Медичне страхування — вид страхування, що передбачає компенсацію медичних витрат застрахованої особи на лікування у зв'язку із захворюванням і (або) нещасним випадком. Виокремлюють такі різновиди медичного страхування:

• обов'язкове медичне страхування, яке охоплює всі катего­рії громадян;

• добровільне медичне страхування, яке здійснюється у ко­лективній (роботодавець страхує своїх працівників) або індивіду­альній формі;

• страхування медичних витрат громадян, у тому числі ту­ристів, що виїжджають за кордон;

• інші види медичного страхування.

В особовому страхуванні може застосовуватися змішане стра­хування життя, що включає кілька видів особового страхування, наприклад, страхування на дожиття, страхування від нещасного випадку.

Поділ страхування на окремі підгалузі зумовлюється сукуп­ністю ризиків, які вони об'єднують, тривалістю дії договорів стра­хування, а також порядком накопичення коштів для здійснення страхових виплат. Враховуючи останнє, страхування життя, що характеризується поступовістю такого накопичення протягом дії договору страхування, об'єднує накопичувальні види особового страхування, а страхування від нещасних випадків і медичне страхування — ризиковані.

6.2. Страхування життя

Економічна сутність страхування життя має певну особли­вість, яка полягає у поєднанні властивостей страхового захисту та заощадження коштів. У зв'язку з цим для страхування життя змінюються значення понять страхового ризику та страхового ви­падку. Наприклад, страховий ризик має в основі непередбачуваність настання події. Це поняття страхового ризику прийнятне для таких ризиків страхування життя, як ризик смерті або втра­ти працездатності внаслідок нещасного випадку. Проте закінчен­ня строку дії договору страхування, повноліття застрахованої особи не мають ознак страхового ризику.

Водночас ці події не під­падають під визначення страхового випадку, для якого характер­ним є заподіяння шкоди об'єкту страхування.

Страхування життя (англ. life insurance) — страхування, що пе­редбачає захист довгострокових інтересів страхувальника, як пра­вило, регулярні довгострокові фінансові відносини між страхуваль­ником і страховиком, а об'єктом страхування є життя страхуваль­ника.

Закон України "Про страхування" дає таке визначення: стра­хування життя — це вид особового страхування, за яким стра­ховик зобов'язується здійснити страхову виплату згідно з догово­ром страхування у разі смерті застрахованої особи, а також, якщо Це передбачено договором страхування, у разі дожиття застрахо­ваної особи до закінчення строку дії договору страхування та (або) Досягнення застрахованою особою визначеного договором віку.

Страховий ризик за страхування життя — тривалість люд­ського життя. Ризиком є не сама смерть, а час її настання, оскіль­ки страховий ризик має два аспекти:

1. смерть у молодому віці або раніше середньої тривалості життя;

2. життя у старості, тобто більша тривалість життя, що вима­гає одержання регулярних доходів без продовження трудової ді­яльності.

Перший ризик пов'язаний з імовірністю передчасної смерті особи, що може призвести до негативних фінансових наслідків для людей, які були на утриманні застрахованої особи (літніх батьків, малолітніх дітей, непрацездатних членів сім'ї). У такому разі застрахована особа не відчує негативних наслідків страхово­го випадку, а її бажання застрахуватися від цього ризику життя продиктоване почуттям любові до близьких людей та турботою про їх благополуччя. Страхування життя у цьому випадку можна розглядати як високоетичний, безкорисливий і навіть зворушли­вий вчинок.

Другий ризик життя пов'язаний з імовірністю пережити пра­цездатний вік і не мати засобів до існування у зв'язку з втратою працездатності у старості. У цьому разі особа, яка страхується на випадок дожиття, виходить з власних інтересів, а також інтересів близьких людей, яких вона не хоче обтяжувати турботою про неї у старості. Мотивацією для укладання договору страхування на дожиття є відчуття страху перед злиденним життям без засобів до існування або мрії, які особа планує реалізувати на пенсії та для яких заощаджує кошти.

Оцінювання ризику страхування життя здійснюється відпо­відно до таблиць смертності, які базуються на показниках статис­тичного обліку населення або матеріалах страхових компаній та показують смертність осіб із року в рік, враховуючи їх вік. Крім таблиць смертності, страхова компанія може враховувати факто­ри, які впливають на смертність населення:

1. вік;

2. професію;

3. стать;

4. місце проживання.

Чим точніше визначені показники таблиці смертності, тим до­стовірніше буде обчислена страхова премія.

Головною особливістю страхування життя є те, що людське життя не має вартісної (грошової) оцінки, тобто за цим видом страхування неможливо визначити величину збитку, спричине­ного настанням страхового випадку. Саме ця обставина зумовлює інші особливості.

По-перше, у страхуванні життя виокремлюють чотири суб'єк­та, які беруть участь у цьому процесі, — страховика, страхуваль­ника, застраховану особу та вигодонабувача.

Страховик (англ. insurer) — виключно страхова компанія, яка отримала ліцензію на здійснення страхування життя. Мінімальний розмір статутного фонду страховика, який займається страхуван­ням життя, — 1,5 млн євро за валютним обмінним курсом валюти України.

Для забезпечення страхових зобов'язань зі страхування жит­тя страховики формують резерви за рахунок надходження стра­хових платежів та інвестування коштів сформованих резервів за цим видом страхування.

Страхувальник — це особа, яка:

• укладає та підписує договір про страхування зі страхови­ком;

• бере на себе зобов'язання, визначені договором;

• підписує договір і сплачує премії;

• купує поліс.

Страхувальник (англ. insured) — юридична чи фізична особа, яка вступила у страхові відносини зі страховиком, сплачує страхові внески та претендує на страхові виплати за страховими подіями.

Застрахований за договором про страхування життя — осо­ба, про страхування життя якої укладається контракт, людина, жит­тя якої наражається на ризик.

У більшості операцій зі страхування страхувальник і застра­хований зазвичай є однією і тією самою особою.

Вигодонабувач (англ. beneficiary) — фізична особа, призначена для отримання страхової суми, якщо станеться страховий ви­падок.

Зазвичай у страхуванні на випадки життя вигодонабувач є страхувальником. У страхуванні ж на випадок смерті вигодона­бувач — завжди особа, відмінна від застрахованого (якщо така особа не зазначена, то нею може бути спадкоємець за законом).

По-друге, у зв'язку з тим, що неможливо встановити у вар­тісному вираженні втрати, які пов'язані з життям, це зумовлює своєрідний підхід до визначення страхової суми та страхового та­рифу (премії, внеску).

Страхова сума (англ. sum insured) — грошова сума, яка визна­чається для кожного застрахованого за угодою сторін (страховика і страхувальника), а також лежить в основі визначення страхової премії та розміру страхової виплати. Закон не встановлює для неї верхньої межі.

Страховик встановлює мінімальну межу страхової суми, ниж­че якої обслуговування договору зі страхування життя буде збит­ковим. Страховик може встановити і верхню межу страхової суми, але тоді виникає мала ймовірність того, що страхувальник встигне сплатити цю досить значну суму.

Стосовно страхувальника, то обрана ним страхова сума визна­чається насамперед його платоспроможністю та бажанням від­кладати споживання цього доходу на тривалий час.

Внески, як правило, виплачуються регулярно (наприклад, щомісячно) протягом накопичувального періоду (від моменту укладення договору страхування до моменту настання страхового випадку). Протягом усього накопичувального періоду страховик здійснює операції з грішми клієнта, вкладаючи їх у різні активи (банківські депозити, цінні папери, нерухомість та ін.). У резуль­таті до моменту настання страхового випадку (дожиття застрахо­ваним до певного строку) накопичується сума, що значно переви­щує суму накопичених внесків, за рахунок капіталізації (про­центного доходу)накопиченої суми.

Страхування життя передбачає виплату страхової суми стра­хувальникові або іншій особі у зв'язку:

• з дожиттям до обумовленого строку або події чи до пенсій­ного віку з подальшою довічною виплатою щомісячної пенсії у встановленому розмірі;

• смертю застрахованої особи;

• різними нещасними випадками, які сталися у період стра­хування.

Страховий тариф (англ. insurance tariff) — ставка страхової премії з одиниці страхової суми.

Чим вища смертність у віковій ланці, тим вищі страхові тари­фи, саме тому страховій компанії потрібно визначити ймовірність цих подій. Якщо взяти до уваги цей важливий момент, можна до­сягти еквівалентності у відносинах між страховиком та страху­вальником і забезпечити страховикові змогу побудувати міцну фінансову основу своєї діяльності. На шляху до вирішення цього завдання важливим є вимірювання норм смертності. Із цією ме­тою складають таблицю смертності, яка базується на показниках статистичного обліку населення або матеріалах самої страхової компанії. Також для розрахунків страхових тарифів за особового страхування використовують актуарні розрахунки.

Актуарні розрахунки — система для розрахунку тарифних ста­вок страхування на основі методів математичної статистики.

Актуарні розрахунки базуються на використанні закону вели­ких чисел або відображають у вигляді математичних формул ме­ханізм утворення і витрачання страхового фонду в довгостроково­му страхуванні, пов'язаного з тривалістю життя населення, тобто у страхуванні життя і пенсійному страхуванні.

Методологія актуарних розрахунків ґрунтується на викорис­танні теорії ймовірностей, демографічної статистики та довго­строкових фінансових обчислень. За допомогою теорії ймовірнос­тей визначається ймовірність страхового випадку. Демографічна статистика потрібна для диференціації страхових тарифів залеж­но від віку застрахованого. За допомогою довгострокових фінан­сових обчислень у тарифах враховується дохід, отриманий стра­ховиком від використання для інвестицій акумульованих внесків страхувальників (табл. 6.2).

Таблиця 6.2.

Формули для розрахунків за особовим страхуванням

Основним джерелом демографічної статистики є таблиці смертності.

Таблиця смертності — впорядкована низка взаємозалежних величин, що показують зменшення з віком конкретної сукупності одночасно народжених людей внаслідок смертності.

Таблиця смертності містить розрахункові показники, які ха­рактеризують смертність населення в окремих вікових групах і Дожиття під час переходу до іншої вікової групи. Така таблиця показує, скільки років у середньому може прожити одна людина серед тих, хто одночасно народився, або тих, хто досяг певного віку. Страховикові, який здійснює страхування життя, важливо знати фактори, які впливають на смертність населення: вік, про­фесію, місце проживання, стать. Страховикові під час розроблен­ня умов страхування необхідно врахувати, що найбільше людей помирає у дитячому віці, у проміжку до 25 років смертність змен­шується, а далі поступово зростає. Залежно від професії громадянин може підпадати під більший або менший ризик втрати здоров'я і життя. Наприклад, ризик каліцтва або навіть смерті в акробата вищий, ніж у службовця. Страховикові необхідно вра­хувати і стать потенційних страхувальників. Як свідчить статис­тика, з низки причин чоловіча смертність вища, ніж жіноча. Міс­це проживання людини також має неабиякий вплив на тривалість її життя. Різними є умови проживання в сільській і міській міс­цевостях, у відносно чистих і незабруднених з погляду екології зонах. Отже, розробляючи умови страхування і визначаючи роз­мір плати за страхову послугу, страховик має взяти до уваги роз­глянуті щойно фактори.

По-третє, договори страхування життя є довгостроковими.

Договір страхування життя — договір, за яким страховик бере на себе зобов'язання за допомогою одержання ним страхових премій, що сплачуються страхувальником, виплатити обумовлену страхову суму, якщо протягом строку дії страхування відбудеться передбачений страховий випадок у житті застрахованого.

За договорами страхування життя ризиком для страховика є дострокове припинення дії договору страхування. Плата за стра­хування за довгостроковими договорами страхування вноситься щомісячно, щоквартально, щорічно.

Договором страхування передбачається, що страхова компа­нія зобов'язується сплатити страхувальникові (застрахованому, вигодонабувачеві) фіксовану страхову суму чи пенсію або погаси­ти суму кредиту, який страхувальник взяв для придбання певно­го товару. Фіксована сума виплачується вигодонабувачеві у разі смерті застрахованої особи. Водночас фіксована виплата страхо­вої суми передбачена і за дожиття страхувальника (застраховано­го) до закінчення дії договору страхування. За умовами такого до­говору страхувальник (застрахований) може в обумовлений пері­од або за досягнення певного віку одержати пенсійні виплати.

Для укладання договору страхування життя необхідно подати заяву про прийняття на страхування — документ, складений страховиком і заповнений майбутнім страхувальником, який міс­тить низку питань. За допомогою заяви у страхової компанії ви­магається певне забезпечення.

Заява має містити такі основні вихідні дані:

вид страхування;

• додаткові гарантії;

• страхову суму;

• строк страхування;

• періодичність сплати страхових премій;

• дату набуття договором страхування чинності.

Після укладення договору про страхування життя застрахова­ному видається страховий поліс.

Страховий поліс — найважливіший документ договору про страхування життя, оскільки є доказом його існування і розкриває зміст, а також регулює відносини між сторонами контракту, міс­тить права та обов'язки обох сторін.

Поліс має бути підписаний страхувальником або застрахова­ним і страховиком. Поліс містить приватні, загальні та спеціаль­ні умови.

У страховому полісі мінімально мають бути зазначені такі дані:

• ім'я та прізвище страхувальника (застрахованого), інші ві­домості (стать, вік, професія, соціальний статус і т. ін.);

• страхову суму (капітал та (або) страхову ренту);

• загальну суму премій;

• строк платежу;

• місце і форму оплати;

• тривалість дії договору.

За страхування життя на випадок смерті відбір ризиків здій­снюється в основному за допомогою:

• заяви про стан здоров'я;

• медичного огляду майбутнього застрахованого.

Заява про стан здоров'я — анкета, що містить докладні відпо­віді майбутнього застрахованого про перенесені інфекційні захво­рювання, оперативні хірургічні втручання, травми і т. ін.

Аналізуючи заяву про стан здоров'я і результати попередньо­го медичного огляду людини, страховик із великим ступенем ві­рогідності може оцінити ступінь ризику і прийняти рішення про укладення договору страхування.

Попередній медичний огляд, як правило, проводиться до укла­дення договору:

• на дуже великі страхові суми;

• у випадках, коли є вагомі підстави вважати, що майбутній страхувальник навмисно спотворює інформацію про стан свого здоров'я під час заповнення анкети, запропонованої страхови­ком.

Договори страхування укладаються відповідно до правил стра­хування, які мають єдині особливості з урахуванням характерис­тик об'єкта страхування, страхових методик розрахунку тарифів, особливостей формування страхових резервів.

Є багато класифікаційних ознак, але в цілому страхування життя можна поділити за формами (табл. 6.3) та різними варіан­тами комбінацій ризиків і умов виплат, що формують стандартні типи страхування життя (табл. 6.4).

Таблиця 6.3.

Класифікація форм страхування життя

Продовження таблиці 6.3.

Таблиця 6.4.

Стандартні типи страхування життя

Світова страхова практика поділяє страхування життя на страхування капіталів і страхування рент.

У свою чергу страхування капіталів передбачає можливість Укладання договорів страхування з умовою виплати певної суми у разі дожиття страхувальника до зазначеного в договорі строку (події) або його смерті.

Страхування рент передбачає створення нових капіталів. Ве­ликим попитом користується змішане страхування життя, згідно з умовами якого здійснюється виплата, якщо страхувальник до­живе до зазначеного строку (віку) або помре протягом дії договору страхування.

Сьогодні в Україні практикуються три основні програми стра­хування життя:

• ризикове страхування життя: страхування на випадок смерті, страхування від нещасних випадків, захворювань та інва­лідності;

• змішане страхування життя: накопичувальне страхуван­ня з одночасним страховим захистом на випадок смерті з метою забезпечення певного капіталу до потрібної дати (наприклад, для придбання будинку, навчання у вищому навчальному закладі, ве­сілля тощо);

• пенсійне страхування (страхування на дожиття): накопи­чувальне страхування для забезпечення додаткового періодично­го (наприклад, щомісячного) доходу протягом певного строку чи довічно після виходу на пенсію або досягнення певного віку.

Змішане страхування (англ. combined personal insurance) — та­кий вид страхування життя, який об'єднує в одному договорі і на одну особу кілька самостійних видів страхування, охоплює страху­вання на дожиття, страхування на випадок смерті застрахованого, страхування на випадок втрати страхувальником здоров'я від не­щасного випадку.

Страхувальниками у цьому виді страхування є тільки фізичні особи. Договори змішаного страхування життя укладаються з громадянами віком від 16 до 75 років строком на 3, 5, 10, 15 або 20 років. Розмір страхової суми визначає страхувальник.

Страхові компанії під час укладання договорів із цього виду страхування враховують такі обставини: стан здоров'я страху­вальника, його вік, професію, стать, місце проживання.

Договір змішаного страхування життя передбачає страху­вання:

• на дожиття;

• на випадок смерті;

• на випадок смерті від нещасних випадків.

За змішаною формою страхувальник страхує себе, але в дого­ворі зазначається вигодонабувач.

Якщо в період дії договору страхування зі страхувальником відбувається нещасний випадок, то залежно від ступеня втрати здоров'я йому виплачується страхова сума частково або повністю. У разі дожиття до встановленого строку страхувальник має право отримати всю страхову суму за умови, що поліс був повністю опла­чений страховими внесками. Виплати повної страхової суми у зв'язку з дожиттям здійснюються незалежно від того, чи одержу­вав застрахований у період дії договору страхові виплати за не­щасними випадками.

Такий вид страхування надає такі відшкодування страхуваль­нику:

• на випадок смерті суму, застраховану страхуванням ризи­ку, плюс ефективний залишок або викупна вартість, наявна на поточному рахунку;

• на випадок дожиття ефективну суму, що залишилася на по­точному рахунку як капітал на випадок життя.

Страхування на випадок смерті — класичний вид страхування, який передбачає, що за страхову премію, яка вноситься страху­вальником протягом усього його життя або до якогось певного часу, страховик зобов'язується у разі смерті, коли б вона не ста­лася, виплатити встановлену попередньо страхову суму.

Страхування на випадок смерті може бути тимчасовим (стро­ковим) або довічним. До цього виду належить і страхування до певного строку, коли страхове забезпечення виплачується після закінчення обумовленого договором страхування строку незалеж­но від того, чи доживе до цього моменту страхувальник. Однак у чистому вигляді страхування на дожиття і до певного строку тра­пляються рідко. На практиці зазначені різновиди поєднуються зі страхуванням на випадок смерті.

Довідка. Корпорация" Ллойд" взяла на себе ризик смерті, яка б настала у результаті падіння на Землю російського супутника.

Доцільність такого страхування стала обґрунтованою з появою таблиці смертності. Знаючи середню величину тривалості життя для кожного віку, можна визначити розмір страхової премії, до­статній для того, щоб у разі смерті сплатити страхову суму.

Найбільш часто використовуються такі його різновиди:

• тимчасове страхування;

• страхування протягом усього життя;

• амортизаційне страхування;

• страхування капіталу і ренти у випадку дожиття.

Ризики, що покриваються цими видами страхування, смерть застрахованого з будь-якої причини (хвороба або нещас­ний випадок).

Страхова сума виплачується вигодонабувачу відразу після смерті застрахованого, якщо смерть відбулася протягом строку, зазначеного як строк дії договору. Тільки у разі смерті застрахо­ваного протягом дії договору страховик виплачує страхову суму. В іншому випадку, тобто якщо застрахований доживає до строку закінчення договору, капітал не виплачується, а сплачені премії залишаються у розпорядженні страховика. За тимчасового стра­хування страхова компанія виплачує обумовлену суму у разі смерті застрахованого в період дії договору. Якщо він дожив до закінчення строку страхування, то жодні виплати не здійснюють­ся. Такі договори укладаються на строк від 1 до 20 років.

Розглянемо основні характеристики тимчасового страху­вання:

• його вартість є значно нижчою, що дає змогу укладати до­говори на вищі страхові суми, що пов'язано з тим, що страховик не виплачує страхового капіталу, якщо застрахований доживе до закінчення договору;

• договір в основному укладається, якщо застрахованому до 65—70 років, причому обмежується кількість контрактів, де за­страховані — люди, яким скоро виповниться стільки років.

Страхова сума може встановлюватися у будь-якому розмірі. Якщо договір укладається на стандартні (обмежені) суми, засто­совується спрощена процедура оформлення страхування. Досить відповісти на медичні запитання анкети страховика і за задовіль­них відповідей сторони підписують договір. Якщо відповіді не влаштовують страхову компанію, а також якщо страхувальник бажає вибрати вищу страхову суму, необхідно пройти медичний огляд.

Тарифи диференційовані залежно:

• від тривалості строку страхування;

• статі застрахованої особи;

• віку застрахованого.

Величина страхового тарифу трохи нижча, ніж за довічного страхування, де частота настання страхових випадків є більшою.

Видами тимчасового страхування є такі.

• Страхування з постійними премією і капіталом полягає у тому, що страхова компанія обчислює премію за ризик відповідно до тривалості страхування, виводячи середню премію, яка під­тримується постійно.

• Постійна капіталізація передбачає, що страхова сума збільшується щорічно на основі укладеної угоди, а премії можуть бути як постійними, так і зростаючими.

• Страхування з правом його переведення у довічне страху­вання надає страхувальнику можливість конвертувати весь дого­вір строкового страхування або його частину в договір довічного страхування. Цей вид страхування передбачає сплату постійних внесків, які є трохи більшими за ті, що потрібні для покриття ви­трат з конверсії. Після переведення страхові внески будуть обчис­люватися на основі тарифів для довічного страхування для віку застрахованого на момент переоформлення договору.

• Страхування з капіталом, що постійно зменшується, по­лягає у тому, що страхова сума зменшується щороку на основі за­гальної суми, поділеної на кількість років, протягом яких діє до­говір страхування. Премія буде постійною, якщо строк її сплати менший за тривалість страхування. Цей вид тимчасового страху­вання дає змогу уникати сплати кредитів у разі смерті застрахо­ваного боржника.

• Поновлюване страхування полягає у тому, що страхова сума є постійною, а премія збільшується у кожен момент віднов­лення залежно від віку, досягнутого застрахованим, оскільки цей вид страхування укладається на певний строк, але з можливістю відновлення в обмежений проміжок часу. Тобто страхувальник може відновити страхування у кінці з лайфового періоду без необ­хідності проходити медичне обстеження. У зв'язку з цим зазви­чай практикується обмеження числа відновлень, що дає змогу зменшити кількість страховок старших 65 років осіб. Найбільш прийнятна форма тимчасового страхування — щорічно відновлю­вана, яка означає тимчасове страхування строком на 1 рік і авто­матично відновлюється на наступний річний період без необхід­ності медичного огляду.

• Страхування з відшкодуванням премій полягає у тому, що якщо застрахований доживає до закінчення строку договору, йому виплачується сума, яка дорівнює вартості премій, сплаче­них протягом усього строку дії договору. Цей різновид страхуван­ня має велику комерційну привабливість, оскільки в момент про­дажу договору є вагомий аргумент — повернення всієї страхової премії у разі дожиття застрахованого до моменту закінчення до­говору.

Довічне страхування — страхування, яке не встановлює строку страхування; договір діє до настання смерті застрахованого.

Довічне страхування — договір, що укладається з особами у віці від 18 до 70 років. Не страхуються інваліди І групи. Повна страхова сума сплачується у разі смерті застрахованої особи осо­бам, які зазначені у договорі, за винятком смерті, що є наслід­ком:

1. самогубства застрахованого;

2. захворювання на СНІД;

3. алкогольного, токсичного, наркотичного сп'яніння.

Узгоджена сума обов'язково буде виплачена, невідомим є тіль­ки момент виплати. Застрахованими за договором довічного стра­хування можуть бути особи віком до 65—70 років.

Підставою для укладання договору є письмова заява встанов­леної форми, підписана страхувальником. У ній крім інших міс­тяться питання, які стосуються стану здоров'я застрахованого, що дає страховику змогу оцінити ступінь взятого на себе ризику.

Страхову компанію цікавить наявність:

• інвалідності у застрахованого;

• кардіологічних, онкологічних, неврологічних та інших за­хворювань;

• фактів тривалої (більше 30 днів) тимчасової непраце­здатності та госпіталізації (більше 10 днів) за останні 3—5 років і т. ін.

Якщо у людини є проблеми зі здоров'ям, йому ставлять більш детальні запитання і в результаті можуть запропонувати пройти медичне обстеження. Останнє зазвичай використовується під час приймання на страхування людей похилого віку. Як правило, не страхують інвалідів, тяжкохворих осіб.

Під час укладання договору страхувальникові надається пра­во призначити одного або декількох вигодонабувачів для отри­мання страхової виплати. У період дії договору страхувальник за згодою застрахованого має право змінити раніше дане їм розпо­рядження і призначити іншу особу, подавши про це письмову за­яву. Договір укладається на страхову суму, узгоджену між стра­хувальником і страховою компанією. Якщо страхувальник заяв­ляє високу страхову суму, застрахованому зазвичай пропонується пройти медичне обстеження.

Розмір страхових тарифів залежить від таких показників стану здоров'я застрахованого:

• віку (чим людина старше, тим тарифи вищі);

• статі (для чоловіків тарифи вищі, ніж для жінок);

• професії (вищий тариф передбачений для професій з вищим рівнем ризику);

• життєвих звичок (куріння, вживання алкоголю або, навпа­ки, заняття спортом і т. ін.);

• періоду сплати страхової премії.

Страхова премія може бути внесена:

• одноразово;

• за кожен рік наперед;

• частинами — за бажанням страхувальника надається роз­строчка: страхову премію можна вносити наперед за півроку, квартал, місяць.

Страхувальник має право сплачувати премію протягом усього періоду дії договору (довічно, але зазвичай до віку 80—85 років) або в період перших 10 або 20 років. Такий порядок сплати дає змогу страхувальнику вибрати найбільш зручний для нього строк виконання зобов'язань за договором. При цьому найбільш низькі тарифи встановлені за довічної сплати, а високі — за 10-річного періоду розрахунків.

За страхування протягом усього життя страхова сума випла­чується вигодонабувачам негайно після смерті застрахованого, коли б вона не відбулася.

Тимчасове страхування відрізняється від страхування протя­гом усього життя тим, що:

• тимчасове страхування гарантує виплату тільки протягом певного періоду часу;

• страхування протягом усього життя передбачає можливість довічних виплат на відміну від тимчасового, надає гарантовані права (викуп, зменшення, застава).

Страхування на дожиття означає, що особа, яка сплачувала страхові внески і дожила до певного попередньо встановленого віку, отримує від страховика страхову суму; в протилежному ви­падку в разі смерті застрахованого в період дії договору страховик виплачує 100 % страхової суми спадкоємцям.

Страховик за таблицею смертності визначає ймовірність того, що особа (страхувальник) доживе до певного віку і на основі цього розраховує страхову премію так, щоб, беручи до уваги приріст ка­піталу, мати можливість видати страхову суму. Достовірно побу­дована таблиця смертності має важливе значення для кожної страхової компанії, оскільки саме від неї залежить розмір і резер­ви премії.

Страхувальниками у цьому виді страхування є тільки фізичні особи.

За страхуванням на дожиття страхова сума виплачується, якщо застрахований доживає до моменту, зафіксованого в дого­ворі. Якщо застрахований вмирає протягом дії договору, страхо­ва виплата не здійснюється, а страхувальникові повертаються тільки сплачені внески. Особливістю видів страхування на до­життя є наявність у страхувальника права на отримання викупної суми за дострокового припинення договору.

Викупна сума — частина накопичень, що утворилися за догово­ром страхування на день його розірвання і підлягає виплаті стра­хувальнику.

Зазвичай право на викупну суму виникає за умови, якщо до­говір діяв не менше 6 місяців (може бути встановлений і більш тривалий строк). Ця вимога страховика пов'язана із забезпечен­ням стабільності його страхового портфеля, тобто кількості та структури діючих страхових договорів. Розмір викупної суми залежить від тривалості минулого періоду страхування і строку, на який було укладено договір.

Серед великої кількості видів страхування на дожиття можна виокремити дві підгрупи:

• страхування капіталу (сум), що об'єднує види страху­вання, які мають на меті за рахунок систематичної сплати неве­ликих внесків накопичити велику суму, що виплачується в одно­разовому порядку, і до якого належать позичкове страхування, страхування до одруження, страхування дітей, змішане страху­вання життя і т. ін.;

• страхування ренти (ануїтетів), що включає види стра­хування, умови яких передбачають поступове витрачання зробле­них внесків у вигляді регулярних виплат.

Основним і найбільш поширеним видом страхування на до­життя є пенсійне страхування.

Пенсійне страхування — це організація приватного резерву з виплатами з нього у формі капіталу або ренти, якщо відбуваєть­ся одна з таких ситуацій:

• вихід на пенсію;

• повна або часткова інвалідність;

• смерть.

За страхування такого виду видається страхове свідоцтво у вигляді пластикової картки, у якому зазначається страховий но­мер застрахованого і яке зберігається у нього. Страхове свідоцтво є дійсним тільки за пред'явлення паспорта чи іншого документа, що посвідчує особу. Застрахована особа пред'являє свідоцтво під час прийняття на роботу за трудовим договором, укладання дого­вору цивільно-правового характеру, предметом якого є виконан­ня робіт і надання послуг, або авторського договору.

Отже, за пенсійного страхування основні виплати страхового забезпечення здійснюються у разі досягнення застрахованою осо­бою пенсійного віку. Ця умова не є обов'язковою, оскільки на основі принципу свободи угоди сторони, які уклали договір стра­хування (страховик і страхувальник), можуть самі визначити вік, з якого необхідно починати виплату страхового забезпечення (ренти).

У випадку, коли угодою встановлюється, що зобов'язання страховика здійснювати страхові виплати настає за досягнення застрахованою особою пенсійного віку, страхові виплати справді набувають значення додаткової пенсії. Страхування додаткової пенсії доповнює систему державного пенсійного забезпечення, якого в сучасних умовах недостатньо для гарантування нормаль­ного рівня життя громадянам пенсійного віку.

Пенсійне страхування пов'язане з довгостроковістю угоди і дожиттям застрахованої особи до певного віку, встановленого угодою. Однак угода страхування додаткової пенсії може також включати інші види ризиків, наприклад, від нещасного випадку та у разі смерті.

З 1 січня 2004 р. набув чинності Закон України "Про загально­обов'язкове державне пенсійне страхування", який передбачає створення в Україні нової пенсійної системи, що охоплюватиме три рівні:

• солідарну систему (перший рівень);

• обов'язкову накопичувальну систему (другий рівень);

• недержавне добровільне пенсійне забезпечення (третій рі­вень) (рис. 6.2).

Загальнообов’язкове державне пенсійне страхування

І рівень

Загальнообов’язкова солідарна система, що фінансується за рахунок коштів Пенсійного фонду

Рис.6.2. Нова пенсійна система в Україні

Така система дає змогу:

• створити додаткове до загальнообов'язкового державного пенсійного страхування джерело пенсійних виплат;

• забезпечити громадянам вищий рівень життя після досяг­нення пенсійного віку;

• забезпечити формування нових джерел інвестиційних ре­сурсів для інвестування у різні сектори економіки;

• створити умови для додаткового стимулювання розвитку ринку капіталів, здешевлення кредитів і підвищення ліквідності фондового ринку;

• побудувати систему недержавного пенсійного забезпечення України на основі апробованих у світовій практиці принципів і механізмів.

Система недержавного пенсійного забезпечення — частина системи накопичувального пенсійного забезпечення, яка ґрунту­ється на засадах добровільної участі фізичних та юридичних осіб у формуванні пенсійних накопичень з метою отримання учасниками недержавного пенсійного забезпечення додаткових до загально­обов'язкового державного пенсійного страхування пенсійних ви­плат.

Існування II та III рівнів нової пенсійної системи забезпечують відповідно діяльність "лайфових" страхових компаній та недер­жавних пенсійних фондів.

Відповідно, щоб отримати довічну пенсію, особа має звернути­ся до страхової компанії та укласти з нею договір пенсійного стра­хування.

Договір пенсійного страхування може бути укладений як з фі­зичними (громадянами), так і з юридичними (спілками, товари­ствами, підприємствами тощо) особами. Договір страхування пенсії також може бути укладений однією особою на користь ін­шої. Страховою подією є досягнення застрахованою особою пен­сійного віку.

Договори страхування можуть бути укладені з дієздатними громадянами. Максимальний вік застрахованої особи на момент укладання договору страхування для жінки зазвичай становить 54 роки, а для чоловіків — 59, тобто за рік до пенсійного віку. Од­нак є програми пенсійного страхування, які передбачають випла­ту пенсії з наступного місяця після моменту сплати страхового внеску. На страхування, як правило, приймаються усі громадяни незалежно від стану здоров'я на момент укладання угоди.

Розмір пенсії, який буде отримувати застрахована особа, за­лежить

• від розміру внесених страхових платежів;

• кількості років, які минули з моменту укладання договору страхування (та першого внеску) до початку пенсійних виплат: чим більший період накопичення, тим більша накопичена сума і тим вищим може бути розмір пенсії за інших рівних умов;

• віку застрахованої особи: чим старша застрахована особа, тим менший період накопичення і тим більший страховий вне­сок, який має бути сплачений;

• статі застрахованої особи, оскільки це пов'язано з триваліс­тю життя застрахованої особи та визначає тривалість періоду ви­плат пенсій і необхідний для цього страховий фонд.

Якщо договором страхування визначено, що страхова компа­нія (страховик) зобов'язана виплачувати страхове забезпечення після досягнення застрахованою особою пенсійного віку, такі ви­плати набувають значення пенсії (ануїтету, ренти). Такі щомісяч­ні послідовні періодичні виплати доповнюють державне пенсійне забезпечення і називаються недержавною додатковою пенсією.

Видами пенсійного страхування є:

• страхування щомісячної довічної додаткової пенсії;

• страхування щомісячної пенсії на визначений строк;

• пенсійне страхування з одноразовою виплатою.

Страхування щомісячної довічної додаткової пенсії поля­гає у тому, що щомісячна виплата здійснюється пенсіонеру про­тягом всього життя з моменту досягнення ним пенсійного віку. Уразі смерті пенсіонера спадкоємці одержують страхову суму, розмір якої визначений договором страхування.

Страхування щомісячної пенсії на визначений строк перед­бачає те, що щомісячна виплата здійснюється пенсіонеру протя­гом визначеного ним строку (10, 15, 20 або 30 років) з моменту до­сягнення ним пенсійного віку. У разі смерті пенсіонера протягом строку дії договору страхування спадкоємці одержують страхову суму.

Пенсійне страхування з одноразовою виплатою полягає у тому, що виплата страхової суми пенсіонеру здійснюється одно­разово після досягнення ним пенсійного віку. Крім того, протя­гом строку дії договору страхування, з моменту набрання чиннос­ті договором і до пенсійного віку діє страховий захист життя.

Ощадне страхування — вид страхування, за яким страховик в обмін на сплату премій зобов'язується виплатити капітал або рен­ту вигодонабувачу, яким зазвичай є сам застрахований, якщо останній доживе до зазначеного строку або віку.

Ризик, що покривається цим ощадним страхуванням, — це велика тривалість життя застрахованого з можливим зменшен­ням доходів, зумовлених похилим віком.

Особливостями ощадного страхування є такі:

• сплата страхової премії в розстрочку;

• виплата страхової суми у разі дожиття застрахованого до закінчення строку страхування;

• відсутність вимог про заповнення анкети про стан здоров'я застрахованого, а тим більше про проходження медичного огля­ду, оскільки особам, які мають слабке здоров'я, страхуватися не­вигідно;

• одержувана страхова сума є сплаченими внесками, збіль­шеними на розмір інвестиційного доходу.

В ощадному страхуванні не є обов'язковими ні медичне обсте­ження, ні заява про стан здоров'я застрахованого.

Приклад. У зарубіжних країнах нагромадження коштів через страхову компанію має переваги перед банківськими, оскільки:

• забезпечується вищий дохід за рахунок довгострокових вкла­день;

• доходи, отримані застрахованим за довгостроковими догово­рами страхування (строком на 5-10 і більше років), звільнені від оподаткування.

Залежно від моменту, до якого починаються виплати, ренти поділяються на негайні та уповільнені.

Негайна рента полягає у тому, що страховик гарантує негай­ну її виплату в більшості випадків безпосередньо застрахованому до самої його смерті.

Є два види уповільненої довічної ренти:

• без відшкодування премій (якщо застрахований вмирає до закінчення визначеного строку, страхування вважається анульо­ваним і премії залишаються у розпорядженні страховика);

• з відшкодуванням премій (якщо застрахований вмирає до закінчення певного строку, страховик повертає сплачені вигодонабувачеві премії). Цей різновид страхування передбачає гаран­товані права і насправді є змішаним страхуванням, в якому по­єднуються виплати на випадок як життя, так і смерті.

Окремим випадком страхування з виплатою ренти є житлова рента.

Житлова рента — операція зі страхування, що полягає у тому, що страхова компанія в обмін на нерухоме майно гарантує випла­ту довічної ренти власнику, даючи йому змогу користуватися нею до самої смерті.

За допомогою цього виду страхування одержувач ренти змен­шує свої витрати на нерухоме майно. Вартість майна за вираху­ванням вартості його використання вважається одноразовою пре­мією, за якою виплачується рента, зазвичай довічно.

6.3. Страхування від нещасних випадків і хвороб

Страхування від нещасних випадків об'єднує короткострокові договори страхування, відповідальність за якими у страховика виникає у разі тимчасової та постійної втрати працездатності, смерті внаслідок нещасного випадку.

Нещасний випадок — непередбачувана подія, яка призвела до погіршення здоров'я або смерті застрахованого.

Під нещасними випадками розуміють такі події:

• травмування;

• укуси тварин, комах, зміїв;

• переохолодження, обмороження;

• отруєння хімічними речовинами;

• утоплення.

Договори страхування від нещасних випадків укладаються на підставі заяви страхувальника, але це стосується тільки добро­вільних видів страхування. За обов'язковими видами страхуван­ня особа вважається автоматично застрахованою.

Страхування від нещасних випадків буває колективним та ін­дивідуальним (рис. 6.3).

Страхування від нещасних випадків

Колективне страхування

Страхування туристів. Страхування роботодавцями працівників

Рис.6.3. Форми страхування від нещасних випадків

Колективне страхування здійснюється за рахунок коштів під­приємств, а індивідуальне — коштів застрахованої особи.

Також страхування від нещасних випадків буває добровіль­ним та обов'язковим.

Види обов'язкового страхування від нещасних випадків ви­значені Законом України "Про страхування", до яких належить:

• страхування від нещасних випадків на транспорті;

• страхування спортсменів вищих категорій;

• страхування працівників медичних закладів у разі захво­рювання на СНІД під час виконання службових обов'язків;

• страхування пожежників;

• страхування життя та здоров'я спеціалістів ветеринарної служби.

Також за обов'язковим страхуванням від нещасних випадків вважаються застрахованими:

1. пасажири наземного, морського, залізничного, повітряно­го транспорту за винятком муніципального транспорту;

2. водії будь-якої організаційної форми власності підприєм­ства.

За добровільного страхування зазвичай страхувальник є фі­зичною особою, але договори страхування можуть бути укладені зі страхувальником — юридичною особою.

Страховим випадком за такого виду страхування є:

• смерть;

• тимчасова та постійна втрата працездатності.

За добровільного страхування від нещасного випадку на виробництві виокремлюють три групи ризикових професій.

1. адміністративний апарат управління, працівники навчальних закладів, банків, медичних установ, бібліотекарі;

2. наземні працівники гірничодобувної промисловості, працівники міліції, транспортних підприємств;

3. шахтарі, працівники карного розшуку, працівники ДАІ.

Страхування від нещасних випадків передбачає два види страхових виплат:

1. виплату фіксованої суми;

2. часткову або повну компенсацію додаткових видатків застрахованого у разі настання страхового випадку.

Також можлива комбінація обох видів виплат. За таким видом страхування страховик відповідає:

• за заподіяння шкоди здоров'ю застрахованого в результаті нещасного випадку або хвороби;

• смерть застрахованого в результаті нещасного випадку або хвороби;

• тимчасову або постійну втрату працездатності внаслідок за­значених причинах.

У договорі страхування мають бути докладно описані всі події, які включаються до складу страхової події та виключаються з нього.

Але будь-який договір страхування має певні застереження щодо страхових подій. З договору страхування виключаються:

• самогубство або замах на нього;

• навмисне заподіяння застрахованого самому собі тілесних ушкоджень;

• травми і смерть застрахованого, отримані в результаті ал­когольного, наркотичного або токсичного сп'яніння.

Розмір страхової суми визначається за згодою сторін, і саме в Цих межах відповідає страховик. Страхова сума за обов'язковим страхуванням від нещасних випадків на транспорті встановлю­ється на рівні 1000 неоподаткованих мінімумів.

У разі смерті застрахованої особи та І групи інвалідності стра­хова сума сплачується повністю, у разі II групи — 80 %, III -50 %.

У разі тимчасової непрацездатності сплачується 0,02 % від страхової суми за кожен день перебування застрахованої особи на лікарняному.

Довідка. У 1896 р. Уїнстон Черчілль, у той час молодий офіцер 4-го королівського гусарського полку, отримав страховий поліс компанії страхування від нещасних випадків "Accident Insurance Company" (заснованої у 1849 p.). У 1958 p. керівництво компанії" Commercial Union", яка купила "Accident Insurance Company" в 1906 p., написало Черчіллю листа, в якому було сказано, що його особистий поліс страхування від нещасних випадків був найстарі­шим у книзі записів компанії і він звільняється від сплати подаль­ших страхових внесків.

Договір страхування від нещасних випадків може бути укладений на будь-який строк.

Дата закінчення договору обов'язково вказується у полісі. Якщо настає страховий випадок, то страхувальник або вигодонабувач повинен сповістити про це страховика з моменту, коли ш нього з'явилася така можливість. Страховий випадок підтверджується документами з лікувальної установи. Розмір страхово­го відшкодування визначається характером страхового випадку їй умовами страхування. За тимчасової втрати працездатності оплата провадиться за кожен нетрудовий день в абсолютній сумі або їв розмірі відсотка від страхової суми. Іноді в договорі встановлюється франшиза у днях, строк виплат також обмежується (допо­мога у разі хвороби — до трьох місяців, нещасного випадку — до п'яти років). У договорі визначаються і фіксуються суми, які виплачуються у разі:

• смерті;

• втрати зору;

• втрати кінцівок;

• постійної або повної непрацездатності.

6.4. Медичне страхування

Організація охорони здоров'я, яка передбачає право кожного громадянина на одержання медичної допомоги, може бути забезпечена системою страхової медицини, за допомогою якої вирішу­ються питання гарантованості і доступності медичних послуг для широких верств населення, залучення додаткових ресурсів у ефед­ру охорони здоров'я.

Медичне страхування — страхування збитку, метою якого є компенсація (повна або часткова) додаткових витрат застрахова­ного, які зумовлені його зверненням до медичної установи за ме­дичними послугами, включеними у програму медичного страху­вання.

Медичне страхування — вид особового страхування на випа­док втрати здоров'я від хвороби або внаслідок нещасного ви­падку.

Медичне страхування пов'язане з компенсацією витрат грома­дян, які обумовлені одержанням медичної допомоги, а також ін­ших витрат, спрямованих на підтримку здоров'я.

Довідка. Однією з перших країн, де було запроваджено медич­не страхування, є Німеччина. Система медичного страхування була створена у Німеччині ще в 1881 р.

Об'єктом страхування є майнові інтереси, які не суперечать чинному законодавству України, пов'язані зі здоров'ям страху­вальника (застрахованої особи), а саме витрати, які пов'язані з отриманням медичної допомоги або медичних послуг у разі пору­шення стану здоров'я, хворобою та втратою працездатності за­страхованої особи. Отже, об'єктом медичного страхування є жит­тя і здоров'я громадян. Його мета полягає у забезпеченні громадя­нам у разі виникнення страхового випадку можливості одержання медичної допомоги за рахунок накопичених коштів і фінансуван­ня профілактичних заходів.

Суб'єктами медичного страхування є страховики, страху­вальники, застраховані, медичні установи.

Страхувальниками можуть бути дієздатні фізичні, а також юридичні особи, що укладають договір на користь третіх осіб. Страховим випадком тут є звернення застрахованого в медичну установу з приводу одержання лікувальної, консультаційної або іншої допомоги. У договорі обов'язково мають бути перераховані як медичні установи, так і медичні послуги, які застрахована осо­ба може там одержати.

Медичні установи — це установи, які мають ліцензію на пра­во надання медичної допомоги і послуг у системі добровільного медичного страхування (лікувально-профілактичні та науково­дослідні установи, медичні інститути, інші установи, що надають медичну допомогу). Страхові організації укладають із медичними установами договори про співробітництво щодо надання медичної допомоги і лікування застрахованих за умовами договорів добро­вільного медичного страхування.

Договір медичного страхування — письмова угода між страху­вальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов'язання оплатити медичні послуги у разі настання страхового випадку, а страхувальник — сплачувати страхові платежі у визна­чений строк та виконувати інші умови договору.

У медичному страхуванні завжди є декілька винятків:

• на страхування не беруться особи, які стоять на обліку в наркологічному, психоневрологічному, туберкульозному, шкір­но-венеричному диспансері;

• виключені з покриття травми, отримані у стані алкогольно­го, наркотичного або токсичного сп'яніння, низка важких захво­рювань, замах на самогубство, покалічення, навмисний злочин застрахованого, пов'язаний зі страховим випадком;

• не оплачуються медичні послуги в медичних установах, не передбачених договором страхування.

Згідно із Законом України "Про страхування" в Україні є два види медичного страхування:

• загальнообов'язкове соціальне медичне страхування;

• добровільне медичне страхування.

Обов'язкове медичне страхування поширюється на всі вер­стви населення та не залежить від віку, стану здоров'я застрахо­ваної особи та роду її зайнятості.

Обов'язкове медичне страхування базується на системі дого­ворів між суб'єктами страхування, які відображають права, обо­в'язки і відповідальність сторін. Кожному застрахованому чи стра­хувальнику страховою медичною організацією видається страхо­вий медичний поліс обов'язкового медичного страхування.

Медичне страхування, яке здійснюється в обов'язковій формі, набуває рис соціального страхування, коли лікування оплачуєть­ся з приватних, громадських або державних коштів, а порядок його проведення визначається державним законодавством. В основі обов'язкового медичного страхування лежить програма обов'язкового медичного обслуговування, яка визначає обсяги й умови надання медичної та лікувальної допомоги населенню і охоплює мінімально необхідний перелік медичних послуг, гаран­тованих кожному громадянину, який має на них право.

За умовами обов'язкового медичного страхування роботодавці мають відраховувати від своїх доходів страхові внески. Ці кошти формують страховий фонд, яким керує держава. Частина цього фонду може створюватись і за рахунок внесків, які утримуються із заробітної плати працюючих.

Страхувальником для працюючих осіб є роботодавці, а для не­працюючих — держава.

Обсяги відповідальності обов'язкового страхування передба­чають відшкодування витрат застрахованій особі у разі гострих захворювань та у випадках, які потребують швидкої медичної до­помоги.

Обов'язкове медичне страхування базується на таких принци­пах:

• загальності;

• державності;

• некомерційності.

Принцип загальності полягає у тому, що всі громадяни неза­лежно від статі, віку, стану здоров'я, місця проживання, рівня особистого доходу мають право на одержання медичних послуг.

Принцип державності означає, що кошти обов'язкового ме­дичного страхування — це державна власність. Держава забезпе­чує сталість системи обов'язкового медичного страхування і є без­посереднім страхувальником для непрацюючої частини населен­ня (наприклад, пенсіонерів).

Некомерційний характер обов'язкового медичного страху­вання базується на тому, що його здійснення і прибуток — це не­сумісні речі. Прибуток від здійснення обов'язкового медичного страхування є джерелом поповнення фінансових резервів систе­ми такого страхування і не може бути засобом збагачення.

Добровільне медичне страхування є доповненням до обов'яз­кового. У його межах передбачається оплата медичних послуг по­над програму обов'язкового медичного страхування. Добровільне медичне страхування має на меті забезпечити страхувальникові (застрахованому) гарантії повної або часткової компенсації стра­ховиком додаткових витрат, пов'язаних зі зверненням до медич­ної установи за послугою, яка надається згідно з програмою до­бровільного медичного страхування.

Добровільна форма медичного страхування передбачає засто­сування видів страхування, в яких відповідальність страховика виникає за фактом захворювання або лікування. Виплату за цими видами страхова організація здійснює у вигляді фіксованої стра­хової суми або добових. Добровільною формою охоплені й ті види страхування, згідно з якими відповідальність страхової організа­ції настає у разі звернення страхувальника (застрахованого) до медичної установи за одержанням медичної допомоги або послуг відповідно до умов договору страхування. Виплата має вигляд компенсації вартості необхідного лікування.

Обсяг зобов'язань страховика за договором добровільного ме­дичного страхування визначається переліком страхових випад­ків, у разі настання яких страховик зобов'язаний здійснити стра­хову виплату. Під час укладання договору страхувальником обирається про­грама добровільного медичного страхування.

Зазвичай страхові компанії пропонують клієнтам кілька про­грам, страхування за якими розрізняється якістю послуг, що на­даються, і цінами.

Договір страхування може бути укладений на умовах:

• гарантування надання медичних послуг у разі амбулатор­ного лікування;

• гарантування надання медичних послуг у разі стаціонарно­го лікування;

• повної страхової відповідальності.

Страхова сума за договором страхування має мінімальний граничний рівень, що визначається у переліку медичних послуг, передбачених договором. Конкретна страхова сума встановлюєть­ся індивідуально на основі програми, яку вибирає страхувальник. В обсяг страхової відповідальності не включаються зобов'язання, які покриваються обов'язковим медичним страхуванням. Дого­вір страхування зазвичай укладається строком на 1 рік. Внески можуть бути сплачені як одноразово, так і періодично (протягом усього строку страхування). Після укладення договору страху­вальник отримує на руки страховий поліс і медичну картку.

Тарифи на медичні та інші послуги з добровільного медичного страхування встановлюються за договором страховика і медичної установи, що обслуговує застрахованих.

Розміри страхових внесків визначаються на договірній основі страховика і страхувальника з урахуванням оцінки ймовірності захворювання страхувальника у зв'язку з його віком, професією, станом здоров'я тощо

Добровільна форма медичного страхування дає змогу грома­дянам, які виїжджають за кордон, укласти договори страхування (асистанс) на випадок раптового захворювання, тілесних ушко­джень внаслідок нещасного випадку, а також смерті під час пере­бування за кордоном. Основна мета асистансу — негайне реагу­вання у надзвичайних обставинах, надання клієнтові медичної допомоги.

Страхування тих, хто виїжджає за кордон, — вид медичного страхування, яке покриває ризик раптового захворювання або ті­лесних ушкоджень, отриманих застрахованим у результаті нещас­ного випадку, а також смерті під час перебування за кордоном.

Договір страхування за таким видом страхування може перед­бачати відповідальність страховика за потреби медичного тран­спортування хворого до найближчої або спеціалізованої лікарні; транспортування у країну проживання з медичним супроводом; репатріацію тіла застрахованого; дострокове повернення; екстре­ну стоматологічну допомогу; юридичну допомогу і т. ін. Проте по­ліс добровільного медичного страхування громадян, які виїжджа­ють за кордон, не передбачає відшкодування вартості медичних послуг із цілеспрямованого лікування, лікування від хвороб, які були страхувальникові (застрахованому) відомі на момент укла­дення договору страхування, медичного обслуговування або ліку­вання, що не є невідкладним.

Асистанс буває медичним, адміністративним і технічним. Ме­дичний асистанс — це витрати:

• на лікування (надання стаціонарної допомоги в медичних закладах або амбулаторної допомоги, у тому числі вартість меди­каментів, надання невідкладної стоматологічної допомоги (у ме­жах 150—200 євро));

• транспортування до найближчого медичного закладу, спе­ціалізованого медичного закладу або лікаря;

• репатріацію тіла страхувальника до конкретного пункту країни постійного проживання або на поховання тіла застрахова­ної особи за кордоном;

• телекомунікацію.

Такий поліс на тридцять календарних днів коштує в середньо­му 60 гривень.

Адміністративний асистанс окрім витрат, що включаються до медичного асистансу, передбачає також витрати на проїзні до­кументи, придбання товарів першої необхідності, надання допо­моги у заміні документів. Такий поліс на місяць коштує приблиз­но 90 гривень.

Технічний асистанс включає витрати за медичним та адміні­стративним асистансом, а також витрати на технічну допомогу (буксирування автомобіля до найближчого місця ремонту, до­ставку запасних частин, доставку застрахованої особи до місця призначення у разі поломки або аварії автомобіля, надання по­слуг водія). Поліс на один місяць із сумою страхового покриття до 50 000 євро коштує приблизно 150 гривень.

Правила страхування громадян, які виїжджають за кордон, не передбачають відшкодування витрат у разі лікування хроніч­них захворювань, стоматологічного протезування тощо. Під час укладання договору страхування страхові організації зазвичай встановлюють максимальний розмір страхової суми, яка може бути виплачена застрахованому у разі настання страхового ви­падку, і розмір франшизи.

Як показує закордонний досвід, страхові організації можуть пропонувати страхувальникам універсальні та спеціалізовані страхові поліси медичного страхування.

Характерна риса страхування громадян, що виїжджають за кордон, — включення до нього так званого страхування невід­кладної допомоги. Це своєрідний і досить новий вид страхування, що заслуговує на окремий розгляд.

Правила обов'язкового медичного страхування для подо­рожей у країни Шенгенської зони.

З 1 липня 2004 р. усі особи, які подорожують до країн Шенген­ської зони за візою категорій А (авіатранзитна віза), В (транзитна) або С (короткострокова для різних цілей), повинні мати дійсний страховий медичний поліс для подорожей (СМПП) на період їхньо­го перебування на згаданій вище території та на період дії візи. Розмір страхової премії медичного поліса для подорожей має бути не менший 30 тис. євро.

Страхування невідкладної допомоги (у міжнародній терміно­вії _ англ. assistance insurance) — специфічний вид страхування, об'єктом якого є негайне надання застрахованому допомоги у певних надзвичайних ситуаціях.

Якщо в класичному страхуванні йдеться про відшкодування збитку, то у страхуванні невідкладної допомоги — про надання послуги у формі негайної допомоги. Елемент відшкодування у страхуванні невідкладної допомоги відходить на другий план, оскільки головним стає елемент послуги з надання такої допомо­ги. Наприклад, у разі поломки автомобіля на дорозі предметом страхування невідкладної допомоги буде виклик ремонтників на місце події та буксирування автомобіля до ремонтної майстерні, безпосередньо ремонт оплачується особисто страхувальником або за рахунок автотранспортного страхування — каско (якщо є від­повідний договір).

Аналогічно у ситуації, пов'язаній із захворюванням застрахо­ваного, компенсація витрат на лікування буде предметом медич­ного страхування, а такі послуги, як виклик лікаря у нічний час або термінова госпіталізація, — предметом страхування невід­кладної допомоги.

ПИТАННЯ ДЛЯ САМОКОНТРОЛЮ

1. У чому полягає сутність особового страхування? Назвіть види особового страхування.

2. Які функції страхування притаманні особовому страху­ванню?

3. У чому полягає соціальне призначення страхування життя?

4. Яке значення мають таблиці смертності у страхуванні життя? Які показники можна визначити за допомогою цих таблиць?

5. Роль пенсійного страхування в сучасній пенсійній системі. Відповідь обґрунтуйте за допомогою статистичних даних.

6. Яку роль відіграє асистанс у медичному страхуванні?

7. У чому полягає відмінність між медичним та адміністративним асистансом?

8. Які категорії населення не можуть бути застрахованими?

Тема 7. Майнове страхування

7.1. Сутність та види майнового страхування

7.2. Страхування від вогню

7.3. Страхування будівельно – монтажних ризиків

7.4. Страхування транспорту

7.5. Страхування кредитів

7.1. Сутність та види майнового страхування

За своєю суттю майнове страхування є найбільш розвинутим і складним видом страхування. Саме з цього виду страхування розпочалася історія страхування.

Майнове страхування – галузь страхової діяльності, в якій об’єктом страхового захисту є майно у найрізноманітніших його виявах. До майнового страхування належить страхування засобів повітряного, наземного та водного транспорту, страхування вантажів, інших видів майна, страхування фінансових ризиків тощо.

Раніше майнове страхування поширювалося на об’єкти особистого споживання, у зв’язку з чим усе майно громадян поділялося на дві категорії:

1. пріоритетне майно, втрата якого стосується інтересів не тільки власника – громадянина, а й суспільних (житло, сільського господарські тварини);

2. майно, втрата якого стосується насамперед особистих інтересів громадян.

У сучасних літературних джерелах є різні класифікаційні ознаки, за якими можна поділити майнове страхування на певні види (рис. 7.1).

Так, у вітчизняній і зарубіжній літературі з урахуванням від­мінностей в об'єктах страхування виокремлюють страхування:

1. майна, майнових і матеріальних інтересів державного сек­тору економіки, де суб'єктами є держава та її інститути (табл. 7.1);

2. об'єктів кооперативного сектору економіки, де суб'єктами є кооперативи;

3. тих самих об'єктів орендованого сектору економіки, де суб'єкти — орендарі майна будь-якої форми власності;

4. об'єктів приватного підприємницького сектору, де суб'єк­тами є приватні підприємці всіх організаційно-правових форм;

5. майна спільних підприємств, де суб'єктами є їх співвлас­ники;

6. майна цивільного сектору, де суб'єктами є громадяни краї­ни (фізичні особи).

За родом небезпеки майнове страхування поділяють на такі види:

• різного майна (виробничого, домашнього, державного і т. ін.) від вогню та інших стихійних лих;

• сільськогосподарських культур від посухи та інших сти­хійних лих;

• тварин від падежу або вимушеного забою;

• будь-якого майна, у тому числі транспортних засобів, від крадіжки, аварій, викрадення та інших подібних ризиків.

Страху-вання майна підприєм-ств колек-тивних форм власності

Страху-вання держав-ного майна

Рис.7.1. Класифікація майнового страхування

Таблиця 7.1.

Класифікація страхування майна з урахуванням відмінностей в об’єктах страхування

Продовження таблиці 7.1.

За формами майнове страхування буває:

• обов'язковим;

• добровільним.

За суб'єктами виокремлюють страхування майнових ризи­ків:

• фізичних осіб;

• юридичних осіб;

Страхування майна юридичних осіб залежно від об'єкта стра­хування також у свою чергу поділяється на страхування:

• майна підприємств;

• вантажів;

• засобів водного та повітряного транспорту;

• інших видів майна.

Страхування майна фізичних осіб можна поділити на страху­вання:

• будівель, квартир;

• домашнього майна, тварин тощо.

Є також низка видів страхування майна страхувальником, яке може бути застраховане як юридичними, так і фізичними осо­бами (наприклад, страхування автомототранспорту).

Інший критерій покладений в основу класифікації за страху­вання майна — вид страхових подій, тобто майно можна страху­вати від пожежі, крадіжки, викрадення і т. ін.

Об'єктом страхування майна є майнові інтереси, пов'язані з володінням, користуванням і розпорядженням майном.

Страховими ризиками майнового страхування є пошкоджен­ня, знищення або втрата майна внаслідок:

• пожежі;

• удару блискавки;

• вибуху (газу, резервуару);

• падіння літальних апаратів;

• бурі, граду;

• повені;

• землетрусу;

• осідання ґрунту;

• зсуву, обвалу;

• пошкодження водою зі систем водопостачання, опалення, каналізації та аналогічних систем;

• пошкодження водою зі спринклерних і дренажних систем;

• крадіжки зі зломом;

• протиправних дій третіх осіб;

• наїзду транспортних засобів;

• пошкодження димом;

• звукового удару;

• розбиття скла, дзеркал, вітрин і т. ін.

Довідка. У 1862 р. компанією "Norwich Union" було застрахова­но будівлю Всесвітньої виставки в Лондоні на рекордну за величи­ною на той час суму в 450000 фунтів стерлінгів.

Метою майнового страхування є відшкодування збитку, по­в'язаного з майновими втратами. Вона полягає у тому, що страху­вальник після настання страхового випадку має залишитися У тому самому фінансово-матеріальному стані, у якому він перебував безпосередньо перед ним. У зв'язку з цим є проблеми оцінки вартості страхування майна, визначення страхової суми та стра­хового тарифу (табл. 7.2).

У договорі страхування прописуються всі деталі щодо об'єкта страхування. Наприклад, пошкодженням майна вважається та­кий стан майна, коли немає ознак повної загибелі або знищення і воно може бути відновлене за допомогою ремонту. Загибель, ви­нищування, затоплення (пропажа) майна означає його вибуття з користування. Крадіжка — це вилучення майна з користування шляхом крадіжки (пограбування), шахрайства, розбою, грабежу і т. ін.

Таблиця 7.2.

Формули для розрахунку за майновим страхуванням

Конкретні страхові випадки встановлюються під час страху­вання майна характером страхового ризику. Однак самого лише факту (пошкодження, загибелі, розкрадання майна) мало для ви­никнення зобов'язань страховика з виплати страхового відшко­дування та права страхувальника вимагати його. Для цього по­трібні ще певні економічні та юридичні наслідки ушкодження, пропажі, розкрадання майна. Наслідками, що враховуються У страхуванні, є збитки або збиток.

Довідка. Найбільша у світі сигара вагою 110 кг і завдовжки май­же 4 м була застрахована під час експонування на одній з виста­вок у Лондоні на 18 тис. фунтів стерлінгів, причому страхова пре­мія становила всього 50 пенсів. Можливо, тому, що, як стверджу­вав власник сигари, викурити її можна лише за 339 діб.

Саме шкода або збиток є тим майновим інтересом, на предмет якого здійснюється страхування. Якщо в результаті страхового випадку не завдано збитків майну страхувальника, то немає і по­треби у страховій виплаті.

Страховий інтерес — міра матеріальної зацікавленості фізичної або юридичної особи у страхуванні.

У майновому страхуванню наявний страховий інтерес вира­жається у вартості застрахованого майна. У разі настання страхо­вого випадку страховик зобов'язаний виплатити страховикові страхове відшкодування.

Страхове відшкодування — сума виплати зі страхового фонду для покриття збитку в майновому страхуванні.

Під час укладання договору майнового страхування встанов­люється також обсяг відповідальності страховика, під яким розу­міється сукупність конкретних страхових випадків, за яких ви­никає зобов'язання страховика виплатити страхове відшкодуван­ня страхувальнику.

Довідка. У Європі був такий випадок, коли автомобіль піддався атаці корів. З невідомих причин вони раптом почали облизувати кузов автомобіля. У результаті лакофарбове покриття під дією коров'ячої слини було повністю знищено. Власник оцінив збиток у 600 євро, який і був йому виплачений його страховою компанією.

Страхувальником може бути як власник майна, так і власник за договором оренди або найму. Майно може перебувати у повно­му господарському віданні страхувальника або в оперативному Управлінні, бути передане страхувальникові на зберігання або у Розпорядження для будь-яких цілей (для перероблення, прода­жу, охорони, з лізингу і т. ін.).

За страхування майна страхова сума встановлюється у межах вартості майна за цінами і тарифами, чинними на момент укла­дання договору, якщо інше не обумовлено договором страхування або умовами обов'язкового страхування.

Часто під час укладання договору вогневого страхування ви­никають ситуації, коли страхувальник і страховик не можуть до­сить вірогідно визначити дійсну вартість майна, наприклад, під час страхування товарних запасів та інших товарно-матеріальних цінностей на складах проміжного зберігання, сировини, напівфа­брикатів, призначених для перероблення, і т. ін.

Страхова сума (вартість) — грошова сума, в межах якої страхо­вик відповідно до умов страхування зобов'язаний здійснити випла­ту в разі настання страхового випадку.

У такій ситуації страховик і власник майна домовляються про попередню оцінку вартості застрахованого майна, на основі якої визначається розмір страхової премії. Протягом строку страху­вання страхувальник періодично (наприклад, щомісяця, щоквар­талу) повідомляє страховій компанії відомості про фактичну на­явність і вартість майна.

Вартість застрахованого майна може змінюватися протягом строку договору страхування. Як правило, вартість і характерис­тики майна змінюються, наприклад, у результаті ремонту або ре­конструкції житлового будинку, модернізації виробництва, замі­ни обладнання або збільшення вартості нерухомості внаслідок інфляційних процесів. Тобто вартість майна, зазначена у страхо­вому полісі, може бути нижчою його дійсної вартості на певну дату і власник майна вже не може розраховувати на повне від­шкодування збитків у разі загибелі майна, оскільки страхові ви­плати будуть нижчими за витрати на придбання нового майна за­мість втраченого.

У такій ситуації страхувальник може убезпечити себе і своє майно від недострахування шляхом укладання зі страховою ком­панією договору про збільшення вартості застрахованого майна (страхової суми), заплативши додаткову плату за страхування. Якщо дійсна вартість застрахованого майна збільшиться протя­гом строку страхування, але страхувальник вважатиме оплату додаткової страхової премії недоцільною або занадто для нього високою, страхова компанія буде нести відповідальність за мож­ливі збитки не в повному обсязі, а пропорційно відношенню дій­сної (ринкової) нової вартості майна до його страхової (балансо­вої) вартості, стосовно якої власник вважав для себе за доцільне мати страхове покриття.

Страхові компанії розраховують вартість застрахованого май­на і розмір своєї участі у відшкодуванні можливих збитків окремо за кожним об'єктом чи за сукупністю об'єктів або предметів (за групами, категоріями майна). Такий розрахунок здійснюється для правильного визначення можливих збитків і розмірів плати за страхування.

У практиці страхування майна використовуються чотири системи страхової відповідальності залежно від системи страху­вання майна, які обов'язково зазначаються у договорі страхуван­ня. Відповідно виокремлюють такі системи страхування майна:

• за дійсною вартістю;

• за системою пропорційної відповідальності;

• за першим ризиком;

• за граничною відповідальністю.

Страхування за дійсною вартістю полягає у визначенні фак­тичної вартості майна на день укладання договору страхування. У цьому випадку страхове відшкодування дорівнює величині збитку.

Страхування за системою пропорційної відповідальності — неповне, часткове страхування об'єкта, виплата страхового від­шкодування за яким розраховується згідно з формулою, що за­значена у табл. 7.2.

Страхування за системою першого ризику передбачає випла­ту страхового відшкодування у розмірі збитку, але в межах стра­хової суми. Збиток у межах страхової суми (перший збиток) ком­пенсується повністю, а збиток понад страхову суму (другий ри­зик) не відшкодовується. Ця система страхування характерна для випадків, коли важко визначити дійсну вартість майна.

Система страхування граничної відповідальності полягає у визначенні меж відшкодування збитків (мінімальний та макси­мальний рівні), що підлягають компенсації з боку страховика.

Під час визначення обсягу відповідальності страховик іноді застосовує умовну (інтегральну) або безумовну (ексцедентну) франшизу, що дає змогу відшкодовувати дрібні збитки за раху­нок страхувальника і знижувати розмір страхового внеску.

Умовна франшиза передбачає те, що якщо збиток за страхо­вим випадком не перевищив розміру обумовленої франшизи, то страховик не виплачує відшкодування за таким збитком, і навпа­ки — якщо збиток перевищив розмір франшизи, то він відшкодо­вується повністю.

Франшиза — передбачене умовами страхування звільнення страховика від відшкодування збитків страхувальнику, що не пере­вищує заданої величини.

Безумовна франшиза — це частина збитку, що не підлягає від­шкодуванню страховиком і вираховується під час розрахунку страхового відшкодування, що підлягає виплаті страхувальнику, із загальної суми відшкодування.

Франшиза може бути виражена як пропорційна частка (у від­сотках від страхової суми або збитку) або як абсолютна величина (у грошовому вираженні).

У страховому полісі наявність франшизи позначається спеці­альним застереженням (клаузулою): "вільно від х відсотків".

Окрім перелічених вище умов, під час укладання договору майнового страхування також обумовлюються обставини, які не забезпечуються цим договором. Наприклад, страховики не ком­пенсують збитки, що виникли внаслідок:

• навмисних дій або необережності застрахованого щодо предмета страхування;

• приховування дефектів або дійсної вартості майна;

• загибелі (знищення) майна внаслідок самозаймання, вибу­ху та ін. за участю страхувальника;

• пошкодження, руйнування майна, що підлягає конфіска­ції, реквізиції, арешту;

• крадіжки, розкрадання, грабежу за змовою з третіми осо­бами (шахрайство, спроба введення страховика в оману, змова з метою отримання страхового відшкодування) та ін.

Таким чином, основні елементи майнового страхування фор­мують його структуру (рис. 7.2).

У договорі страхування або страховому полісі застерігаються ще умови, за яких страховик має право відмовити у виплаті стра­хового відшкодування у зв'язку з недотриманням страхувальни­ком певних вимог (дій), що пропонуються йому умовами страху­вання.

Об’єкт майнового страхування

Страхова вартість

Страхова сума

Страховий платіж

Страховий тариф

Страхові ризики

Непрямий

Система першого ризику

Суб’єктивні

Умовна

Безумовна

Рис.7.2. Механізм майнового страхування

Наприклад, у разі пошкодження, втрати або викрадення май­на страхувальник зобов'язаний:

• негайно, у строк, зазначений у договорі, повідомити про страховий випадок страховику (особисто, по телефону, факсом, телеграмою тощо);

• вжити всі заходи для зменшення збитку і порятунку майна (наприклад, у разі пожежі невідкладно повідомити у пожежну службу, спробувати перенести речі у безпечне місце тощо);

• негайно повідомити про те, що трапилося, у компетентні органи (міліцію, пожежну, аварійну службу і т. ін.);

• зберігати постраждале майно у тому вигляді, який спричи­нив страховий випадок, до прибуття представників офіційних ор­ганів або страховика;

• надати представнику страховика можливість безперешкод­ного огляду й обстеження пошкодженого майна, а також майна, що становить комерційну таємницю;

• повідомити страховику (страховому експерту) всі відомості (якщо потрібно, то в письмовому вигляді) та пред'явити докумен­ти, необхідні для виявлення причин та обставин настання страхо­вого випадку.

У разі настання страхового випадку та дотримання всіх узго­джених умов страхування страховик зобов'язаний провести стра­хову виплату страхувальнику на підставі заяви останнього і стра­хового акта (аварійного сертифіката). Страхове відшкодування не може перевищувати розмір прямого збитку, завданого застрахо­ваному майну, якщо договором страхування не передбачена ви­плата страхового відшкодування у певній сумі або у вигляді ком­пенсації збитку в натуральній формі (наприклад, нерухомістю, автомобілями та ін.).

Серед майнового страхування найбільш поширеними видами страхування за певними ризиками є такі.

• Вогневі ризики та ризики стихійних лих: збитки у разі за­гибелі або пошкодження майна від пожежі, удару блискавки, ви­буху, повені, землетрусу, осідання ґрунту, бурі, урагану, зливи, граду, обвалу, зсуву, дії вод підґрунтя, селю, незвичайних для цієї місцевості сильних морозів і рясних снігопадів, припинення подання електроенергії, зумовленого стихійними лихами, аварій засобів транспорту, опалювальної, водопровідної, каналізаційної та інших систем, проникнення води із сусіднього приміщення, крадіжки зі зломом, протиправних дій третіх осіб.

• Страхування перерв у виробництві (бізнесі): страхування від шкоди, що зумовлюється зупинкою виробництва внаслідок настання події, що є страховою за договором страхування майна. Відшкодовуються збитки страхувальника від перерви у діяльнос­ті, що складаються з прибутку, недоотриманого в результаті змен­шення оборотів виробництва продукції, робіт, послуг і витрат на продовження застрахованої господарської діяльності.

• Страхування будівельно-монтажних ризиків, у тому числі всіх використовуваних для цього матеріалів, обладнання буді­вельного майданчика, будівельних техніки та машин, витрат із розчищення території, вивезення сміття, допоміжних споруд (на­приклад, тимчасової греблі).

• Страхування транспортних засобів, покликане захищати майнові інтереси застрахованих, пов'язані з витратами на віднов­лення транспортного засобу після аварії, поломки або купівлю но­вого авто після викрадення чи розкрадання.

• Страхування вантажів, тобто майнових інтересів ванта­жовласника, що передбачає відшкодування збитків, зумовлених пошкодженням або втратою вантажу (товару), який перевозиться різними видами транспорту.

• Страхування комерційних ризиків: кредитів, депозитів та іншої інвестиційної і фінансової діяльності.

7.2. Страхування від вогню

Страхування від вогню (пожежі) — основний вид страхування майна, який традиційно забезпечує відшкодування збитків, за­вданих застрахованому майну внаслідок пожежі, удару блискав­ки, вибуху та інших причин, які зумовили загоряння застрахова­ного майна.

Страхування від вогню — страхування майна, що передбачає страхову відповідальність за збитки від пошкодження або зни­щення майна у результаті:

• підземного вогню, виверження вулкана, землетрусу, обва­лу, зсуву, бурі, вихору, урагану, зливи, повені та інших стихій­них лих;

• вибуху парових котлів, газосховищ, газопроводів, машин, апаратів і приладів, які діють на стисненому повітрі та газі;

• внутрішнього пошкодження електричних установок, при­ладів, машин від дії електричного струму;

• раптового псування водопровідних, каналізаційних і про­типожежних пристроїв;

• інших причин.

За страхування від вогню в основі лежить комплексний ризик (англ. FLEXA — від Fire, Lightning, Explosion, Aircraft Impact).

Вогневий ризик — небезпеки, які можуть виникнути стосовно об'єкта страхування внаслідок пожежі, удару блискавки, вибуху га­зу, парових котлів, газопроводів або інших аналогічних пристроїв.

За згодою сторін, що беруть участь у договорі страхування, пе­релік вогневих ризиків може бути істотно доповнений.

Під час здійснення страхування від вогню укладається стан­дартний поліс вогневого страхування, що засвідчує договір вогне­вого страхування. Стандартний поліс передбачає страхове по­криття на випадок пожежі, удару блискавки, а також відшкодо­вує витрати страхувальникові, якщо за наявності очевидної загрози пожежі виникла необхідність розібрати і перенести будів­лю або інше майно у безпечне місце.

Стандартний поліс не надає страхового покриття щодо грошо­вих документів, цінних паперів і готівки страхувальника. З об­сягу відповідальності також вилучаються воєнний і політичний ризики, крадіжка.

Також за страхування від вогню використовують таке понят­тя, як ридер.

Ридер (англ.rider) – узагальнена назва додаткових ризиків, включених у стандартний поліс вогневого страхування: ураган, землетрус, вплив диму, падіння повітряного судна на житловий будинок та ін.

Основним страховим ризиком такого страхування є пожежа. Під пожежею (вогнем) мається на увазі виникнення вогню, здат­ного поширюватися поза місцями, спеціально призначеними для його розведення і підтримання, а також неконтрольоване горін­ня що заподіює матеріальний збиток, шкоду життю та здоров'ю громадян, інтересам суспільства і держави.

Страхові компанії відшкодовують збитки, що виникли у ре­зультаті безпосередньої дії вогню (пожежі), побічних явищ (диму, тепла, тиску газу або повітря) на застраховане майно, а також збитки, які можуть бути завдані застрахованому майну в резуль­таті заходів, вжитих для гасіння пожежі, наприклад, пошко­дження майна водою з пожежного рукава, розбирання будівлі або її частин під час гасіння пожежі для повної ліквідації вогнища спалаху.

Однак вогневе страхування відшкодовує не будь-яку шкоду, заподіяну майну внаслідок дії вогню. Страхові компанії, як пра­вило, не відшкодовують збитків, що виникли внаслідок навмис­ного підпалу (наприклад, під час складування сировини, матеріа­лів, продуктів та ін. поблизу джерел підтримання вогню). У біль­шості випадків не відшкодовуються також збитки, завдані пожежею в результаті воєнних дій, громадських заворушень, впливу радіації, порушення страхувальником правил протипо­жежної безпеки.

Разом з тим, стимулюючи протипожежну безпеку, активні дії власників щодо захисту свого майна від вогню, страховики від­шкодовують збитки, що виникли внаслідок вжитих страхуваль­ником заходів із гасіння пожежі і розчищення руїн, а також інші витрати, які власники майна зазнали від настання страхового ви­падку для запобігання шкоді від вогню або зменшення її.

Від вогню може бути застраховане будь-яке майно:

• будівлі та споруди виробничого призначення;

• житлові будинки;

• дачні будинки;

• офіси;

• готелі;

• виробниче, технологічне та інше обладнання;

• домашнє майно;

• сировина та матеріали;

• товари на складах; виставкові зразки.

Довідка. Один чоловік з штату Північна Кароліна (США), купив­ши декілька дорогих сигар, вирішив застрахувати їх від пожежі Викуривши їх, він вирішив, що має повне право вимагати страхове відшкодування. Страхова компанія відмовилася виплатити стра­ховку, мотивуючи це тим, що людина використала сигари за пря­мим призначенням. Страхувальник подав позов проти страхової компанії. Суд вирішив, що, оскільки компанія застрахувала сигари саме від пожежі (тобто від вогню), вона зобов'язана виплатити страхувальнику страхове відшкодування. Після того, як позивач отримав страхове відшкодування, компанія звинуватила його в підпалі і заарештувала за шахрайство прямо біля каси.

Іншими найпоширенішими ризиками цього виду страхування є удар блискавки та залив. Удар блискавки — дія прямого блиска­вичного розряду, за якого струм блискавки проходить через за­страховане майно та який має термічну, механічну або електрич­ну дію. Залив — виникнення збитку в особи, на користь якої укладено договір страхування, внаслідок знищення (загибелі), пошкодження, втрати застрахованого майна у результаті впливу рідини або пари.

Страхова премія (вартість страхування) за таким видом стра­хування залежить від виду та характеристики майна, що береть­ся на страхування, умов і особливостей його зберігання (експлуа­тації), строку страхування, страхових ризиків, а також інших факторів, що обчислюється згідно з тарифами, які діють у страхо­вій організації.

7.3. Страхування будівельно – монтажних ризиків

Будівельні компанії у процесі своєї діяльності постійно стика­ються з ризиками: під час проведення робіт постраждати може і будівля, і техніка, і майно людей. На жаль, іноді під час будівни­цтва також виникає загроза здоров'ю і життю людини.

Відповідно до чинного законодавства України саме підрядни­ки несуть відповідальність за випадкову загибель або пошкоджен­ня об'єкта будівництва. Зняти з підрядника тягар відповідальнос­ті може поліс страхування будівельно-монтажних ризиків.

Страхування будівельно-монтажних робіт (БМР) дає змогу захистити майнові інтереси учасників будівництва: замовника інвестора), для якого є небезпека втрат його інвестицій; підряд­ника, який відповідно несе відповідальність за ризик випадкової гибелі або випадкового пошкодження об'єкта будівництва до приймання об'єкта замовником.

За договором страхування будівельно-монтажних ризиків мо­жуть бути застраховані такі об'єкти:

• об'єкти будівельних робіт: житлові будинки, адміністра­тивні та промислові будівлі, споруди, електростанції, аеропорти, мости, дамби, порти та ін.;

• об'єкти монтажних робіт: турбіни, генератори, парові котли, двигуни, трансформатори, верстати, сталеві конструкції, силові й енергоустановки і т. ін.;

• обладнання будівельного майданчика: тимчасові будівлі та споруди, складські будівлі, огорожі, будівельні ліси, опалубка, інженерні мережі, лебідки, пересувні тури, зварювальні апарати і т. ін.;

• будівельна техніка та механізми: бульдозери, екскавато­ри, грейдери, скрепери, дорожні катки, маркувальні машини, ас­фальтоукладачі, дорожні фрези, крани та підйомники, наванта­жувачі, бетонозмішувачі, бетононасоси, компресори і т. ін.;

• наявні об'єкти, що знаходяться на будівельному майдан­чику або безпосередньо біля нього і належать замовнику або під­ряднику чи перебувають у них на зберіганні або під їх контро­лем;

• експлуатаційні гарантійні зобов'язання підрядника;

• витрати з розчищення території, необхідність яких зу­мовлена подією, збиток від якої підлягає відшкодуванню відпо­відно до договору страхування;

• відповідальність перед третіми особами за матеріальну шкоду або тілесні ушкодження у зв'язку з виконанням будівель­них або монтажних робіт, за які згідно з чинним законодавством страхувальник може нести відповідальність.

Страхування будівельно-монтажних ризиків по суті є страху­ванням від усіх ризиків, тобто будь-яка непередбачувана подія, не виключена умовами страхування, що призвела до загибелі або пошкодження застрахованого майна, є страховим випадком.

Такими подіями (ризиками) можуть бути:

• вогневі ризики: пожежа, вибух, удар блискавки, пошко­дження від засобів пожежогасіння;

• падіння літальних апаратів та їх частин;

• стихійні лиха: паводок, повінь, затоплення, сель, злива, град, лавина, снігопад, ожеледь, землетрус, осідання ґрунту, об­вал, зсув, смерч, ураган, буря, шторм і т. ін.;

• протиправні дії третіх осіб: крадіжка зі зломом, грабіж, розбій;

• ненавмисні порушення норм і правил виконання робіт (ха­латність, недбалість і т. ін.) особами, які не є відповідальними за організацію робіт;

• помилки під час монтажу;

• аварійні події: коротке замикання струму, надмірна напру­га, підвищений і знижений тиск, розрив унаслідок дії відцентро­вих сил, обвалення або пошкодження об'єкта, у тому числі пада­ючими предметами; збитки, зумовлені перевезенням на будівель­ному або монтажному майданчику, і т. ін.

Нині більшість учасників інвестиційно-будівельного процесу розуміють, що страхування об'єкта будівництва не обмежується оформленням поліса страхування страховиком і сплатою страхо­вої премії страхувальником. Це більш трудомісткий і комплекс­ний процес. Це розуміють представники західних країн, оскільки страхування БМР у їх державах більш розвинене і в теорії, і на практиці. Наприклад, у Польщі страхування будівельно-монтаж­них ризиків уже займає до 40 % портфелів страхових брокерів.

Отже, замовник (інвестор) або підрядник може застрахувати "всі ризики підрядника" (contractor's all risk (CAR)) або "всі ризи­ки монтажу" (erection all risk (EAR)).

Страхування CAR відрізняється від страхування EAR тим, що за першим не покриваються ризики проектувальника, а за дру­гим — ризики виробника устаткування.

Довідка. У Франції з 1804 р .діє 10-річна презумпція відповідаль­ності архітектора і підрядника за руйнування будинку з будь-яких причин (руйнування фундаменту, помилки у проекті, застосування неякісних матеріалів та ін.), тому без страховки 10-річної гарантії власник не зможе продати свій будинок або квартиру, а отже, він має про це подбати на стадії будівництва об'єкта, навіть якщо бу­дує його для себе.

Можна виокремити такі чинники, які зумовили в усьому світі підвищений попит на страхування CAR (страхування підрядника від усіх ризиків):

• технічний прогрес у будівництві;

• підвищений попит на всі види будівельних робіт;

• постійне зростання вартості споруджуваних об'єктів і пов'язане з цим збільшення технічних та економічних ризиків будівництва.

У процесі будівництва за страхування CAR страхуванню під­лягають:

• будівельний об'єкт;

• обладнання будівельного майданчика;

• будівельні машини;

• транспортні засоби, що використовуються на будівельному майданчику (якщо вони не допущені до експлуатації на дорогах загального призначення);

• витрати з розчищення території після страхового випадку;

• цивільна відповідальність страхувальника;

• об'єкти, на яких або біля яких ведуться роботи.

У рамках договору страхування CAR можуть бути застрахова­ні і роботи з монтажу машин, установок і сталевих конструкцій, якщо переважають будівельні роботи, тобто вартість монтажних об'єктів (у тому числі витрати з монтажу) становить менше 50 % від загальної страхової суми.

Страховою сумою, на яку страхуються будівельні роботи, є договірна вартість будівництва, у тому числі доставлених буді­вельних матеріалів і (або) виконаних робіт. Страхова сума вста­новлюється окремо:

• для будівельного об'єкта за вартістю контракту на будівни­цтво, включаючи вартість матеріалу, заробітну плату, витрати з перевезення, митні збори, збори;

• монтажного об'єкта за його повною вартістю, включаючи витрати з перевезення, митні збори, збори і всі витрати з мон­тажу;

• обладнання, машин і механізмів за їх дійсною вартістю.

Страхування CAR дає дуже широкий захист. Усі збитки, що виникли у період дії страхування від раптових і непередбачених аварійних подій, відшкодовуються, якщо причина їх виникнення не належить до винятків.

Такими винятками є:

• збитки у результаті воєнних дій, заходів чи подій, таких як страйки, заколоти, громадські заворушення, переривання роботи внаслідок арешту майна;

• навмисні дії страхувальника або груба необережність;

• збитки у результаті впливу ядерної енергії;

• претензії щодо недоліків наданих послуг;

• внутрішні ушкодження будівельних машин, тобто пошко­дження, зумовлені не зовнішніми причинами;

• помилки у проектуванні;

• усунення недоліків виробництва будівельних робіт (напри­клад, використання дефектного або непридатного матеріалу).

Страховий захист починається у момент початку будівельних робіт або після відвантаження застрахованих об'єктів на буді­вельному майданчику та закінчується введенням в експлуатацію споруди.

Іншим різновидом страхування будівельно-монтажних ризи­ків є страхування всіх монтажних ризиків — страхування EAR (Engeneering All Risk). В основу цього виду страхування покладе­но ідею забезпечення страхового покриття всіх ризиків, які ви­никають під час монтажу машин, механізмів, а також зведення сталевих конструкцій.

Страхувальниками з цього виду страхування можуть бути всі сторони, для яких у зв'язку з монтажем об'єктів виникає ризик. За цим видом страхування страхуються:

• монтаж і пробний пуск усіх видів машин, механізмів і кон­струкцій;

• машини, пристрої та обладнання для здійснення монтажу (наприклад, крани, щогли, лебідки, компресори);

• предмети, що перебувають на монтажному майданчику та взяті на зберігання застрахованим;

• витрати з очищення території після страхового випадку;

• додаткові витрати з оплати надурочних робіт, перевезення вантажу з підвищеною швидкістю (в особливих випадках — пові­тряним транспортом), якщо ці витрати безпосередньо пов'язані з ліквідацією збитку, що підлягає відшкодуванню;

• цивільна відповідальність застрахованої особи, тобто пре­тензії третіх осіб, які згідно із законодавством мають бути задо­волені за рахунок застрахованої особи.

Будівельні роботи, які виконуються на таких об'єктах, мо­жуть бути також застраховані, якщо переважає частка монтаж­них робіт.

На додаток до цих двох видах полісів (CAR і EAR) укладають­ся договори страхування цивільної відповідальності від збитків, завданих третім особам, у результаті виробництва будівельних і монтажних робіт (Third Party Liability, TPL).

За страхування будівельно-монтажних робіт немає спільних та єдиних тарифних схем, оскільки кожен об'єкт будівництва є індивідуальним. На страховий тариф такого виду страхування впливають, наприклад, поверховість будинку, спосіб і строк будівництва, досвід забудовника, вид фундаменту та багато ін­шого.

7.4. Страхування транспорту

Транспортне страхування — вид майнового страхування, що включає страхування від небезпек, які виникають на всіх видах шляхів сполучення: морських, річкових, повітряних, сухопутних, змішаних.

Об'єктом транспортного страхування є як самі транспортні за­соби (каско), так і вантажі (карго). Розрізняють сухопутне, мор­ське, річкове та авіаційне страхування.

Виокремлюють договірне морське страхування та морське страхування у клубі взаємного страхування судновласників.

Транспортні засоби, як і домашнє майно, можуть бути застра­ховані тільки у добровільній формі. На страхування беруться автотранспортні засоби і водні маломірні судна, що підлягають Державній реєстрації: легкові автомобілі; пасажирські та вантажоперевізні автомобілі, мікроавтобуси, зокрема з причепами (напівпричепами); мотоцикли, моторолери, мотоколяски, мотокарти, снігоходи, мопеди всіх моделей, а також трактори, у тому ^числі мотоблоки і міні-трактори; моторні та гребні човни, парусні катери і яхти, катамарани тощо.

Довідка. У 1911 р. компанія "General Accident" (GA), яка страху­вала королівські автомобілі з 1908 p., отримала Королівське сві­доцтво короля Георга V. Це єдина компанія у світі, що має Коро­лівське свідоцтво.

Одночасно з транспортним засобом можуть бути застраховані водій і пасажири; додаткове устаткування і приладдя до тран­спортного засобу, що не входять до його комплекту згідно з ін­струкцією заводу - виготівника; багаж, що перевозиться як на за­собі транспорту, так і на його причепі.

Страхування багажу не поширюється на антикварні й унікаль­ні за своєю суттю предмети, вироби з дорогоцінних металів, ко­штовних і напівкоштовних каменів, предмети релігійного харак­теру, колекції, картини, рукописи, грошові знаки, цінні папери, документи і фотознімки, а також на предмети, що не належать страхувальникові та членам його сім'ї.

Страхування транспортних засобів здійснюється на випадок настання перерахованих нижче страхових подій (ризиків) у чоти­рьох варіантах, що передбачають за вибором страхувальника повне або часткове покриття збитку, заподіяного пошкодженням, знищенням або втратою транспортного засобу.

У першому варіанті передбачається повне покриття збитку, зумовленого будь-якою подією за винятком пошкодження шин у разі зносу протектора вище допустимого за величиною малюнка протектора рівня, технічного браку або відновлених шин шляхом наварювання протектора.

За другим варіантом передбачається часткове покриття збит­ку, заподіяного в результаті стихійного лиха, пожежі, вибуху, дорожньо -, воднотранспортної пригоди, викрадання або угону, спроби викрадання (угону), включаючи крадіжку окремих час­тин, приладдя і деталей транспортного засобу.

За третім варіантом частково відшкодовується збиток, запо­діяний у результаті стихійного лиха, дорожньо -, воднотранс­портної пригоди (за винятком розбиття стекол або пошкодження шин, якщо при цьому транспортному засобу не заподіяно інших пошкоджень), викрадання (угону).

Четвертий варіант передбачає також часткове покриття збитку, заподіяного пожежею, вибухом, дорожньо -, воднотранс­портною пригодою (окрім бою скла або пошкодження шин, якщо при цьому транспортному засобу не заподіяно інших пошко­джень).

Незалежно від варіанта страхування не відшкодовуються збитки, які були спричинені в результаті воєнних дій, введення воєнного стану, громадських заворушень, радіоактивного зара­ження.

Авіаційне страхування — вид транспортного страхування, що включає кілька самостійних або таких, що перебувають у певному поєднанні, видів майнового та особового страхування від авіацій­них ризиків.

Серед авіаційних ризиків виокремлюють страхування:

• повітряних суден;

• вантажів;

• цивільної відповідальності авіаперевізника;

• втрати прибутку авіаперевізника;

• авіаційних фахівців від втрати ліцензії;

• космічної техніки та ін.

За страхуванням засобів повітряного транспорту можуть бути застраховані повітряні судна, запасні частини до них, спеціальне обладнання та спорядження, яке було встановлене та (або) пере­возиться на його борту.

Страхувальниками є авіаперевізники, великі комерційні ком­панії, які мають власний авіатранспорт, аероклуби, приватні власники.

Договір страхування може бути укладений на рейс (зазнача­ються пункти початку та закінчення рейсу, проміжних посадок) і на строк (фіксуються строк страхування і райони експлуатації по­вітряного засобу та вантажу на ньому).

За страхування на строк обов'язок страховика з відшкодуван­ня збитку починається і закінчується о 24 годині тих дат, які за­значаються у договорі, а за страхування на рейс він зазвичай по­чинається з моменту запуску двигунів на аеродромі зльоту і за­кінчується у момент вимикання двигунів на стоянці аеродрому прибуття. Під час визначення розміру страхових тарифів врахо­вуються тип і вік повітряного судна, мета і географічні райони його експлуатації, рівень кваліфікації льотного екіпажу та інші чинники ризику.

На практиці широко застосовуються комбіновані страхові по­ліси, які об'єднують страхування повітряних суден (авіа-каско) та страхування різних видів відповідальності, пов'язаної з їх екс­плуатацією. При цьому найчастіше використовуються умови, розроблені на лондонському страховому ринку.

Морське страхування — вид транспортного страхування щодо суден морського і річкового флоту, а також суден змішаного пла­вання типу ріка-море.

За страхування засобів водного транспорту можуть бути за­страховані морські та річкові судна будь-якого класу і призначен­ня (корпус судна з надбудовами і рубками, суднові приміщення, двигуни, котли, допоміжні механізми, устаткування, суднові пристрої і т. ін.).

Страхові компанії відшкодовують збитки, що сталися внаслі­док випадковостей і небезпек плавання, а також з інших причин раптового та непередбачуваного характеру. При цьому всі мож­ливі події поділяються на дві групи: не пов'язані і пов'язані з ді­ями судновласника. До перших належать затоплення судна у шторм, посадка на мілину, удар блискавки, пожежа, піратство та ін. Судновласник, як правило, має можливість запобігти вияву ризиків другої групи (вибух котлів, поломка валів, приховані де­фекти устаткування і корпусу і т. ін.). Тому в останньому випадку страховики вивчають усі обставини, пов'язані з відшкодуванням збитків, на предмет наявності або відсутності провини судновлас­ника.

Договір страхування морського транспорту може бути укладе­но в одному з таких варіантів:

1. з відповідальністю за повну загибель (відшкодовуються збитки, що виникли внаслідок повної загибелі судна (фактичної або конструктивної), яка сталася з будь-яких причин крім пере­рахованих у винятках, збитки, пов'язані зі зникненням судна безвісти, необхідні та доцільно зроблені витрати щодо рятування судна, запобігання та зменшення збитків, а також із встановлен­ня їх розміру);

2. з відповідальністю за пошкодження (відшкодовуються ви­трати з усунення пошкоджень судна, його механізмів, машин і устаткування, що відбулися з будь-яких причин крім тих, які пе­рераховані у винятках, а також витрати, зазначені у п. 1);

3. з відповідальністю за загибель і пошкодження (найширший обсяг зобов'язань страховика, який об'єднує пункти 1 і 2).

До зазначених винятків, за якими збитки не відшкодовують­ся, належать випадки, які настали внаслідок відомої страхуваль­нику немореходності судна до виходу його в рейс, експлуатації судна в умовах, не передбачених його класом, зносу, корозії суд­на, його частин, машин, обладнання чи приладдя тощо.

Найпоширенішим видом сухопутного страхування є автострахування.

Автострахування — вид страхового захисту, який має захищати майнові інтереси застрахованих, пов'язані з витратами на віднов­лення транспортного засобу після аварії, поломки або купівлею нового авто після викрадення.

Страхування автотранспортних засобів — один із найбільш поширених видів майнового страхування в Україні.

Автострахування є комплексним видом страхування, оскіль­ки одночасно з транспортним засобом можуть бути застраховані (за бажанням страхувальника) водій та пасажири, додаткове устаткування до транспортного засобу, а також вантаж, що пере­возиться.

Залежно від специфіки страхового захисту і об'єктів, що по­криває страховка цього виду страхування, розрізняють:

• страхування автомобіля від викрадення і пошкодження (каско);

• страхування відповідальності власника автотранспортного засобу;

• страхування від механічних та електричних помилок;

• страхування водіїв і пасажирів від нещасного випадку;

• страхування автоцивільної відповідальності громадян, що виїжджають за кордон (Зелена картка).

Фізичні особи страхують засоби транспорту, як і домашнє майно, добровільно. Юридичні особи, що використовують авто­транспортні засоби для перевезення вантажів, пасажирів і багажовантажів, страхують транспортні засоби на тих самих засадах, Що і фізичні особи, але для страхування пасажирів чи вантажу обов'язково необхідно застрахувати автотранспортний засіб.

Страхування автомобіля від викрадення та пошкодження (каско) — це такий вид страхування, що забезпечує захист тран­спортного засобу від ризиків викрадення або пошкодження авто­мобіля в результаті ДТП з вини водія, третіх осіб або внаслідок стихійних лих. До страхових ризиків, як правило, належать ДТП, викрадення, розкрадання, пошкодження третіми особами, поже­жа, вибух транспортного засобу, стихійні лиха (удар блискавки, буря, шторм, ураган, злива, град, землетрус, селеві зсуви, обвал, зсув, паводок, повінь, напад тварин, падіння на автомобіль пред­метів та ін.).

Каско (з італ. casco — борт транспортного засобу) — страхуван­ня автомобілів або інших засобів транспорту (суден, літаків, ваго­нів) від пошкодження, розкрадання або угону.

Страхування авто-каско буває повним (страховий захист від збитків у випадку аварії, зіткнення з будь-яким іншим предме­том, пожежі, самозагорання, перевертання, стихійного лиха, ви­буху, протиправних дій тощо, за винятком збитків експлуатацій­ного характеру) і частковим (страховий захист від певної комбі­нації зазначених вище факторів).

Під страхуванням каско розуміється тільки страхування са­мих транспортних засобів, воно не включає страхування відпові­дальності перед третіми особами, страхування водія та пасажи­рів, майна, що перевозиться у автомобілі.

Страхування відповідальності власника автотранспортно­го засобу (осаго) регулюється Законом України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників на­земних транспортних засобів", що спрямований на забезпечення компенсації шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та майну третіх осіб — потерпілих унаслідок експлуатації наземних транспорт­них засобів на території України.

Обов'язкове страхування автоцивільної відповідальності передбачає, що об'єктом страхування є збиток, який власник за­страхованого транспортного засобу може заподіяти третім особам або їх майну в процесі використання автомобіля.

За таким видом страхування страхується не автомобіль, а від­повідальність його володаря (водія) за шкоду, яку він може спри­чинити ним іншим учасникам дорожнього руху — третім особам — унаслідок ДТП.

Водії або власники транспортних засобів, які спричинили ДТП, не отримують відшкодування, натомість їх зобов'язання пе­ред потерпілими з відшкодування шкоди бере на себе страхова компанія.

Страхування від механічних та електричних помилок за­звичай включене у заводську гарантію, але якщо ця гарантія не була надана виробником або вже закінчилися, є можливість укласти договір страхування від помилок. Страховий поліс вклю­чає ремонт автомобіля й усунення механічних та електричних по­милок після закінчення дії заводської гарантії. У випадку виходу з ладу будь-якого з автокомпонентів страхова компанія сплачує заміну цієї деталі і ремонт.

Страхування водіїв і пасажирів від нещасного випадку перед­бачає, що об'єктом страхування є збиток, який може бути заподі­яний життю і здоров'ю водія або пасажирів застрахованого тран­спортного засобу у разі настання ДТП.

Під "нещасним випадком на транспорті" розуміються раптові, випадкові, незалежні від водія обставини, наслідками яких стали смерть, інвалідність чи тимчасова непрацездатність застрахова­них осіб. Застрахованими можуть бути або тільки водій, або водій та пасажири у кількості, що відповідає кількості вільних для си­діння місць. Під час укладання договору страхування обумовлю­ється страхова сума на кожне окреме місце. Якщо на момент ДТП кількість пасажирів перевищувала кількість місць в автомобілі, страхова сума на водія та кожного пасажира розраховується як відношення загальної страхової суми до дійсної кількості осіб, що перебували у транспортному засобі.

Страхування автоцивільної відповідальності громадян, що виїжджають за кордон. При виїзді за кордон для власників тран­спортних засобів оформляється міжнародний договір (поліс) стра­хування автоцивільної відповідальності — Зелена картка (англ. Green Card). Об'єктом страхування є майнові інтереси власника та водія транспортного засобу, пов'язані з їхнім обов'язком від­шкодувати збитки, завдані водієм третім особам у результаті на­стання страхового випадку за кордоном.

Страховий поліс "Зелена картка" — страховий сертифікат єдиної форми, що застосовується у країнах — членах міжнародної системи автомобільного страхування "Зелена картка", які зазна­чені і не викреслені у такому сертифікаті.

7.5. Страхування кредитів

З найдавніших часів кредитні операції проводилися в умовах ризику неповернення кредиту. Ця обставина викликала необхід­ність пошуку різних способів протидії як першопричин ризиків, так і їх наслідків. Саме тому розвиток кредитних відносин в умо­вах ринку (конкуренції, нестійкої кон'юнктури і політичної ситу­ації) привів до формування різних систем запобіжних заходів аж до сучасних видів страхування кредитних ризиків.

Страхування кредитів спрямоване на зменшення або усунення кредитного ризику та захист інтересів продавця або кредитора у разі неплатоспроможності боржника чи несплати боргу з інших причин.

Страхування кредитів (англ. credit insurance) — сукупність ви­дів страхування, які передбачають здійснення страховиком виплат страхового відшкодування у випадках невиконання контрагентами страхувальника зобов'язань із повернення наданого кредиту або несплати відсотків за користування ним з обумовленої в договорі страхування причини.

Страхування кредитів має кілька різновидів, які можуть бути класифіковані за низкою ознак. За об'єктами страхування його поділяють:

• на комерційні кредити, що надаються постачальником по­купцеві;

• банківські кредити, що надаються постачальнику чи по­купцеві;

• зобов'язання та гарантії за кредитом (експортне кредиту­вання);

• довгострокові інвестиції та ін.

За характером страхових ризиків страхування кредитів включає страхування від економічних (комерційних) і політич­них ризиків. До економічних ризиків належать банкрутство при­ватного покупця, відмова від платежу або прийняття товару, не­сплата боргу в обумовлений строк та ін. Страхування від еконо­мічних ризиків проводиться як при здійсненні операцій усередині країни, так і для забезпечення страховим захистом зовнішньо­економічної діяльності. Водночас страхування на випадок на­стання політичних ризиків проводиться, як правило, тільки при здійсненні зовнішньоекономічних операцій. До таких ризиків на­лежать: воєнні дії, громадські заворушення і революції, націо­налізація, конфіскація, введення ембарго, заборони на переказ платежів за кордон, скасування імпортних ліцензій, неплатежі державних покупців і т. ін.

За характером застрахованих кредитів договори страхуван­ня кредитів поділяють на укладені стосовно кредитів, наданих резидентам страхувальника, і кредитів, виданих нерезидентам.

Страхування комерційних (торговельних) кредитів перед­бачає страхування ризику неотримання компанією - постачальником грошей за відвантажену на умовах відстрочення платежу продукцію компанії-покупця.

Страхування банківського кредиту поділяють на два види:

1. страхування непогашення кредиту;

2. страхування відповідальності позичальника за непогашення кредиту.

У першому випадку страхувальником є банк, а об'єктом, що підлягає страхуванню, — відповідальність усіх чи окремих пози­чальників (фізичних та юридичних осіб) перед ним за своєчасне і повне погашення кредитів та відсотків за користування ними про­тягом строку, встановленого в договорі страхування.

У другому випадку договір укладається між страховою компа­нією і кредитоотримувачем. Об'єктом страхування є відповідаль­ність позичальника перед банком, що видав кредит, за своєчасне і повне погашення кредиту (або кредиту та відсотків за ним).

Однією з проблем кредитного страхування є те, що банківська система країни на сьогодні більш розвинена, ніж страхова. Проте такі послуги страхових компаній мають високий потенціал зрос­тання, оскільки кредитування для банку є основним і найприбутковішим видом активних операцій. При цьому якість активів тіс­но пов'язана з безліччю ризиків підприємницької діяльності, а передача частини цих ризиків страховику забезпечує вищий рі­вень надійності позичальника, створюючи передумови до зни­ження кредитного ризику для банку та поліпшення якості його активів.

Страхування експортних кредитів — вид кредитного стра­хування, який має на меті захист від ризиків, пов'язаних із на­данням експортного кредиту.

Метою такого виду страхування є гарантування експортерам своєчасності оплати за поставлену продукцію з боку іноземного контрагента. Об'єктом страхування є комерційні кредити експортера-страхувальника імпортерам-контрагентам та (або) аван­сові платежі імпортера.

Можливі два варіанти страхування експортера: страхування на випадок неплатоспроможності (банкрутства) іноземного по­купця і страхування ризику затримки платежу до настання фак­тичної неплатоспроможності.

Довідка. Міжнародна асоціація зі страхування кредитів (Interna­tional Credit Insurance Association (ICIA)) була створена у 1946 p. в Цюріху. Мета ICI А — вивчення актуальних питань страхування кре­дитів, захист інтересів членів асоціації та розвиток відносин між ними. ІСІА розробляє стандартизовані процедури, пов'язані з укладанням договорів страхування кредитів.

Страхування експортних кредитів передбачає довгострбкову співпрацю страхової компанії та експортера, що полягає у видачі страховою компанією генеральних полісів, які забезпечують страхове покриття всіх контрактів, що укладаються протягом певного періоду. При цьому страхувальник-експортер за резуль­татами попередніх переговорів з іноземним контрагентом пові­домляє страховій компанії суму, на яку контрагент хоче придба­ти товари або послуги, а страхувальник має можливість здійсни­ти поставку на умовах комерційного кредиту.

Страхування експортних кредитів має багато переваг для українських експортерів, які полягають:

• у допомозі фахівців з оцінки надійності потенційних парт­нерів під час виходу на нові ринки;

• постійному спостереженні за фінансовим станом іноземних клієнтів і своєчасному інформуванні про їх фінансовий стан;

• можливості збільшувати кількість клієнтів і обсяг про­дажу;

• можливості підвищення конкурентоспроможності за раху­нок застосування більш гнучких форм оплати (розстрочення пла­тежу);

• можливості експортувати безпосередньо кінцевим спожи­вачам, минаючи оптовиків-посередників, що збільшує прибутко­вість операції.

У страхуванні експортних кредитів крім підприємств - експортерів можуть бути зацікавлені також банки. За страхування експортних кредитів ризики щодо невиконання платіжних зобо­в'язань з боку іноземних контрагентів бере на себе страхова ком­панія, що впливає на умови надання банківського кредиту.

Таким чином, страхування кредитних ризиків дає змогу:

• диверсифікувати поточний бізнес за рахунок розширення географії збуту та збільшити обсяги продажу за допомогою точної оцінки кредитоспроможності та кредитних лімітів потенційних покупців;

• забезпечити доступні розрахункові умови для контраген­тів; впливати на бізнес контрагента за допомогою управління кре­дитними квотами (кредитні ліміти страхового покриття);

• посилити контроль за дебіторською заборгованістю;

• прогнозувати грошові потоки й управляти ліквідністю;

• знизити резерви під сумнівну заборгованість;

• поповнити оборотний капітал під заставу застрахованої де­біторської заборгованості;

• захистити свій бізнес у разі банкрутства або тривалого не­платежу контрагента за рахунок одержання страхового відшко­дування;

• поліпшити систему ризик-менеджменту компанії;

• підвищити кредитний рейтинг (для банків, компаній-кредиторів, рейтингових агентств, інвесторів);

• захистити інтереси акціонерів, надавши додаткову фінан­сову гарантію відшкодування збитків;

• підвищити інвестиційну привабливість бізнесу.

ПИТАННЯ ДЛЯ САМОКОНТРОЛЮ

1. Які види майнового страхування виокремлюють відповідно до відмінностей об'єктів страхування?

2. У чому полягає мета майнового страхування?

3. У чому полягає відмінність між категоріями "майновий інтерес" та "страховий інтерес"?

4. Які системи страхової відповідальності використовують за майнового страхування?

5. Що таке ризик FLEXA?

6. Які види страхування використовуються за страхування будівельно – монтажних робіт?

7. Які ризики покриває страховий поліс типу каско за страхування транспортних засобів?

Тема 8. Страхування відповідальності

8.1. Сутність страхування відповідальності та його види

8.2. Страхування відповідальності власника транспортних засобів

8.3. Страхування відповідальності суб’єктів перевезення небезпечних вантажів

8.4. Страхування цивільної відповідальності за ядерну шкоду

8.1. Сутність страхування відповідальності та його види

Згідно з вітчизняним законодавством види страхування, де об'єктами страхування є майнові інтереси, пов'язані з відшкоду­ванням страхувальником заподіяної ним шкоди юридичній або фізичній особі, її майну, належать до страхування відповідаль­ності.

Довідка. Цікавим видом страхування було страхування відпові­дальності за те, що людина пропливе Ла-Манш у ванній. Страхо­виком виступала компанія "Ллойд". Єдиною умовою було те, що отвір у ванній має бути закритий пробкою.

Є три основні поняття відповідальності: адміністративна, ма­теріальна і цивільна (цивільно-правова).

Матеріальна відповідальність настає тільки за збитки, які ви­никли внаслідок явно протиправної поведінки працівника, такої, яку можна поставити йому у вину.

Адміністративна відповідальність — одна з форм юридичної відповідальності громадян і посадових осіб за здійснення ними ад­міністративного правопорушення.

Матеріальна відповідальність — обов'язок працівника відшко­дувати збитки, завдані підприємству, згідно з порядком, установ­леним трудовим законодавством.

Цивільно-правова відповідальність — невигідні майнові на­слідки, встановлені законом або договором у разі невиконання аб­солютних обов'язків, а також невиконання або неналежного вико­нання боржником зобов'язання.

Умовами настання цивільної (цивільно-правової) відпові­дальності є такі:

1. наявність майнової шкоди;

2. протиправність дії, якою заподіяно шкоду;

3. причинний зв'язок між протиправною дією і шкодою;

4. вина особи, яка заподіяла шкоду.

Цивільна відповідальність настає за наявності всіх чотирьох умов одночасно. Вона має майновий характер: особа, яка завдала збиток, зобов'язана відшкодувати його у повному обсязі потерпі­лому, тобто третій особі. Укладаючи договір страхування цивіль­ної відповідальності, цей обов'язок перекладають на страховика, але не звільняють страхувальника від кримінальної чи адміні­стративної відповідальності за завданий збиток третій особі.

Суб'єктами страхування відповідальності, як правило, є:

• страховик;

• страхувальник;

• треті особи.

Важливим є те, що страхування відповідальності спрямоване на захист як майнових прав осіб, постраждалих у результаті дії або бездіяльності страхувальника, так і фінансового стану самого страхувальника.

Страхування відповідальності — галузь страхування, в якій об'єктом страхових відносин є відповідальність перед третіми осо­бами, яким може бути завданий збиток унаслідок якої-небудь дії або бездіяльності страхувальника.

Об'єкт страхування відповідальності — цивільна відповідаль­ність фізичної або юридичної особи за матеріальний збиток (шко­ду), заподіяний його діями (бездіяльністю) третім особам.

Страхування відповідальності покриває не власний збиток, а збиток, який застрахована особа завдала іншій особі. Страхуван­ня відповідальності не передбачає встановлення страхової суми і застрахованого, вони виявляються тільки у разі настання страхо­вого випадку — спричиненні шкоди третім особам.

Можна виокремити такі особливості страхування відпові­дальності:

1. майновий, компенсаційний характер: особа, яка завдала шкоди життю, здоров'ю або майну третіх осіб, зобов'язана повніс­тю відшкодувати збитки особі, що потерпіла;

2. невизначене коло третіх осіб, яким страхувальник може за­вдати майнової шкоди;

3. встановлення страхової суми, що часто називається лімітом відповідальності, за угодою сторін.

Договором страхування можуть бути передбачені субліміти:

1. за одним страховим випадком;

2. за завдання шкоди життю, здоров'ю третіх осіб;

3. за завдання шкоди майну третіх осіб та ін.

Позови за договором страхування відповідальності потенцій­но можуть бути подані протягом кількох років, а отже, це може статися тоді, коли страхувальник страхуватиметься вже в іншого страховика. Внаслідок цього виникають труднощі з визначенням відповідального за такими претензіями страховика. У зв'язку з цим необхідно обумовлювати зазначені моменти у договорі стра­хування.

У цілому договір страхування відповідальності може уклада­тися на підставі як події (occurence policy), так і заявлених позовів (claims-made policy).

Якщо період між спричиненням шкоди та фактом її виявлен­ня незначний, то договір укладається на підставі події, тобто страховик несе відповідальність за шкоду, яка є наслідком події, що настала протягом дії договору. Причиною виникнення такої події може бути діяльність страхувальника до початку дії догово­ру страхування. Якщо збитки стали очевидними після закінчен­ня строку страхування, але подія відбулася ще в момент дії дого­вору, ці збитки також покриваються страховиком згідно зі стро­ком позовної давності.

Якщо період між спричиненням шкоди та фактом її виявлен­ня досить тривалий, то договір доцільніше укладати на підставі заявлених позовів (поданих вимог). У цьому випадку страховий захист поширюється на позови (обставини), які вперше висува­ються страховикові під час дії договору страхування, тобто неза­лежно від дати завдання шкоди. Щоб уникнути позовів, які є на­слідками попередніх подій, страховики застосовують ретроак­тивну дату. Шкода, спричинена до цієї дати, покриттю не підлягає. Договори на основі заявлених позовів часто містять умову про продовжений період подання позовів. Страхувальник має захист на обумовлений період (наприклад, кілька років), але лише стосовно позовів, зумовлених обставинами, повідомленими страхувальником страховикові до дат закінчення договору стра­хування.

Вибір умов договору залежить від діяльності страхувальника та національного законодавства. Страхування відповідальності здійснюється, як правило, на підставі події.

Розрізняють такі форми страхування відповідальності:

• за законом (обов'язкове);

• за договірними зобов'язаннями (добровільне).

В Україні до обов'язкових видів страхування відповідальнос­ті, наведених у ст. 7 Закону України "Про страхування", нале­жать:

1. страхування відповідальності морського перевізника та ви­конавця робіт, пов'язаних із обслуговуванням морського тран­спорту, щодо відшкодування збитків, завданих пасажирам, бага­жу, пошті, вантажу, іншим користувачам морського транспорту та третім особам;

2. страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів;

3. страхування цивільної відповідальності оператора ядерної установки за ядерну шкоду, яка може бути заподіяна внаслідок ядерного інциденту;

4. страхування цивільної відповідальності суб'єктів господа­рювання за шкоду, яку може бути заподіяно пожежами та аварія­ми на об'єктах підвищеної небезпеки, у тому числі на пожежовибухонебезпечних об'єктах та об'єктах, господарська діяльність на яких може призвести до аварій екологічного та санітарно-епідеміологічного характеру;

5. страхування цивільної відповідальності інвестора, у тому числі за шкоду, заподіяну довкіллю, здоров'ю людей, за угодою про розподіл продукції, якщо інше не передбачено такою уго­дою;

6. страхування фінансової відповідальності, життя і здоров'я тимчасового адміністратора та ліквідатора фінансової установи;

7. страхування відповідальності експортера та особи, яка від­повідає за утилізацію (видалення) небезпечних відходів, щодо відшкодування шкоди, яку може бути заподіяно здоров'ю люди­ни, власності та навколишньому природному середовищу під час транскордонного перевезення та утилізації (видалення) небезпеч­них відходів;

8. страхування цивільної відповідальності суб'єктів космічної діяльності;

9. страхування відповідальності щодо ризиків, пов'язаних із підготовкою до запуску космічної техніки на космодромі, запус­ком та експлуатацією її у космічному просторі;

10. страхування відповідальності суб'єктів перевезення небез­печних вантажів на випадок настання негативних наслідків під час перевезення небезпечних вантажів;

11. страхування професійної відповідальності осіб, діяльність яких може заподіяти шкоду третім особам, за переліком, встанов­леним Кабінетом Міністрів України;

12. страхування відповідальності власників собак (за перелі­ком порід, визначених Кабінетом Міністрів України) щодо шко­ди, яка може бути заподіяна третім особам;

13. страхування цивільної відповідальності громадян Украї­ни, що мають у власності чи іншому законному володінні зброю, за шкоду, яка може бути заподіяна третій особі або її майну вна­слідок володіння, зберігання чи використання цієї зброї;

14. страхування відповідальності суб'єктів туристичної діяль­ності за шкоду, заподіяну життю чи здоров'ю туриста або його майну;

15. страхування відповідальності морського судновласника;

16. страхування відповідальності виробників (постачальни­ків) продукції тваринного походження, ветеринарних препара­тів, субстанцій за шкоду, заподіяну третім особам;

17. страхування цивільної відповідальності суб'єктів господа­рювання за шкоду, яку може бути заподіяно довкіллю або здоров'ю людей під час зберігання та застосування пестицидів і агрохімікатів;

18. страхування цивільної відповідальності суб'єкта господа­рювання за шкоду, яку може бути заподіяно третім особам уна­слідок проведення вибухових робіт.

Інші види страхування відповідальності можуть бути застра­ховані добровільно.

Страхова сума і страхові платежі за обов'язковими видами страхування цивільної відповідальності визначаються Кабінетом Міністрів України (табл. 8.1).

Таблиця 8.1.

Формули для розрахунків за страховою відповідальністю та ризиками

Продовження таблиці 8.1.

8.2. Страхування відповідальності власника транспортних засобів

Страхування цивільної відповідальності власників тран­спортних засобів здійснюється на випадок настання негативних наслідків у результаті дорожньо-транспортної пригоди (ДТП).

Страхування цивільної відповідальності власників транспорт­них засобів у більшості країн світу належить до обов'язкових ви­дів страхування, що зумовлюється кількома обставинами:

1. транспортний засіб є джерелом підвищеної небезпеки;

2. такі цивільно-правові відносини стосуються всього суспіль­ства, мають масовий характер;

3. навіть коли встановлено цивільну відповідальність власни­ка транспортного засобу, немає гарантії, що потерпілому своєчас­но та повністю буде відшкодовано збитки, насамперед у зв'язку з відсутністю достатніх коштів у власника (водія) транспортного засобу.

Цей вид страхування в Україні регламентується Положенням про порядок і умови проведення обов'язкового страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів, затвер­дженим Постановою Кабінету Міністрів України від 28 вересня 1996 р. № 1175.

Довідка. В "Ллойді" був застрахований перший надзвуковий ав­томобіль. Поліс включав покриття всіх ризиків у процесі транспор­тування боліда в Неваду і під час його перебування на полігоні, а також страхування пілота від нещасного випадку. Цікаво, що стра­хування поширювалося лише на машину з увімкненим двигуном. Тим самим страховик знімав із себе відповідальність за сумнівні експерименти з перевищенням швидкості руху.

Дія Положення поширюється на нерезидентів і резидентів — власників транспортних засобів, які експлуатують на вулично-дорожній мережі загального користування, за винятком засобів, власники яких застрахували цивільну відповідальність у держа­вах, з уповноваженими організаціями зі страхування цього виду відповідальності, з якими Моторне (транспортне) страхове бюро України уклало угоду про взаємне визнання договорів такого страхування.

Суб'єктами обов'язкового страхування цивільної відпові­дальності власників транспортних засобів є:

• страховики;

• Моторне (транспортне) страхове бюро України (МТСБУ);

• страхувальники;

• треті особи.

Його діяльність регламентується Положенням про Моторне (транспортне) страхове бюро України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 28 вересня 1996 р. №1175, а з 2001 р. — Законом України "Про внесення змін до Закону Украї­ни "Про страхування" (ст. 13).

Страховики можуть входити до Моторного бюро на правах повних або асоційованих членів. Здійснювати обов'язкове стра­хування цивільної відповідальності власників транспортних за­собів мають право тільки повні його члени. Членами МТСБУ є 90 страхових компаній.

Об'єктом страхування є цивільна відповідальність власників транспортних засобів за шкоду, заподіяну третім особам унаслі­док ДТП, а саме здоров'ю або життю фізичних осіб, їхньому май­ну та майну юридичних осіб.

Страховиками є юридичні особи — резиденти України, які отри­мали в установленому порядку ліцензію на здійснення страхування відповідальності суб'єктів перевезення небезпечних вантажів.

Страхувальники — власники транспортних засобів.

Треті особи — фізичні та юридичні особи, яким заподіяна шкода транспортним засобом унаслідок ДТП.

Моторне (транспортне) страхове бюро України (МТСБУ) — юридична особа, створена згідно з чинним законодавством на основі свого Статуту, погодженого з Укрстрахнаглядом та затвер­дженого в установленому законодавством порядку, з метою за­безпечення платоспроможності страховиків (які отримали право здійснювати обов'язкове страхування відповідальності власників транспортних засобів) і здатності їх виконувати свої зобов'язання перед страхувальниками.

Відшкодуванню страховиком підлягає пряма шкода, заподія­на третій особі під час руху транспортного засобу за умови, що встановлено причинний зв'язок між рухом транспортного засобу та заподіяною ним шкодою.

Страховим випадком вважається дорожньо-транспортна при­года, що сталася з участю транспортного засобу страхувальника, внаслідок якої настає його цивільна відповідальність за заподіяну шкоду майну, життю чи здоров'ю третіх осіб.

За цим видом страхування в Україні діють два види догово­рів:

• звичайні;

• додаткові.

Звичайний договір — договір, що укладається з власником транспортного засобу, зареєстрованого в Україні або тимчасово ввезеного на її територію для користування.

Додатковий договір — договір, що діє на території держав, за­значених у страховому полісі, на умовах, встановлених у цих дер­жавах відповідно до угод, укладених Моторним страховим бюро з відповідальними уповноваженими організаціями страхування ци­вільної відповідальності власників транспортних засобів.

Величина страхової суми та розміри страхових платежів вста­новлюються Кабінетом Міністрів України і можуть змінюватися не пізніше ніж за два місяці до початку нового календарного року за поданням Уповноваженого органу.

Страхування автоцивільної відповідальності може здійснюва­тися з франшизою.

Для відшкодування збитків, заподіяних унаслідок ДТП, стра­хувальник або третя особа (його спадкоємець, правонаступник) зобов'язані (залежно від випадку) звернутися із заявою до страхо­вої організації або МТСБУ.

Виплата страхового відшкодування третій особі здійснюєть­ся страховиком на підставі таких документів:

• заяви про виплату страхового відшкодування;

• довідки органів внутрішніх справ про обставини походжен­ня ДТП;

• довідки (висновків експертизи, страхового акта, аварійно­го сертифіката і т. ін.), які підтверджують розмір майнової шко­ди у разі її виникнення;

• довідки медичних установ про строк тимчасової непраце­здатності або довідки спеціалізованих установ про встановлення інвалідності у разі її виникнення;

• копії свідоцтва про смерть (для загиблих під час ДТП або померлих внаслідок ДТП) і документа про правонаступництво для спадкоємців.

Виплата страхового відшкодування здійснюється третій особі або її спадкоємцям впродовж 15 робочих днів з дня отримання страховиком зазначених документів окрім випадків, коли супе­речки, пов'язані з виплатою страхового відшкодування, розгля­даються у судовому порядку.

За шкоду, заподіяну здоров'ю третьої особи унаслідок ДТП, страховик здійснює виплату страхового відшкодування у межах страхової суми у разі:

• загибелі під час ДТП або смерті внаслідок ДТП спадкоємцю третьої особи у розмірі страхової суми;

• встановлення третій особі інвалідності І групи у розмірі 100 % страхової суми, II групи — 80 %, III групи — 60 % цієї суми;

• тимчасової втрати третьою особою працездатності за кожну добу в розмірі 0,2 %, але не більше ніж 50 % страхової суми.

Страховик (страхова організація) платить зазначені страхові суми кожній потерпілій третій особі, але в цілому не більше п'яти страхових сум. Якщо загальний розмір шкоди за одним страхо­вим випадком перевищує п'ятикратний розмір страхової суми, відшкодування кожній потерпілій третій особі пропорційно змен­шується.

Страховик не відшкодовує збитків:

• у разі спричинення шкоди життю і здоров'ю власника тран­спортного засобу, винного у створенні ДТП;

• за пошкодження або знищення будь-якого майна (ванта­жу), що перебувало в транспортному засобі страхувальника, вин­ного у створенні ДТП;

• за пошкоджений або знищений транспортний засіб його власнику, винному у створенні ДТП;

• за забруднення або пошкодження об'єктів навколишнього природного середовища;

• за наслідки пожежі, яка виникла поза краєм проїжджої частини і на прилеглій до неї території;

• за пошкодження або знищення антикварних речей, виробів із дорогоцінних металів, коштовного і напівкоштовного каміння, предметів релігійного культу, колекцій картин, рукописів, гро­шових знаків, цінних паперів;

• якщо ДТП відбулася унаслідок навмисних дій третьої осо­би, визнаних такими в установленому порядку;

• якщо ДТП відбулася внаслідок масових безладів і групових порушень громадського порядку, воєнних конфліктів, стихійної біди, вибуху боєприпасів, пожежі транспортного засобу, не пов'я­заної з цією пригодою.

У післявоєнний час у зв'язку зі зростанням автомобільного руху в європейських країнах потрібно було якнайшвидше створи­ти систему, яка могла б забезпечити дві основні цілі:

• захист інтересів потерпілого в результаті ДТП у разі спри­чинення йому збитку (шкоди) іноземним громадянином;

• захист власника транспортного засобу під час подорожі по території Європи від необхідності виконання додаткових вимог з автострахування, які передбачені національними законами про обов'язкове страхування цивільної відповідальності автовласни­ків.

З цією метою було створено систему "Зелена картка", до якої у 1953 р. увійшли 10 країн — членів ЄЕС (Бельгія, Велика Брита­нія, Греція, Данія, Ірландія, Італія, Люксембург, Нідерланди, ФРН, Франція). У 1996 р. до неї приєдналася Україна.

Основним завданням цієї системи є створення ефективного за­хисту потерпілих у ДТП за участю автовласників — нерезидентів країни, в якій трапилася така пригода. Для цього необхідним є введення механізму гарантованих виплат компенсацій потерпі­лим із вини автовласників інших країн. Це забезпечується вико­нанням певних умов країнами — членами системи "Зелена картка":

• по-перше, в таких країнах має здійснюватися обов'язкове страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів;

• по-друге, в кожній країні має бути єдина організація, яка здійснюватиме врегулювання збитків, заподіяних автовласника­ми цієї країни на території інших держав, а також єдина органі­зація, яка врегулює збитки автовласників-нерезидентів на тери­торії свого перебування;

• по-третє, держава — член системи "Зелена картка" не по­винна створювати перешкод під час трансферу вільно конвертова­ної валюти, яка спрямовується на страхові виплати.

Збитки у країнах — членах системи "Зелена картка" врегульо­вуються, як правило, через уповноважену національну організа­цію (моторне страхове бюро), яке переадресовує матеріальні пре­тензії, висунуті до автовласника — резидента іншої країни, на відповідне моторне страхове бюро цієї країни. У цьому випадку перше моторне страхове бюро розглядається як бюро — регулю­вальник збитків, а друге — як бюро — платник.

Нижче наведено перелік причин, які не входять до страхового покриття за обов'язковим страхуванням цивільної відповідаль­ності власників наземних транспортних засобів (табл. 8.2).

Таблиця 8.2.

Перелік причин, які не входять до страхового покриття за обов’язковим страхуванням цивільної відповідальності власників наземних транспортних засобів

Джерело: Закон України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (зі змін, і доп.)// Відомості Верховної Ради України. — 2005. № 1. — С. 1.

8.3. Страхування відповідальності суб’єктів перевезення небезпечних вантажів

Обов'язкове страхування відповідальності суб'єктів переве­зення небезпечних вантажів здійснюється на випадок настання негативних наслідків під час перевезення небезпечних вантажів.

Страхувальники — це суб'єкти перевезення небезпечних вантажів, а саме:

• відправник небезпечного вантажу — зазначена у перевіз­них документах юридична (резидент і нерезидент) або фізична особа (громадянин України, іноземець, особа без громадянства), яка готує та подає цей вантаж для перевезення;

• перевізник небезпечного вантажу — юридична (резидент і нерезидент) або фізична особа (громадянин України, іноземець, особа без громадянства), яка здійснює перевезення небезпечного вантажу;

• одержувач небезпечного вантажу — зазначена у перевізних документах юридична (резидент і нерезидент) або фізична особа (громадянин України, іноземець, особа без громадянства), яка отримує небезпечний вантаж від перевізника.

Страхувальником може бути особа, що виконує експедитор­ські функції у разі згоди на це перевізника.

Страхувальник має право обирати страховика, з яким уклада­тиме договір страхування, але зобов'язаний укласти договір стра­хування до початку діяльності, пов'язаної з перевезенням небез­печного вантажу.

Страховими ризиками, з настанням яких виникає цивільно-правова відповідальність страхувальника, є шкода, заподіяна життю, здоров'ю фізичних осіб, навколишньому природному се­редовищу, майну фізичних та юридичних осіб під час перевезен­ня небезпечних вантажів.

Страховим випадком визнають будь-яку подію під час пере­везення небезпечних вантажів, унаслідок якої заподіяно шкоду життю, здоров'ю фізичних осіб, навколишньому природному се­редовищу, майну фізичних та юридичних осіб і виникла цивільно-правова відповідальність страхувальника щодо відшкодування цієї шкоди. Всі майнові претензії чи позови щодо збитків, завда­них однією подією, вважають одним страховим випадком.

Страховиками є юридичні особи — резиденти України, які отримали в установленому порядку ліцензію на здійснення страху­вання відповідальності суб'єктів перевезення небезпечних ванта­жів.

Треті особи — фізичні та юридичні особи, яким заподіяна шкода у зв'язку з настанням негативних наслідків під час перевезення не­безпечних вантажів.

Об'єктом страхування відповідальності суб'єктів перевезення небезпечних вантажів є майнові інтереси, що не суперечать зако­нодавству, пов'язані з відшкодуванням страхувальником заподія­ної ним шкоди життю, здоров'ю фізичних осіб, навколишньому природному середовищу, майну фізичних та юридичних осіб під час перевезення небезпечних вантажів у порядку, визначеному за­конодавством.

Страховою сумою за страхуванням відповідальності суб'єктів перевезення небезпечних вантажів є сума, в межах якої страхо­вик зобов'язаний у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або за його дорученням потер­пілій третій особі.

Страхова сума за кожну повну та неповну тонну небезпечного вантажу встановлюється залежно від класу небезпеки вантажу (табл. 8.3).

Таблиця 8.3.

Страхова сума за кожну тонну небезпечного вантажу залежно від класу небезпеки вантажу

Страхові виплати поділяють на три групи залежно від об'єкта, який зазнав шкоди:

1. страхові виплати на відшкодування шкоди, заподіяної життю та здоров'ю третіх осіб у розмірі 50 % від страхової суми, у тому числі на одну особу страхову суму встановлюють:

   • у разі відшкодування шкоди спадкоємцям особи, яка заги­нула (померла) внаслідок страхового випадку — у розмірі 500 не­оподатковуваних мінімумів доходів громадян;

   • у разі призначення потерпілій третій особі І, II і III групи інвалідності у розмірі відповідно 450, 375, 250 неоподатковува­них мінімумів доходів громадян;

   • за кожен день непрацездатності потерпілої третьої особи — у розмірі одного неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, але не більше 250 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян за весь час втрати працездатності;

2. страхові виплати на відшкодування шкоди, заподіяної на­вколишньому природному середовищу, у розмірі 30 % від страхо­вої суми;

3. страхові виплати на відшкодування шкоди, заподіяної май­ну третіх осіб, у розмірі 20 % від страхової суми.

Для отримання страхового відшкодування страхувальник має подати страховику оригінали або нотаріально засвідчені копії таких документів:

• заяви про виплату страхового відшкодування у зв'язку з настанням страхового випадку;

• договору страхування;

• платіжного документа, що підтверджує сплату страхових внесків;

• акта (протоколу) уповноваженої комісії з розслідування страхового випадку;

• дозволу або дозволів на перевезення окремих небезпечних вантажів, виданих спеціально уповноваженими органами вико­навчої влади;

• транспортного документа на перевезення небезпечного ван­тажу;

• рішення суду про стягнення зі страхувальника на користь потерпілих третіх осіб або підтверджувальних документів стра­хувальника та потерпілої третьої особи про врегулювання питан­ня за участю страховика про розмір шкоди, заподіяної внаслідок настання страхового випадку без звернення до суду.

Рішення про виплату страхового відшкодування або про від­мову у виплаті страховик має прийняти протягом 10 днів з дати отримання всіх необхідних документів. У разі прийняття рішен­ня про відмову у виплаті страхового відшкодування страховик у триденний строк з дати його прийняття повідомляє страхуваль­ника та (або) третю особу в письмовій формі з обґрунтуванням причин відмови. Страховик не пізніше ніж через 10 днів з дати отримання документів і складення страхового акта виплачує страхове відшкодування.

Страховик має право відмовити у виплаті страхового від­шкодування у разі:

• вчинення навмисних дій страхувальником або особою, на користь якої укладено договір страхування, спрямованих на на­стання страхового випадку;

• вчинення страхувальником-громадянином або іншою осо­бою, на користь якої укладено договір страхування, умисного злочину, що привів до страхового випадку;

• подання страхувальником свідомо неправдивих відомос­тей про об'єкт страхування або про факт настання страхового ви­падку;

• несвоєчасного повідомлення страхувальником про настан­ня страхового випадку без поважних причин або перешкоджання страховикові у визначенні обставин, характеру та розміру збит­ків.

Довідка. Компанія "Інго-Україна" страхувала відповідальність за перевезення живих жаб у Францію. Небезпека полягала у тому, що у разі підвищення температури вище встановленого терморжиму вони могли вийти зі стану анабіозу.

8.4. Страхування цивільної відповідальності за ядерну шкоду

Страхування цивільної відповідальності оператора ядерної установки здійснюється, на випадок спричинення ядерної шко­ди, яка може бути заподіяна внаслідок ядерного інциденту.

Суб'єктами обов'язкового страхування цивільної відповідаль­ності за ядерну шкоду є:

• страховики;

• Ядерний страховий пул;

• страхувальники;

• треті особи.

Ядерний страховий пул (ЯСП) — об'єднання страховиків — ре­зидентів України, які отримали ліцензію на здійснення обов'язкового страхування цивільної відповідальності оператора ядерних устано­вок за ядерний збиток. Основною метою ЯСП є координація діяль­ності його членів, забезпечення фінансової надійності страхування шляхом організації страхування на засадах солідарної відповідаль­ності членів Пулу, перестрахування у зарубіжних ядерних страхо­вих пулах.

Страховиком є юридична особа — резидент України, яка отримала в установленому порядку ліцензію на здійснення обо­в'язкового страхування цивільної відповідальності за ядерну шкоду та є членом Ядерного страхового пулу.

Страхувальником є оператор ядерної установки, призначе­ний державою в установленому порядку.

На сьогодні до складу Пулу входять 32 страхові компанії.

Об'єктом обов'язкового страхування є майнові інтереси, що не суперечать законодавству та пов'язані з відшкодуванням стра­хувальником ядерної шкоди.

Страховим випадком визнають факт набрання законної сили судовим рішенням щодо відшкодування ядерної шкоди або укла­дення договору про відшкодування ядерної шкоди, стороною яко­го є страховик.

Не підлягають обов'язковому страхуванню випадки заподі­яння ядерної шкоди внаслідок ядерного інциденту, який спричи­нений:

• воєнними діями, збройними конфліктами, громадянською війною, повстаннями, політичними або громадянськими завору­шеннями, страйками, терористичними актами;

• діями непереборної сили, у тому числі природними явища­ми, які мають винятковий, неминучий, непередбачуваний харак­тер.

Страховик зобов'язаний:

1. ознайомити страхувальника з правилами страхування;

2. видати страхувальнику в триденний строк страховий по­ліс;

3. після отримання повідомлення про настання страхового ви­падку (надходження письмової заяви від страхувальника) вжити заходи для оформлення всіх необхідних документів для своєчас­ної виплати страхового відшкодування;

4. здійснити виплату страхового відшкодування за наявності необхідних документів, які підтверджують розмір заподіяної ядерної шкоди;

5. переукласти за обґрунтованою заявою страхувальника до­говір обов'язкового страхування у разі вжиття ним заходів, які сприяли зменшенню страхового ризику;

6. не розголошувати інформацію, що є комерційною таємни­цею страхувальника, а також іншу інформацію, надану страхови­ку у зв'язку з дією договору обов'язкового страхування, зокрема відомості про страхувальника і його майновий стан, крім випад­ків, передбачених законодавством;

7. повідомляти спеціальний уповноважений центральний ор­ган виконавчої влади у справах нагляду за страховою діяльністю та орган державного регулювання ядерної та радіаційної безпеки не пізніше ніж за 30 днів про намір призупинити або припинити дію договору обов'язкового страхування, а у разі, коли страхуван­ня стосується перевезень ядерних матеріалів, — протягом пері­оду цих перевезень.

Страхувальник має право:

• отримати належну йому суму страхового відшкодування;

• отримати від страховика кошти на відшкодування пов'я­заних із виплатою страхового відшкодування витрат, які здійсне­ні за письмовим погодженням зі страховиком, якщо це обумовле­но договором обов'язкового страхування. Страховик має право:

• отримувати необхідну інформацію для оцінки ймовірного ступеня ризику для визначення розміру страхового тарифу (якщо представники страховика виявлять умови, які за підтверджен­ням органу державного регулювання ядерної та радіаційної без­пеки є небезпечними стосовно експлуатації ядерної установки, страховик має право вимагати їх усунення);

• стати на бік страхувальника у разі пред'явлення до нього претензій або судового позову осіб, яким заподіяно ядерну шкоду;

• брати участь у роботі комісій з розслідування причин ядер­ного інциденту та заподіяння ядерної шкоди.

За договорами обов'язкового страхування не відшкодовують збитки:

• пов'язані з відшкодуванням моральної шкоди, упущеною вигодою, негативними наслідками від генетичних змін;

• пов'язані зі шкодою, заподіяною майну страхувальника, яке належить йому на правах власності чи яким він володіє на правах господарського відання, оперативного управління, за до­говором зберігання, доручення тощо.

Відповідальність страховика обмежується:

• за заподіяння смерті сумою, що дорівнює 2000 неоподатко­вуваних мінімумів доходів громадян, установлених на момент ви­несення судового рішення або укладення договору про відшкоду­вання ядерної шкоди, за кожного померлого;

• за шкоду, заподіяну здоров'ю особи, сумою, що дорівнює 5000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, установле­них на момент винесення судового рішення або укладення догово­ру про відшкодування ядерної шкоди, але не більше розміру фак­тично заподіяної шкоди на кожного потерпілого;

• за шкоду, заподіяну майну особи, сумою, що дорівнює 5000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, установлених на момент винесення судового рішення або укладення договору про відшкодування ядерної шкоди, але не більше розміру фактично ' заподіяної шкоди.

За заподіяння шкоди життю або здоров'ю особи виплати страхового відшкодування здійснюють у такому розмірі:

• у разі смерті — 100 % страхової суми;

• у разі встановлення інвалідності І групи — 100 % , II групи — 75, III групи — 60% страхової суми;

• у разі тимчасової непрацездатності — 0,2 % страхової суми за кожен день непрацездатності, спричиненої страховим випад­ком, але не більше ніж 60 % страхової суми на кожного потерпі­лого.

Якщо розмір ядерної шкоди перевищує загальну страхову суму за договором обов'язкового страхування, виплати здійсню­ють у такому порядку:

1. у разі смерті;

2. у разі встановлення інвалідності;

3. у разі тимчасової непрацездатності;

4. у разі заподіяння шкоди майну фізичних осіб;

5. у разі заподіяння шкоди майну юридичних осіб.

Виплату страхового відшкодування здійснює страховик від­повідно до договору обов'язкового страхування на підставі таких документів:

• заяви страхувальника, в якій містяться дані про потерпілу особу, причини її звернення до страхувальника;

• страхового акта, який складає страховик або уповноважена ним особа за формою, визначеного страховиком.

Страховий акт складають на підставі одного з таких доку­ментів:

• судового рішення щодо відшкодування ядерної шкоди, яке набрало законної сили;

• договору про відшкодування ядерної шкоди (у разі задово­лення позовів або претензій у досудовому порядку), укладеного між страхувальником, потерпілою особою та страховиком.

Для укладення договору про відшкодування ядерної шкоди страхувальник крім заяви подає страховику:

• документи, що свідчать про стан здоров'я особи (листок не­працездатності або його засвідчену копію, копію висновку медико-соціальної експертної комісії про встановлення потерпілій особі інвалідності);

• нотаріально засвідчену копію свідоцтва про смерть особи та свідоцтво про право на спадщину для її спадкоємців;

• заяви потерпілих осіб, подані страхувальнику у зв'язку із заподіянням ядерної шкоди;

• документи, що підтверджують право власності на майно, якому заподіяна ядерна шкода;

• документи, що підтверджують розмір шкоди, заподіяної майну осіб внаслідок ядерного інциденту (відповідні фінансові та бухгалтерські документи — для юридичних осіб, висновки екс­пертизи тощо);

• документ, що посвідчує особу, якій виплачуватиметься страхове відшкодування (паспорт або документ, що його замінює, — для фізичних осіб; свідоцтво про державну реєстрацію — для юридичних осіб);

• інші документи (довідки, висновки державних комісій та експертів), що обґрунтовано підтверджують розмір заподіяної ядерної шкоди.

Страховик зобов'язаний скласти страховий акт протягом 20 днів з моменту отримання заяви страхувальника на виплату страхового відшкодування та судового рішення або з моменту укладення договору про відшкодування ядерної шкоди. Копія страхового акта надається особі, якої він стосується.

Виплату страхового відшкодування здійснюють у строк, який не перевищує одного місяця з моменту настання страхового ви­падку.

Рішення про відмову у виплаті страхового відшкодування страхувальник або особа, якій заподіяно ядерну шкоду, можуть оскаржити у судовому порядку.

Спори, пов'язані зі здійсненням обов'язкового страхування, вирішують у порядку, встановленому законодавством.

ПИТАННЯ ДЛЯ САМОКОНТРОЛЮ

1. Що таке цивільна відповідальність?

2. Які основні особливості страхування відповідальності?

3. У яких формах може здійснюватися страхування відпові­дальності?

4. Що є об'єктом страхування відповідальності?

5. Хто є основними суб'єктами страхування відповідальності?

6. Які є види страхування відповідальності?

7. Які функції виконує МТСБУ?

8. У яких випадках страховик може не відшкодовувати збит­ків за страхування цивільної відповідальності власників тран­спортних засобів?

9. Хто є страхувальником за страхування відповідальності суб'єктів перевезення небезпечних вантажів?

10. Що є страховим випадком за страхування відповідальності суб'єктів перевезення небезпечних вантажів?

11. 3 якою метою створено Ядерний страховий пул?

12. Чи є обмеження відповідальності страховика за страхуван­ня цивільної відповідальності за ядерну шкоду?

Тема 9. Основи перестрахування та співстрахування

9.1. Економічний зміст перестрахування та його значення

9.2. Методи і форми організації перестрахувального захисту

9.3. Законодавче забезпечення перестрахування в Україні

9.4. Порядок здійснення перестрахувальних операцій

9.5. Особливі вимоги до перестрахування ризиків у нерезидентів відповідно до чинного законодавства України

9.6. Співстрахування та механізм його дії

9.1. Економічний зміст перестрахування та його значення

Перестрахування є найважливішим сегментом міжнародного ринку страхування. Виникнення перестрахування як системи пе­рерозподілу страхових ризиків і збитків було історично зумовле­не розвитком світового господарства, появою нових об'єктів стра­хування та пошуком страховиками нових форм і методів їх стра­хового захисту на якісно новій фінансовій основі. Страхові компанії здатні виконувати свої безпосередні функції лише за умови створення багаторівневої системи страхового захисту, яка не можлива без застосування перестрахування.

Перестрахування забезпечує фінансову надійність функціону­вання страхових компаній, динамічний розвиток національного страхового ринку, збільшення його місткості. Застосування мож­ливостей перестрахування є вкрай необхідним для молодих і ма­лопотужних страхових ринків країн із перехідною економікою, у тому числі України.

Перестрахування — страхування страховиком на визначених договором перестрахування умовах ризику виконання частини своїх обов'язків перед страхувальником у разі настання страхово­го випадку в перестраховика.

Процес виникнення перестрахування не є визначеним, але можна встановити загальні світові тенденції його розвитку. Пере­страхування виникло дещо пізніше, ніж саме страхування, тому є похідним від останнього.

Можна стверджувати, що перестрахування з'явилося як спо­сіб підтримки страховиків у разі збільшення обсягів і викорис­тання нових форм страхування. Необхідність такої підтримки по­лягає у тому, що індивідуальні можливості страховика зі страху­вання, а також гарантії повної та своєчасної виплати за великим одиночним ризиком є досить обмеженими. Система перестраху­вання, як і система прямого страхування, ґрунтується на розподі­лі ризику між декількома учасниками. Це дає змогу прямому страховику, з одного боку, цілком виконати взяті на себе страхові зобов'язання перед страхувальником, а з іншого — полегшити навантаження за виплатою у будь-якому страховому випадку, зберігаючи при цьому свою фінансову надійність.

Довідка. За одними джерелами, перше перестрахування від­булося у 1370 р., коли був укладений перший відомий договір з юридичними особливостями договору перестрахування у Генуї між двома торговцями, які виконували роль перестраховиків, і тре­тім торговцем, котрий був прямим страховиком. Договір надавав перестрахове покриття відповідно страхуванню товарів, які були відправлені морем із Генуї в Брюгге (Бельгія). Перестраховувала­ся частина рейсу від Коделес до Брюгге. Ця операція мала оди­ничний характер. Інші датують перші договори перестрахування кінцем XVI ст., коли страховики-купці розподіляли між собою ризи­ки у певних частках.

Найбільш часто використовується визначення перестрахуван­ня, наведене у Німецькому торговому статуті: "Перестрахування — це страхування ризику, взятого на себе страховиком".

У перестрахуванні застосовується своя термінологія та відпо­відні умови страхування. Так, страховик, який перестраховує взяті на себе ризики, стає перестрахувальником, тобто цедентом, хоча при цьому залишається перед своїм клієнтом відповідаль­ним у повному обсязі. Процес передання ризику або його частини називається цедуванням ризику, або цесією. Процес подальшого передання цього ризику наступному перестраховику називається ретроцесією, а сторона, яка бере такий ризик, — ретроцесіонарієм. Під час здійснення перестрахування кожна страхова компа­нія ґрунтується на тому, що цей процес має бути економічно ефек­тивним при досягненні поставленої цілі, а також враховувати вартість перестрахування.

Вартість перестрахування включає:

• частину страхової премії, що передається перестраховику;

• витрати компанії на ведення справи у зв'язку з переданням ризиків.

У самому процесі перестрахування закладена певна супереч­ність. З одного боку, перестраховик, фінансово підтримуючи страхову компанію, сприяє збалансуванню її страхового портфе­ля, розширенню її страхової діяльності, а з іншого — перестраху­вання пов'язане з переданням доволі значної частини страхової премії, тобто є можливість погіршення підсумкових показників діяльності страхової компанії.

Страховик (цедент, перестрахувальник), який уклав з перестраховиком договір про перестрахування, залишається відпові­дальним перед страхувальником у повному обсязі згідно з догово­ром страхування.

У разі настання страхового випадку перестраховик несе відпо­відальність згідно з узятими на себе зобов'язаннями з перестраху­вання. Відносини страховиків із перестрахування регулюються договорами, що укладаються між ними.

Ризик, взятий перестраховиком від перестрахувальника, мо­же бути знову переданий у певній частині іншому перестрахови­ку. Цей процес має назву ретроцесії. Сторону, що передає непря­мий ризик, називають ретроцедентом, а сторону, що бере його на себе, — ретроцесіонарієм.

У результаті перестрахування (цесії) та ретроцесії відбуваєть­ся поділ ризиків, відповідальність розподіляється між багатьма страховиками як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринках.

Довідка. CCR (Caisse Centrale de Reassurance) (Франція) — один з 25 найбільших перестрахувальників світу. Компанія заснована в 1946 р. З 2001 р. вона має найвищий рейтинг фінансової стійкос­ті "AAA" за оцінкою агентства Standard & Poor's.

"Partner Re" (Швейцарія) — провідна міжнародна перестрахова група, заснована у листопаді 1993 р.

Шляхом ретроцесії частина ризиків може бути знову передана прямому страховикові (цедентові). Щоб уникнути такої кумуля­ції збитків, у договорі перестрахування можна зробити відповідне застереження.

Як у страхових, так і в перестрахувальних операціях іноді по­трібні посередники. Необхідність використання послуг брокера зумовлена специфікою ризиків у перестрахуванні: їх рідкісністю ризиків, високою вартістю, потребою у розміщенні на спеціалізо­ваних ринках. Брокер збирає всю потрібну інформацію для про­позиції та розміщує її оптимальним способом. Зробивши це, він готує перестрахувальний договір, після підписання якого забез­печує необхідний документообіг. Брокер отримує комісію, що ва­ріює, як правило, у межах від 10 до 15 % нетто-премії.

Отже, основні функції брокера такі:

• представлення клієнта;

• консультування;

• ведення переговорів;

• розподіл ризиків.

Оскільки у природі страхування і перестрахування є багато спільного (розподіл ризику між зацікавленими сторонами догово­ру страхування або перестрахування; схожість між страховиком, котрий передає ризик перестраховикові, і страхувальником, який передає ризик страховій компанії), під час проведення перестрахувальних операцій спираються на ті самі принципи, що й за страхування, зокрема на принципах страхового інтересу, відшко­дування збитків, найвищої сумлінності.

У разі купівлі у перестраховика захисту (гарантії від збитків) страховик передає йому частину ризику, а також частину премії. Але за організацію взяття ризику на страхування страховик має право на отримання комісійної винагороди, або комісії з премії.

Комісія — узгоджена частина зазнаних цедентом витрат з укла­дання договорів страхування.

Є такі види комісій:

• оригінальна комісія — відрахування з премії на користь цедента, що виплачується у перестрахувальній цесії;

• перестрахувальна комісія — відрахування з премії на ко­ристь ретроцедента, що використовується за ретроцесії;

• брокерська комісія — відрахування з премії на користь бро­кера, яка покриває витрати, пов'язані з розміщенням перестрахувального договору, і враховує прибуток із цього розміщення.

Страховик (цедент) має також право на тантьєму.

Тантьєма — відрахування з прибутку перестраховика, який може отримати страховик (цедент) за результатами проходження дого­вору перестрахування.

Тантьєма виплачується щороку із суми чистого прибутку, який отримує перестрахувальна компанія. Вона є формою заохо­чення перестраховиком перестрахувальника щодо наданої участі у договорі перестрахування, сумлінності та обачного ведення справи.

Значне місце у перестрахуванні займають перестрахувальні пули. Розрізняють два типи пулів: пул страхування і пул пере­страхування.

Пул страхування здійснює продаж полісів, за якими всі його учасники беруть на себе раніше узгоджену частку відповідаль­ності.

Пул перестрахування передбачає, що страховики випуска­ють поліси самостійно, утримують узгоджену частку, а решту пе­редають у пул на основі квоти або ексцедента. Перестрахувальний пул діє як посередник, розподіляючи передані у перестрахування ризики між своїми членами. З огляду на світовий досвід доціль­ним вважається створювати пули у страхуванні ризиків з можли­вою катастрофічною відповідальністю (ядерні та авіаційні ризи­ки, каско морських суден).

Отже, правильне встановлення розміру перестрахування важ­ливе для кожної страхової компанії. У зв'язку з цим визначаль­ною є сума на утримання цедента, яке становить економічно об­ґрунтований рівень суми, в межах якої страхова компанія утри­мує на своїй відповідальності певну частку ризиків, які страхує, та передає у перестрахування суми, що перевищують цей рівень. Є багато теорій та практичних рекомендацій із встановлення лімі­тів власного утримання. Проте вони не враховують специфіки кожної окремої страхової компанії. У розв'язанні зазначеної про­блеми важливим є врахування багатьох факторів (середньої збит­ковості за ризиками, що страхуються, обсяг премії, середня до­хідність чи прибутковість операцій за відповідним видом страху­вання, територіальний розподіл застрахованих об'єктів, величина витрат на ведення страхової справи) та професійний рівень андерайтерів.

Перестрахування класифікується:

• за способом дії на активне (передання ризиків у перестраху­вання) і пасивне (взяття ризиків на перестрахування);

• розміщенням ризиків на вітчизняне та зарубіжне;

• способом розподілу ризиків на пропорційне і непропор­ційне;

• методом передання ризиків на факультативне (добровіль­не), облігаторне (обов'язкове) і факультативно - облігаторне (змі­шане);

• видами договорів (формами здійснення) на пропорційне (квотні договори, договори ексцеденту суми, квотно - ексцедентні суми) і непропорційне (договори ексцеденту збитку й ексцеденту збитковості).

Головна функція перестрахуваня — вторинний перерозподіл ризику, зміст якої полягає у тому, що страховик може забезпечи­ти страхувальнику тільки таку гарантію, яка відповідає його фінансовим можливостям. Самотужки домогтися значних ре­зультатів страховику досить важко. Якісніше і в повнішому обсязі виконувати свої зобов'язання він може завдяки перестрахуван­ню, тобто через розподіл ризику між ним та іншими страховика­ми. За цих умов перестраховик бере на себе відносно значну част­ку ризику чи гарантії. Частина ризику, яку цедент залишає за собою, називається власним утриманням. На практиці у покритті збитків найчастіше беруть участь кілька перестраховиків (вони починають співпрацювати на підставі контрактного документа або договору).

Як правило, на кожного перестрахувальника припадає різна частка покриття. Завдяки цьому страховик, котрий передає ри­зики у перестрахування, збільшує можливості щодо взяття ри­зиків у десятки разів.

Допоміжними функціями перестрахування є такі.

1. Перестрахування дає змогу брати на страхування дуже дорогі та унікальні ризики.

2. Воно сприяє запровадженню та поширенню нових видів страхування.

3. Перестрахування у перспективі створює умови для форму­вання однорідного збалансованого портфеля, який необхідний страховику для надійного контролю своєї середньо- та довгостро­кової політики. Наприклад, страхова компанія має портфель страхування від пожежі, що характеризується певною стабіль­ністю. У певні проміжки часу збитковість компанії може досить різко коливатись упродовж 3—5 років, причинами чого є випад­ковість, економіко-політичні ситуації, якість взятих на страхування ризиків. Для керівництва така ситуація досить уразлива. Йому (керівництву) потрібно поділити ці коливання на певний період, наприклад, на 5 років. Ця проблема розв'язується за допо­могою перестрахування.

4. Якщо перерозподіл ризику здійснюється між компаніями з різних країн, то перестрахування набирає форми зовнішньої тор­гівлі, де об'єктом купівлі-продажу є страхові гарантії. Це "неви­димий" експорт-імпорт.

Розрізняють активне та пасивне перестрахування.

Активне перестрахування полягає у взятті іноземних ризиків для покриття або продажу страхових гарантій.

Пасивне перестрахування — це передання ризиків іноземним страховикам (купівля страхових гарантій). Основна його мета по­лягає у переданні відносно дрібних ризиків великій кількості перестраховиків у різних країнах. Завдяки цьому досягається стабільність страхового портфеля та встановлюються широкі кон­такти на ринку перестрахування.

9.2. Методи і форми організації перестрахувального захисту

Передавання ризиків у перестрахуванні може відбуватися по­стійно або одноразово. Історія розвитку перестрахування свід­чить, що першими були епізодичні передавання найбільш небез­печних ризиків.

За методом передавання ризиків у перестрахування і за оформ­ленням правових відносин сторін перестрахувальні операції поді­ляють:

• на факультативні;

• облігаторні (договірні);

• факультативно - облігаторні;

• облігаторно - факультативні (змішані).

Факультативний метод перестрахування характеризу­ється повною свободою сторін договору перестрахування. Пере­страхувальник має право передавати ризики або залишати їх на власній відповідальності, а перестраховик — взяти ризики чи від­мовитися від них. За факультативного перестрахування кожен ризик передається окремо. Головна особливість цього методу перестрахування полягає у можливості індивідуальної оцінки ри­зику.

Факультативне перестрахування в багатьох аспектах подібне до прямого страхування, зокрема у тому, що перестраховик, беру­чи ризик, докладно його вивчає, ознайомлюється з практикою страхових операцій цедента. Таке ретельне вивчення партнера та його пропозицій має сенс, особливо якщо це одне з перших при­ймань від компанії - цедента. Проте вивчення інформації в такому обсязі потребує багато часу і чималих адміністративних витрат для обох сторін (перевірка документів, вивчення подробиць щодо ризиків).

Особливістю факультативного перестрахування є можливість регулювання страховиком (цедентом) розміру власного утриман­ня.

Власне утримання — економічно обґрунтована частина стра­хової суми, яку страхова компанія залишає на своїй відповідаль­ності. Цю суму визначають:

• окремо за страховим полісом;

• за одним ризиком;

• за групою ризиків.

Власне утримання встановлюється в абсолютній сумі або у від­сотках страхової суми об'єкта.

Отже, визначення оптимального розміру власного утримання є важливою ланкою в організації процесу перестрахування, тому в багатьох країнах світу розмір власного утримання регламенту­ється законодавством або самими учасниками перестрахування.

У ст. 30 Закону України "Про внесення змін до Закону Украї­ни "Про страхування" передбачена вимога щодо обов'язкового укладання договору перестрахування у тому разі, коли страхова сума за окремим об'єктом страхування перевищує 10 % суми сплаченого статутного фонду і сформованих вільних резервів та страхових резервів.

Порядок укладання перестрахувального договору на факуль­тативній основі полягає у тому, що спочатку перестрахувальник і перестраховик укладають договір про співробітництво з факуль­тативного перестрахування, який не містить даних про ризики, а лише визначає схему роботи, права та обов'язки сторін. Підпису­ючи таку угоду, перестрахзвик не зобов'язаний брати ризики від страховика на перестрахузання. Факультативне перестрахуван­ня передбачає рішення перестраховика у кожному окремому ви­падку.

Коли у страховика з'являється ризик, який він бажає пере­страхувати згідно з Договором про співробітництво з факульта­тивного перестрахування, він надсилає перестраховикові ковер - ноту. Ковер - нота містить таку інформацію: вид страхування, те­риторію страхування, об'єкт страхування, страхову суму, ставку премії, власне утримання, премію перестраховика, комісію.

Після вивчення інформації щодо ризику перестраховик пові­домляє страховика (цедента), яку частку він бере у факультатив­не перестрахування. Підтвердження робиться по телефону, факсу або відправленням підписаної копії пропозиції із зазначенням своєї частки (табл. 9.1).

Таблиця 9.1.

Переваги та недоліки факультативного перестрахування

Комісія у факультативному перестрахуванні встановлюється не регулярно. Факультативні договори перестрахування укладаються на період дії оригінального поліса.

Факультативна цесія здійснюється в усіх галузях страхування. Найчастіше до неї вдаються під час покриття великих ризиків (промислові підприємства, вузли та агрегати, що мають високу вартість у майновому страхуванні), а також страхування цивіль­ної відповідальності, де страхові випадки не поодинокі і більш імовірні.

Зі зростанням обсягу страхових операцій постала потреба при­скорити механізм передавання ризиків у перестрахування, що у свою чергу сприяло появі іншого методу перестрахування, який надав страховикові більші можливості щодо здійснення страху­вання, зниження його витрат за ризиками. Йдеться про облігаторне (договірне) перестрахування.

Облігаторне перестрахування передбачає обов'язкове відда­вання перестрахувальником раніше узгодженої частини ризику за всіма покриттями. Перестраховик також має брати ці частини ри­зиків згідно з умовами договору. У договорі облігаторного пере­страхування обов'язково визначаються ліміти відповідальності, строк дії договору, перестрахувальна премія, перестрахувальна ко­місія, обмеження щодо покриття, схема розрахунків тощо. Пере­страхування на облігаторній основі має універсальний характер, тобто використовується в усіх видах страхування, діє на всіх стра­хових ринках світу. Облігаторне перестрахування дало поштовх до розвитку техніки перестрахування, що сприяло розробленню сис­теми договорів у різних галузях і видах страхування.

Облігаторне перестрахування дає змогу збільшити обсяги страхових операцій, збирає переважну частину перестрахуваль-ної премії у професіональних перестраховиків світу.

Переваги облігаторного перестрахування полягають:

• у рівномірному розподілі ризиків (перестраховик упевне­ний у тому, що ризики, як більш, так і менш сприятливі, будуть розподілені рівномірно);

• автоматичності взяття ризиків, що потребує значно мен­ших витрат, пов'язаних з обробленням ризиків, скороченні часу на андерайтинг;

• можливості розвитку довгострокових відносин між сторо­нами;

• гарантії підтримки перестраховика, яка надає більшу сво­боду цеденту щодо проведення страхових операцій, розширення бізнесу.

В облігаторному перестрахуванні перестрахувальник має сис­тематично висилати перестраховикові бордеро - премії та бордеро - збитки. У такому разі відпадає потреба надавати додаткову інфор­мацію, що відображає стан страхового портфеля цедента.

Бордеро - премїі - перелік ризиків, які підпадають під дію облігаторного договору перестрахування.

Зазвичай бордеро - премія містить такі дані: номер оригіналь­ного поліса, назву застрахованого об'єкта, період страхування, страхову суму, власне утримання перестрахувальника, частку пе­рестраховика, перестрахувальну премію.

Стосовно зазнаних збитків перестрахувальник надсилає пере­страховикові бордеро - збитки. Цей документ містить таку інфор­мацію: номер оригінального поліса, дату настання збитку, деталі пошкодження об'єкта, повний, сплачений та зарезервований збитки і т. ін.

Недолік цього методу полягає у тому, що якщо ризик, що під­лягає перестрахуванню, не підпадає під умови облігаторного до­говору або страхова сума за ризиком перевищує ліміт відповідаль­ності за договором, тоді може виникнути потреба у додатковому договорі факультативного перестрахування.

Договір облігаторного перестрахування частіше укладається на невизначений строк з правом взаємного розірвання шляхом повідомлення сторін щодо прийнятого рішення. Перестраховики багатьох країн надають перевагу облігаторному методу. У вітчиз­няному перестрахуванні поширенішим є факультативне пере­страхування, оскільки облігаторна форма технічно складніша.

У практиці перестрахування інколи використовується поєд­нання методів перестрахування, так зване факультативно - облігаторне перестрахування та облігаторно - факультативне перестра­хування.

У разі факультативно - облігаторного перестрахування компанія - цедент передає чи залишає у себе ризики або їх части­ну. Перестраховик згідно з таким методом перестрахування зобо­в'язаний взяти обумовлені договором ризики. Отже, факульта­тивність передбачається для страховика (цедента), а облігаторність — для перестраховика. Зрозуміло, що перестраховик, який укладає факультативно-облігаторний договір, має повною мірою довіряти компанії - цеденту, оскільки його інтереси та збалансова­ність портфеля залежать від перестрахувальника. Тому перестра­ховик не завжди зацікавлений у факультативно - облігаторному договорі, віддаючи перевагу звичайній факультативній цесії, яка дає йому змогу всебічно проаналізувати кожен ризик.

Факультативно - облігаторне перестрахування використову­ється в особливо великих, небезпечних ризиках, у разі можливої кумуляції збитків, коли вичерпана місткість пропорційних дого­ворів.

Облігаторно - факультативне перестрахування, навпаки, обов'язковість передбачає для страховика, а факультативність — для перестраховика. З огляду на світовий досвід такі договори частіше застосовують страхові компанії зі своїми філіями. За облігаторно - факультативним договором перестраховикові нада­ється можливість відбирати вигідніші ризики, що небажано для незалежного страховика (цедента), оскільки може порушити ба­ланс його страхового портфеля.

Згідно з договором пропорційного перестрахування передба­чається, що частка перестраховика у кожному переданому йому для покриття ризику визначається на попередньо обумовленому співвідношенні власної участі цедента. Участь перестраховика у платежах і відшкодуванні збитку здійснюється у такому самому співвідношенні, як і його участь у покритті ризику.

Є такі форми пропорційного перестрахування:

• квотний договір;

• ексцедентний договір;

• квотно-ексцедентний, або змішаний, договір.

За умовами договору квотного перестрахування цедент бере зобов'язання передати перестраховику частку в усіх ризиках цьо­го виду, а той зобов'язується її взяти. Зазвичай частка участі у перестрахуванні виражається у відсотках від страхової суми, але можливе й обумовлення її конкретною величиною (квотою). Крім того, в договорах цього типу для різних класів ризику за бажан­ням перестраховика встановлюються верхні межі (ліміти) відпо­відальності перестраховика.

Договори квотного перестрахування прості у виконанні, особ­ливо для цедента. Цедент передає перестраховику частку одержа­них за цей проміжок часу страхових платежів, залишаючи собі комісійну винагороду (провізію) за передання ризику, що було попередньо обумовлено під час укладання договору перестраху­вання.

Так само відбувається й регулювання збитків. Відповідно до одержаної частки участі у ризиках перестраховик передає цеденту пропорційну частину відшкодування, виплаченого за нього за­страхованим. Здебільшого перестраховик бере участь у витратах цедента за розрахунками зі страхувальником.

Зазначимо, однак, що квотне перестрахування, зменшуючи ризик цедента за всіма договорами, переданими у перестрахуван­ня, все ж не дає змоги знизити ризик інших договорів страхового портфеля.

Пояснимо це на спрощеному прикладі. Нехай портфель стра­ховика містить три однорідні групи страхових ризиків, що мають відповідно оцінку 400, 625, 800 тис. грошових одиниць. Вважати­мемо далі, що страховик визначив, спираючись на актуарні розрахунки, максимальний рівень власної участі (власного утри­мання) у покритті ризиків 500 тис. грошових одиниць. Квота 20 % від суми страхового портфеля була передана у перестраху­вання. Тому за зазначеними групами ризику перестраховик одержав 80, 125, 160 тис. грошових одиниць. Власна ж участь цедента у покритті ризику за першою групою становитиме 320 (400 тис. - 80 тис); за другою — 500 (625 тис. - 125 тис); за тре­тьою — 640 тис. грошових одиниць (800 тис. - 160 тис).

Аналіз отриманих даних дає змогу зробити висновок, що в першій групі ризик виявився надмірно перестрахованим, оскіль­ки первісна страхова сума в цій групі — 400 тис. грошових оди­ниць — була нижче встановленого для цього портфеля ліміту власної участі цедента (500 тис. грошових одиниць). Разом з тим страхова сума за третьою групою ризику навіть після укладання договору квотного перестрахування перевищує ліміт власної участі цедента. Лише у другій групі ризику квотне перестраху­вання за норми 20 % зумовило зниження страхової суми до 500 тис. грошових одиниць, тобто до прийнятого нормативу.

Договір ексцедентного перестрахування має певні відміннос­ті від договору квотного перестрахування. Укладаючи його, парт­нери визначають розмір максимальної власної участі страховика У покритті деяких груп ризику. Для цього аналізують статистич­ні дані і проводять актуарні розрахунки. Максимум власної учас­ті страховика називається ексцедентом.

Перевищення страхових сум за встановлений рівень (ліміт) власної участі страховика у покритті ризику передається у пере­страхування одному або декільком перестраховикам. Таке пере­вищення страхових сум ризику, переданих у перестрахування, називається надбанням ексцедента.

Договір ексцедентного перестрахування визначає максималь­ний рівень у кожній групі ризиків, які перестраховик зобов'язаний взяти у покриття. Максимум участі перестраховика у покритті ризику називається кратністю власної участі цедента.

Під час укладання договору ексцедентного перестрахування виключаються будь-які ризики, страхова сума яких менша від встановленого для цього портфеля числа часток власної участі страховика або дорівнює йому. І навпаки, ризики, страхова сума яких перевищує власну участь страховика, вважаються перестра­хованими. Відсоток перестрахування буде тим більший, чим вища страхова сума для цього ризику. Наприклад, якщо власна участь страховика була визначена у сумі 500 тис. грошових оди­ниць, то в ризиках, що становлять страхову суму 1 млн грошових одиниць, частка участі перестраховика і цедента дорівнює 500 тис. грошових одиниць.

Відсоток перестрахування — відношення частки участі пере­страховика до страхової суми цього ризику.

У цьому прикладі відсоток ризику становить 50 % . Якшо ри­зик застрахований на 2 млн грошових одиниць, частка цедента — 500 тис. грошових одиниць, частка перестраховика — 1500 тис. грошових одиниць, то відсоток перестрахування становитиме 75 %. Відсоток перестрахування є основою для взаєморозрахунків між цедентом і перестраховиком як за перестрахувальними платежами, так і за виплатою страхового відшкодування.

Квотно - ексцедентний договір на практиці застосовується рід­ко. Змістом його є поєднання двох розглянутих вище перестрахувальних договорів. Портфель цього виду страхування перестрахо­вується квотно, а перевищення сум страхування ризиків понад встановлену квоту (норму) в свою чергу підлягає перестрахуван­ню на принципах ексцедентного договору.

Непропорційне перестрахування використовується у різних видах страхування, але найчастіше за договорами страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів за збитки, спричинені третім особам у результаті дорожньо-транс­портної події. Непропорційне страхування також застосовується в усіх видах страхування, де немає верхньої межі відповідальності страховика.

Розглянемо приклад застосування непропорційного перестра­хування. Нехай участь цедента у пріоритеті становить 0,5 млн грошових одиниць. Якщо верхня межа відповідальності пере­страховика (ліміт перестрахувального покриття) — 1 млн грошо­вих одиниць, то будь-який грошовий збиток, що не перевищує 0,5 млн грошових одиниць, відшкодовується цедентом у повній сумі. Якщо грошовий збиток буде вище ніж 0,5 млн грошових одиниць, але не більшим 1,5 млн грошових одиниць, то цедент покриває його в сумі 0,5 млн грошових одиниць. Перевищення збитку понад цю суму становитиме частку перестраховика.

Візьмемо іншу ситуацію, в якій грошовий збиток буде біль­шим від середньої суми власної участі цедента і вищим від верх­ньої максимальної межі відповідальності перестраховика, напри­клад, 1,8 млн грошових одиниць. У цьому разі немає ліміту участі перестраховика у покритті перевищення збитку. Перестраховик виплачує страхове відшкодування в обсязі 1 млн грошових оди­ниць, цедент — частку власної участі у покритті збитку 0,5 млн грошових одиниць і додатково суму, що перевищує ліміт пере­страховика, 300 тис. грошових одиниць (1,8 - 1 - 0,5). Таким чи­ном, у результаті частка участі цедента становитиме 0,8 млн гро­шових одиниць (0,5 тис. + 0,3 тис), а частка участі перестрахови­ка — 1 млн грошових одиниць.

У зарубіжній практиці перестрахування договір перестраху­вання перевищення збитків широко застосовується у страхуванні цивільної відповідальності, від нещасних випадків, від вогню, транспортному (карго і каско) й авіаційному страхуванні, тобто там, де досить імовірний збиток значних розмірів.

9.3. Законодавче забезпечення перестрахування в Україні

На відміну від майже всіх інших видів страхування в жодній країні перестрахування не регулюється зафіксованими положен­нями, умовами та спеціально встановленими законом правилами, подібними до тих, що містяться у Німецькому законі про договір страхування (УУО). Доступ до джерел перестрахувального права майже скрізь досить ускладнений. Подібні положення, вста­новлені законодавством, можна знайти, наприклад, у перестрахувальних договорах, які часто вважаються комерційною таєм­ницею, або в рішеннях арбітражу, які рідко опубліковуються. Всі ці джерела перестрахувального права навряд чи доступні для осіб, що не займаються перестрахуванням. На формування такого зви­чайного права багато в чому впливають методи і практика веден­ня діяльності, які переважно ґрунтуються на принципі повної довіри. Відповідно до Міжнародного характеру перестрахування цей принцип однаково виявляється у різних країнах, хоч іноді бувають й істотні розбіжності, наприклад, у питаннях необов'яз­кових виплат і обов'язку перестрахувальника дотримуватися рі­шення.

Основними нормативними документами, які регулюють здійснення перестраху вальних операцій, є Закон України "Про страхування", Порядок та вимоги щодо здійснення перестраху­вання у страховика (перестраховика) — нерезидента, затвердже­ний постановою Кабінету Міністрів України від 4 лютого 2004 р. № 124 та два розпорядження Держфінпослуг: Порядок надання страховиками (цедентами, перестраховиками) інформації про укладені договори перестрахування зі страховиками (перестрахо­виками) — нерезидентами до Держфінпослуг від 4 червня 2004 р. та Порядок погодження в Держфінпослуг України договорів пе­рестрахування з перестраховиками-нерезидентами для перера­хування (купівлі) валюти страховиками-резидентами та страхо­вими (перестраховими) брокерами — резидентами" від 3 червня 2005 р. Три останні документи були прийняті у зв'язку зі значни­ми обсягами псевдоперестрахувальних операцій, котрі здійсню­валися у 2002—2004 рр. зі страховими і перестрахувальними компаніями Прибалтійських країн і Республіки Молдова.

Згідно із Законом України "Про страхування" перестраху вальна операція застосовується тоді, коли:

• страховик бере на себе страхові зобов'язання в обсягах, що можуть перевищувати можливості їх виконання за рахунок влас­них активів;

• страхова сума за окремими об'єктом і видом страхування перевищує 10 % сплаченого статутного фонду і сформованих вільних резервів і страхових резервів на останню звітну дату.

Перестрахувальні операції з українськими перестраховиками здійснюються з урахуванням Порядку та вимог щодо здійснення перестрахування у страховика (перестраховика) — нерезидента, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 4 лю­того 2004 р. № 124. Укладення договорів перестрахування за межами України зі страховиками (перестраховиками) — нерезиден­тами дозволяється тільки тоді, коли:

• законодавством країни, в якій зареєстрований страховик (перестраховик) — нерезидент, передбачений державний нагляд за страховою і перестрахувальною діяльністю;

• страховик (перестраховик) — нерезидент проводить безпе­рервну страхову (перестрахувальну) діяльність не менше ніж три роки до дати укладення договору перестрахування;

• немає фактів порушення страховиком (перестраховиком) — нерезидентом законодавства про страхову і перестрахувальну діяльність із питань запобігання та протидії легалізації (від­миванню) доходів, одержаних злочинним, шляхом та боротьби з тероризмом країни його реєстрації.

Дотримання зазначених вимог має підтверджуватися інфор­мацією у письмовій або електронній формі від органу нагляду за страховою діяльністю з країни, де зареєстрований нерезидент, або від Міжнародної асоціації органів нагляду за страховою діяль­ністю. Інформація отримується згідно із запитом Держфінпослуг України.

Українські компанії можуть укладати договори перестраху­вання за участю перестрахувальних брокерів — нерезидентів лише через їх постійні представництва в Україні.

Укладені зі страховиками і перестраховиками — нерезидента­ми договори перестрахування погоджуються з територіальними управліннями Держфінпослуг. Для цього три примірники дого­вору, один з котрих засвідчений нотаріально, передаються до територіального управління, де протягом п'яти днів він вивчаєть­ся, а після визнання його укладеним без порушень законодавства на нотаріально засвідченій копії виконується погоджувальний напис.

У десятиденний строк після укладення договорів перестраху­вання зі страховиками (перестраховиками) — нерезидентами страхова компанія має передати Держфінпослуг інформацію про цей договір з основною характеристикою зарубіжного партнера та даними про відсутність або наявність у нього порушень законо­давства країни його реєстрації про страхову і перестрахову діяль­ність і з питань запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом. Основні показники перестрахувальної діяльності в Україні наведені у таблиці 9.2.

Таблиця 9.2.

Показники перестрахування в Україні в 2008 – 2009 роках, млн.грн.

Продовження таблиці 9.2

9.4. Порядок здійснення перестрахувальних операцій

Здійснення перестрахувальних операцій має особливості май­же у кожній компанії. Насамперед це зумовлено типом ризиків, які передаються у перестрахування. Є значні особливості за пере­страхування операцій із загального страхування і страхування життя, технічних, фінансово-кредитних та аграрних ризиків. Певною мірою розрізняється також документація, що для цього застосовується. Зокрема це стосується перестрахування ризиків через представництва іноземних страхових і перестрахових бро­керів.

Під час здійснення перестрахувальних операцій переважно використовуються такі документи:

1. договори перестрахування, що поділяються на загальні, в яких визначаються загальні умови і порядок перестрахувальних операцій (форма перестрахування, тип договору, розмір комісії та ін.), та об'єктні, в яких вказуються об'єкти перестрахування, страхові суми, види ризиків, строки дії, перестрахувальні премії та інші умови;

2. перестрахувальна пропозиція (сліп), що потрібна для передання інформації про можливий об'єкт перестрахування;

3. перестрахувальна ковер - нота, що застосовується як тимча­сова або постійна форма договору перестрахування у факульта­тивному перестрахуванні; якщо сторони не укладають об'єктних договорів перестрахування, ковер - нота діє як форма договору на весь період перестрахування;

4. реєстри договорів (бордеро - договорів) — переліки страхо­вих договорів, переданих у перестрахування, із зазначенням об­сягів відповідальності та величин перестрахувальних премій;

5. реєстри збитків (бордеро - збитків) — переліки перестрахова­них договорів, за якими були збитки, із зазначенням обсягів збит­ків, котрі перестраховик має відшкодувати. Обидва різновиди реєстрів переважно застосовуються за квотного облігаторного пе­рестрахування. За факультативного перестрахування пересила­ються копії актів про страхові випадки, копії платіжних доку­ментів про здійснену виплату і документів, що підтверджують страховий випадок.

За масових видів страхування (страхування цивільної відпо­відальності, "авто-каско", страхування життя, страхування від нещасних випадків) переважно застосовується квотне облігаторне перестрахування. Під час страхування великих майнових і фі­нансових ризиків найчастіше використовується факультативне перестрахування, зрідка — факультативно - облігаторне перестра­хування або непропорційне перестрахування за надлишком суми. За страхування загальних результатів діяльності страховика за­стосовується непропорційне перестрахування за надлишком збит­ковості.

Після вибору форми перестрахувальної операції відбувається укладення загального договору перестрахування або об'єктного договору. Загальні договори укладаються переважно на один рік, об'єктні — на час дії договору страхування, а за масових видів страхування — також на рік. Після кожного року умови догово­рів можуть уточнятися на підставі фактичних показників. Дого­вори облігаторного перестрахування часто укладаються на невизначений період, але з правом кожної сторони припинити їх дію у разі попередження партнера за два-три місяці.

Найбільш вигідними для цедентів є договори облігаторного перестрахування, які забезпечують значний автоматизм передання ризиків і дають змогу розвивати довгострокові відносини з пе­рестраховиками. Найбільш трудомістким є факультативне пере­страхування, яке вимагає великих затрат часу на погодження об­сягів і умов операцій. Цих недоліків значною мірою позбавлені облігаторне і факультативно - облігаторне перестрахування.

9.5. Особливі вимоги до перестрахування ризиків у нерезидентів відповідно до чинного законодавства України

Особливості укладення договорів перестрахування за межами України з перестраховиками-нерезидентами зазначені у постано­ві Кабінету Міністрів України "Про затвердження Порядку та вимог щодо здійснення перестрахування у страховика (перестраховика) — нерезидента" від 4 лютого 2004 р. № 124).

Згідно з цим Положенням укладання договорів перестраху­вання за межами України з перестраховиками-нерезидентами до­зволяється тільки у разі, якщо:

1. законодавством країни, в якій зареєстрований перестраховик - нерезидент, передбачений державний нагляд за страховою (перестраховою) діяльністю;

2. страховик (перестраховик) — нерезидент провадить безпе­рервну страхову (перестрахову) діяльність не менше ніж три роки до дати укладення договору перестрахування;

3. немає фактів порушення страховиком (перестраховиком) — нерезидентом законодавства про страхову і перестрахову ді­яльність із питань запобігання та протидії легалізації (відмиван­ню) доходів, одержаних злочинним шляхом, та боротьби з теро­ризмом країни його реєстрації.

Для укладення договору перестрахування зі страховиками (перестраховиками) — нерезидентами за участю перестрахових брокерів — нерезидентів їх постійні представництва подають страховикам (цедентам, перестрахувальникам) засвідчені в уста­новленому порядку копії таких документів:

• свідоцтва про державну реєстрацію постійного представни­цтва перестрахового брокера — нерезидента в Україні як платни­ка податку;

• документа, що підтверджує взяття на облік в органі дер­жавної податкової служби;

• свідоцтва про включення до державного реєстру страхових і перестрахових брокерів.

Особливість оподаткування перестрахувальних премій у перестраховиків-нерезидентів визначається Законом України "Про оподаткування прибутку підприємств" від 2 грудня 1994 р. № 334/94. Згідно з цим Законом суми доходів нерезидентів, отри­маних у вигляді страхових премій від перестрахування ризиків на території України, оподатковуються за ставкою 15 % на від­міну від тих самих доходів резидентів, що оподатковуються за ставкою 3 %.

Але слід звернути увагу, що ця норма поширюється лише на тих перестраховиків, що є резидентами країн, з якими Україна не уклала міжнародної угоди про уникнення подвійного оподатку­вання. Якщо перестраховик є резидентом країни, з якою укладе­на така угода, його дохід оподатковується у країні його реєстрації згідно з її законодавством.

З огляду на те, що в Україні щорічно більше 50 % перестраху­вальних премій сплачується нерезидентам, зазначена норма за­кону є дуже актуальною.

Особливість проведення розрахунків із перестрахування ризи­ків у перестраховиків-нерезидентів визначається Положенням "Про застосування іноземної валюти в страховій діяльності", за­твердженим постановою Правління Національного банку Украї­ни від 11 квітня 2000 р. №135. Згідно з цим Положенням для здійснення розрахунків з перестраховиками-нерезидентами за договорами перестрахування страховики мають надавати уповно­важеним банкам такі документи:

1. копію ліцензії органу, уповноваженого здійснювати дер­жавний нагляд за страховою діяльністю (надається одноразово), засвідчену печаткою страховика;

2. копію ліцензії перестраховика-нерезидента або документа про його повноваження, засвідчену печаткою страховика;

3. один із трьох таких пакетів документів:

а) договір або свідоцтво про перестрахування (сертифікат, поліс), а також підтвердження про взяття ризику в перестрахування (ковер-нота);

б) договір або свідоцтво про перестрахування (сертифікат, поліс), а також примірник страхового свідоцтва (поліса, сертифіката) і звіту перед нерезидентом (бордеро) або інший документ згідно з договором про перестрахування, який оформляється страховиком;

в) договір або свідоцтво про перестрахування (сертифікат, поліс), а також рахунок-фактуру (інвойс).

Якщо договори перестрахування укладаються за посередни­цтва страхових брокерів, то останні можуть купувати іноземну валюту на міжбанківському валютному ринку України для здій­снення розрахунків з перестраховиками-нерезидентами за дого­ворами перестрахування за умови надання таких документів:

1. копії свідоцтва про включення страхового брокера до дер­жавного реєстру страхових брокерів (надається одноразово), за­свідченої печаткою страхового брокера;

2. копії ліцензії страховика, який передає ризики у перестра­хування, засвідченої його печаткою (надається одноразово);

3. копії ліцензії перестраховика-нерезидента або докумен­та про його повноваження, засвідченої печаткою страхового бро­кера;

4. договору про надання страхових брокерських послуг (бро­керська угода), у якому визначається порядок здійснення розра­хунків через відповідного страхового брокера;

5. договору комісії або доручення, укладеного між перестрахувальником-резидентом і страховим брокером;

6. одного з трьох таких пакетів документів:

а) договору або свідоцтва про перестрахування (сертифіката, поліса), що засвідчує взяття ризику у перестрахування із зазначенням інформації про відповідних перестраховиків та їх частки ризиків;

б) договору або свідоцтва про перестрахування (сертифіката, поліса), а також примірника страхового свідоцтва (поліса, сертифіката) і звіту перед нерезидентом (бордеро) або іншого документа згідно з договором про перестрахування (рахунка-фактури (інвойса) або дебет-ноти);

в) страхового свідоцтва (ковер-ноти) про підтвердження розміщення ризиків у перестрахування із зазначенням інформації щодо відповідних перестраховиків та їх частки ризиків, а також рахунка-фактури (інвойса) або дебет-ноти.

Під час укладання договорів перестрахування з перестрахо­виками-нерезидентами за посередництвом страхових брокерів необхідно пам'ятати, що:

• під час укладання договорів перестрахування за участю страхових посередників — брокерів "Ллойду" страховики мають вимагати у зазначених брокерів копії відповідних свідоцтв про їх повноваження;

• страхові брокери-нерезиденти можуть надавати посеред­ницькі послуги з перестрахування ризиків на території України у нерезидентів на підставі доручень перестрахувальників-резидентів лише через постійні представництва в Україні, які мають бути зареєстровані як платники податків відповідно до законодавства України та включені до реєстру страхових або перестрахувальних брокерів;

• оскільки власником доходів у вигляді перестрахувальних премій є не страхові брокери, а саме перестраховики, брокери ма­ють надати підтвердження про поширення на перестраховиків-нерезидентів положень відповідних міжнародних угод України про уникнення подвійного оподаткування, тобто документи, які засвідчують, резидентом якої країни є перестраховик; якщо перестраховик не є резидентом країни, з якою укладена міжнародна угода про уникнення подвійного оподаткування або це не можна підтвердити на підставі певних документів, відповідні перестрахувальні премії (за відрахуванням комісійної винагороди страховому брокеру) оподатковуються в Україні за ставкою 15 % у дже­рела їх виплати за рахунок таких виплат;

• коли обсяги страхових платежів, які передаються у пере­страхування нерезидентам, перевищують 50 % їх загального роз­міру, отриманого з початку календарного року, перестрахуваль­ник подає до уповноваженого органу декларацію за звітний період за формою, встановленою Кабінетом Міністрів України. У декла­рації страховик (перестрахувальник) зобов'язаний вказати ін­формацію про ризики та об'єкти страхування, які перестрахову­ються у нерезидентів, дані про нерезидентів-перестраховиків та перестраховиків-брокерів, іншу інформацію, визначену Кабіне­том Міністрів України. Уповноважений орган може здійснювати тематичні перевірки страховиків на підставі аналізу поданих де­кларацій.

9.6. Співстрахування та механізм його дії

Один і той самий об’єкт страхування може бути застрахований за одним договором страхування і, за згодою страхувальника, кількома страховиками.

Співстрахування — страхування, при якому два та більше страховиків беруть участь визначеними частками у страхуванні одного й того самого ризику, видаючи спільні чи окремі поліси, кожний на страхову суму у своїй частці.

При цьому договір має містити умови, що визначають права і обов’язки кожного страховика.

За наявності угоди між співстрахувальниками та страхувальником один зі співстраховиків може представляти всіх інших у відносинах із страхувальником, залишаючись відповідальним перед ним лише у розмірі своєї частки.

На практиці страховик, котрий бере участь у страхуванні в меншій частці, підпорядковується умовам, узгодженим страховиком, що має більшу частку. Однак це не зобов’язує його, як прийнято у пропорційному перестрахуванні, підпорядковуватися всім рішенням лідируючого страховика та сплачувати свою частку у збитках на тій підставі, що інші страховики сплатили свої частки.

Якщо страхувальник застрахував об’єкт не на повну суму, він розглядається як один із страховиків і несе відповідальність за недострахованою часткою. Інколи страховики, які беруть участь у співстрахуванні, вимагають, щоб страхувальник сам виступав співстраховиком, тобто утримував на власній відповідальності частину ризику.

Інколи співстрахування розглядається як окремий випадок перестрахування, коли одночасно кілька страховиків за взаємним узгодженням приймають чи передають на страхування великі ризики.

І це не випадково. Хоча з юридичного погляду співстрахування та страхування різні, за своєю економічною сутністю вони дуже схожі. В обох випадках здійснюється розподіл страхових внесків та страхових виплат, наявна співучасть у преміях та страхових ризиках. В обох випадках відповідно координуються страхові фонди різних страховиків (перестраховиків), які одночасно беруть участь в одному й тому самому страхуванні.

Співстрахувальні ознаки можна спостерігати на прикладі перестрахувальних пулів (об’єднань, фондів).

Пул базується на концепції взаємності. Сутність його полягає в тому, що премія та суми збитків за відповідними ризиками передаються в пул, який розподіляє проходження операцій між членами пулу згідно з розміром премії, що її передано до пулу.

Розрізняють два типи пулів: пули страхування та пули перестрахування.

Зауважимо, що багато з пулів не виправдали надій, оскільки середній результат діяльності страхових компаній, які не були членами пулів, був вищий, ніж у членів пулу.

Проте створення пулів було доречним при страхуванні ризиків з потенційною катастрофічною відповідальністю (наприклад, страхування атомних електростанцій, авіаційних ризиків). Об’єднання страховиків до пулів відбувається також за каско суден, у разі страхування нафторизиків, коштовностей тощо.

Раніше в деяких країнах пули створювались для скорочення обсягу операцій з перестрахування, що виходять за межі країни.

Об’єднання страховиків до пулів виправдане також при проведенні небажаних з технічного погляду страхових операцій або невеликих та вузькоспеціалізованих операцій окремих страховиків, для яких важливо утримати спеціалістів у цій галузі, також виправдує діяльність пулів. Мало місце створення регіональних перестраховувальних пулів, мета яких полягала в міжнародному розподілі ризиків.

Учасники пулу зобов’язані приймати всі зазначені в угоді ризики тільки в межах пулу. Вони також повинні приймати частку у всіх ризиках, що передані до пулу, чи колективно підписаних всіма його членами.

Нерідко через пул здійснюється перестрахування ризиків. У такому разі договори страхування спочатку укладаються окремими його учасниками, а надалі передаються повністю в пул. Частка кожного члена пулу в перестрахуванні визначається на підставі пропорційного розподілу. Частка, яку отримує кожний з учасників пулу, має вигляд фіксованого відсотка.

Пул, створений на базі співстрахування, має принципові особливості. Він відрізняється від перестраховувального пулу тим, що в полісі, який видається страхувальнику, зазначається перелік членів пулу, які беруть участь у страхуванні певного ризику, і їхня частка в страховій сумі. У тому разі, коли в пулах зі співстрахування беруть участь і професіональні перестраховики, які не укладають прямих договорів страхування, їхня частка повинна бути погоджена і підписана прямими страховиками, що беруть участь у конкретному пулі.

Кожний із учасників пулу бере участь у ризиках, що покриваються пулом, на підставі схеми пропорційного розподілу. Частка кожного члена пулу визначається у відсотках від загальної місткості пулу під час його створення. Із зарубіжної практики відомі також випадки визначення частки в абсолютних долях (наприклад, 15 із 100 часток), а інколи і в фіксованих сумах. Для країн з високим рівнем інфляції такий метод визначення пайової участі не зручний.

Кожний з учасників пулу бере участь як у тих ризиках, які він сам прийняв і передав до пулу, так і в решті ризиків, які внесені до пулу іншими учасниками. Це дає можливість кожному учаснику пулу збільшити кількість ризиків, що приймаються на страхування, поліпшити структуру страхового портфеля, зменшити небезпеку кумуляції ризиків.

Пул може нормально функціонувати тільки тоді, коли він дотримується прийнятих правил та обмежень і всі члени пулу використовують ті самі умови та ставки премій, аби уникнути будь-яких несанкціонованих переваг одного учасника над іншими.

Міжнародним досвідом об’єднання страховиків відпрацьовані головні принципи їх організації. Ці принципи відображені в угоді про пул та визначають такі умови:

• форму об’єднання (обов’язкову чи добровільну, зі створенням юридичної особи чи без отримання відповідного статусу);

• форму прийняття чи розподілу відповідальності за страховим ризиком: співстрахування чи перестрахування;

• вид відповідальності учасників пулу перед страхувальниками: часткова, солідарна або субсидіарна;

• порядок об’єднання страховиків у страховий пул: вільний, обмежений, з урахуванням відповідних спеціальних критеріїв;

• форму відносин між учасниками пулу та страхувальниками, що стосується укладання договору страхування: будь-яким учасником пулу, тільки учасником - андеррайтером чи лідером пулу;

• установлення ліміту відповідальності пулу;

• проведення спільної політики з перестрахування відповідальності, що перевищує місткість пулу;

• здійснення спільної політики інвестування страхових резервів;

• проведення страхування на підставі загальних правил та тарифів.

Деякі із зазначених умов включаються в угоду про страховий пул як безперечні принципи його організації. До таких безперечних принципів належать, наприклад, умови про проведення страхування за єдиними правилами та тарифами, умови здійснення єдиної політики з перестрахування відповідальності, що перевищує місткість пулу, ліміт його відповідальності.

Питання про прийняття інших умов як основоположних принципів організації страхового пулу може бути вирішене різними шляхами.

На принципи організації страхового пулу впливають, насамперед, такі чинники:

• цілі та завдання, які встановлені при його створенні;

• специфіка ризиків, для страхування яких створюється пул;

• правова та страхова нормативна база, що регламентує діяльність страхових пулів у країні їх утворення;

• особливості національної економіки та національного страхового ринку, що коригують міжнародний досвід страхових пулів.

Шляхом створення пулу вирішуються такі завдання:

• Заявляються умови для страхування ризиків, раніш невідомих і таких, точно оцінити які дуже важко; таких, що трапляються рідко і не дають змоги в разі максимального охоплення сформувати збалансований страховий портфель; катастрофічних ризиків.

• За рахунок об’єднання фінансових засобів окремих страховиків відповідно збільшується місткість пулу, а також підвищуються можливості страховиків з прийняття на страхування значних ризиків.

• Підвищується надійність страхового захисту за рахунок збільшення гарантій виконання страховиками своїх обов’язків з відшкодування збитків. При цьому надійність страхового захисту, що гарантується пулом, залежить від того, на основі якого договору будуються відносини між страховиками — учасниками пулу та страхувальниками: співстрахування або перестрахування. І якщо пул є співстрахувальним, то на основі якої відповідальності: часткової, солідарної або субсидіарної — діють учасники страхового пулу. Форми договорів та відповідальності, на підставі яких будуються взаємовідносини учасників пулу, визначаються угодою про пул.

Один із головних принципів організації страхового пулу — це визначення ліміту його відповідальності.

Ліміт відповідальності пулу, чи максимальний обсяг зобов’язань за договором страхування, що укладений від імені пулу, установлюється в угоді про пул як сукупність максимальних обсягів відповідальності кожного учасника пулу. У свою чергу, максимальний обсяг відповідальності кожного страховика за окремим ризиком за договором страхування не може перевищувати 10 % сплаченого статутного фонду і сформованих вільних резервів та страхових резервів страховика.

Місткість страхового пулу безпосередньо впливає на актуальність вирішення питання про перестраховування відповідальності, що перевищує зазначену місткість.

Перестрахувальні пули бувають таких видів:

• Пул ринку, або ринковий пул.

Ринковий пул є організаційною формою, яка об’єднує більшість компаній ринку для прийняття великих чи дуже небезпечних, навіть катастрофічних ризиків. Особливості пулу можуть бути корисними для покриття нових видів страхування (наприклад, атомних ризиків).

• Урядовий перестрахувальний пул.

У деяких країнах з метою запобігання передання ризиків іноземним закордонним перестраховикам урядами створюються центральні перестрахувальні компанії або пули, у які всі страхові компанії, що здійснюють страхування в державі, повинні передавати до перестрахування всі ризики або їх частину.

• Андеррайтерські пули.

Невеликі компанії, що мають бажання вийти на новий ринок чи почати проводити новий вид страхування, але не мають достатнього досвіду чи необхідної місткості. У такому разі вони можуть об’єднуватись, утворюючи пули з компаніями, що мають більший досвід, об’єднуючи андеррайтерські можливості для прийняття на страхування конкурентоспроможних часток.

Україна також іде шляхом створення страхових і перестраховувальних пулів. Нині вже існують ядерний пул, перестраховувальний «АВТО-КАСКО ПУЛ», до яких увійшли найвідоміші українські страховики, що спеціалізуються у відповід­них галузях.

ПИТАННЯ ДЛЯ САМОКОНТРОЛЮ

1. Коли і де виникла перша професійна перестрахувальна ком­панія?

2. Назвіть основні причини, які зумовили виникнення пере­страхування.

3. Визначте учасників процесу перестрахування. Які основні функції вони виконують?

4. Які є функції та види перестрахування.

5. Назвіть основні види комісій.

6. Які основні вимоги до перестрахування ризиків у нерезидентів?

7. Для чого застосовується перестрахування?

8. Чим пропорційне перестрахування відрізняється від непро­порційного?

9. Які особливості факультативного та облігаторного догово­рів перестрахування? Яка між ними відмінність?

10. Яка законодавча база застосовується для перестрахувальних операцій?

11. Назвіть основні етапи складання договору перестраху­вання.

12. У чому полягає відмінність між ексцедентним і квотним пе­рестрахуванням?

13. Що таке співстрахування?

14. Які чинники впливають на принципи організації страхового пулу?

15. Які завдання вирішуються шляхом створення пулу?

Тема 10. Фінансові умови і роботи страхових компаній

10.1. Сутність фінансів страховика

10.2. Доходи та витрати страховика

10.3. Фінансовий результат діяльності страховика

10.4. Економічний та фінансовий аналіз діяльності страхових операцій

10.5. Система обліку страхових організацій

10.6. Фінансова стійкість страховика

10.1. Сутність фінансів страховика

Фінанси страховика — грошові фонди, які виникають у про­цесі діяльності страхової компанії або формування статутного ка­піталу, резервних фондів страхової компанії тощо.

Фінанси страховика — система економічних відносин, пов'язана з кругообігом грошових ресурсів страхової організації, виникнен­ням і використанням грошових доходів, нагромадженням страхо­вих резервів.

Страхові організації є юридичними особами, що здійснюють страхову діяльність відповідно до чинного законодавства. Уся фі­нансова діяльність також чітко регулюється чинним законодав­ством. Законодавчо визначені мінімальний розмір статутного ка­піталу страхової організацій, можливі напрями інвестування активів. Національний орган страхового нагляду контролює пла­тоспроможність страховика. Звітність страхової організації має бути підтверджена аудитором і опублікована у частині фінансово­го результату.

Поряд із загальними для комерційних і некомерційних орга­нізацій принципами організації фінансів фінансам страхових ор­ганізацій властиві специфічні ознаки, зумовлені виявом сутності страхування.

Страхова організація як суб'єкт ринку працює в умовах так званого подвійного ризику: один ризик вона взяла на себе від страхувальників за договором страхування, інший — власний бізнес-ризик, пов'язаний в основному з інвестиційною діяльніс­тю страхової організації.

Для того, щоб забезпечити виконання зобов'язань за договора­ми, страхова організація формує розгорнуту систему страхових резервів, необхідність якої зумовлена нерівномірністю розподілу ризику в часі (чергування сприятливих і несприятливих періо­дів).

Інвестиційний ризик страхової організації гарантується її вільними активами, значну частину яких становлять власні ко­шти.

Між моментом надходження страхової премії (плати за стра­хову послугу) і страховою виплатою може пройти значний про­міжок часу (в особовому страхуванні — десятиліття), у зв'язку з чим страхова організація отримує можливість інвестувати акуму­льовану премію, одержуючи інвестиційний дохід.

У країнах з розвинутою ринковою економікою страхові орга­нізації є найбільшими інституційними інвесторами, а роль стра­ховика у формуванні інвестиційного капіталу країни не менш ак­туальна, ніж страховий захист.

Особливості у джерелах формування фінансових ресурсів та структурі цих ресурсів страхової організації полягають у такому:

• специфічним джерелом коштів страхової організації є стра­хова премія, яка надходить за договорами страхування і є залуче­ними коштами страхової організації;

• у структурі фінансових ресурсів страхової організації стра­хові резерви мають значну частку.

До основних джерел фінансових ресурсів страхових організа­цій належать:

• статутний капітал під час створення страхової організації;

• дохід від страхової діяльності, доходи від інвестування страхових резервів, інші доходи у процесі функціонування стра­хової організації.

Фінансові ресурси страхових компаній формуються у вигляді грошових доходів, нагромаджень і надходжень.

10.2. Доходи та витрати страховика

Будь-яке підприємство у своїй діяльності здійснює витрати та отримує доходи. Взагалі під витратами розуміють гроші, кошти, використані на що-небудь, а під доходами — гроші, матеріальні Цінності, одержувані внаслідок якої-небудь діяльності.

Порядок і послідовність витрачання та отримання доходу в різних галузях встановлюється по-різному. Так, у сфері виробни­цтва спочатку здійснюються витрати, тобто використовуються відповідні ресурси на виготовлення продукції чи надання послуг, а потім вони відшкодовуються з виручки у результаті її поділу за певними принципами та відповідно до прийнятої фінансової по­літики на підприємстві. У страхуванні все відбувається навпаки — спочатку страховик акумулює кошти за рахунок отримання страхових премій, формує необхідні страховий та запасний фонд, а потім їх використовує, тобто витрачає на компенсацію збитків у разі настання страхового випадку у страхувальників у межах взя­тих на себе зобов'язань.

Витрати страхової компанії відображають використання нею коштів для забезпечення своєї діяльності.

Витрати страхової компанії визначають два взаємопов'я­зані процеси:

• виконання зобов'язань перед страхувальниками;

• фінансування діяльності страхової компанії.

Витрати страховика поділяються за економічним змістом на такі групи:

1. виплата страхових сум і страхових відшкодувань за договорами страхування та перестрахування;

2. витрати на ведення страхової справи;

3. витрати на фінансування превентивних заходів;

4. витрати під час здійснення інвестиційної діяльності.

Витрати на страхові виплати становлять найбільшу части­ну витрат страховика та залежать від багатьох факторів, серед яких виокремлюються ймовірність настання страхового випадку, розмір страхового збитку, обсяг страхової відповідальності. Ці витрати за відповідними видами страхування у певному діапазоні (види ризиків, страхові об'єкти, територія, вік застрахованої осо­би тощо) не дуже відрізняються між собою у страхових компаніях одного регіону, а отже, майже не підлягають коригуванню.

Витрати на ведення страхової справи включають витрати, пов'язані з укладанням та обслуговуванням договорів страхуван­ня, тобто з фінансово-господарською діяльністю страховика.,На величину цих витрат впливає багато факторів, до того ж вони по­стійно змінюються, тому неможливо розробити норми зазначених видатків, але можна дати загальні рекомендації стосовно їх обме­ження та оптимізації. Проте саме ці витрати дозволяють варіюва­ти у встановленні розміру страхового тарифу. Так, за рахунок їх оптимізації, економного та ефективного використання коштів, зменшення норм використання тощо можливе зниження вартості страхової послуги.

В економічній літературі представлено багато підходів до кла­сифікації цих витрат і визначено класифікаційні ознаки. Най­більш загальними є такі види витрат:

• постійні та змінні (такий поділ застосовується в актуарних розрахунках);

• залежні та незалежні;

• загальні та конкретні на ведення справи страховика.

Постійні витрати не можна віднести до конкретного страху­вання, вони є незмінними у межах релевантного діапазону і ма­ють розкладатися на весь страховий портфель за укладеними до­говорами. Найчастіше на відносно постійні витрати не впливають коливання та зміни у страховій діяльності, якщо вони не пов'язані зі значним розширенням чи згортанням страхової діяльності. Частка цих витрат досить мала.

Змінні витрати на ведення страхової справи стосуються пев­ного виду страхування чи страхового поліса та можуть бути до них віднесені. Вони змінюються пропорційно до ступеня зайня­тості персоналу страхової компанії. Саме на ці витрати припадає найбільша частка витрат на ведення страхової справи.

Деякі витрати мають характер залежних і незалежних. їх нор­мують у проміле від страхової суми середньооблікового складу страхувальників.

Встановлюючи страховий тариф, страховик має враховувати у складі ціни страхової послуги не тільки страхові суми та відшко­дування, а й витрати на утримання страхової компанії. У зв'язку з цим витрати на ведення страхової справи поділяються на певні види, кожен з яких має свою характеристику (табл. 10.1).

Витрати на фінансування превентивних заходів встанов­люються страховою компанією залежно від взятих на себе зо­бов'язань, а їх розмір визначає фінансова служба страховика.

Собівартість страхової послуги — витрати на страхові виплати, ведення страхової справи та фінансування превентивних заходів.

Витрати під час здійснення інвестиційної діяльності до­сить незначні і пов'язані з обслуговуванням розміщення страхо­вих резервів та тимчасово вільних коштів страховика.

Таблиця 10.1.

Характеристика витрат на ведення страхової справи

Дохід страховика відображає всю суму надходжень і поділя­ється залежно від видів діяльності на три великі групи (рис. 10.1).

Доходи від страхової діяльності належать до доходів від основної операційної діяльності, включають усі надходження, пов'язані з проведенням страхування і перестрахування. У складі цих доходів — страхові премії за договорами страхування та пере­страхування, комісійні винагороди, частки від страхових сум і страхових відшкодувань, сплачені перестраховиками, повернені суми із централізованих страхових фондів, повернені суми тех­нічних резервів, інших, ніж резерв незароблених премій. Зазна­чені доходи формуються за рахунок страхової премії, в основу якої покладено тариф-брутто. При цьому обсяг премій забезпечує формування страхового фонду, а структура страхового тарифу — напрями використання надходжень.

Довідка. У 1912 p. "Commercial Union" була однією з компаній, яка застрахувала лайнер Титанік компанії "White Star", який зато­нув 15 квітня1912 р. у результаті зіткнення з айсбергом і забрав життя 1500 осіб. Незважаючи на великі страхові виплати,"Commercial Union" вже на кінець року мала прибуток у розмірі 100 000 фунтів стерлінгів.

Доходи страховика

Доходи від страхової діяльності

Доходи від інвестиційної діяльності

Інші доходи

Рис.10.1. Доходи страховика

Основним джерелом доходів страховика є зароблені страхові премії. Тобто кошти страховика стають "заробленими" після за­кінчення договору страхування, якщо за період дії цього договору не відбуваються страхові випадки. За економічним змістом за­роблені страхові премії є результатом реалізації страхової послуги, аналогічно поняттю "виручка від реалізації продукції".

Розмір зароблених страхових премій залежить від суми стра­хових платежів і зміни залишків резервів незароблених премій і визначається формулою

ЗСП = Д_сп + РНП_поч. - РНП_кін,

де ЗСП — зароблені страхові премії;

Д_сп — надходження страхових платежів за вирахуванням страхових платежів, сплачених перестраховикам за договорами перестрахування у певному періоді;

РНП_поч — резерв незароблених премій на початок звітного періоду;

РНП_кін — резерв незароблених премій на кінець звітного пе­ріоду.

Незароблені страхові премії є складовою технічних резервів страховика, а також страховими преміями, які страховик отри­мав і зберігає до закінчення строку дії договору страхування, але які не є його власністю.

Резерви незароблених премій розраховуються щоквартально залежно від сум надходжень страхових платежів за певними ви­дами страхування у кожному кварталі, який передує звітній даті декількома методами. В Україні найчастіше використовується спрощений метод:

• сума надходжень страхових премій у першому кварталі відповідного періоду множиться на 1/4;

• сума надходжень страхових платежів у другому кварталі того ж періоду множиться на 1/2 ;

• сума надходжень страхових платежів у третьому кварталі множиться на 3/4;

• усі отримані добутки додаються.

Обсяги страхових премій та виплат в Україні в 2007—2009 ро­ках наведено у таблиці 10.2.

Таблиця 10.2.

Страхові премії виплати в Україні в 2007 – 2009 роках, млн.грн.

* Чисті страхові премії та виплати – це валові страхові премії (або виплати) за мінусом коштів з внутрішнього перестрахування, відповідно премії або виплат (для виключення подвійного рахунку)

Довідка. Якщо страхова компанія під час перестрахування ви­конує роль цедента (перестрахувальника), то вона отримує дохо­ди у вигляді комісійних винагород за передання ризику у пере­страхування.

Якщо страхова компанія входила до складу професійного об'єднання страховиків, то у разі виходу з нього їй повертається частка раніше зроблених внесків, які також вважаються доходами від страхової діяльності.

Доходи від інвестиційної діяльності належать до додатко­вих доходів від фінансової діяльності і включають доходи від роз­міщення страхових резервів та тимчасово вільних коштів за ви­значеними напрямами їх вкладання. Інвестиційна діяльність ґрунтується на вірогідному характері кругообігу коштів у процесі страхової діяльності, а тривалість вкладання коштів страхуваль­ників визначається договором страхування. У загальному плані напрями інвестування закріплені законодавчо, а у конкретному визначаються умовами господарювання страхової компанії. За­значені доходи використовуються не тільки на страхові виплати, а й на розвиток страхової справи.

Доходи від іншої операційної діяльності належать до зви­чайної діяльності страховика і включають: доходи від здавання майна в оренду, перерахунку страхових виплат, реалізації прав регресії, надання консультацій, доходи безповоротної фінансової допомоги, результат індексації основних засобів, штрафи, пеню тощо.

Різниця між доходами та витратами становить фінансовий ре­зультат діяльності страхової компанії.

Поняття "фінансовий результат" діяльності включає термін "результат" та категорію "фінанси". За тлумаченням термін "ре­зультат" означає наслідки, висновки, остаточний кінцевий підсу­мок якого-небудь заняття, діяльності, розвитку, а також показ­ник чого-небудь. Категорія "фінанси" відображає економічні від­носини з приводу формування доходу і фондів фінансових ресурсів та їх використання.

Фінансовий результат діяльності страховика — кінцевий під­сумок його діяльності за певний період з приводу формування до­ходу і відповідних фондів фінансових ресурсів та їх використання.

Фінансовий результат містить два елементи:

• прибуток (збиток);

• приріст (відплив) резерву внесків.

Додатний фінансовий результат відображає прибуток, від'єм­ний — збиток. Отже, прибуток як фінансовий результат діяль­ності страховика є результатом використання доходу на відшко­дування зазнаних ним витрат за певний період часу. Тобто відбу­вається зіставлення доходів і витрат страховика.

Отримання прибутку є однією із цілей страхування як виду бізнесу з метою забезпечення розвитку організації, покращання добробуту акціонерів і власників, соціального захисту працівни­ків та їх заохочення. Проте під час формування прибутку страхо­вика йдеться про перерозподільчі відносини у суспільстві. Найпершим джерелом отримання прибутку є норма прибутку, яка закладена у страховому тарифі і забезпечує рентабельність стра­хових операцій. Іншими джерелами отримання прибутку є над­ходження від усіх видів діяльності страховика. Аналогічно дохо­дам прибуток страховика складається:

• з прибутку від страхових операцій;

• прибутку від нестрахових операцій: інвестиційної та іншої звичайної діяльності;

• прибутку від надзвичайної діяльності.

Прибуток також є одним з основних показників результатив­ності діяльності підприємств. Як абсолютний показник він ха­рактеризує ефективність діяльності страхової компанії, хоч і не­однозначно.

Основними показниками ефективності фінансово-господар­ської діяльності страховика є її рівень фінансової стійкості, пла­тоспроможності, рентабельності та надійності, які дають змогу обрати "свою" страхову компанію.

10.3. Фінансовий результат діяльності страховика

Фінансовий результат — це наслідок фінансово-господарської діяльності, що характеризується розміром засобів компанії, їх розміщенням і джерелами утворення, залежить від організації страхової справи, реалізації страхових продуктів і прибутку.

Фінансовий результат компанії - показник її фінансової конкурентоспроможності, виконання зобов'язань перед державою та іншими учасниками страхових правовідносин.

Фінансовий стан страхової компанії як комплексне поняття, що є наслідком взаємодії всіх елементів системи фінансових від­носин компанії, визначається сукупністю господарських факто­рів і характеризується системою показників, які відображають наявність, розміщення і використання фінансових ресурсів. Тому під фінансовим станом компанії розуміють її спроможність фі­нансувати свою діяльність. Оптимізація фінансового стану є од­нією з умов успішного розвитку компанії у майбутньому, а погіршення фінансового стану свідчить про загрозу її можливого банкрутства.

Фінансова діяльність страхової компанії базується на фінан­совому плані, полягає в організації поповнення, руху та викорис­тання коштів за цільовим призначенням, плануванні фінансових ресурсів, контролю за їх використанням.

Фінансові ресурси страхової компанії постійно перебувають у русі і в часовому аспекті є фінансовими потоками. Внаслідок різ­номанітності видів діяльності кругообіг коштів страхової компа­нії є взаємодією декількох відносно самостійних грошових пото­ків. Рух грошових коштів страхової компанії поділено за сферами її діяльності:

1. поточна страхова діяльність включає страхові платежі, доходи, витрати та інші потоки грошових коштів, які пов'язані з операціями страхування, співстрахування та перестрахування;

2. інвестиційна діяльність включає рух грошових коштів, пов'язаних із купівлею і продажем цінних паперів, нерухомого майна й інших інвестиційних активів;

3. фінансова діяльність охоплює рух грошових коштів, які обслуговують випуск акцій та викуп раніше проданих акцій, одержання позик і погашення заборгованості.

Таким чином, специфіка діяльності страхової компанії зумов­лює необхідність визначення системи певних показників, які ха­рактеризують особливості діяльності страхової компанії.

Під час оцінювання фінансових результатів діяльності страхо­вої компанії як об'єкта господарювання використовуються такі показники (табл. 10.3).

Таблиця 10.3.

Характеристика основних показників фінансової діяльності страхової компанії

Продовження таблиці 10.3.

До відносних показників оцінки фінансових результатів ді­яльності страхової компанії відносять такі показники рентабель­ності.

На думку сучасних страховиків-практиків, показники рента­бельності страхової компанії включають рентабельність страхо­вої послуги, рентабельність продажу і рентабельність страхової справи:

а) рентабельність страхової послуги:

де П_факт— фактичний прибуток;

В — витрати страхової компанії;

б) рентабельність продажу:

де П_чис— чистий прибуток;

С_пл – стархові платежі;

в) рентабельність страхової справи:

де П_тар— прибуток у тарифах;

ВВС – витрати на ведення справи;

г) рентабельність інвестиційної діяльності:

де П_інв— прибуток від інвестиційної діяльності;

СР – страхові резерви;

д) рентабельність активів:

де А— середньорічна вартість активів;

е) рентабельність власного капіталу :

де ВК— власний капітал.

Особливість визначення цих показників рентабельності поля­гає у тому, що в кожному конкретному випадку для розрахунку використовується певний вид прибутку страхової компанії.

Зазначені показники рентабельності розглядаються двояко: з одного боку, вони використовуються для оцінки фінансових ре­зультатів діяльності страхової компанії, з другого — є показника­ми, які характеризують один з аспектів фінансового стану страхо­вика.

Важливими відносними показниками є рівень витрат і рівень виплат. Рівень витрат відображає співвідношення суми страхо­вих виплат на ведення справи і загальної суми страхових плате­жів.

Рівень виплат характеризує суму страхових виплат, що при­падає на одиницю отриманого страхового платежу. Цей показник розраховується в цілому по компанії і за рахунок аналізу динамі­ки цього показника визначаються критичні моменти, які потре­бують захисних дій з боку менеджменту компанії. Для детальні­шого аналізу окремого виду страхування доцільно використо­вувати показник страхових виплат за окремими видами страху­вання. Це дає змогу оцінити збитковість того чи іншого виду стра­хування і забезпечити належне коригування у процесі його сти­мулювання.

Не менш важливим під час оцінки фінансових результатів є встановлення структури прибутку. Доцільно визначати частку прибутку окремо від страхової і нестрахової діяльності. Така її структура обумовлена наявністю доходів і витрат, не пов'язаних з основним видом діяльності страхової компанії.

Отже, показники фінансових результатів діяльності страхової компанії є вихідною інформацією для оцінки функціонування страховика і контролю реалізації обраної стратегії. Вони дають змогу виявити малоефективні і збиткові види страхування та ви­значити напрями підвищення їх ефективності.

10.4. Економічний та фінансовий аналіз діяльності страхових операцій

Економічний аналіз діяльності страхових компаній - оцінювання платоспроможності, встановлення резервів зростання реалізації страхових послуг, забезпечення фінансово! стійкості страховиків і прийняття на цій основі ефективних менеджерських рішень.

Враховуючи важливе значення економічного аналізу для за­безпечення науково обґрунтованого управління страховою спра­вою, дослідження проблеми щодо особливостей його здійснення і напрямів удосконалення є дуже важливим.

Організація аналітичного процесу має бути такою, яка б забез­печувала оптимальні пошук, збирання й оброблення інформації, мінімальну кількість операцій і документації, максимальну ефек­тивність праці виконавців.

Виокремлюють три види економічного аналізу:

• попередній;

• оперативний;

• наступний.

Хоча всі види аналізу мають один предмет і використовують аналогічні методи, вони все-таки відрізняються, оскільки дослі­джують різноманітну страхову інформацію і є базою для прийнят­тя менеджерських рішень не одного рівня.

Попередній аналіз страхових операцій використовується страховиками передусім у плануванні традиційних і у підготовці введення нових видів страхування або під час зміни діючих умов. Попередній аналіз спрямовано на вивчення інформації за певний період часу (найчастіше за тарифний період) з метою з'ясування взаємозв'язків показників і тенденцій динаміки страхових опера­цій. За допомогою такого аналізу можуть розраховуватися де­кілька варіантів вирішення практичних або стратегічних завдань страхової компанії для вибору оптимальних.

Оперативний аналіз здійснюється одразу після проведення страхових операцій і спирається на дані оперативного обліку. Як правило, такий аналіз шукає метод вирішення певного конкурент­ного завдання і застосовує систему показників, що не повинна до­корінно відрізнятися від показників наступного аналізу. Адже й ті, й інші використовуються в управлінні страховими операціями для досягнення єдиних кінцевих результатів страховика.

Наступний аналіз страхової діяльності робиться за місяць, квартал, рік і тарифний період. До переваг такого аналізу слід за­рахувати його системність, комплексність і достовірність інфор­мації (вона береться з бухгалтерської та статистичної звітності), а до недоліків — його неоперативність. Однак наступний аналіз страхових операцій відіграє важливу роль під час дослідження результатів розвитку видів і галузей страхування, оцінки обґрун­тованості діючих тарифних ставок тощо. Висновки з наступного аналізу мають суттєве значення для управління страховою діяль­ністю.

Показники, які використовуються для аналізу страхових операцій, поділяються на три групи:

• абсолютні;

• відносні;

• середні.

Абсолютні показники містяться у бухгалтерській або статис­тичній звітності. До них належать страхові платежі, страхові від­шкодування та страхові суми, кількість укладених договорів, кількість застрахованих об'єктів.

Відносні показники — це результат розроблення звітності (відношення одних абсолютних показників до інших у відсотках або коефіцієнтах): рівень виплат; норма виплат; збитковість стра­хової суми; охоплення страхового поля.

Середні показники відображають найтиповіші процеси, які від­буваються у страхуванні. До них, зокрема, належать: середній пла­тіж і середня страхова сума на один договір, середня виплата на один договір, середнє навантаження на одного страхового агента.

Оцінка функціонування страхової компанії включає оцінку компанії як об'єкта господарювання та здійснення нею страхової діяльності. У проведенні аналізу зацікавлені як страхувальники, так і потенційні інвестори. У випадку оцінки страхової компанії зі сторони страхувальника її надійність зводиться до ризику ви­конання взятих на себе зобов'язань. У разі оцінки страхової ком­панії зі сторони потенційного інвестора її надійність аналізується з позицій інвестиційного ризику. В обох випадках настання ризикового випадку — це нездатність страхової компанії виконати взяті зобов'язання.

Оцінка ризиків функціонування страховика базується на фі­нансовому аналізі компанії.

Фінансовий аналіз — спосіб оцінювання і прогнозування фінан­сового стану підприємства на підставі його бухгалтерської та фі­нансової звітності й оперативних даних.

Є чотири головні методи фінансового аналізу:

1. горизонтальний (часовий) аналіз — порівняння кожної по­зиції звітності з відповідним показником за попередній період;

2. вертикальний (структурний) аналіз — визначення струк­тури фінансових показників з оцінкою впливу різних факторів на кінцевий результат;

3. трендовий аналіз — порівнювання кожної позиції звітності з відповідними показниками за кілька попередніх періодів і ви­значення основної тенденції динаміки показників;

4. аналіз коефіцієнтів — розрахунок відносних показників між окремими позиціями звіту або позиціями різних форм звітності.

Аналіз ризику страхової діяльності базується на основі звіт­ності страхової компанії, що включає таку інформаційну базу:

• Баланс (форма 1);

• Звіт про фінансові результати (форма 2);

• Звіт про рух грошових коштів (форма 3);

• Звіт про власний капітал (форма 4);

• Звіт про доходи та витрати страховика;

• показники діяльності зі страхування життя;

• показники діяльності з видів добровільного страхування, іншого, ніж страхування життя;

• показники діяльності з видів обов'язкового страхування;

• показники діяльності з державного обов'язкового страху­вання.

Слід виокремити основні абсолютні показники, що використо­вуються під час оцінки страхової компанії як об'єкта господарю­вання.

1. Показник "Статутний капітал" визначає розмір сплаче­ного статутного фонду та характеризує виконання страховою компанією вимог законодавства України.

У Законі України "Про страхування" встановлено вимоги до статутного капіталу страховика.

Мінімальний розмір статутного фонду страхової компанії, яка займається видами страхування, іншими, ніж страхування жит­тя, встановлюється у сумі, еквівалентній 1 млн євро, а страхової компанії, що займається страхуванням життя, — 1,5 млн євро за валютним обмінним курсом валюти України (через 5 років після вступу України до СОТ — 10 млн євро).

2. Показник "Власний капітал" характеризує суму капіталу, вільного від зобов'язань компанії, котра є додатковою гарантією зобов'язань у разі відхилень їх від розміру розрахункових вели­чин. До складу власного капіталу входять статутний та додатко­вий капітал, нерозподілений прибуток, резервний фонд та інший капітал за винятком неоплаченого та вилученого. Значне переви­щення власного капіталу над статутним фондом свідчить про при­буткову діяльність страховика і можливість його виплат акціоне­рам дивідендів, а також проведення реінвестування капіталу.

3. Показник "Основні засоби" характеризує розмір залишко­вої вартості (різниця між первісною вартістю основних фондів і сумою на дату балансу) власних та одержаних на умовах фінансо­вого лізингу об'єктів, які віднесені до складу основних засобів страхової компанії.

4. Показник "Довгострокові фінансові інвестиції" характе­ризує розмір фінансових інвестицій на період більше ніж один рік, а також всі інвестиції, які не можуть бути вільно реалізовані у будь-який момент, і фінансові інвестиції, котрі на основі відпо­відного стандарту розраховуються за методом участі у капіталі. Динаміка цього показника свідчить про використання страховою компанією вільних коштів для отримання довгострокового інвес­тиційного доходу.

5. Показник "Поточні фінансові інвестиції" характеризує розмір фінансових інвестицій на строк не більше ніж один рік, що можуть бути вільно реалізовані у будь-який момент (крім інвес­тицій, які є еквівалентом коштів). Збільшення цього показника свідчить про зростання фінансового потенціалу страхової компа­нії та покращання ефективності її діяльності. Для страхової ком­панії, яка має надійну фінансову базу, характерне перевищення показника довгострокових фінансових інвестицій над поточними фінансовими інвестиціями.

6. Показник "Кошти та їх еквіваленти" характеризує роз­мір коштів у касі, на поточних та інших рахунках у банках, які можуть бути використані для поточних операцій, а також еквіва­ленти коштів.

7. Показник "Дебіторська заборгованість за товари, роботи та послуги" включає суми заборгованості інших суб'єктів госпо­дарювання перед страховою компанією за послуги, надані компа­нії під час здійснення господарської діяльності. Збільшення цьо­го показника свідчить про погану організацію позовної роботи страхової компанії та зростання заборгованості за регресними по­зовами щодо відшкодування збитків.

8. Показник "Страхові платежі (премії, внески)" характе­ризує розмір коштів, одержаних страховою компанією за догово­рами страхування та перестрахування. ТОП-10 страхових компа­ній за розміром страхових премій в Україні в 2005—2009 роках наведено у таблиці 10.4.

Таблиця 10.4.

ТОП – 10 страхових компаній за розміром страхових премій

За розміром страхових премій визначається концентрація страхового ринку (дані по Україні наведені в таблиці 10.5).

Таблиця 10.5.

Концепція страхового ринку України у 2009 році

9. Показник "Страхові виплати" характеризує розмір коштів, фактично сплачених страховою компанією за страховими випадками.

Страхові платежі та страхові виплати — це показники, що ви­значають базу грошових потоків, а різниця між ними є основою чистого грошового потоку та однією зі складових прибутку стра­ховика.

10. Показник "Страхові резерви" характеризує забезпечення страховою компанією майбутніх виплат страхового відшкодування. Страхові резерви поділяються:

    • на резерви незароблених премій;

    • резерви збитків для страхових компаній, які здійснюють страхування інше, ніж страхування життя;

    • резерви зі страхування життя для страхових компаній, які здійснюють страхування життя.

Для детальнішого аналізу ефективності роботи страхової ком­панії використовують відносні показники. До відносних показни­ків належать різноманітні коефіцієнти, за допомогою яких зруч­но зіставляти результати діяльності страхової компанії у часі, а також аналізувати результати роботи декількох страхових ком­паній.

Один із найважливіших елементів фінансового аналізу стра­хової компанії — аналіз динаміки страхових платежів і страхово­го відшкодування. З цією метою розраховують такі показники.

1. Аналіз динаміки страхових платежів та страхового відшкодування.

   • Темп зростання страхового відшкодування відображає ди­наміку зростання страхового відшкодування за окремий інтервал часу.

   • Темп зростання страхових платежів відображає динамі­ку надходження страхових платежів до страхової компанії за звітний період.

Розглядаючи ці два показники, слід розцінювати вкрай нега­тивно тенденцію до перевищення темпів зростання страхових ви­плат над страховими платежами. Подібна тенденція вимагає вжиття керівництвом компанії відповідних заходів.

• Темп приросту страхового відшкодування та темп при­росту страхових платежів використовуються для дослідження швидкості змін, які відбуваються у динаміці страхових платежів та страхових виплат і дають змогу наочно оцінити динамічні про­цеси, які відбуваються у страхуванні (табл. 10.6).

Таблиця 10.6.

Аналіз динаміки страхових платежів та страхового відшкодування

Більш детальний аналіз рівня ризику у процесі страхування дають змогу зробити показники, які фіксують рівень ризику по страховій компанії у цілому та за окремими видами страхування.

2. Аналіз ризиковості страхових операцій.

   • Коефіцієнт ризику засвідчує ступінь фактичного ризику за звітний період. Розрахунок цього коефіцієнта за окремими видами страхування виконується з метою виявлення того, які види страхування є найбільш ризиковими, а які мають обмежений рівень ризику.

   • Коефіцієнт безпечності страхових операцій характеризує структуру ризику за видами страхування, при цьому базою оцінки є кількість договорів страхування по страховій компанії у цілому та окремими видами страхування. Якщо цей коефіцієнт зменшується до 0, це свідчить про збільшення ризикованості страхування у міру збільшення кількості договорів страхування (табл.10.7).

Таблиця 10.7.

Аналіз ризикованості страхових операцій

Для того, щоб виявити проблеми, які зумовлюють збільшення рівня ризику в процесі страхування, необхідно проаналізувати страхові виплати, що дасть змогу оцінити збитковість різних ви­дів страхування та розробити план дій зі зменшення страхових виплат.

3. Аналіз страхових виплат.

• Середня виплата страхового відшкодування за одним до­говором — показник, за рахунок зіставлення якого по компанії в цілому і за видами страхування можна виявити найбільш пробле­матичні види страхування.

• Рівень страхових виплат характеризує суму страхових ви­плат, що припадає на одиницю отриманого страхового платежу. За рахунок аналізу динаміки щ₀го коефіцієнта визначають кри­тичні моменти, які потребують захисних дій з боку менеджменту компанії.

Для детальнішого аналізу Окремого виду страхування вико­ристовують коефіцієнт страхових виплат за окремими видами страхування що дає змогу оцінити збитковість того чи іншого виду страхування і забезпечити належне коригування у процесі його стимулювання.

• Коефіцієнт поточного ризику характеризує поточний рі­вень ризику за окремими видами страхової діяльності. Під час розрахунку цього показника використовується метод ланцюго­вих підстановок, коли визначається співвідношення показника страхових виплат за окремий місяць до середньомісячної суми страхових платежів за минулий рік. Отримані у розрахунку цього коефіцієнта результати мають важливе значення для оцінки по­точного рівня ризику страхової компанії. Зростання коефіцієнта поточного ризику сигналізує про погіршення ситуації, а в такому разі керівництво страхової компанії має вдатися до оперативних превентивних дій. У разі зростання цього коефіцієнта актуарій зобов'язаний або здійснити перерахування страхових тарифів, або рекомендувати андерайтеру застосувати підвищувальні кое­фіцієнти під час розрахунку страхових платежів.

Важливе значення під час оцінки ризику страхової діяльності має аналіз портфеля страхових ризиків. Здійснивши цілеспрямо­ване перегрупування страхових ризиків, можна оптимізувати за­гальний рівень ризику страхового портфеля (табл. 10.8).

Таблиця 10.8.

Аналіз страхових виплат

4. Аналіз страхового портфеля.

• Коефіцієнт участі відображає частку страхових платежів з окремого виду страхування у структурі страхового портфеля. За допомогою цього показника можна проаналізувати зміну загаль­ного страхового ризику по компанії в цілому за умови зміни част­ки того чи іншого виду страхування. Суттєве збільшення коефіці­єнта участі за окремим видом страхування свідчить про неаде­кватне співвідношення ризиків, які бере на себе страхова компа­нія, що може мати негативні наслідки.

• Коефіцієнт перестрахування характеризує ступінь участі страхової компанії у перестрахуванні в цілому та за окремими ви­дами страхування. Коефіцієнт фіксує участь перестраховиків у страховій діяльності компанії та показує залежність виконання компанією взятих на себе зобов'язань від надійності партнерів із перестрахування. Оптимальне значення показника — у межах від 5 до 50 % від валових показників страхових платежів. Значен­ня, нижче встановлених меж, може свідчити про те, що немає та­кого фактора фінансової надійності, як перестрахування; значен­ня, вище встановлених меж, — про високий ступінь залежності надійності компанії від партнерів із перестрахування (табл. 10.9).

Таблиця 10.9.

Аналіз страхового портфеля

10.5. Система обліку страхових організацій

Специфіка діяльності страхових компаній пов'язана з харак­тером надання страхової послуги. Страхування на відміну від ін­ших видів підприємницької діяльності передбачає сплату напе­ред страхових платежів, формування страхового фонду (страхо­вих резервів) з цих коштів і використання його надалі для покриття збитків від страхових випадків. Це вимагає ведення об­ліку валових надходжень страхових платежів, сум утворених ре­зервів страхових зобов'язань, доходів від страхової діяльності та виплат страхових сум і страхових відшкодувань. Здійснений ана­ліз об'єктів обліку в страховій діяльності дає можливість зробити висновок, що суттєвий вплив на методологію бухгалтерського об­ліку у страхуванні мають його галузеві особливості.

Притаманними лише страхуванню об'єктами бухгалтерського обліку є, зокрема, страхові резерви, який, незважаючи на те, що фактично утворюються зі страхових платежів, які становлять плату страхувальника за надану страхову послугу, не є доходами страховика. Формування страхових резервів пов'язане з розподі­лом грошових потоків страховика та відокремленням частини ко­штів від його доходу для надання їй цільового призначення — за­безпечення виконання страхових зобов'язань. Правильність роз­поділу сум, які спрямовуються у доходи та резерви страховика, залежить від застосування точних методів оцінки резервів стра­хових зобов'язань.

Обсяг переданих зобов'язань у страховика розглядається як частка перестраховиків у загальній сумі зобов'язань. Окремий порядок її обліку дає можливість визначити так звані права ви­моги до перестраховиків, що виконують роль контрпасивної, або регулюючої, статті до страхових резервів.

Характер надання страхового захисту обумовлює доцільність розгляду страхової послуги як комплексу процесів, що її супрово­джують, а саме: аквізиції (пошук потенційних клієнтів та укла­дення договору страхування), супроводу договору страхування (безпосереднє обслуговування договору страхування від початку його дії) та врегулювання збитків (заходи щодо врегулювання збитків у результаті настання страхового випадку).

За страхування майна страхова сума встановлюється у межах _вартості майна за цінами і тарифами, що діють на момент укла­дання договору, якщо інше не обумовлено договором страху­вання.

На практиці розміри страхової суми і страхового відшкоду­вання не збігаються, оскільки договори страхування, як правило, передбачають певну франшизу. Крім того, якщо страхова сума становить певну частину вартості застрахованого об'єкта, страхо­ве відшкодування виплачується у такій самій частині від визна­чених за страховою подією збитків, якщо інше не передбачено умовами страхування.

З метою забезпечення майбутніх виплат страхових сум і стра­хового відшкодування залежно від видів страхування (перестра­хування), страховики зобов'язані формувати і вести облік техніч­них резервів за видами страхування (крім страхування життя):

• незароблених премій (резерви премій), що включають част­ки від сум надходжень страхових платежів (страхових внесків, страхових премій), що відповідають страховим ризикам, які не минали на звітну дату;

• збитків, що включають зарезервовані несплачені страхові суми і страхові відшкодування за відомими вимогами страхуваль­ників, стосовно яких не прийняте рішення щодо виплати або від­мови у виплаті страхової суми чи страхового відшкодування.

Для обліку основної діяльності страховику достатньо трьох рахунків. Основними рахунками, які страховики можуть вико­ристовувати для обліку розрахунків за договорами страхування (перестрахування) щодо страхових платежів, є такі:

• 36 "Розрахунки з покупцями та замовниками";

• 37 "Розрахунки з різними дебіторами";

• 68 "Розрахунки за іншими операціями".

При цьому передбачається використання відповідних субра­хунків, до яких відкриваються рахунки третього порядку.

До субрахунку 361 "Розрахунки з вітчизняними покупцями" рахунку 36 "Розрахунки з покупцями та замовниками" відкрива­ються рахунки третього порядку:

• 3611 "Розрахунки з вітчизняними страхувальниками";

• 3612 "Розрахунки з вітчизняними перестрахувальниками";

До субрахунку 362 "Розрахунки з іноземними покупцями" відкриваються такі:

• 3621 "Розрахунки з іноземними страхувальниками";

• 3612 "Розрахунки з іноземними перестрахувальниками".

За дебетом рахунку 36 "Розрахунки з покупцями та замовни­ками" має відображатися сума належних страховику у звітному періоді страхових платежів (страхових премій та страхових вне­сків) за договорами страхування (перестрахування) у кореспон­денції з рахунком 76 "Страхові платежі".

За кредитом рахунку 36 відображається сума одержаних стра­хових платежів (страхових премій та страхових внесків) у корес­понденції з рахунками обліку грошових коштів або рахунком об­ліку розрахунків зі страховими агентами — суб'єктами підпри­ємницької діяльності.

Сальдо рахунку відображатиме заборгованість за договорами страхування (перестрахування) страхувальників і перестраху­вальників, які для страховиків є покупцями та замовниками. Аналітичний облік розрахунків зі страхувальниками і перестра­хувальниками ведеться за кожним страхувальником та перестра­хувальником.

Якщо страхувальник до укладення договору страхування ви­рішив залучити страхового брокера, він укладає з ним брокерську угоду. її умови визначають права та обов'язки сторін, порядок і умови набрання чинності договором страхування, що укладаєть­ся за посередництва страхового брокера, порядок внесення стра­хових платежів та інформування страхувальника про набрання чинності договором страхування, умови здійснення взаєморозрахунків між ними, відповідальність за невиконання або нена­лежне виконання умов зазначеної угоди, інші умови за згодою сторін.

Якщо умовами брокерської угоди встановлено, що розрахун­ки за договором страхування покладаються на страхового броке­ра, страхувальник забезпечує його коштами для виконання таких повноважень.

Суми, сплачені брокерам, страхувальник відобра­жає у своєму бухгалтерському обліку за дебетом субрахунку 371 "Розрахунки за виданими авансами" та кредитом рахунків обліку грошових коштів.

За результатами укладеного страховим брокером договору страхування у страхувальника виникають зобов'язання щодо страхування, які у бухгалтерському обліку страхувальника слід відображати у порядку, наведеному вище (договір зі страховиком). Зазначені зобов'язання уважати виконаними лише після сплати страховим брокере/ми страхових внесків страхо­вку При цьому у страхувала дебіторська заборгованість страхового брокера за виданими авансами зменшується на суми страхових внесків, сплачені брокером страховику.

Підставою для таких проведень у бухгалтерському обліку страховиків будуть акти виконаних робіт або звіти страхових брокерів про виконані роботи.

Отже, страхувальникам сліпати увагу на такі особливості бухгалтерського обліку цієї операції:

• кошти, сплачені брокеру укладення договору страху­вання, будуть включені до його витрат лише після набрання таким договором чинності;

• зобов'язання за страхуванням погашаються після перерахування брокером коштів страховику.

Особливості процесів у страхуванні пов'язані також з операці­ями, що виникають під час перестрахування страховиком ризику виконання всіх чи частини своїх зобов'язань в іншого страхови­ка.

Перестрахування передбачає перерозподіл між страховиком і перестраховиком страхових зобов'язань та грошових коштів. Це обумовлює необхідність ведення аналітичного обліку страхових платежів і часток страхових кодувань за договорами пере­страхування, часток перестраховика у страхових резервах.

Для відображення у бухгалтерському обліку страховика роз­рахунків за договорами страхування (перестрахування) щодо по­вернення страхувальникам (перестрахувальникам) визначених договором страхування сум страхових платежів (їх часток) Ін­струкція про застосування План рахунків бухгалтерського облі­ку передбачає використання лише рахунку 36 "Розрахунки з по­купцями та замовниками", який за призначенням не повинен мати кредитове сальдо. Вона нараховує, що за визначених дого­вором страхування (перестрахування) умов страховику необхідно відобразити в обліку свою захованість перед страхувальниками.

Галузеві особливості страхування впливають не тільки на ме­тодологію бухгалтерського обліку а й на порядок формування по­казників фінансової звітності урахуванні.

Специфічний харак­тер діяльності страховика, що передбачає залучення шляхом страхування коштів фізичних юридичних осіб, обумовлює необхідність державного фінансового контролю за страховою діяль­ністю. Контроль держави щодо перевірки умов платоспромож­ності страховика, наявності страхових резервів, достатніх для майбутніх виплат відшкодувань, виконання умов їх розміщення забезпечується, зокрема, шляхом аналізу фінансової звітності страховика. Це передбачає певні вимоги до форми представлення у ній активів, капіталу, зобов'язань страховика та показників страхової діяльності.

Діюча система обліку та звітності страховика, пристосована до вимог чинного законодавства, не враховує повною мірою особ­ливостей сучасного розвитку цього виду підприємницької діяль­ності, а тому не забезпечує виконання завдань, покладених на неї, не сприяє ефективному державному нагляду за страховою діяль­ністю.

10.6. Фінансова стійкість страховика

Дослідження фінансової стійкості як економічної категорії належить до найважливіших проблем ринкової економіки, оскільки відсутність або низький рівень фінансової стійкості будь-якого суб'єкта господарювання призводить до його неплато­спроможності, а у кінцевому результаті — до банкрутства. Однак занадто високий рівень фінансової стійкості заважатиме суб'єкту господарювання здійснювати прибуткову діяльність, обтяжуючи його надмірними запасами і резервами.

Фінансова стійкість страховика базується на достатності його фінансових ресурсів, як власних, так і залучених, до яких нале­жать кошти, що перебувають у розпорядженні страхової компанії для здійснення:

• операцій страхування і перестрахування від моменту укла­дення договору страхування до виконання таких фінансових зобов'язань, як збір страхових платежів, виплата страхових від­шкодувань тощо;

• витрат, які забезпечують процес страхування і перестраху­вання (наприклад, аквізиційні витрати, витрати на врегулюван­ня збитків і т. ін.);

• інших витрат, не пов'язаних з основною діяльністю і спря­мованих на вдосконалення і підвищення якості страхових послуг, економічного стимулювання персоналу тощо.

Більшість науковців зазначає, що рівень фінансової стійкості є основним індикатором життєздатності страхової компанії та її спроможності виконувати свої фінансові зобов'язання перед стра­хувальниками в умовах негативного впливу різноманітних зов­нішніх і внутрішніх чинників.

Фінансова стійкість як економічна категорія — головний чинник стабільної діяльності суб'єкта господарювання, який має зберігатися незалежно від ступеня негативного впливу на неї зов­нішніх і внутрішніх чинників.

Зовнішні чинники умовно можна поділити на дві групи: пер­ша — чинники безпосереднього впливу, які досить швидко відо­бражаються на рівні фінансової стійкості, друга — чинники опо­середкованого впливу, які мають довготривалу дію, на рівень фі­нансової стійкості. Кількість внутрішніх чинників впливу на рівень фінансової стійкості залежить передусім від наявності і ступеня тих чи інших ризиків, з якими має справу будь-який суб'єкт господарювання у своїй діяльності.

Страхові ризики — це те, з чим безпосередньо працює будь-який страховик. Вони мають визначальний вплив на рівень його фінансової стійкості. У дослідженні категорії "фінансова стій­кість страховика" пріоритетною групою є страхові ризики.

Так, результатом реалізації стратегічних ризиків є недосягнення стра­ховою компанією місії, цілей та завдань стратегічного плану у разі її неспроможності пристосуватися до швидких змін конку­рентного середовища.

Реалізація того чи іншого ризику або ризиків, з якими має справу страхова компанія у своїй діяльності, зумовлюватиме під­вищений тиск на рівень її фінансової надійності та здатність далі своєчасно й у повному обсязі виконувати свої фінансові зобо­в'язання перед страхувальниками. Така ситуація дає можливість оцінити вже не фінансову надійність, а саме фінансову стійкість страховика, достатньою умовою забезпечення якої є платоспро­можність, а обов'язковою передумовою — фінансова надійність. Отже, доцільно говорити про те, що платоспроможність і фінансо­ва надійність є лише похідними категорії "фінансова стійкість" страхової компанії.

Є різноманітні підходи до визначення рівня фінансової стій кості страхової компанії.

Наприклад, деякі фахівці виокремлюють розрахунок фінансової стійкості в одну зі складових дослі­дження фінансового стану страховика, до якого входить аналіз складу і розміщення активів, динаміки та структури джерел фінансових ресурсів, наявності і структури обігових коштів, креди­торської і дебіторської заборгованості, платоспроможності. На думку інших вчених, фінансова стійкість визначається розміром укладеного капіталу, який розраховується як відсоток від зароб­леної страхової премії.

Чим вищий рівень фінансової стійкості, тим нижчий прибуток отримується на вкладений капітал, і на­впаки. У зв'язку з цим вважається, що власники страхової ком­панії можуть бути зацікавлені у підтриманні низького рівня її фінансової стійкості.

Загальноприйнятною є методика розрахунку рівня фінансової стійкості страхової компанії, що виражається через розрахунок відповідного коефіцієнта:

К = (l – q) / n * q

де q — збитковість страхової суми (відношення суми страхових відшкодувань до сукупної страхової суми);

п — кількість застрахованих об'єктів.

Також фінансова стійкість страхової організації безпосеред­ньо пов'язана з платоспроможністю страхової компанії.

У процесі своєї діяльності згідно із Законом України "Про страхування" страхова компанія має виконувати такі вимоги до­тримання платоспроможності:

1. мати сплачений статутний фонд та гарантійний фонд стра­ховика;

2. створювати страхові (технічні та математичні) резерви, до­статні для майбутніх страхових виплат;

3. перевищувати фактичний запас платоспроможності страхо­вої компанії над розрахунковим нормативним запасом платоспро­можності;

4. не перевищувати ліміту страхового зобов'язання страхової компанії за одним об'єктом страхування.

Страхова компанія відповідно до обсягів страхової діяльності зобов'язана підтримувати належний рівень фактичного запасу платоспроможності (нетто-активів).

Довідка. Починаючи з 1971 р., Міжнародне рейтингове агентство «Standard &Poor’s» здійснює комплексний розрахунок показника фінансової стійкості страхових компаній на основі аналізу таких компонентів: ринкового ризику (оцінка середовища, в якому працює страховик), менеджменту і корпоративної стратегії, бізнес – профілю компанії, результатів основної діяльності, достатності власного капіталу, принципів і методів резервування та ліквідності.

у Європейському Союзі для розрахунку рівня фінансової стійкості страховиків використовують два показники: нормативну платоспроможність і гарантійний фонд. Фактичний рівень фінансової стійкості страхової компанії порівнюється з кожним із них: якщо він вищий більшого з двох нормативних показників або дорівнює йому, то такий страховик вважається фінансово стійким і платоспроможним.

Платоспроможність компанії полягає у здатності задовольнити платіжні вимоги контрагентів, повертати кредити здійснювати виплату страхових сум і відшкодувань сплачувати податки та платежі до бюджету та позабюджетних фондів, випла­чувати заробітну плату тощо.

Запас платоспроможності (нетто – активи) страхової компанії визначається вирахуванням із вартості майна (загальної суми активів) страховика суми нематеріальних активів і загальної суми зобов'язань, у тому числі страхових. Страхові зобов'язання мають дорівнювати за обсягом наявним технічним резервам. На будь-яку дату фактичний запас платоспроможності страховика має перевищувати розрахунковий нормативний запас платоспроможності.

Нормативний запас платоспроможності страховика, який здійснює види страхування інші, ніж страхування життя на будь-яку дату дорівнює більшій з визначених величин.

Нормативний запас платоспроможності страховика який здійснює страхування життя, на будь-яку дату дорівнює величи­ні, яка визначається шляхом множення загальної величини резерву довгострокових зобов'язань (математичного резерву) на 0.05 (табл.10.10).

На окрему увагу заслуговує питання страхових резервів. Вони утворюються страховиками з метою забезпечення майбутніх виплат страхових сум і страхового відшкодування залежно від видів страхування (перестрахування).

Таблиця 10.10.

Розрахунок показників платоспроможності страхової компанії

ПИТАННЯ ДЛЯ САМОКОНТРОЛЮ

1. У чому полягає практичний аспект оцінки розміру страхо­вого ризику?

2. Які етапи має процес організації аналітичної роботи страхо­вої компанії?

3. Які показники використовуються під час аналізу страхових операцій та у чому полягають їх особливості?

4. Які об'єкти бухгалтерського обліку притаманні лише стра­ховій діяльності? Чому?

5. Які основні види ризиків здійснюють безпосередній вплив на рівень фінансової стійкості страхової компанії?

6. Які особливості методики розрахунку рівня фінансової стій­кості страхової компанії у вітчизняній практиці?

7. Які методи фінансового аналізу використовуються під час оцінювання ризиків функціонування страховика?

8. Яку інформаційну базу на основі звітності страхової компа­нії включає аналіз ризику страхової діяльності?

9. Які головні абсолютні показники використовуються під час оцінювання страхової компанії як об'єкта господарювання? Оха­рактеризуйте кожен з них.

10. Які основні вимоги має задовольняти система фінансових показників з погляду ефективності оцінки фінансового стану страхової компанії?

Розділ іі

• Тести

Тема 1. Суть, принципи і роль страхування

1. Яка ймовірність розраховується як відношення кількості ситуацій, за яких випадкова подія настала, до загальної кількості ситуацій:

а) апріорна

б) апостеріорна

в) естиматична

г) експертна

2. У чому полягає аналіз страхового ризику?

а) у зменшенні

б) ідентифікації

в) уникненні

г) пізнанні

3. За критерієм величини страхові ризики поділяються:

а) на малі, середні, великі

б) побутові, великі, катастрофічні

в) великі, масові

г) немає правильної відповіді

4. Які риси є критеріями страхувальності ризиків:

а) випадковість

б) мобільність

в) низький ступінь ймовірності

г) надзвичайно великі втрати

5. Які форми мають перші страховики:

а) страхового товариства з повною відповідальністю

б) товариства взаємного страхування

в) акціонерного страхового товариства

г) державної страхової організації

6. Які заходи є етапи ризик – менеджменту в страхуванні:

а) самофінансування

б) уникнення

в) страхування

г) контроль

7. Принципами страхування є:

а) форма власності на об’єкт страхування

б) страховий інтерес

в) повна сплата страхових премій

г) відсутність простроченої заборгованості за кредитами

8. Які функції виконує страхування?

а) фіскальну

б) наглядову

в) превентивну

г) репресивну

9. За яких значень імовірності настання випадків події ризик є найбільшим

а) 0

б) 0,25

в) 0,75

г) 1,0

10. Нагромаджувальну функцію не виконують такі види страхування життя:

а) страхування на дожиття

б) довгострокове страхування на випадок смерті

в) страхування до шлюбу

г) страхування пасажирів

11. Коли у страхуванні здійснюється мінімізація ризику?

а) на кожному етапі процесу страхування

б) під час настання страхового випадку

в) під час визначення розміру покриття

г) під час укладання страхової угоди

12. За вимогами національного законодавства страхова компанія має здійснювати розрахунок:

а) нормативу резервування

б) нормативного запасу платоспроможності

в) регулятивного капіталу

г) немає правильної відповіді

13. До функцій Держфінпослуг в Україні не належать:

а) ведення державного реєстру страховиків та реєстру страхових і перестрахових брокерів

б) організація конференцій зі страхування

в) видача ліцензій страховикам на здійснення страхової діяльності

г) здійснення організаційно – методичного забезпечення проведення актуарних розрахунків

14. Яка абревіатура позначає Міжнародну асоціацію органів нагляду за страхуванням:

а) IAIS

б) IOSI

в) IAOI

г) немає правильної відповіді

15. До форм державного нагляду за страховою діяльністю належать:

а) добровільна

б) статистична

в) тактична

г) немає правильної відповіді

16. Що з наведеного далі охоплюється поняттям «страховий захист»?

а) здійснення запобіжних заходів, спрямованих на зменшення страхового ризику;

б) фінансування витрат на боротьбу зі страховою подією;

в) відшкодування збитків, завданих стихійним лихом;

г) збільшення запасів товарів з огляду на сезонність їх виробництва;

д) утримання персоналу рятувальних служб.

17. З яких фондів складається сукупний фонд страхового захисту?

а) резервних фондів підприємств;

б) кредитів банків;

в) резервних фондів, передбачених бюджетом;

г) іноземних інвестицій;

д) резервів страхових організацій.

18. У яких формах виникли перші страховики?

а) товариства взаємного страхування;

б) страхового товариства з повною відповідальністю;

в) акціонерного страхового товариства;

г) державної страхової організації;

д) товариства з обмеженою відповідальністю

19. З наведеної далі інформації вибрати принципи страхування.

а) максимальна сумлінність сторін страхового договору;

б) суброгація;

в) страховий інтерес;

г) повна сплата страхових премій;

д) відсутність простроченої заборгованості за кредитами.

20. Які причини виникнення та існування страхування?

а) захист майнових інтересів суб’єктів виробничих відносин і людського суспільства від несприятливих подій (ризиків)

б) створення сезонних запасів у харчовій промисловості

в) збільшення обсягів виробництва

г) здійснення запобіжних заходів, спрямованих на зменшення страхового ризику

21. Що із наведеного далі складає зміст категорії страхового захисту?

а) спосіб локалізації небезпечних об’єктів

б) економічні відносини щодо попередження, усунення, локалізації та відшкодування збитків внаслідок несприятливих подій

в) механізм забезпечення підприємств фінансовими ресурсами

г) збільшення товарних запасів у зв’язку з впливом чинника сезонності

22. У яких формах існує сукупний фонд страхового захисту?

а) резерв страхових організацій, централізованих резервів держави, фондів самострахування підприємств

б)  резерв фондів підприємств

в)  кредитів банку

г)  статутного фонду

23. Виділіть характерні ознаки страхування:

а) обов’язків характер настання страхових випадків

б)  замкнута розкладка збитку, перерозподіл в просторі і часі, відшкодування збитків, випадковий характер виникнення

в) розподільчий характер відносин і формування фондів грошових коштів

г) платоспроможність, поверненість та цільовий характер використання грошових коштів

24. Що із наведеного далі розкриває суть ризикової функції страхування?

а)  створення системи страхових резервів

б)  передача за певну плату страховикові матеріальної відповідальності за наслідки ризику, зумовленого подіями, перелік яких передбачено договором страхування або чинним законодавством

в) зменшення наслідків страхових подій

г)  перерозподіл коштів між страхувальниками

25. До сукупного страхового фонду суспільства не належать:

а) централізовані резервні фонди держави

б) амортизаційні фонди

в) централізовані резервні фонди підприємства

г) фонди, створені методом страхування

26.В яких формах виникли перші страхові організації?

а) товариства взаємного страхування

б) приватні товариства

в) акціонерні страхові товариства

г) державні страхові організації

27. Категорію «страхового захисту» характеризують такі ознаки:

а) випадковий характер настання страхової події

б) можливість визначення страхової події за часом і в просторі

в) вираження збитку в грошовій і натуральній формах та необхідність запобігання і відшкодування збитків

г) всі відповіді вірні

Тема 2. Класифіація страхування

1. Класифікація страхування за економічними ознаками — це класифікація за такими характеристиками:

а) об’єктами страхування

б) формами проведення страхування

в) статусом страхувальника

г) часом виникнення окремих видів страхування.

2. Існують такі галузі страхування:

а) обов’язкове

б) майнове

в) добровільне

г) страхування життя

д) особисте

е) відповідальності.

3. Законодавчо визначений перелік видів страхування для видачі ліцензій державним наглядовим органом передбачає такі види:

а) страхування вантажів та багажу

б) страхування автомобілів

в) страхування кредитів

г) страхування дітей до повноліття

д) страхування життя

е) страхування відповідальності власників повітряного транспорту (включаючи відповідальність перевізника).

4. Страхові події при страхуванні громадян від нещасних випадків можуть бути такі:

а) смерть застрахованого з будь-якої причини (крім самогубства);

б) смерть застрахованого лише від нещасного випадку;

в) дожиття застрахованим до закінчення строку дії договору страхування.

5. Які з перелічених видів страхування згідно із Законом України «Про страхування» є обов’язковими?

а) до страхування засобів водного транспорту;

б) страхування спортсменів вищих категорій;

в) страхування кредитів;

д) особисте страхування від нещасних випадків на транспорті.

6. Які з видів страхування не належать до майнового?

а) до страхування наземного транспорту;

б) страхування інвестицій;

в) страхування кредитів;

г) страхування відповідальності власників автотранспортних засобів.

7. Які форми страхування ви знаєте?

а) добровільне і обов’язкове;

б) життя і загальне;

в) особисте, майнове, відповідальності.

8. Які з перелічених видів страхування згідно із Законом України «Про страхування» є добровільними?

а) страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів

б) страхування фінансових ризиків

в) страхування цивільної відповідальності суб’єктів космічної діяльності

г) страхування відповідальності морського судновласника

д) страхування залізничного транспорту

е) страхування врожаю сільськогосподарських культур державних сільськогосподарських підприємств.

9. Особисте страхування охоплює види страхування, які забезпечують страховий захист:

а) життя громадян

б) відповідальності роботодавця перед персоналом

в) здоров’я громадян

г) домашнього майна громадян.

10. Майно підприємства загальною вартістю 20 млн грн застраховане на 10 млн грн. Внаслідок пожежі знищено майна на 8 млн грн. Яку суму страхового відшкодування отримає страхувальник:

а) за пропорційною системою відшкодування;

б) за системою «першого ризику»?

11. До видів особового страхування належать:

а) страхування життя

б) страхування до вступу в шлюб

в) медичне страхування

г) усі відповіді правильні

12. Є такі галузі страхування:

а) обов’язкове

б) майнове

в) добровільне

г) страхування катастрофічних ризиків

13. Які є форми страхування?

а) добровільне і обов’язкове страхування

б) страхування життя і загальне страхування

в) особове, майнове страхування і страхування відповідальності

г) немає правильної відповіді

14. На відміну від об’єктів майнового страхування об’єкти особового страхування не мають оцінки:

а) кількісної

б) якісної

в) вартісної

г) немає правильної відповіді

15. Класифікація страхування для цілей ліцензування страхової діяльності в Україні включає такий вид:

а) страхування автомобілів

б) страхування кредитів

в) страхування пенсій

г) страхування життя

16. Які із наведених видів відносять до майнового страхування?

а) страхування інвестицій

б) страхування від вогневих ризиків та ризиків стихійних явищ

в) страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів

г) страхування кредитів

17. Які із наведених видів відносять до особистого страхування?

а) страхування професійної відповідальності

б) страхування життя і від нещасних випадків

в) страхування вантажів і вантажу

г) страхування будівель громадян

18. Які існують системи страхування?

а) пропорційної відповідальності, першого ризику

б) часткове і вибірне страхування

в) солідарної відповідальності

г) непропорційної відповідальності, за відновною вартістю майна

Тема 3. Страховий ринок україни

1. Що розуміють під страховим ринком?

а) інструмент перерозподілу грошових коштів між суб’єктами господарювання

б) сферу обігу цінних паперів

в)  особливу сферу грошових економічних відносин, де об’єктом купівлі – продажу виступає специфічний товар –страхова послуга

г) механізм забезпечення попиту і пропозиції на фінансові ресурси

2. Яка структура страхового ринку за інституціональною ознакою?

а) внутрішній і зовнішній страховий ринок

б) ринок майнового і особистого страхування

в) ринок страхових послуг акціонерних, командитних, повни товариств і товариств з додатковою відповідальністю

г) ринок страхування автотранспортних засобів, вантажів і багажу

3. Яка структура страхового ринку за територіальною ознакою?

а) внутрішній, регіональний і міжнародний страхові ринки

б) ринки майнового, особистого страхування і страхування відповідальності

в) страхування юридичних і фізичних осіб

г) ринки державного і комерційного страхування

4. Що з названого далі належить до страхового ринку?

а) промислові і торгові підприємства

б) страховики, страхувальники і страхові посередники

в) банки і кредитні спілки

г) державний бюджет і позабюджетні фонди

5. Які форми підприємств можуть займатись в Україні страховою діяльністю?

а) приватні підприємства і фізичні особи

б) товариства з обмеженою відповідальністю

в) підприємства з 100% - им іноземним капіталом

г) акціонерні, командитні, повні товариства і товариства з додатковою відповідальністю

6. Що розуміють під маркетингом в страхуванні?

а) систему пошуку резервів збільшення прибутку страховика

б) оцінку фінансового стану страховика

в) системний підхід щодо організації діяльності страховика, метод дослідження страхового ринку

г) систему формування і розміщення страхових резервів

7. Страховий маркетинг охоплює комплекс таких заходів (видів робіт):

а) дослідження страхового ринку, розробку конкурентоспроможних страхових продуктів і їх реалізацію

б) складання фінансової звітності страховика, її аналіз і складання бізнес – планів

в) розробку правового законодавства та інструктивних матеріалів

г) фінансову діяльність щодо розміщення страхових резервів

8. Маркетингова політика страховика – це:

а) вибір варіантів можливих стратегічних напрямів діяльності страховика і відповідні заходи щодо забезпечення їх реалізації

б) порядок укладання договорів страхування

в) визначення фінансових результатів діяльності страховика

г) розробка каналів реалізації страхових продуктів

9. Дослідження страхового ринку має на меті:

а) визначення попиту на страхові продукти і розробку конкурентоспроможних страхових продуктів

б) визначення кон’юнктури на товарних ринках

в) дослідження державно – політичної системи в країні

г) створення рекламної мережі розповсюдження реклами страхових продуктів

10. Віднайдіть визначення страхового продукту:

а) специфічне оформлення страхової послуги, яке включає пакет документів, що отримало назву правил страхування

б) страхові тарифи з окремих видів страхування

в) сукупність нормативних документів, що регулюють страхову діяльність

г) страхові поліси з окремих видів страхування

11. Через страхові поліси відбувається:

а) купівля – продаж страхового захисту

б) експертиза товарів

в) об’єднання тимчасово вільних капіталів

г) задоволення потреби у фінансових ресурсах держави

12. Страховий поліс – це:

а) документ, який видається страховиком страхувальнику і засвідчує факт укладання договору страхування

б) договір страхування майна

в) документ, що регламентує взаємовідносини сторін у страхуванні життя

г) документ, що визначає розмір збитків в страхуванні

13. Відберіть якісні показники страхового продукту:

а) офісний метод реалізації

б) відповідність умов страхування реальним потребам споживача

в) рекламно – офіційна мережа

г) зручність придбання посіла чи укладання договору страхування

14. Які із наведених далі завдань має виконувати реклама страхових продуктів?

а) робити популярними продукти страхової компанії

б) бути спрямованою на відведення більшої ролі запроваджуваним видам страхування

в) надавати вичерпну інформацію про переваги страхового продукту

г) підтримувати імідж компанії

15. Правила страхування – це:

а) документ, який визначає умови проведення кожного виду страхування

б) договір страхування

в) перелік претензій страхувальника до страховика

г) аварійний сертифікат

16. Хто розробляє правила страхування з добровільних видів страхування?

а) страховик

б) страхувальник

в) міністерство фінансів України

г) Кабінет Міністрів України

17. Хто розробляє умови страхування з обов’язкових видів страхування?

а) страховик

б) Міністерство економіки України

в) Кабінет Міністрів України

г) страхові брокери

Тема 4. Страховики, страхувальники та страхові посередники

1. У яких організаційно – правових формах підприємств можуть створюватись страховики в Україні?

а) юридичні особи у формі акціонерних, повних, командитних товариств і товариств з додатковою відповідальністю

б) юридичні особи у формі товариств з обмеженою відповідальністю і приватних підприємств

в) фізичні особи, зареєстровані як суб’єкти підприємницької діяльності

г) іноземні юридичні особи

2. Хто (що) є страховим посередником?

а) фондові біржі

б) банки і ніші фінансово – кредитні установи

в) страхові агенти і страхові брокери

г) інвестиційні фонди і компанії

3. Діяльність страхових брокерів може бути визначена:

а) як професійна діяльність осіб, зареєстрованих як суб’єкти підприємництва пов’язана із посередництвом у сфері страхування

б) як діяльність, яка обслуговує «життєвий цикл» страхового поліса на різних його стадіях

в) як професійна діяльність осіб, уповноважених діяти від імені та за дорученням однієї чи більше страхових компаній, з укладання договорів

г) як фінансова діяльність у сфері страхування

4. Маркетингова політика страховика спрямована на:

а) збільшення обсягу страхових премій;

б) розробку конкурентоспроможних страхових продуктів;

в) отримання додаткового прибутку;

г) розширення страхового поля;

д) підвищення іміджу компанії.

5. Страхувальник для страховика це:

а) людина, яку не заманити до страхової компанії ніякими «калачами»;

б) найбільш важлива персона, яка завітала до офісу страховика;

в) суб’єкт суспільства, ради якого страхова компанія витрачає великі гроші на рекламу послуг;

г) той, хто приносить страховикові свої бажання;

д) людина, яка не хоче піклуватися про своє майбутнє.

6. Страховий агент є уповноваженою особою:

а) страховика;

б) страхувальника;

в) брокера;

г) генерального страхового агента;

д) перестраховика.

7. Страховий брокер є представником:

а) генерального страхового агента;

б) страховика;

в) страхувальника;

г) агента;

д) асоціації брокерів.

8. Чим відрізняється брокер від агента:

а) не має жодних відмінностей;

б) кількістю працівників;

в) розміром отриманих страхових платежів;

г) розміром отриманої комісійної винагороди;

д) брокер завжди представляє інтереси страхувальника.

9. Хто регулює діяльність страхових агентів:

а) банки;

б) Міністерство фінансів;

в) Кабінет Міністрів;

г) страхові компанії;

д) генеральний страховий агент.

10. «Найкраща порада» брокера містить у собі:

а) заходи щодо поліпшення ризику;

б) консультації;

в) вибір програми страхування;

г) розміщення ризику в страховій компанії;

д) все, визначене в пунктах а), б), в), г).

11. Метою реклами є:

а) поширення позитивного іміджу страховика через засоби масової інформації;

б) отримання додаткового прибутку;

в) всебічно сприяти укладанню нових і поновленню чинних договорів страхування;

г) підняття активності страхувальників;

д) розширення страхового поля.

12. Раціональна реклама використовується для:

а) рекламування послуг компанії;

б) переконує страхувальника в необхідності певного страхового продукту;

в) підняття професійного рівня страхових агентів;

г) адресного направлення рекламних матеріалів безпосередньо тим суб’єктам, до яких звернувся страховик;

д) поліпшення іміджу страховика.

13. Що таке аквізиція страховика?

а) продаж страхових продуктів через страхових посередників

б) дослідження ринку страхових послуг

в) формування споживчого попиту на страхові продукти

г) страхове поле страховика

14. Які із наведених видів робіт можуть виконувати страхові агенти?

а) вдосконалення правил страхування

б) пошук страхувальників і укладення договорів страхування

в) розрахунок страхових тарифів

г) пошук страховиків

15. Кого відносять до юридичних страхових агентів?

а) банки, агентства нерухомості, туристичні фірми

б) власників транспортних засобів

в) аварійних комісарів

г) консультантів у сфері оподаткування

Тема 5. Договори страхування

1. Чи існує різниця між такими документами, як «страховий договір», «страховий поліс», «страхове свідоцтво»?

а) існує незначна різниця;

б) різниці немає;

в) є різниця відносно договорів страхування життя;

г) є різниця відносно договорів страхування інвестицій.

2. На який мінімальний термін може бути укладено страховий договір?

а) зі страхування життя;

б) зі страхування майна громадян;

в) з обов’язкового страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів.

г) страхування здоров’я на випадок хвороби;

д) страхування фінансових ризиків.

3. Чи існують законодавчі обмеження на максимальний термін страхування за одним договором?

а) так;

б) ні;

в) є обмеження по договорах:

1) страхування від нещасних випадків;

2) страхування майна.

4. Хто може припинити дію договору страхування?

а) страхувальник;

б) ліга страхових організацій;

в) страховик;

г) судові органи;

д) уповноважений орган (Міністерство фінансів України).

5. Чи можна протягом строку дії договору страхування вносити зміни до його змісту?

а) так;

б) ні;

в) з дозволу Уповноваженого органу (Міністерства фінансів);

г) з дозволу Кабінету Міністрів України;

д) з дозволу Верховної Ради України.

6. Чи реалізовано страховий продукт, якщо страховий випадок протягом дії договору страхування не настав?

а) так, у повному обсязі

б) лише частково

в) ні, оскільки страховик не виконав страхових зобов’язань

г) так, за умови, що до договору страхування було додано страховий поліс

7. Чи існує різниця між такими документами, як «страховий договір», «страховий поліс», «страхове свідоцтво»?

а) існує незначна різниця;

б) різниці немає;

в) є різниця відносно договорів страхування життя;

г) є різниця відносно договорів страхування інвестицій.

8. На який мінімальний термін може бути укладено страховий договір?

а) зі страхування життя;

б) зі страхування майна громадян;

в) з обов’язкового страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів.

г) страхування здоров’я на випадок хвороби;

д) страхування фінансових ризиків.

9. Чи існують законодавчі обмеження на максимальний термін страхування за одним договором?

а) Так;

б) ні;

в) є обмеження по договорах:

1) страхування від нещасних випадків;

2) страхування майна.

10. Хто може припинити дію договору страхування?

а) Страхувальник;

б) ліга страхових організацій;

в) страховик;

г) судові органи;

д) уповноважений орган (Міністерство фінансів України).

11. Чи можна протягом строку дії договору страхування вносити зміни до його змісту?

а) Так;

б) ні;

в) з дозволу Уповноваженого органу (Міністерства фінансів);

г) з дозволу Кабінету Міністрів України;

д) з дозволу Верховної Ради України.

Тема 6. Особове страхування

1. Який мінімальний розмір статутного фонду страховика, що займається страхуванням життя:

а) 2,5 млн. євро

б) 0,5 млн. євро

в) 1,5 млн. євро

г) 2 млн. євро

2. Зазначена у договорі страхування життя мінімальна величина інвестиційного доходу становить:

а) 3 % річних

б) 4 % річних

в) 5 % річних

г) 6 % річних

3. Страхові виплати за договором страхування життя здійснюються:

а) у розмірі страхової суми (її частини)

б) у вигляді регулярних, послідовних виплат обумовлених у договорі страхування сум (ануїтеті)

в) у вигляді ренти

г) усі відповіді правильні

4. Видами добровільного страхування є:

а) страхування життя

б) страхування від нещасних випадків

в) медичне страхування (безперервне страхування здоров’я)

г) усі відповіді правильні

5. Що не належить до обов’язкового страхування?

а) медичне страхування

б) страхування медичних витрат

в) страхування спортсменів вищих категорій

г) страхування життя і здоров’я спеціалістів ветеринарної медицини

6. Який вид пенсійних виплат здійснюється із системи недержавного пенсійного забезпечення:

а) пенсія на визначений строк

б) одноразова пенсійна виплата

в) довічна пенсія

г) усі відповіді правильні

7. Який фактор не враховується під час розроблення умов страхування життя:

а) професія людини

б) вік людини

в) стать

г) ріст людини

8. Страхова сума не виплачується, якщо страховий випадок був прямо або опосередковано спричинений

а) самогубством чи спробою самогубства застрахованої особи

б) війною

в) алкогольним сп’янінням

г) усі відповіді правильні

9. У страхуванні від нещасних випадків «нещасними випадками є»:

а) утоплення

б) опіки

в) ураження блискавкою

г) усі відповіді правильні

10. Об’єктом медичного страхування є:

а) захист від тілесних ушкоджень страхувальника

б) фінансування моральних інтересів страхувальника

в) втрата працездатності страхувальником

г) усі відповіді правильні

11.Суб’єктом медичного страхування є:

а) страховики, страхувальники

б) страховики, страхувальники, застраховані, медичні установи

в) застраховані, медичні установи

г) страховики, страхувальники, застраховані, медичні установи, банки

12. Програми добровільного медичного страхування не включають такі захворювання:

а) злоякісні новоутворення

б) венеричні хвороби

в) СНІД

г) усі відповіді правильні

13. Розмір страхової суми за медичним страхуванням встановлюють:

а) згідно із Законом України «Про медичне страхування»

б) згідно із Законом України «Про страхування»

в) за узгодженням сторін у національній валюті України

г) за узгодженням сторін в іноземній валюті

14. Страховик має право відмовити у виплаті страхової суми, якщо:

а) застрахованим вчинені навмисні дії, спрямовані на настання страхового випадку, у тому числі навмисне заподіяння застрахованим собі тілесних ушкоджень

б) дії застрахованого, пов’язані з виконанням громадського обов’язку чи самообороною, захистом майна, життя, честі і гідності

в) страхувальником або застрахованим вчинено умисний злочин, що призвів до страхового випадку

г) усі відповіді правильні

15. Метою обов’язкового медичного страхування є:

а) забезпечення рівних прав громадян на своєчасне отримання безоплатної медичної допомоги належного обсягу та якості

б) перерозподіл коштів, що використовуються на оплату медичних послуг, між різними верствами населення

в) страхування громадян залежно від рівня їх доходів, соціального статусу і т.ін.

г) оплата вартості медичної допомого за рахунок коштів страхових резервів і фінансування профілактичних заходів

16. Під час укладання договору добровільного медичного страхування програма страхування обирається:

а) страховиком

б) страхувальником

в) застрахованим

г) медичною установою

17. Медична установа як суб’єкт обов’язкового медичного страхування повинна:

а) мати лише ліцензію на право надання медичних послуг у системі обов’язкового медичного страхування

б) пройти лише акредитацію на відповідність установленим професійним стандартам

в) мати лише ліцензію на право надання медичних послуг у системі обов’язкового медичного страхування і пройти акредитацію на відповідність установленим професійним стандартам

г) немає правильної відповіді

18. Страхування тих, хто виїжджає за кордон, - це вид:

а) медичного страхування

б) страхування життя

в) страхування від нещасних випадків

г) майнового страхування

19. Розмір пенсії, яку буде отримувати застрахована особа, залежить:

а) від розміру внесених страхових платежів

б) кількості років, які минули з моменту укладання договору страхування (та першого внеску) до початку пенсійних виплат

в) віку застрахованої особи

г) усі відповіді правильні

20. Під час визначення страхового тарифу при страхуванні життя використовують:

а) таблиці дожиття до певного року

б) перепис населення

в) таблиці смертності

г) таблиці народжуваності

21. Види особистого страхування бувають такі:

а) страхування життя;

б) страхування до вступу в шлюб;

в) медичне страхування.

22. Страхування життя охоплює такі види страхування:

а) змішане страхування життя;

б) страхування життя і здоров’я спеціалістів ветеринарної медицини;

в) довічне страхування.

23. Поступове накопичення коштів протягом дії договору страхування для здійснення страхової виплати характерне для таких видів страхування:

а) страхування життя дітей;

б) страхування дітей від нещасних випадків;

в) колективне страхування працівників за рахунок коштів підприємств.

24. Основні страхові випадки за змішаного страхування життя:

а) вступ до шлюбу;

б) дожиття до закінчення строку страхування;

в) смерть протягом дії договору страхування.

25. Таблиця смертності може складатися на основі:

а) показників статистичного обліку населення у країні;

б) матеріалів самої страхової компанії;

в) матеріалів зарубіжних страхових компаній.

26. Договір змішаного страхування життя в Україні може бути укладений на такий мінімальний строк:

а) на 6 місяців;

б) на 1 рік;

в) на 3 роки.

27. Страхова сума під час укладення договору змішаного страхування життя визначається:

а) тільки страховиком;

б) тільки страхувальником;

в) за погодженням між страховиком і страхувальником.

28. Страхова сума за договором змішаного страхування життя не виплачується:

а) у випадку смерті страхувальника від злоякісного захворювання після одного року від початку дії договору страхування;

б) у випадку самогубства страхувальника;

в) у випадку смерті страхувальника після одного місяця від початку дії договору страхування від серцево-судинного захворювання.

29. Після закінчення договору змішаного страхування життя страхувальник одержує:

а) страхову суму;

б) викупну суму;

в) страхове відшкодування.

30. Види страхування:

а) колективне, добровільне;

б) обов’язкове, індивідуальне;

в) колективне, індивідуальне.

31. Форми здійснення страхування:

а) індивідуальна, колективна;

б) обов’язкова, добровільна;

в) колективна, обов’язкова.

32. Чим відрізняється страхування від нещасних випадків від довгострокового страхування життя?

а) у разі страхування від нещасних випадків по закінченні терміну дії договору страхова сума не виплачується і сплачені внески по закінченні терміну дії договору страхування не повертаються;

б) у разі страхування від нещасних випадків по закінченні терміну страхування передбачається повернення сплачених внесків;

в) у разі страхування від нещасних випадків при їх настанні договір припиняє свою дію незалежно від виплаченої суми.

33. Державне обов’язкове особисте страхування. Що означає це поняття?

а) це означає, що воно проводиться на підставі Закону, а джерелом сплати страхових платежів є Державний бюджет і в разі неплатоспроможності страховика з цього виду страхування держава гарантує виконання зобов’язань перед страхувальниками;

б) це означає, що держава вимагає від страховиків обов’язково виплатити страхову суму;

в) це означає, що держава покладає виконання обов’язків страховика на державну страхову компанію.

34. Виплата страхових сум з обов’язкового особистого страхування проводиться:

а) в день настання страхового випадку;

б) в термін, визначений компетентним органом, після отримання страховою компанією всіх необхідних документів;

в) негайно — після одержання страховою компанією всіх необхідних документів.

35. Що належить до страхових випадків з обов’язкового особистого страхування на транспорті?

а) одержання застрахованим травми;

б) тимчасова втрата застрахованим працездатності або встановлення інвалідності;

в) загибель або смерть, одержання травми при встановленні інвалідності або тимчасова втрата працездатності внаслідок нещасного випадку на транспорті.

36. Хто може бути страхувальником колективного добровільного страхування від нещасних випадків?

а) юридичні особи;

б) юридичні та фізичні особи;

в) фізичні особи.

37. Що належить до страхових випадків при страхуванні від нещасних випадків?

а) інвалідність;

б) смерть застрахованого;

в) смерть застрахованого внаслідок нещасного випадку, травмування застрахованої особи внаслідок нещасного випадку.

38. Які категорії населення не можуть бути застрахованими?

а) пенсіонери, інваліди;

б) особи, що визнані недієздатними, інваліди І та непрацюючі інваліди ІІ групи, а також хворі на тяжкі нервові та психічні захворювання і СНІД;

в) громадяни інших країн.

39. Що впливає на визначення групи ризику при страхуванні від нещасних випадків?

а) ступінь ризику професії;

б) вік застрахованих;

в) вік та ступінь ризику професії застрахованого.

40. Що впливає на розмір тарифної ставки?

а) група ризику;

б) група ризику, вид страхування;

в) вік застрахованих.

41. Соціальна система фінансування охорони здоров’я базується на внесках:

а) підприємців;

б) працівників;

в) на самих лише державних субсидіях.

42. У якому співвідношенні перебувають страхова медицина і медичне страхування?

а) не пов’язані між собою;

б) медичне страхування — це складова страхової медицини;

в) страхова медицина — це складова медичного страхування.

43. Обов’язкова форма медичного страхування передбачає, що сплата страхових внесків покладається на:

а) роботодавців;

б) працівників;

в) всіх застрахованих.

44. Суб’єкти обов’язкового медичного страхування:

а) страховики;

б) вигодонабувачі;

в) застраховані.

45. Медична установа як суб’єкт обов’язкового медичного страхування повинна:

а) мати лише ліцензію на право надання медичних послуг у системі обов’язкового медичного страхування;

б) пройти саму тільки акредитацію на відповідність установленим професійним стандартам;

в) мати ліцензію на право надання медичних послуг у системі обов’язкового медичного страхування і пройти акредитацію на відповідність установленим професійним стандартам.

46. Договір добровільного медичного страхування може бути:

а) індивідуальним;

б) колективним;

в) лише індивідуальним.

47. При укладенні договору добровільного медичного страхування програма страхування обирається:

а) страховиком;

б) страхувальником;

в) лише застрахованим.

48. Страхові внески, які сплачуються страхувальником згідно з договором добровільного медичного страхування, залежать:

а) від строку страхування;

б) фінансових можливостей страхувальника;

в) програми медичного страхування.

49. Страхова організація не відшкодовує вартості медичних послуг, наданих застрахованому медичною установою, якщо сталося таке:

а) умисне заподіяння страхувальником тілесних пошкоджень самому собі;

б) одержання медичних послуг, які не передбачені договором;

в) тимчасові фінансові проблеми страховика.

Тема 7. Майнове страхування

1. Майнове страхування – галузь страхової діяльності, в якій об’єктом страхового захисту є:

а) майнові та інші (немайнові) інтереси, що не суперечать законодавству України

б) майно в різноманітних його виявах

в) лише матеріальні цінності

г) тільки майнові права та обов’язки

2. Які види майнового страхування виокремлюють з урахуванням відмінностей об’єктів страхування?

а) страхування засобів наземного, повітряного та водного транспорту, страхування вантажів і матеріальних цінностей

б) страхування матеріальних цінностей, прав та обов’язків

в) страхування засобів наземного, повітряного та водного транспорту, страхування вантажів, страхування фінансових ризиків, інших видів майна

г) страхування матеріальних цінностей, прав та обов’язків, страхування засобів наземного, повітряного та водного транспорту, страхування вантажів, страхування фінансових ризиків, інших видів майна

3. За формами майнове страхування поділяють:

а) на обов’язкове та добровільне

б) страхування майнових ризиків фізичних та юридичних осіб

в) індивідуальне та групове

г) страхування майна громадян , страхування орендованого майна, страхування майна приватних підприємців, страхування майна підприємств колективних форм власності, страхування державного майна

4. Об’єктом страхування майна можуть бути:

а) майнові інтереси, пов’язані з володінням майном, користуванням і розпорядженням ним

б) майнові інтереси, пов’язані з володінням,зберіганням та експлуатацією майна

в) майнові та немайнові інтереси, пов’язані з володінням, користуванням і розпорядженням об’єктом

г) відшкодування збитку, пов’язаними з майновими втратами

5. Страхове відшкодування – це:

а) страхова виплата, яка здійснюється страхувальником у межах страхової суми за договорами майнового страхування і страхування відповідальності у разі настання страхового випадку

б) суму, яку періодично одержують підприємства, установи та домашні господарства за майновим, особовим та іншими видами страхування

в) сума виплати зі страхового фонду для покриття збитку в майновому страхуванні

г) грошова сума, в межах якої страховик відповідно до умов страхування зобов’язаний провести виплату у разі настання страхового випадку

6. Грошова сума, в межах якої страховик відповідно до умов страхування зобов’язаний провести виплату у разі настання страхового випадку, - це:

а) страхова сума

б) страхове відшкодування

в) розмір тарифної ставки

г) франшиза

7. Страхування за системою першого ризику – це одна з чотирьох систем страхової відповідальності, яка:

а) полягає у визначенні фактичної вартості майна на день укладання договору страхування

б) розраховується за формулою відношення страхової суми до вартості об’єкта страхування

в) визначає межі відшкодування збитків (мінімальний та максимальний рівні), що підлягають компенсації з боку страховика

г) передбачає виплату страхового відшкодування у розмірі збитку, але в межах страхової суми

8. Безумовна франшиза – це:

а) передбачене умовами страхування звільнення страховика від відшкодування збитків страхувальнику, що не перевищує заданої величини

б) частина збитку, що не підлягає відшкодуванню страховиком, і вираховується під час розрахунку страхового відшкодування, що підлягає виплаті страхувальнику, із загальної суми відшкодування

в) сума, у межах якої страхувальник звільняється від обов’язку виплати страхового відшкодування за оригінальним договором за умови, що розмір збитку не перевищує цю суму

г) сума, у межах якої страховик звільняється від обов’язку виплати страхового відшкодування за оригінальним договором за умови, що розмір збитку не перевищує цю суму

9. Поняття «ридер» за страхування від вогню означає:

а) пристрій, що дає змогу зчитувати інформацію з карток пам’яті, а також інших електронних карток найрізноманітнішого призначення

б)  страхова відповідальність за збитки від пошкодження або знищення майна у результаті вибуху парових котлів, газосховищ, газопроводів, машин, апаратів і приладів, що працюють на стисненому повітрі та газі

в) додатковий ризик, який включено у стандартний поліс вогневого страхування

г) додаткова небезпека, яка може виникнути стосовно об’єкта страхування внаслідок пожежі, удару блискавки, вибуху газу, парових котлів, газопроводів або інших аналогічних пристроїв

10. За договором страхування від вогню можуть бути застраховані:

а) лише житлові будинки та офіси

б) житлові будинки, офіси, сировина та матеріали, товари на складах

в) будівлі та споруди виробничого призначення, житлові будинки, офіси, готелі, виробниче, технологічне та інше обладнання

г) будь – яке майно

11. Збитки, які не відшкодовуються страховиком за страхування від вогню, - це:

а) збитки, що виникли у результаті безпосередньої дії вогню (пожежі) на застраховане майно

б)  збитки, що виникли у результаті дії побічних явищ (диму, тепла, тиску газу або повітря)

в) збитки, які можуть бути завдані застрахованому майну в результаті заходів, вжитих для гасіння пожежі

г) ) збитки, що виникли від навмисного підпалу

12. За договором страхування будівельно – монтажних ризиків можуть бути застраховані об’єкти:

а) будівельних та монтажних робіт

б) будівельних та монтажних робіт і відповідальність між третіми особами за шкоду у зв’язку зі здійсненням цих робіт

в) будівельних та монтажних робіт, обладнання буд майданчика, будівельна техніка та механізми, наявні об’єкти, експлуатаційні гарантійні зобов’язання підрядника, витрати з розчищення території, відповідальність перед третіми особами за шкоду у зв’язку з виконанням будівельних та монтажних робіт

г) усе майно, яким володіють, користуються та розпоряджаються особи, які перебувають у трудових відносинах з будівельною компанією

13. До чинників, які викликали в усьому світі підвищений попит та страхування CAR, належать:

а) технічний прогрес у будівництві

б) постійне зростання вартості споруджуваних об’єктів і пов’язане з цим збільшення технічних та економічних ризиків будівництва

в) підвищений попит на всі види будівельних робіт

г) усі відповіді правильні

14. До винятків збитків, що виникли у період дії страхування раптових і непередбачених аварійних подій, які не відшкодовуються, належать:

а) навмисні дії страхувальника або груба необережність

б) помилки у проектуванні

в) претензії щодо недоліків наданих послуг

г) усі відповіді правильні

15. Карго – це:

а) страхування вантажів

б) страхування транспортних засобів

в) сукупність сухопутного, морського, річкового та авіаційного страхування

г) страхування від нещасних випадків під час ДТП

16. Страхування будівельно монтажних робіт типу CAR – це:

а) страхування ризиків монтажу

б) страхування ризиків будівельників

в) страхування ризиків підрядників

г) страхування цивільної відповідальності від збитків, завданих третім особам у результаті виробництва будівельних і монтажних робіт

17. Страхування будівельно монтажних робіт типу ЕAR – це:

а) страхування ризиків монтажу

б) страхування ризиків будівельників

в) страхування ризиків підрядників

г) страхування цивільної відповідальності від збитків, завданих третім особам у результаті виробництва будівельних і монтажних робіт

18. Страхування будівельно монтажних робіт типу TPL – це:

а) страхування ризиків монтажу

б) страхування ризиків будівельників

в) страхування ризиків підрядників

г) страхування цивільної відповідальності від збитків, завданих третім особам у результаті виробництва будівельних і монтажних робіт

19. Основним завданням системи «Зелена картка» є:

а) захист потерпілих у ДТП за участю автовласників – нерезидентів країни

б) покриття витрат власника авто, який завдав матеріальний збиток потерпілому, що був застрахований

в) безмитний перетин кордонів країн, які входять до цієї системи

г) немає правильної відповіді

20. Міжнародна асоціація зі страхування кредитів (International Credit Insurance Association (ICIA)) була створена:

а) у Берліні

б) Вашингтоні

в) Цюриху

г) Парижі

21. Яке майно підлягає страхуванню згідно з основним договором?

а) майно, отримане підприємством за договором майнового найму;

б) продукція, отримана від населення для переробки, зберігання;

в) усе майно, що належить підприємству;

г) майно на час проведення експериментальних або дослідницьких робіт;

д) технічні носії інформації та комп’ютерних систем.

22. Які з названих видів страхування найбільше подібні між собою?

а) продаж за «факторингом» — продаж «у розстрочку»;

б) продаж за «факторингом» — лізинг;

в) продаж «у розстрочку» — лізинг.

23. Яке майно підлягає страхуванню за додатковою угодою?

а) майно, призначене для проведення дослідницьких та експериментальних робіт;

б) об’єкти незавершеного будівництва;

в) майно, яке не застраховане в наймодавця;

г) дорогоцінні метали;

д) передавальні пристрої, силові та робочі машини.

24. Яке майно підприємства не приймається на страхування?

а) грошові кошти (готівка);

б) готова продукція, інвентар, сировина;

в) деревина під час сплаву;

г) акції, облігації та інші цінні папери;

д) будівлі, споруди, об’єкти незавершеного виробництва.

25. Які три фактори насамперед зумовлюють потребу господарств у страхуванні сільськогосподарських ризиків?

а) нестача власних коштів для фінансування поточних потреб;

б) сезонність сільськогосподарського виробництва;

в) небезпека втрати капіталу, авансованого у сільськогосподарське виробництво;

г) необхідність оформлення банківських кредитів;

д) зацікавленість отримати якомога більший прибуток;

є) можливість стихійного лиха.

26. Коли при страхуванні CAR починається, як правило, страховий захист?

а) з моменту затвердження плану будівництва;

б) у момент початку будівельних робіт або після вивантаження застрахованих предметів на будівельному майданчику;

в) після затвердження кошторису будівництва;

г) після завершення будівельних робіт і здачі об’єкта в експлуатацію;

д) після затвердження плану будівництва, кошторису будівництва та генерального підрядника.

27. Коли закінчується відповідальність за обладнання будівельного майданчика та будівельні машини при страхуванні CAR?

а) у момент їх вивезення з будівельного майданчика;

б) після перевезення їх на інший будівельний майданчик;

в) після прийняття об’єкта відповідальною комісією;

г) після пуску споруди в експлуатацію;

д) після підписання відповідного акту здачі — прийняття виконаних робіт.

28. Страхова сума при страхуванні EAR являє собою:

а) вартість установок, що мають бути змонтовані;

б) вартість установок та матеріалів, необхідних для монтажу;

в) вартість установок, включаючи витрати по перевезенню, митний збір, інші збори та витрати з монтажу;

г) вартість установок, включаючи витрати на перевезення, митний збір та інші збори;

д) витрати з монтажу.

29. Які з перелічених далі форм забезпечення кредиту мають правовий, а які — матеріальний характер?

а) порука третьої особи;

б) гарантія;

в) цесія кредиторської заборгованості позичальника;

г) застава нерухомого майна;

д) застава валютних засобів;

є) блокада коштів на рахунках;

з) страхування.

30. Які з названих характеристик мають становити основу системи депозитного страхування (СДС)?

а) однаковість страхових внесків усіх банків — учасників СДС до фонду страхування;

б) необмеженість страхової відповідальності за депозитами;

в) диференціація страхових тарифів (внесків);

г) власна участь застрахованих у покритті ризиків;

д) добровільність участі банків у СДС.

31. Які втрати враховуються при страхуванні прибутку?

а) прибуток, не отриманий страхувальником;

б) прибуток, не отриманий контрагентами страхувальника;

в) витрати, які мають постійний характер;

г) витрати, які мають змінний характер.

32. Термін відшкодування — це термін, протягом якого:

а) страховик має право розраховуватися із клієнтом;

б) визначаються збитки, яких зазнав страхувальник.

Тема 8. Страхування відповідальності

1. Які з наведених нижче видів відповідальності не належать до основних:

а) адміністративна

б) цивільно – правова

в) фінансова

г) матеріальна

2. Обов’язок працівника відшкодовувати збитки, завдані підприємству, згідно з порядком, установленим трудовим законодавством, - це відповідальність:

а) адміністративна

б) матеріальна

в) цивільно – правова

г) немає правильної відповіді

3. Однією з форм юридичної відповідальності громадян і посадових осіб за здійснення ними адміністративного правопорушення є відповідальність:

а) адміністративна

б) матеріальна

в) цивільно – правова

г) немає правильної відповіді

4. Невигідні майнові наслідки, встановлені законом або договором на випадок невиконання абсолютних обов’язків, а також невиконання або неналежне виконання боржником зобов’язання, - це відповідальність:

а) адміністративна

б) матеріальна

в) цивільно – правова

г) немає правильної відповіді

5. Які умови не належать до умов настання цивільної відповідальності:

а) наявність майнової шкоди

б) протиправність дій третьої особи

в) вина особи, що заподіяла шкоду

г) причинний зв'язок між протиправною дією та шкодою

6. Цивільна відповідальність має характер:

а) майновий

б) моральний

в) фізичний

г) нематеріальний

7. Укладання договору страхування цивільної відповідальності

а) не звільняє страхувальника від кримінальної відповідальності

б) звільняє страхувальника від кримінальної відповідальності

в) звільняє страхувальника від адміністративної відповідальності

г) не перекладає обов’язок на страховика

8. Страхування відповідальності – це:

а) підгалузь страхування

б) вид страхування

в) галузь страхування

г) форма страхування

9. Галузь страхування, в якій об’єктом страхових відносин є відповідальність перед третіми особами, яким може бути завданий збиток унаслідок якої – не будь дії або бездіяльності страхувальника, - це:

а) підгалузь страхування

б) особове страхування

в) страхування відповідальності

г) майнове страхування

10.  Не є об’єктом страхування відповідальності цивільна відповідальність:

а) фізичної особи

б) юридичної особи

в) третьої особи

г) усі відповіді правильні

11. Страхування відповідальності передбачає:

а) покриття власного збитку

б) покриття збитку, який застрахована особа завдала третій особі

в) встановлення страхової суми третій особі до настання страхового випадку

г) немає правильної відповіді

12. Яке твердження не належить до особливостей страхування відповідальності:

а) треті особи – невизначене коло осіб, яким страхувальник може завдати шкоди

б) немає майнового та компенсаційного характеру

в) особа, що завдала шкоди життю, майну чи здоров’ю третьої особи, зобов’язана повністю відшкодувати збитки стороні, що постраждала

г) страхова сума встановлюється за угодою сторін і часто називається лімітом відповідальності

13. Розрізняють такі форми страхування відповідальності:

а) за законом та за договором зобов’язання

б) обов’язкове та добровільне

в) страхування відповідальності власників транспортних засобів і власників морського транспорту

г) правильні відповіді а) і б)

14. Суб’єктами обов’язкового страхування цивільно – правової відповідальності власників транспортних засобів не є:

а) Моторне (транспортне) страхове бюро України (МТСБУ)

б) особи, цивільно – правова власність яких застрахована

в) спортсмени вищої категорії

г) потерпілі

15. Хто може здійснювати обов’язкове страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів:

а) повні члени МТСБУ

б) асоційовані члени МТСБУ

в) усі страхові компанії, що не входять до МТСБУ

г) МТСБУ

16. Факторами, що не впливають на вартість «Зеленої карти» є:

а) тип транспортного засобу

б) національність страхувальника

в) строк дії страхування

г) рівень збитковості

17. Предметом обов’язкового страхування цивільно – правової відповідальності є:

а) майнові інтереси, пов’язані з життям, здоров’ям працівників замовника авіаційних робіт

б) майнові інтереси, пов’язані з відшкодуванням особою, цивільно – правова відповідальність якої застрахована, шкоди заподіяної життю, здоров’ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу

в) майнові інтереси, пов’язані зі здоров’ям громадян

г) майнові інтереси застрахованих осіб, пов’язані з життям, працездатністю та пенсійним забезпеченням

18. Страховим випадком в обов’язковому страхуванні цивільно – правової відповідальності є:

а) дорожньо – транспортна пригода, що сталася за участю транспортного засобу страхувальника, внаслідок якої настає його цивільна відповідальність за заподіяну шкоду майну, життю чи здоров’ю третіх осіб

б) смерть

в) захворювання пов’язані з ліквідацією пожежі або наслідками аварії

г) поранення (контузія, травма, каліцтво)

19. В яких випадках виробник звільняється від відповідальності за відшкодування збитків:

а) якщо шкода, причинена споживачеві, є наслідком дефіциту речових товарів, робіт і послуг

б) якщо шкода, причинена споживачеві, є наслідком неякісної продукції

в) якщо шкода, причинена споживачеві, є наслідком непоборної сили

г) якщо шкода, причинена споживачеві, є наслідком дефектів продукту

20. Страхування відповідальності роботодавця має захищати інтереси:

а) роботодавця

б) робітника

в) страхової компанії

г) профкомітету

21. Згідно з цивільним правом правопорушник вважається:

а) винним з будь-яких обставин;

б) винним, поки не доведе інше;

в) невинним, якщо не буде доведена його вина;

г) невинним, доки потерпіла особа не доведе наявність у неї збитків.

22. Який з видів відповідальності не страхується?

а) відповідальність товаровиробника за якість продукції;

б) відповідальність за договором;

в) професійна відповідальність;

г) моральна відповідальність.

23. Договір страхування на підставі події охоплює позови:

а) що були подані в період дії договору;

б) що виникли внаслідок події, яка настала під час дії договору;

в) якщо подія є наслідком діяльності страхувальника під час дії договору;

г) якщо період між подією та позовом незначний.

24. Договір страхування на основі «заявлених позовів» охоплює позови:

а) що були подані після ретроактивної дати і до закінчення продовженого періоду;

б) що були подані під час дії договору чи продовженого періоду за умови, що шкода проявилася після ретроактивної дати і до закінчення договору;

в) що вперше висуваються після ретроактивної дати;

г) що були повідомлені страховикові до закінчення продовженого періоду.

25. У результаті виробничого дефекту автомата, що розфасовує, в партії товару сталася недостача. Її було виявлено тільки під час реалізації товару. Збитки, спричинені витратами власника автомата на усунення дефекту та його наслідків, охоплюються договором страхування:

а) гарантії продукції;

в) відповідальності за контрактом;

г) відповідальності перед споживачем;

д) страхування цивільної відповідальності підприємств.

26. Яка шкода не компенсується за полісом страхування відповідальності роботодавця?

а) тілесні пошкодження, які нанесено робітнику фірми її співробітником при виконанні зварювальних робіт;

б) травма, отримана при доставці замовлення клієнту, в результаті автомобільної аварії;

в) перелом ноги робітника, який посковзнувся на сходах їдальні;

г) нещасний випадок з учнем токаря під час роботи.

27. Через помилки у розрахунках міцності бетону, що був використаний при будівництві балконів, виникла небезпека настання нещасного випадку. Балкони необхідно перебудувати. Збитки можуть бути відшкодовані договором страхування:

а) відповідальності за якість продукції підрядчика;

б) відповідальності домовласника;

в) відповідальності роботодавця архітектора;

г) професійної відповідальності інженера-конструктора;

д) гарантії продукції.

28. Діями працівника, який проводив ремонт обладнання в приміщенні клієнта, було спричинено шкоду третій стороні у вигляді тілесних пошкоджень. Відшкодування буде здійснене за договором страхування:

а) відповідальності перед споживачем;

б) відповідальності товаровиробника за якість продукції;

в) професійної відповідальності;

г) відповідальності роботодавця;

д) персональної відповідальності.

29. Поліс цивільної відповідальності покриває шкоду в результаті забруднення навколишнього середовища:

а) якщо суми позовів незначні;

б) в жодному випадку;

в) в будь-якому випадку;

г) тільки якщо шкода проявляється поступово;

30. Розширене покриття по страхуванню відповідальності за шкоду, спричинену навколишньому середовищу, не відшкодовує збитки:

а) пов’язані з неможливістю третіх осіб користуватися своєю власністю в результаті забруднення;

б) спричинені витратами третіх осіб на очищення й усунення наслідків забруднення;

в) спричинені витратами страхувальника на очищення й усунення наслідків забруднення;

г) спричинені власності або майну страхувальника.

Тема 9. Основи перестрахування та співстрахування

1. Які Ризики перестрахували вперше в Україні:

а) від повені

б) від утрати працездатності

в) від воєнних дій

г) від вогню

2. Процес передання ризику від одного страховика іншому називається:

а) ануїтетом

б) цесією

в) ретроцесією

г) контрибуцією

3. Страховика, який бере на перестрахування ризик іншого страховика, називають:

а) цедентом

б) перестрахувальником

в) цесіонарієм

г) ретроцесіонарієм

4. Відрахування з прибутку перестраховика на користь страховика називається:

а) відсотковою ставкою;

б) комісією;

в) ексцедентом;

г) тантьємою.

5. Факультативний метод перестрахування характеризується:

а) необхідністю обов'язкового передання перестрахувальником і взяття перестраховиком раніше узгодженої частини ризику за всіма покриттями;

б) повною свободою сторін договору перестрахування;

в) свободою передання для страховика, а обов'язковістю взяття — для перестраховика;

г) обов'язковістю передання для страховика, а свободою взяття — для перестраховика.

6. Коли у страховика з’являється ризик, який він бажає перестрахувати згідно з Договором про співробітництво з факультативного перестрахування, він надсилає перестраховикові:

а) бордеро;

б) ковер-ноту;

в) акцепт;

г) каф.

7. У пропорційному перестрахуванні виокремлюють договір ексцедента:

а) суми;

б) збитку;

в) збитковості;

г) доходу.

8. Перелік ризиків із зазначенням частини страхової суми та відповідної їй страхової премії, що передається цедентом на перестрахування, називається:

а) кафом;

б) клаузулою;

в) порто;

г) бордеро.

9. Скільки відсотків сплаченого статутного фонду і сформованих вільних резервів не може перевищувати максимальний обсяг відповідальності кожного страховика за співстрахування за окремим ризиком:

а) 10 %;

б) 50 %;

в) 15%;

г) 20 % ?

10. Коли цедент одержує найвищу комісію з перестрахування:

а) за квотним договором;

б) за договором ексцедента суми;

в) за факультативно - облігаторним договором;

г) за облігаторно - факультативним договором?

11. Якою буде місткість ексцедентного договору, якщо сума власного утримання страховиком становить 40 тис. ум. од., а сума ексцедента — 190 тис. ум. од.:

а) 230 тис. ум. од.;

б) 50 тис. ум. од.;

в) 190 тис. ум. од.;

г) 40 тис. ум. од.?

12. Що означає договір з 70-відсотковою квотою:

а) цедент бере 70 % кожного ризику;

б) цедент бере 30 % кожного ризику;

в) перестраховик бере 70 % кожного ризику;

г) перестраховик бере ЗО % кожного ризику?

13. Другий договір ексцедента суми використовується:

а) додатково до першого договору ексцедента суми;

б) для небезпечних ризиків;

в) як альтернатива до першого договору ексцедента суми;

г) у тому разі, коли перший договір ексцедента суми не може задовольнити позовів.

14. Основна перевага облігаторного перестрахування полягає:

а) у можливості збільшення обсягів страхових операцій, збирання більшої частини перестрахувальної премії;

б) рівномірному розподілі ризиків;

в) автоматичності взяття ризиків;

г) можливості розвитку довгострокових відносин між сторонами та гарантії підтримки перестраховика.

15. Інстолмент — це період:

а) з 1 січня по 1 липня відповідного року;

б) з 1 січня по 31 грудня відповідного року;

в) з 1 липня по 31 грудня відповідного року;

г) з 1 березня по 1 липня відповідного року.

16. Перестрахувальна комісія — це:

а) плата за взяття відповідальності у перестрахування;

б) частина премії, передбачена договором страхування чи портфелем страхування, період дії якого або не розпочався, або залишився до закінчення дії договору;

в) плата, яку перестрахувальник отримує від перестраховика за укладення і супровід договору страхування;

г) плата за надання певних послуг у перестрахуванні.

17. Згідно із Законом України "Про страхування" перестрахувальна операція застосовується, коли:

а) страхова сума за окремими об'єктом і видом страхування перевищує 10 % сплаченого статутного фонду і сформованих вільних резервів та страхових резервів на останню звітну дату;

б) страхова сума за окремими об'єктом і видом страхування перевищує 20 % сплаченого статутного фонду і сформованих вільних резервів та страхових резервів на останню звітну дату;

в) страхова сума за окремими об'єктом і видом страхування перевищує 5 % сплаченого статутного фонду і сформованих вільних резервів та страхових резервів на останню звітну дату;

г) немає правильної відповіді.

18. Об'єктний договір перестрахування укладається:

а) на один рік;

б) один місяць;

в) на весь строк дій договору страхування;

г) немає правильної відповіді.

19. Формою пропорційного перестрахування не є перестрахування:

а) квотне;

б) ексцедентне;

в) змішане;

г) облігаторне.

20. Перестрахування за способом дії класифікується:

а) на активне і пасивне;

б) вітчизняне та зарубіжне;

в) пропорційне і непропорційне;

г) факультативне, облігаторне і факультативно – облігаторне

21. Основна перевага факультативного перестрахування:

а) жодних переваг

б) висока ставка комісії перестрахування

в) увага, що приділяється окремим ризикам

г) легкість в управлінні

22. Що означає «погодинне» застереження?

а) xас виявлення страхового випадку

б) час оплати перестраховиком претензій

в) час початку перестрахування

23. Які з наведених далі тверджень правильні? (Так; ні)

а) перестрахувальний пул діє як посередник, розподіляючи передані в перестрахування ризики

б) Власне утримання в перестрахуванні — це частина ризику, яку утримує цедент згідно зі своїми фінансовими можливостями

в) Ліміт покриття в перестрахуванні — це відповідальність цедента і перестраховика за договором

г) Тантьєма — це винагорода перестрахувальникові від перестраховика за прибуток, отриманий перестраховиком по переданих у перестрахування ризиках

24. Коли цедент одержує найвищу комісію з перестрахування?

а) за квотним договором

б) за договором ексцедента суми

в) за факультативно-облігаторним договором

25. Поясніть сутність факультативно-облігаторного договору.

а) цедент може за бажанням передати ризик перестраховикові, а перестраховик має право прийняти або відхилити ризик

б) цедент може за бажанням передати ризик перестраховикові, а перестраховик зобов’язаний прийняти цесію

в) цедент зобов’язаний передати кожний ризик перестраховикові, а перестраховик має право прийняти або відхилити ризик.

26. Бордеро в перестрахуванні — це:

а) перелік ризиків, що потрапляють під дію договору перестрахування і систематично надсилається перестраховикам цедентом

б) дані про доходи і збитки кожної зі сторін

в) документ-пропозиція, що пересилається перестраховикам цедентом і містить основні характеристики ризику

Тема 10. Фінансові умови і роботи страхових компаній

1. Метою економічного аналізу діяльності страхових компаній не є:

а) оцінка якості обслуговування страхових продуктів;

б) об'єктивна оцінка їхньої платоспроможності;

в) встановлення резервів зростання реалізації страхових послуг;

г) забезпечення фінансової стійкості страховиків.

2. Аналітична робота у страхових компаніях не містить такого етапу:

а) складання програми аналітичної роботи;

б) вибір і розрахунок показників;

в) аналіз страхових резервів;

г) узагальнення результатів аналізу.

3. Якого виду економічного аналізу страхових операцій немає:

а) попереднього;

б) подальшого;

в) оперативного;

г) наступного?

4. За допомогою якого прийому не здійснюється економічний аналіз страхових операцій:

а) статистичний аналіз;

б) групування;

в) факторний аналіз;

г) визначення відносних величин?

5. Відносні показники, які використовуються для аналізу страхових операцій, не включають:

а) рівня виплат;

б) норми виплат;

в) норми резервів;

г) збитковості страхової суми.

6. З метою забезпечення майбутніх виплат страхових сум і страхового відшкодування залежно від видів страхування страховики зобов'язані формувати і вести облік технічних резервів за видами страхування (крім страхування життя):

а) зароблених премій;

б) незароблених премій;

в) збитків, що включають зарезервовані несплачені страхові суми і страхові відшкодування за відомими вимогами страхувальників;

г) правильні відповіді б) та в).

7. За кредитом якого рахунку відображається сума одержаних страхових платежів у кореспонденції з рахунками обліку грошових коштів або рахунком обліку розрахунків зі страховими агентами — суб'єктами підприємницької діяльності:

а) 36 "Розрахунки з покупцями та замовниками";

б) 37 "Розрахунки з різними дебіторами";

в) 68 "Розрахунки за іншими операціями";

г) немає правильної відповіді?

8. За яким рахунком обліковуються операції, якщо страхувальник до укладення договору страхування вирішив залучити страхового брокера та умовами брокерської угоди встановлено, що розрахунки за договором страхування покладаються на страхового брокера:

а) за кредитом рахунку 36 "Розрахунки з покупцями та замовниками";

б) за дебетом рахунку 36 "Розрахунки з покупцями та замовниками";

в) за кредитом рахунку 37 "Розрахунки з різними дебіторами";

г) за дебетом рахунку 37 "Розрахунки з різними дебіторами"?

9. Чи може страхова компанія згідно з Інструкцією про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку мати кредитове сальдо рахунку 36 "Розрахунки з покупцями та замовниками":

а) може;

б) не може;

в) може у випадку отримання від'ємного фінансового результату;

г) може у випадку врахування своєї заборгованості іншим страховикам за договорами перестрахування?

10. Витрати страховика за економічним змістом не включають витрати:

а) на консультаційні послуги;

б) на ведення страхової справи;

в) на фінансування превентивних заходів;

г) під час здійснення інвестиційної діяльності.

11. Витрати на ведення страхової справи, що стосуються певного виду страхування чи страхового поліса та можуть бути на них віднесені, — це:

а) залежні;

б) незалежні;

в) постійні;

г) змінні.

12. Аквізаційні витрати страховика — це:

а) виробничі витрати страховика, пов'язані із залученням нових страхувальників, укладанням нових страхових договорів;

б) витрати, пов'язані з обслуговуванням товарно-грошового обігу страхової компанії: на виготовлення бланків, квитанцій, облікових регістрів тощо;

в) виробничі витрати страховика, пов'язані із залученням нових страхувальників, укладанням нових страхових договорів;

г) витрати, що пов'язані з організацією, створенням страхової компанії, належать до фінансових ресурсів страховика та є інвестиціями.

13. Розмір зароблених страхових премій залежить:

а) від суми страхових платежів;

б) зміни залишків резервів незароблених премій;

в) суми страхових премій;

г) правильні відповіді а) та б).

14. Доходи від інвестиційної діяльності страховика включають доходи:

а) від розміщення страхових резервів і тимчасово вільних коштів за визначеними напрямами їх вкладання;

б) здавання майна в оренду;

в) перерахунку страхових виплат;

г) реалізації прав регресії.

15. Прибуток страховика є прибутком:

а) від страхових операцій;

б) нестрахових операцій;

в) надзвичайної діяльності;

г) усі відповіді правильні.

16. Фінансова стійкість страховика не залежить від витрат на здійснення:

а) операцій страхування і перестрахування від моменту укладення договору страхування до виконання фінансових зобов'язань;

б) науково-дослідної діяльності у сфері страхування;

в) витрат, які забезпечують процес страхування і перестрахування;

г) інших витрат, не пов'язаних з основною діяльністю і спрямованих на вдосконалення і підвищення якості страхових послуг, економічного стимулювання персоналу.

17. Загальноприйнятою методикою розрахунку рівня фінансової стійкості в європейській страховій практиці є розрахунок показника:

а) фінансової надійності;

б) фінансової міцності;

в) фінансової незалежності;

г) нормативної платоспроможності.

18. Аналіз страхового портфеля не включає коефіцієнт:

а) беззбитковості;

б) участі;

в) перестрахування;

г) фінансового потенціалу;

д) правильні відповіді а) та г).

19. Показники узагальненої оцінки функціонування страхової компанії не включають коефіцієнт:

а) страхового покриття;

б) рентабельності активів;

в) оборотності активів;

г) ділової активності.

20. Показники платоспроможності страхової компанії не включають коефіцієнт:

а) фінансового потенціалу;

б) беззбитковості;

в) фінансової спроможності;

г) платоспроможності.

Розділ ііі

• Задачі

Задача 1.

Відповідно до наведених даних обчислити загальний розмір страхового платежу для ТзОВ "Світанок" у разі добровільного страхування працівників від нещасних випадків.

1. Страхова сума за договором страхування на одну особу 65000 грн.

2. Кількість працівників 1 групи ризику - 37 осіб, кількість працівників II групи ризику - 93 осіб, кількість працівників III групи ризику - 89 осіб

3. Термін страхування 1 рік

4. Надана страхова пільга 11%

Примітка: річні тарифні ставки за групами ризику встановлені для І групи ризику - 0,5%, для II групи ризику – 0,75%, для ІІІ групи ризику – 1,0%

Задача 2.

Відповідно до наведених даних обчислити загальний обсяг відповідальності страхової компанії за укладеними 27.09.07р. договорами добровільного страхування від нещасних випадків та загальний розмір страхових премій.

1. Страхова сума на одну особу - 5600 грн., термін страхування 10 місяців, застраховані каскадер, 3 працівники банку, 4 робітниці поліграфічного підприємства.

2. Страхова сума на одну особу - 4750 грн., термін страхування 5 міс, застраховані 3 кустарі, 2 водолази, викладач коледжу.

3. Страхова сума на одну особу -2300 грн., термін страхування 4 міс., застраховані – поштарка поштового відділення, 2 монтажники бетонних конструкцій, робітник типографії.

4. Страхова сума на одну особу - 1000 грн., термін страхування 30 днів, застраховані — 3 автомотогонщики, інкасатор, 4 працівники сільського господарства.

Примітка:

1. річні тарифи ставки за групами ризику встановлені для І групи ризику - 0,5%, для II групи ризику - 0,75%, для III групи ризику - 1%.

2. Тарифи встановлені для терміну страхування 10 міс. у розмірі 90% річного внеску, для терміну 5 міс. - 70% річного внеску, для терміну страхування 4 міс, - 65% річного внеску, для терміну страхування до 1 місяця - 40% річного внеску.

Задача 3.

Відповідно до наведених даних обчислити розмір сплачуваного пасажиром страхового платежу у разі обов'язкового страхування на транспорті.

1. Вартість проїзду на залізничному маршруті Львів - Харків - 150 грн.

2. Вартість проїзду на автобусному маршруті Київ - Вінниця - 65 грн.

3. Вартість проїзду на залізничному маршруті Львів - Рава-Руська - 12,70грн.

4. Вартість проїзду на тролейбусному маршруті Ялта - Симферопіль - 20 грн.

5. Вартість проїзду на міському трамвайному маршруті - 1,50грн.

6. Вартість проїзду на морському прогулянковому маршруті Гурзуф -Місхор - 9 грн.

Задача 4.

Відповідно до наведених даних обчислити розмір страхової виплати постраждалому від нещасного випадку за договором добро вільного страхування

1. Страхова сума за договором страхування— 500 грн

2. Тарифна ставка за добу лікування - 0,2%

3. Кількість діб лікування - 34

Задача 5.

Відповідно до наведених даних обчислити розмір страхової виплати у разі встановлення застрахованим інвалідності внаслідок нещасного випадку

1. Страхова сума – 5000 грн. отримана застрахованим група інвалідності II

2. Страхова сума – 4000 грн. застрахований, який на момент нещасного випадку отримав І групу інвалідності.

3. Страхова сума – 1000 грн. застрахований в стані алкогольного сп'яніння постраждав від нещасного випадку і став інвалідом III групи.

Примітка: річні тарифні ставки страхових виплат за групами інвалідності встановлені для І групи у розмірі 90%, ІІ групи -75%, ІІІ групи - 50%.

Задача 6.

Відповідно до наведених даних обчислити розмір страхових виплат які повинна здійснити страхова компанія у разі обов'язкового особистого страхування на випадок інфікування ВІЛ

1. Внаслідок інфікування ВІЛ медсестра районної лікарні померла. Місячна зарплата померлої становила 200 грн.

2. Внаслідок інфікування ВІЛ стали інвалідами І групи - 1 особа, II групи - 2 особи, III групи – 3 особи

3. Інфіковано ВІЛ – 4 особи

4. Внаслідок інфікування ВІЛ науковий співробітник НДІ втратив працездатність і перебував на лікуванні 100 діб.

Задача 7.

Підприємство «Камельсу», яке здійснює пошиття верхнього одягу, подало заяву до страхової компанії про страхування майна від вогневих ризиків на повну вартість.

Відповідно до наведених даних визначити розмір страхової суми та страхової премії.

1. Дійсна вартість залишків готової продукції на складі - 1700 тис. грн.

2. Річна тарифна ставка - 0,5%

3. Термін страхування — 12 міс.

4. Страхувальник повідомив, що 70% вартості майна вже застраховано в іншій страховій компанії.

Задача 8.

Вибухом знищено виробничий цех. Балансова вартість цеху з урахуванням зносу - 20 млн. грн.. У цеху під час вибуху знаходилося продукції на суму 700 тис. грн. Сума від здавання металобрухту дорівнює 300 тис. грн.. Цех не працював упродовж двох місяців. Втрата прибутку за цей період - 600 тис. гри.. Витрати на демонтаж цеху становили 1,1 млн. грн.. Визначити прямі та непрямі збитки, загальний збиток страхувальника.

Задача 9.

Підприємство „Атака" подало заяву на страхування комп'ютерної та офісної техніки дійсною вартістю 150тис грн. CD, CDR, дискет дійсною вартістю 1 тис грн.

Відповідно до наведених даних визначити розмір страхової суми та страхової премії.

1. Річна тарифна ставка - 0,8%.

2. Майно страхується на 60% вартості.

3. Безумовна франшиза - 2% страхової суми.

Задача 10.

Відповідно до наведених даних визначити розмір страхової суми, страхової премії, збитку, страхової відшкодування у разі добровільного страхування врожаю пшениці сільськогосподарським підприємством.

1. Площа посіву - 300 га

2. Середня врожайність пшениці за останні 5 років - 37ц/га

3. Договірна ціна центнера пшениці - 54 грн.

4. Врожай страхується на 70% вартості.

5. Тарифна ставка - 5%

6. Внаслідок повені на частині площі посів пшениці було знищено повністю, на решті площі частково.

7. Фактично отриманий врожай пшениці — 3950ц

8. Вартість зібраного врожаю цукрових буряків на площі пересіву - 40000 грн.

Задача 11.

Відповідно до наведених даних визначити розмір збитку, страхового відшкодування у разі добровільного страхування врожаю пшениці від вимерзання сільськогосподарським підприємством „Компас".

1. Середня врожайність пшениці за останні 5 років - 30 ц/га

2. Фактична врожайність пшениці - 25 п/га

3. Площа посіву - 300 га.

4. Договірна ціна центнера пшениці - 40 грн.

5. Врожай страхується на 50% вартості.

6. Вартість зібраної у врожаю зелених кормів на площі пересіву 10 тис. грн..

Задача 12.

Звірогосподарство мало 5500 кролів основного стада балансовою вартістю 66 тис. гри. і застрахувало їх 1 березня на 70% вартості на 1 рік за ставкою 5% з розстрочкою платежу у такому порядку: 20% належної до сплати страхової премії - під час укладання договору страхування; 20% - до 1 червня: 30% - до 1 вересня і 30% до першого грудня поточного року. Умови договору щодо сплати страхових внесків виконували беззаперечно. Внаслідок хвороби у вересні було вимушено забито 1236 кролів. За реалізацію шкурок господарство отримало 6798 грн., визначити 1) страхову суму за договором страхування: 2) розмір належних до сплати страхових внесків (за періодами); 3) розмір виплаченого страхового відшкодування.

Задача 13.

Відповідно до наведених даних визначити розмір страхової суми та страхової премії, яку повинен одноразово сплатити страхувальник при добровільному страхуванні ризику непогашення кредиту,

1. Сума кредиту - 6 млн. грн.

2. Термін кредитування - 1 рік

3. Відсотки за кредит - 28% річних

4. Межа відповідальності страховика - 70%

5. Річна тарифна ставка за договором страхування - 5 %.

Задача 14.

Відповідно до наведених даних визначити загальний розмір страхової премії у разі поетапного погашення кредиту, яку повинен сплатити страхувальник при добровільному страхуванні ризику непогашення кредиту

1. Сума кредиту - 5 млн. грн.

2. Термін кредитування - 1 рік

3. Відсотки за кредит - 3 1% річних

4. Межа відповідальності страховика 65%

5. Позичальник погашає 1 млн. грн. боргу і відповідні відсотки через 4 місяці після отримання кредиту. Решту суми і належні відсотки позичальник погашає через 8 місяців після першого погашення.

6. Річна тарифна ставка за договором страхування-4%

Задача 15.

Визначити суму страхових платежів із страхування ризику непогашення кредиту, якщо відомо, що банк застрахував два кредити: перший - у сумі 400 тис. грн. видано на строк 6 місяців під 50% річних, другий - у сумі 600 тис. грн. - під 55% строком на 1 рік. Страховий тариф за договором страхування встановлено у розмірі 12 і 8% страхової суми відповідно. Рівень відповідальності страховика - 85%.

Задача 16.

Після закінчення строку дії договору страхування, укладеного позичальником на вісім місяців, ним не повернуто банку суму основного боргу у розмірі 600 тис. грн. і плату за користування кредитом з розрахунку 46% річних. Визначити розмір страхового відшкодування, належного до виплати, якщо рівень відповідальності страховика становить 80% від страхової суми.

Задача 17.

Визначити суму страхового відшкодування та строк його виплати, якщо відомо, що позичальник (страхувальник) не повернув банку кредит у сумі 450 тис. грн. і 112 тис. грн. плати за користування ним, а рівень відповідальності страховика за умовами договору страхування становить 80% від страхової суми. Строк дії кредитної угоди - з 10 березня по 9 червня поточного року.

Задача 18.

Визначити суму страхових платежів із страхування ризику непогашення кредиту, якщо відомо, що банк застрахував два кредити: перший — у сумі 320 тис. грн.. видано на строк 6 місяців під 45% річних, другий - у сумі 850 тис. грн. - під 55% строком на один рік. Страховий тариф за договором сі рахування встановлено у розмірі 15 і 9 % страхової суми відповідно. Рівень відповідальності страховика - 75%.

Задача 19.

Внаслідок стихійного лиха пошкоджено житловий будинок гр. Мудрого Б.С.Відповідно до наведених даних визначити розмір належного йому страхового відшкодування, якщо:

1. Дійсна вартість будинку – 800 тис.грн.

2. Страхова сума - 600 тис. грн.

3. Вартість відновлюваних робіт з урахуванням зносу -150 тис. грн.

Задача 20.

Внаслідок страхового випадку застраховане домашнє майно гр. Коропа М.І. було знищено. Відповідно до наведених даних визначити розмір належного йому страхового відшкодування.

1. Дійсна вартість знищеного майна - 40 тис.грн.

2. Страхова сума - 10 тис. грн.

3. Збиток – 18 тис.грн.

Задача 21.

У гр. Зайця В.С. було викрадено застрахований телевізор.

Відповідно до наведених даних визначити розмір належного йому страхового відшкодування.

1. Страхова сума - 2 тис. грн.

2. Ціна нового телевізора -2 тис. грн..

3. Знос телевізора на день крадіжки - 10 %.

Задача 22.

Внаслідок страхового випадку у гр. Муль Г.В. було пошкоджено застраховане килимове покриття. Відповідно до наведених даних визначити розмір належного їй страхового відшкодування.

1. Страхова сума – 2 тис.грн.

2. Ціна нового килимового покриття – 2 тис.грн.

3. Знос па день страхового випадку — 2 %.

4. Знецінення килимового покриття внаслідок страхового випадку 15%.

Задача 23.

Внаслідок аварійного відключення електромережі, викликаного дією блискавки, було пошкоджено застрахований холодильник гр. Петруся Б.В.

Відповідно до наведених даних визначити розмір належного йому страхового відшкодування.

1. Вартість нового холодильника - 2500 грн.

2. Страхова сума — 2 000 грн.

3. Знос холодильника на день страхового випадку — 5 %.

4. Вартість ремонту 500 грн.

Задача 24.

Громадянин Коломієць О.Г. уклав поговір на страхування 5 нутрій зі страховою сумою 300 грн. Вартість однієї нутрії була встановлена у розмірі 60 грн. Після укладання договору страхування страхувальник купив ще одну нутрію. Внаслідок нещасного випадку одна з тварин загинула. Визначити розмір збитку та страхового відшкодування.

Задача 25.

Громадянин Сидорчук В.М. уклав договір про охорону квартири за допомогою засобів сигналізації на суму 3 млн.грн., та основний договір страхування домашнього майна на суму 5 млн.грн, У період дії договорів з квартири було викрадено майна на суму 6 млн. гра, у тому числі не застраховані за додатковою угодою ювелірні вироби вартістю 2 млн. грн.

Органами внутрішніх справ громадянину Сидорчуку В.М. було виплачено відповідно до угоди про охорону квартири 3 млн. грн. На основі переліку викраденого майна, складеного громадянином Сидорчуком В.М. і підтвердженого міліцейськими органами, страхова компанія визначила збиток у розмірі 4 млн. грн.

Визначити розмір страхового відшкодування, належного громадянину Сидорчуку В.М, з боку страхової компанії.

Задача 26.

Громадянин Струс М.Г, маючи у володінні малокаліберну гвинтівку і фінський ніж, уклав договір обов'язкового страхування цивільної відповідальності громадян України, що мають у власності чи в іншому законному володінні зброю, за шкоду, яка може бути заподіяна третій особі або її майну внаслідок володіння, зберігання чи використання цієї зброї, на термін два роки.

Відповідно до наведених даних обчислити розмір сплаченої страхувальником страхової премії.

Задача 27.

Визначити розмір максимальних страхових виплат за окремими договорами страхування відповідальності власників чи користувачів зброї, які можуть бути здійсненими страховою компанією:

1. Спадкоємцям померлого внаслідок страхового випадку.

2. Двом особам, які внаслідок страхового випадку стали інвалідами 1-ї групи.

3. Особі, яка внаслідок страхового випадку стала інвалідом 2-ї групи.

4. Трьом особам, які внаслідок страхового випадку стали інвалідами 3-ї групи.

5. Особі, яка внаслідок страхового випадку була непрацездатною на протязі 10 днів.

Список використаної літератури

1. Базилевич В.Д. Страхування: практикум: навч. посібник / за ред. В.Д.Базилевича. – 2-ге вид., переробл. і допов. – К.: Знання, 2011. – 607с.

2. Базилевич В.Д. Страхова справа / В.Д.Базилевич, К.С.Базилевич. – 6-те вид. – К.: Знання, 2008. – 351с.

3. Балабанов И. Т., Балабанов А. И. Страхование. Учебник. — СПб.: Питер, 2001. — 256 с.

4. Баранова В.Г. Фінансовий механізм функціонування страхової системи / В.Г.Баранова. – О.: Видавництво «ВМВ», 2009, - 380с.

5. Барановський О.І.Розвиток страхового бізнесу в Україні / О.І. Барановський // Фінансив України. – 2006. - №8

6. Брагинский М. И. Договор страхования. — М.: Статут, 2000.

7. Внукова Н.М. Страхування: навч. – метод. посіб. / Н.М.Внукова. – Х.: Бурун Книга, 2004. – 371с.

8. Внукова Н.М. Страхування: теорія і практика: навч. – метод. посіб. / Н.М.Внукова, В.І.Успаленко, Л.В.Временко та ін. – Х.: Бурун Книга, 2003

9. Гаманкова О.О.Ринок стархових послуг України: теорія, методологія, практика / О.О.Гаманкова . – К.: КНЕУ, 2009. – 283с.

10. Гомелля В. Д., Туленты Д. С. Страховой маркетинг (Актуальные вопросы методологии, теории и практики). — М.: Анкил, 2000. — 128 с.

11. Зубец А.Н.Страховий маркетинг / А.Н.Зубец. – М.: Анкил, 2008. – 254с.

12. Мних Є.В. Страхування в Україні: сучасна теорія і практика. – К.: Знання України, 2008. – 284с.

13. Осадець С.С. Страхування: підручник / С.С.Осадець. - 2-ге вид. – К.: Видавництво КНЕУ, 2002. – 599с.

14. Ротова Т. А., Руденко Л. С. Страхування: Навч. посібник. — К.: КНЕУ, 2001. — 400 с.

15. Соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання. — К.: Основа, 2001. — 156 с.

16. Страхові послуги: Навч.-метод. посібник для самост. вивч. дисц. / За заг. ред. Т. М. Артюх. — К.: КНЕУ, 2000. — 124 с.

17. Страхування: підручник / за ред. В.Д.Базилевича. – К.: Знання, 2008. – 1019с.

18. Фурман В.М. Страховий ринок України: стан, проблеми розвитку та шляхи їх розв’язання / В.М.Фурман // Фінанси України. – 2008. - №12

19. Шелехов К. В., Бігдаш В. Д. Страхування. Страхові послуги. — К.: ІЕУГП, 2000. — 268 с.

20. Шихов А. К. Страхование. Учеб. пособие для вузов. — М.: ЮНИТИ-ДАНА, 2000. — 431 с.

21. Юрченко Л. А. Финансовый менеджмент страховщика: Учеб. пособие. — М.: ЮНИТИ-ДАНА, 2000. — 199 с.

236