- •51. Безпосередні умовиводи
- •52. Дедуктивні умовиводи. Категоричний силогізм.
- •53. Індуктивні умовиводи.
- •54. Умовиводи за аналогією.
- •55. Доведення: логічний зміст, правила і помилки.
- •56. Суперечка як форма позалогічної аргументації.
- •57. Запитання і відповіді як логічні форми.
- •58. Сутність і складові частини релігії.
- •60. Предмет і структура релігієзнавства. Релігієзнавство та богослов’я (теологія).
- •59 Функції та класифікація релігії
- •64 Поняття світової релігії
- •67 Особливості віровчення, культу й церковної організації православ’я
- •68 Особливості віровчення, культу та церковної організації католицизму
- •72. Історія православної церкви України
- •73. Українська греко католицька церква .(угкц)
56. Суперечка як форма позалогічної аргументації.
Важливим засобом з’ясування й розв’язання питань, що викликають розбіжності є суперечка.
Суперечка- це зіткнення думок чи позицій, під час якого наводять аргументи на підтримку своїх переконань і критикують несумісні з ними уявлення іншої сторони. Мистецтво суперечки зветься еристикою.
Виділяють такі основні види суперечки:
Дискусія – публічна суперечка з метою розв’язання деякої проблеми чи зближення позицій учасників;
Полеміка – публічна суперечка, що характеризується ненастанним протистоянням принципово різних точок зору;
Диспут – усна публічна суперечка щодо суспільно важливого питання із залученням великого кола фахівців та зацікавлених осіб;
Дебати – суперечка у формі обміну думками щодо тих чи інших теоретичних знань.
Основними дійовими особами суперечки : препонент(активна сторона, яка висуває певне твердження) і опонент, що мусить висловити певне ставлення щодо тез препонента.
Основні умови проведення суперечки такі:
Не варто сперечатися без зайвої необхідності.
Будь-яка суперечка повинна мати свій предмет чи тему.
Тема чи предмет не можуть змінюватись під час суперечки, адже це є порушенням закону тотожності.
Кожен із учасників суперечки повинен мати свою власну позицію, відмінну від інших.
Учасники суперечки повинні, хоча б розумітися на предметі, щодо якого вони сперечаються.
Із самого початку потрібно визначити обсяг і зміст вживаних понять.
Під час висловлення своїх тез, міркувань необхідно обов’язково дотримуватись законів і правил логічного мислення.
Під час суперечки можуть бути використані коректні і некоректні способи її ведення. Коректні способи ведення суперечки відповідають законам логіки й моралі. Найчастіше використовуються такі з них:
-перейняти ініціативу на себе;
-тягар доведення або спростування покласти на супротивника;
-намагатися взяти «останнє слово».
Некоректні способи ведення суперечки такі:
-аргумент до аудиторії – намагання опертися на настрій аудиторії та почуття слухачів замість обгрунтування тези об’єктивними аргументами.
-аргумент що до особистості – приписування опоненту недоліків, реальних, але найчастіше вигаданих з метою підірвати довіру до його міркувань.
-аргумент що до авторитету – звертання за підтримкою до ідей чи імен тих людей з якими не можливо сперечатися через їх популярність.
-аргумент що до людини – використання на підтримку власної позиції тверджень протилежної сторони.
-аргумент що до сили – прямі погрози або залякування з метою примусити прийняти позицію одного із учасника суперечки.
-аргумент що до жалості – апеляція до почуттів протилежної сторони, наприклад під час виторговування прийнятної ціни на ринку (Ви ж знаєте які у нас низькі зарплати).
Необхідно пам’ятати, що прикінцевою метою суперечки є не перемога над супротивником-опонентом, не задоволення від власного самовихваляння, а досягнення взаємоприйнятого рішення що до проблеми, яка викликала розбіжність у думках. Навіть, якщо вдається тільки краще зрозуміти власну позицію, такий результат теж слід уважати позитивним, оскільки він відкриває можливість порозумітися у майбутньому.
