2.2. Адміністративне право Великобританії

До особливостей адміністративного права Великобританії можна віднести верховенство парламенту, розподіл повноважень між адмі­ністрацією та судами, особливу відповідальність міністрів тощо.

Право Великобританії формується парламентом, який є вищим державним органом країни. Як відомо, Великобританія не має пи­саної конституції, тобто кодифікованого акта на кшталт тих, що існують у країнах континентальної Європи. Тому процедура виз­нання неконституційним будь-якого акта парламенту в конкретній ситуації є досить складною, судові органи використовують для цьо­го ϲʙᴏєрідні методи, які відрізняються від методів конституційно­го нагляду країн романо-германської правової системи. Суди Вели­кобританії дозволяють собі в цьому разі "поправити" законодавця, якщо той або інший нормативно-правовий акт сформульований, на їх думку, не зовсім вдало.

До джерел адміністративного права належать закони, звичаї, су­дові прецеденти та адміністративні акти.

До центральних органів адміністрації належать прем'єр-міністр, кабінет, уряд, таємна рада, міністерства й установи. Адміністратив­на нормотворчість ґрунтується на делегуванні парламентом окре­мих нормотворчих повноважень адміністративним органам, тому таке законодавство має назву делегованого. Тобто парламент видає спеціальні закони, якими наділяє адміністрацію окремими повнова­женнями щодо видання нормативно-правових актів.

Важливу роль у представництві держави відіграють міністри, які несуть відповідальність і перед парламентом, і перед судами за ϲʙᴏю діяльність і за діяльність ϲʙᴏїх підлеглих. Перед парламентом вони несуть швидше політичну відповідальність, тоді як перед су­дами — юридичну.

Юристи Великобританії вважають основним завданням адміні­стративного права підтримання рівноваги між необхідністю мати ефективну адміністративну владу і захистом окремих осіб та дер­жави загалом від свавілля та бюрократії цієї влади.

Ще однією особливістю адміністративного права Великобри­танії є використання в адміністративному процесі неформальних процедур і залучення до участі в них осіб, які не є професіонала­ми, зокрема юристами.

Нагляд і контроль за діяльністю адміністрації здійснюють і пар­ламент, і суди. Право судів втручатися в адміністративний процес і перелік випадків, коли вони можуть це робити, не визначається якимось спеціальним законом. Це вирішують самі суди. Тобто суд­ді визначають самостійно, які дії і які акти адміністрації можуть бути визнані незаконними. Будь-яка незаконна діяльність адмініст­ративних органів може бути скасована судами. Із заявою про визнання дій адміністрації незаконними може звернутися до суду будь-яка зацікавлена особа.

Цікавим є формування державного апарату, тобто правила відбору на посаду і вимоги, які висуваються до державних службовців. У Ве­ликобританії існує принцип відокремлення управління від політики, відповідно до якого всі посадові особи поділяються на змінних полі­тиків та незмінних адміністраторів. До перших належать прем'єр-міністр, міністри, державні секретарі та деякі інші особи, які зміню­ються у разі відставки уряду. Інші належать до так званої цивільної служби.

Основні засади цивільної служби Великобританії були запо­чатковані ще в XIX ст., коли було запроваджено конкурсні екзамени для заповнення вакантних місць у державній службі. Було також зас­новано незалежну від інших адміністративних органів Комісію цив­ільної служби, що була керівним органом у системі підбору служ­бовців.

Цивільна служба поділяється на внутрішню та дипломатичну. Внутрішню службу очолює постійний секретар кабінету, на поса­ду якого зазвичай призначається лорд-хранитель печатки. Дипло­матичною службою керує державний секретар (міністр) закордонних справ. Перебуваючи на посаді державного службовця, особа повинна дотримуватися певних правил поведінки не лише під час виконання ϲʙᴏїх службових обов'язків, а й у повсякденному житті. Вона, зокрема, не має права займатися політичною діяльністю, по­винна бути стриманою і лояльною щодо ϲʙᴏїх установ.