Загальний висновок (Федорук)

Передісторією подій російсько - українського союзу 1654 року став мирний договір, укладений між Яном Казимиром та Іслам Гіреєм Ш у грудні 1653 року під Жванцем , що засвідчив кризу україно - татарського союзу. З точки зору України, ліга з Кримським ханством вичерпала себе, оскільки не давала можливість закінчити війну з Польщею і утвердити незалежну козацьку державу. Кримський уряд , зі свого боку домагався радикальної зміни зовнішньо - політичної орієнтації , спрямовану на визволення мусульманських земель (колишнього Казанського, Астраханського ханств ) від московської влади. На останні пропозиції не пристав Б.Хмельницький , що й стало передумовою до розриву союзу із Бахчисараєм. Натомість з початку 1654 року почався процес зближення Криму і Речі Посполитої.

Тому дипломатія Б.Хмельницького у цей час полягала у тому , щоб не допустити утворення анти московської коаліції за участю Яна Казимира, турецького султана, кримського хана і правителів придунайських країн, яка мала і антиукраїнський характер. Ян Казимир планував спровадити головну частину ординських військ проти Московської держави, продовжуючи при невеликій кримській допомозі воювати українські землі. Наміри хана зводилися до того, щоб залучивши чи нейтралізувавши козаків, здійснити спільний татарський – польський похід проти Олексія Михайловича на територію Росії. Однак походові цьому не судилося здійснитися по причині не тільки протидії козацькій, а головним чином із –за різних геополітичних інтересів Речі Посполитої і Криму. Оскільки для Варшави головне питання полягало у поверненні козацьких територій , а не у чужому для неї поході за Казань та Астрахань. В той час , як Бахчисарай не бажав мати своїм ворогом козаків у майбутньому поході на Поволжя. –С.216. Тому коли стала зрозуміла позиція козацької України, у червні 1654 року на польському сеймі було прийнято компромісне рішення: підкорити спочатку Військо Запорозьке Речі Посполитій, а потім вирушити у спільний похід проти Москви. З тим, щоб визволити мусульманські народи і встановити над ними владу Кримського ханства. З цією метою готувався грунт – велася дипломатична робота серед народів Північного Кавказу і Поволжя на предмет підтримки ними ідеї створення коаліції мусульманських народів і повстання проти Москви. Про це був добре поінформований Олексій Михайлович. –С. 217.

Україна і Порта у 1654р

Що стосується взаємин України і Порти у 1654 році, то посольство від козацької держави у 1654 році запевняло у Стамбулі , що гетьмансько - московський союз не спрямований проти Туреччини і шукало підтримки у султана у справі збереження україно - татарського союзу проти Речі Посполитої і ослаблення впливи Речі Посполитої у Молдавії. Однак Туреччина зробила ставку на украплення власних позицій у Молдавії і підтримки лояльності придунайських країн до Османської імперії. Її налякали козацько - московські плани визволення християн від османської неволі на Балканах. Стамбул , що пережив невдачу у венеціанській війні , така небезпека з бору Росії , яка спиралася на зв’язки з сербами , болгарами , тепер підкріплена активною політикою Б.Хмельницького у цьому регіоні, був занепокоєний можливим рейдом Олексія Михайловича на балканські провінції Порти.-С. 218-219. Турбувало султана реальність після союзу Б.Хмельницького і Москви укладання антитурецької військової ліги за участі Персії. Тому Мехмед 1У підтримав антимосковську ініціативу Іслам Гірея і дав розпорядження сілістрійському паші готувати військо та готувати переправи через Дунай з метою протидії експансії московської на Балкани. –С.219.

В антимосковській політиці Криму і Порти у 1654 р. Б.Хмельницькому відводилася роль посередника , який мав сприяти позиції нейтралітету Москви у кримсько- балканському напрямку.-С.220. У разі неуспіху місії Бахчисарай розглядав і план відмови від походу на відновлення Золотої Орди , натомість продовження війни з Річчю Посполитою проти козаків і з залученням до неї придунайських країн. У свою чергу семигородський князь Юрій Ракоцій хотів використати непевне становище Речі Посполитої на початку 1654 року , претендуючи на польську корону , заручившись підтримкою литовських дисидентів в особі гетьмана Я.Радзивіла. Останній розраховував, що обрання в Речі Посполитій короля – не католика зможе вгамувати політичні пристрасті у країні і сприятиме порозумінню з козаками і поверненню їх з московського підданства у склад польсько - литовської федерації.-С. 220. Однак зі смертю у липні 1654 року Іслам Гірея почався новий етап кримської дипломатії , коли Б.Хмельницькому вдалося використати симпатії Ногайської і Буджацької орд до відновлення козацько - татарського союзу проти Польщі. В той час як ханський візир продовжував запевняти Варшаву у готовності татар підтримати її політику . Загроза для Речі Посполитої відновлення союзу з козаками була реальною. Однак Туреччина не залишилася пасивною до кримської міжусобиці і змусила Бахчисарай не ухилятися від курсу на антимосковський союз. Тому ногайські татари , що рушили на допомогу Б.Хмельницькому , повернули назад. Новий кримський хан підтримував стосунки з певною групою людей в оточенні Б.Хмельницького , незадоволених його політикою. Бахчисарай не полишав намір схилити Б.Хмельницького , чи бодай частину козацької старшини на свій бік. Він продовжував підтримувати старі зв’язки з мусульманськими народами Росії , продовжуючи давній курс на відновлення величі Золотої Орди.

В урядових колах Польщі і Литви розраховували на посередництво Криму у справі навернення козаків до підданства Речі Посполитій. Такі сподівання поляків на татар були настільки сильними, що вони відмовилися від кількох пропозицій різних держав допомогти укласти мир з Москвою та Україною. –С.221.