Міжнародні відносини на європейському театрі у першій половині хviIст.

Тридцятилітня війна (1618-1648 ) була першим міжнародним конфліктом, де були задіяні ледь не всі країни Західної Європи. Річ Посполита і Московська держава зайняті взаємною ворожнечею перших трьох десятиліть ХУ11 ст. і боротьбою з Османською імперією , залишалися радше спостерігачами політичних змін , що склалися в результаті Вестфальського миру 1648 р. Ослаблені Габсбурги поступилися своєю могутністю Швеції та Франції. У цей час Англію заполонили революційні події 1640- 1659 років. Республіка і протекторат О. Кромвеля , його ворожа позиція стосовно Франції і Габсбургів , підтримка експансивних планів шведського короля дали значний поштовх для розвитку протестантизму у політичному відношенні.

Польська Корона 1630- 1640 рр. залишалася непорушної силою католицького світу. Але повстання Б.Хмельницького і утворення козацької держави поклали початок занепаду королівства. –С.11

2. Вплив країн Центральної і Північної Європи на політику України 1654 року. Балтійські держави і політична криза Речі Посполитої

Як європейські держави у 1654 році реагували на послаблення Речі Посполитої?

Швеція мала дипломатичні контакти з Б.Хмельницьким на початку 1650-х років , які велися а допомогою польського під канцлера Є.Радзейовського. З 1652 року , коли рішення шведського рікстагу взяло курс на мілітаризацію країни, метою якої була антипольска політика Швеції. Більшість шведської знаті були налаштовані на війну проти Польщі , вони розраховували на прихильність литовської шляхти Речі Посполитої , яка була в опозиції до Корони. Європейські країни були зацікавлені у англо – голландській війні , а тому з занепокоєнням слідкували у 1653 році про переключення уваги шведів на східноєвропейський конфлікт. Зокрема, французький уряд, який протиставляв свої впливи на Яна Казимира австрійським Габсбургам , відчував небезпеку для Польщі з боку Стокгольму, а тому у 1654 році всіляко сприяв укладанню польсько - шведської ліги , скеровуючи її проти Москви.

Росія і Швеція у 1654 році

На початку 1654р. російсько – шведські відносини були непоганими. У випадку початку московсько - польської війни , королівська рада Швеції розглядала питання про підтримку Росії і готова укласти московсько –шведську лігу проти Польщі.

У спішному порядку обговорювалися спірні питання між Москвою і Стокгольмом. У свою чергу Ян Казимир відчував небезпеку цього московсько - шведського зближення, знав позицію Англії , яка сприяла укладанню російсько - шведського союзу. Ян Казимир мав відомості про участь шведських найманців у війську московському , що готувався виступити у Литву. Тому польський король доклав всіх зусиль, щоб налагодити добрі стосунки зі Швецією. В той час, як у самій Польщі духовні стани були налаштовані вороже, на відміну від світських, до союзу з протестантською державою. Нехтування цією обставиною з боку польської дипломатії призвели до шведського «потопу».

Однак у 1654 році на польському сеймі перемогла партія союзу зі Швецією – розроблені пропозиції щодо мирного договору з Стокгольмом та антимосковського союзу. Польська дипломатія докладала зусиль , щоб перешкодити укладанню шведсько –московської ліги. Однак при обранні нового шведського короля Карла Густава Х не були враховані інтереси польської гілки Ваза , а король польський Ян Казимир був дуже чутливий до своїх претензій на шведську корону і зберігав їх у своїй титулатурі . Ідея відречення від претензій на шведський престол вже мала місце при обранні королем Владислава 1У , однак останній волів сісти на престол в обидвох королівствах чи обрати шведську корону, а польську уступити своєму брату Яну Казимиру. –С174-175. І тепер у 1654 році подібні розрахунки Яна Казимира на користь брата Карла Фердинанда 11 (австрійського імператора) мали місце. Швеція зневажила ці пропозиції щодо королівських кандидатур Карла Фердинанда 11 , а також домагалася курляндських і пруських земель , а тому це унеможливило польсько-шведський союз проти Москви. Водночас поляки почали вести закулісні переговори з голландцями , що мали анти шведську направленість.

Коріння балтійської політики зацікавлених держав : протестантські країни поділилися на два блоки ( перший – Англія і Швеція , а другий – Голландія і Данія). Англія виступала ініціатором порозуміння з голландсько – датським блоком і створення протестантської ліги проти католицьких держав. Однак англо-голландська війна ще не була завершена і враховуючи голландсько – шведську конкуренцію у балтійській торгівлі , ліга Англії зі Швецією розцінювалася в Амстердамі як ворожа, оскільки вона б вела до зміцнення позицій англійських і шведських у Зундській протоці на противагу Голландії та Данії. Для Данії зростала ймовірність вторгнення шведських військ у датські володіння , оскільки у кінці грудня 1654 року у Стокгольмі доволі впливовою була партія прибічників війни з Данією. Тому Данія з занепокоєнням спостерігала за перспективами укладання голландсько – польського союзу для урівноваження сил , які після союзу з Англією могли обернутися на користь Швеції . Тому датчани пропонували Яну Казимиру укласти анти шведську лігу, яка б мала торговельний характер. Шведський уряд не мав інформації про можливі військові приготування датчан на Балтиці в союзі з Голландією та Польщею. Голландські пропозиції Яну Казимиру зводилися до 16 пунктів , серед яких найголовніші пов’язані з обороною торгових інтересів Голландії та Речі Посполитої на Балтиці і в протоці Ла Манш , які підтримував магістрат м. Гданська. Цей трактат міг поширюватися і на Данію, Бранденбург, Курляндію.

Влітку 1654 року польсько-голландські переговори стали відомі у Стокгольмі і трактувалися як ворожі до Швеції і стали одним із аргументів для вторгнення її у Польщу –С. 180.

Однак згаданий голландсько – польський договір проти Швеції не був підписаний , оскільки Польща не була зацікавлена передчасно втручатися у балтійські справи.

Водночас польський посол у Амстердамі де Бие зондував можливість здійснення військовим флотом О.Кромвеля на Архангельськ ,що було б на користь Швеції , оскільки при занепаді цього порту вся торгівля російська йшла б через неї. Для балтійських країн порт в Архангельську залишався вразливим місцем. Хоча згадані англійські кораблі , вислані проти Архангельська, повернулися назад, однак

у Росії англійська загроза морським інтересам на Балтиці серйозно сприймалася . –С. 181-182. Зазначимо, що найбільше окрім шведів у цьому нападі на Архангельськ були зацікавлені поляки, які направили О.Кромвелю листа з Гродно 30 листопада 1654 року з підтримкою ідеї походу.

У таких міжнародних умовах Україна шукала своє місце на політичній карті світу. Зв’язки України з північноєвропейськими державами . Балтійський інтерес Б.Хмельницького.

Союз України з Росією проти Польщі відкривав можливості для Швеції долучитися до цього союзу і спільно з бранденбурзьким курфюрстом відвоювати у Польщі пруські території. Головна мета україно – шведських переговорів , які були започатковані за королеви Христини (1650р) і продовжені за Карла Густава Х для Б.Хмельницького полягала у долучені Швеції до анти польського союзу. Водночас не нехтувалися можливі вигоди від торгівлі на Балтиці.

В основі північної експансії Б.Хмельницького у Білорусію ,яка розпочалася 1654 року, складала не тільки культурна близькість двох народів. І.Крипякевич убачав справжню причину в союзі зі Швецією, який уклав І.Виговський 16 жовтня 1657року, що був підготовлений ще Б.Хмельницьким. Козацька держава гарантувала ним собі володіння на землях від ріки Березини до границь Прусії і – право на вільну торгівлю через Прусію із Швецією і тим долучалася до Балтійського моря.-С. 183-184. Швеція переслідувала мету підтримувати хаос у Короні з тим, щоб заволодіти деякими прибережними землями Польщі на Балтійському морі. У свою чергу Б.Хмельницький гарантував не втручатися до тих місць, які будуть завойовані Швецією у Польщі. –С. 184

Військові успіхи україно-російської армії у Білорусії та Литві у 1654-1655 роках викликали помітне занепокоєння у Стокгольмі. Причина у тому, що Москва розраховувала на успіх у розв’язанні війни з польською Короною з вирішенням давньої російської стратегії – вирішення балтійської проблеми. А тому шведи небезпідставно вважали , що після завоювання Польщі Олексій Михайлович розпочне війну з Карлом Х. Ці міркування висловлювали неодноразово польські посланці у Стокгольмі. Тому важливим завданням стокгольмського уряду було загородити Росії шлях до Балтійського моря. Тому у серпні 1655 році шведський посол отримав конкретні завдання протидіяти московським планам на Балтиці і схиляв до цього Курляндію.-С. 190-191. Швеція з грудня 1654 року обрала шлях ослаблення Речі Посполитої як свого суперника на Балтиці , однак не допускаючи її повного розгрому з боку Росії , а тому пропонувала Яну Казимиру взаємовигідне порозуміння. І такі переговори велися з кінця 1654 року при посередництві французьких і пруських резидентів у Стокгольмі. Усвідомлювалася важливість, щоб військову лігу з Карлом Х укласти без жодної затримки, поки Литва не відпала повністю від Речі Посполитої. В іншому варіанті Швеції було б важко утримати під своїм впливом Прусію. Ян Казимир восени 1654 року зробив ставку на успіх наступу С.Потоцького в Україну у союзі з татарами з тим, щоб забезпечити на переговорах зі шведами сильні позиції. –С. 192.

Залучення шведів до ліги проти Москви у 1654 році в оцінці польського суспільства сильною мірою залежало від формування польсько - татарського союзу. Султан турецький наказав кримському хану допомагати королю польському у надії швидкого обєднання татар зі шведами проти Москви. У свою чергу шведські посланці, готуючи умови польсько-шведського союзу , зондували можливість отримання польським королем від кримського хана та турецького султана отримати військову допомогу . Польський двір мав сильні позиції у Бахчисараї і використовував його у налагодженні кримської місії у Стокгольмі. Кримський хан Мегмед Гірей направив Карлу Х свій пакет документів щодо згаданого союзу і позицію Криму, де він приставав до ідеї і просив Карла Х надіслати на допомогу Яну Казимиру шведські війська , висуваючи свої - подальшого спільного походу проти Москви –С.193. Однак татарські посланці прибули в Стокгольм запізно : у травні 1655 року , коли примирити Карла Х з Яном Казимиром вже було неможливо по причині династичних суперечок і загострення суперечок у балтійському регіоні. Маємо на увазі польсько-голландські переговори, які велися улітку 1654 року , стали відомі у Стокгольмі і трактувалися як ворожі до Швеції і стали одним із аргументів для вторгнення її у Польщу –С. 180. У Швеції на той час вже змінилася орієнтація – Карл Х, завершивши у грудні 1654 року війну з Австрією, готувався до війни з Польщею Шведи почали агітувати татар , щоб вони не воювали з козаками, на що останні не пристали. –С. 195.

2. Переяславська Рада вплинула на активність країн у прибалтійському регіоні і в Центральній Європі. Активізувалися відносини шведського короля з урядом Б.Хмельницького. З новою силою Швеція вдалася до реалізації планів відвоювати у Речі Посполитої пруські та поморські міста , які були конкурентами у її балтійській торговій гегемонії. Для противаги іншим балтійським державам – Голландії та Данії – стокгольмський двір шукав собі союзників у кромвелівській Англії. Щоб перешкодити цій лізі , Голландія з подачі Данії, яка мала територіальні претензії до Швеції, ініціювала переговори з Польщею про військову допомогу у разі війни на Балтиці. Однак реальна небезпека вторгнення шведів у Данію змусила його проводити лояльну політику.

Польща легковажила небезпекою з Півночі. Різні посольства у 1654 році не мали конкретних інструкцій для встановлення миру. Великі надії у Варшаві покладали на укладення союзу з татарами, однак подібні розрахунки не виправдалися , оскільки у грудні 1654 року шведський рікстаг прийняв рішення про вторгнення у володіння Яна Казимира.

У цей час імперія Габсбургів намагалася спровокувати нову війну у дунайських країнах. Для цього австрійський цісар направив спеціальну місію до Чигирина , щоб за допомогою козаків отримати молдавський престол. У Стамбулі таку діяльність віденського двору сприйняли негативно. Олексій Михайлович намагався виправдати перед австрійським цісарем свій союз із Б.Хмельницьким 1654 року і вторгнення у Річ Посполиту. У свою чергу польський король у липні 1654 року відправив свого посланця до Габсбургів і продовжив активну політику проти Москви і козаків у серпні –вересні 1654року. –С.211-212.