільшення запасів катехоламінів призводить до їх більшої мобілізації при короткочасних навантаженнях вибухового характеру, попереджає їх виснаження при тривалих навантаженнях. Збільшення здатності кори надниркових залоз синтезувати кортикостероїди забезпечує їх високий рівень у крові при тривалих навантаженнях і тим самим підвищує працездатність спортсменів (Виру та ін, 1993).

2.4.1. Стадії формування довгострокових адаптаційних реакцій. Перша стадія пов'язана із систематичною мобілізацією функціональних ресурсів організму спортсмена в процесі виконання тренувальних програм певної спрямованості з метою стимуляції механізмів довготривалої адаптації на основі підсумовування ефектів багаторазово повторюваної термінової адаптації.

У другій стадії на тлі планомірно зростаючих і систематично повторюваних навантажень відбувається інтенсивне протікання структурних і функціональних перетворень в органах і тканинах відповідної функціональної системи. В кінці цієї стадії спостерігається необхідна гіпертрофія органів, злагодженість діяльності різних ланок і механізмів, що забезпечують ефективну діяльність функціональної системи в нових умовах.

Третю стадію відрізняє стійка довготривала адаптація, що виражається в наявності необхідного резерву для забезпечення нового рівня функціонування системи стабільності функціональних структур, тісного взаємозв’язку регуляторних і виконавчих органів.

Четверта стадія настає при нераціонально побудованому, зазвичай надмірно напруженому тренуванні, неповноцінному харчуванні та відновленні і характеризується зношуванням окремих компонентів функціональної системи.

Раціонально побудований тренувальний процес передбачає перші три стадії адаптації. При цьому слід вказати на те, що перебіг адаптаційних реакцій в межах зазначених стадій може ставитися до різних компонентів структури підготовленості спортсмена та змагальної діяльності в цілому. Зокрема, таким шляхом протікає адаптація окремих органів (наприклад, серця), функціональних систем (наприклад, системи, що забезпечує рівень аеробної продуктивності), а також формується підготовленість спортсмена в цілому, що виявляється в його здатності до досягнення спортивного результату, запланованого на даному етапі спортивного вдосконалення.