1.2. Адміністративне право фрн

Адміністративне право ФРН розвинулося пізніше, ніж фран­цузьке, але в останні роки набуває дедалі помітнішого значення. За

допомогою норм цієї галузі регулюють майже всі соціально-еко­номічні відносини країни. Посилення ролі органів управління ви­конавчої влади країни зумовлює необхідність їх чіткішого законо­давчого врегулювання, з чим, на думку німецьких юристів, успішно справляється адміністративне право.

До джерел адміністративного права ФРН належать Конституція, нормативно-правові акти законодавчих органів держави та органів публічної адміністрації.  Особливе місце серед джерел посідають рі­шення Федерального адміністративного суду ФРН та норми міжна­родного права. Адміністративна діяльність у ФРН здійснюється на рівні федерації, земельних адміністративних органів, адміністрації ок­ругів, районів і міст, а також адміністрації общин. Локальні акти, які приймають відповідні адміністративні органи, також належать до дже­рел адміністративного права. Право нагляду за діяльністю муніци­пальних органів має міністерство внутрішніх справ ФРН, що очолює інші органи контролю, до яких належать територіальні адміністрації.

Службові особи адміністративних органів мають широкі повнова­ження, їх діяльність регламентується окремими нормативними акта­ми про державних службовців, що дають визначення цієї категорії осіб, регулюють їх правове становище, визначають основні права та обов'язки. Державні службовці, або відповідно до законодавства ФРН вони називаються "чиновники", за ϲʙᴏїм правовим становищем відрізняються від інших службовців, які працюють за наймом. Тоб­то за законодавством ФРН поняття "чиновник" і "службовець" не тотожні. Чиновники належать до окремої категорії осіб, які перебу­вають під постійним політичним і юридичним наглядом з боку пред­ставницьких та управлінських органів держави. Про їх значення свідчить також підвищена відповідальність за вчинення протиправ­них дій, зловживання службовим становищем, корумпованість тощо, аж до притягнення до кримінальної відповідальності.

У ϲʙᴏїй діяльності адміністративні органи керуються принципа­ми законності, дотримання якої контролюють судові органи. Очолює систему адміністративних судів Федеральний адміністративний суд1. Суди першої і другої інстанції перебувають у компетенції земель. Адміністративне судочинство має багато спільного із діяльністю ад­міністративних судів Франції.

1.3. Адміністративне право Італії

В Італії, як і в інших країнах континентальної Європи, адмініст­ративне право виокремлено в самостійну галузь права, що регулює відносини у сфері управління та діяльності органів публічної адмін­істрації. Особливістю італійської правової системи є наявність спец­іального нормативного акта, що встановлює чітку ієрархію джерел права, — це Загальні положення про закон. Відповідно до них дже­релами права визнаються закони, регламенти, корпоративні норми та звичаї.

Як і в більшості інших парламентських країн, систему виконав­чої влади в Італії очолює уряд, тобто Рада міністрів, правовий ста­тус якої регулюється Законом про діяльність уряду та організації Бюро Ради міністрів. Структура і внутрішня діяльність уряду ре­гулюються також регламентом, який затверджується головою Ради міністрів.

До органів публічної адміністрації належать Бюро Ради мініс­трів, міністерства та міжгалузеві комітети, незалежні агентства та інші автономні служби. Окремі функції публічної адміністрації мо­жуть виконувати інші суб'єкти публічного права, наділені правами юридичної особи.

Основні засади організації державної служби зумовлені завдан­нями конкретної установи. Службові особи призначаються на по­саду на підставі акта органу публічної адміністрації, який визначає його повноваження та обов'язки. В основу службових відносин по­кладено принцип ієрархічної та функціональної підпорядкованості. Всі службовці об'єднуються в окремі підрозділи для укладення ко­лективних договорів. Кількість і склад підрозділів затверджується декретом президента республіки.

Обов'язки службовців полягають у вірності нації, здійсненні ϲʙᴏєї діяльності виключно в інтересах суспільства, дотриманні службової таємниці та підпорядкованості тощо. За порушення ϲʙᴏїх обов'язків службові особи притягаються до дисциплінарної відповідальності.

Відповідно до Закону про Бюро Ради міністрів був створений департамент державної діяльності, до компетенції якого належить: ведення реєстру службовців державних і міжнародних організацій; координація державної служби і контроль за ефективністю управ­лінської діяльності; підготовча діяльність для колективних перего­ворів; планування кадрового підбору тощо.

Конституція Італії передбачає поділ її території на такі адміні­стративно-територіальні одиниці, як провінції, області, комуни. Всі територіальні одиниці мають власні статути і систему органів, до якої входять ради, джунти, голови (в комунах — синдики). Джунта — це виконавчий орган ради, який проводить в життя її рішен­ня, передає на розгляд проекти обласних планів, бюджетів, програ­ми розвитку. Джунта управляє обласним майном, укладає угоди від імені області, координує діяльність підприємств і служб облас­ного підпорядкування. До складу джунти входять голова, заступ­ники, асесори. Асесори очолюють асесорат — управління, яке від­повідає за певну галузь економіки або культури.

В усіх територіальних одиницях Італії є представники централь­ної влади. В області ці функції виконує повноважний комісар, в провінціях — префект, який входить до системи міністерства внут­рішніх справ.

В Італії розроблено детальну систему контролю за дотриманням законності під час здійснення державного управління. Особливе місце в ній посідають Рахункова палата і Державна рада, основні засади діяльності яких закріплено на конституційному рівні. Вони незалежні від уряду і можуть здійснювати юрисдикційні функції.

Спори, які виникають у галузі управління і стосуються публіч­ної адміністрації, можуть розглядатися як адміністративними три­буналами, так і судами загальної інстанції.