2. Складові ефективності, результативності та якості господарських рішень.

У більшості випадків ефективність трактується як співвідношення результатів діяльності та витрачених на їхнє досягнення ресурсів.

Є точка зору, відповідно до якої ефективність повинна розглядатися як ступінь відповідності тих або інших явищ (дій) визначеним цілям.

Господарське рішення є результатом (продукцією) розумової, управлінської діяльності. Тому для нього справедливими є показники, що використовуються для характеристики звичайної продукції – ефективність, результативність і продуктивність.

Ефективність продукції визначається співвідношенням ефекту (результату, приросту) і витрат на його отримання. Ефект може спостерігатися або формуватися. Ефект (результат) порівнюють з витратами в зіставних поняттях і аналізують ефективність певного процесу або явища. Ефективність може бути позитивною і негативною.

З економічної точки зору ефективність господарського рішення – це відношення нового ресурсу або приросту старого ресурсу в результаті процесу підготовки або реалізації рішення в підприємстві до витрат на цей процес.

Ресурсами можуть бути: новий підрозділ підприємства, фінанси, матеріали, нова або удосконалена продукція (послуги), здоров’я персоналу, організація праці і ін. Витратами можуть бути: старі підрозділи, персонал, продукція (послуги), фінанси й ін.

Основу кожного виду ефективності складає ступінь задоволення потреб і інтересів людини, колективу і підприємства в цілому.

Ефективність господарського рішення розділяється за рівнями його розробки і реалізації, охопленням людей і підприємств. Виділяють ефективність на рівні виробництва і управління підприємством, групи підприємств, галузі, регіону, країни.

Ефективність господарських рішень виявляється в різних напрямах діяльності підприємства:

- у узагальненій діяльності всього підприємства;

- у результатах паблік-рілейшнз підприємства;

- в стані зовнішніх комунікацій;

- у ступені задоволення потреб і інтересів персоналу;

- у діяльності підприємства на конкретному ринку;

- в управлінській, обслуговуючій і виробничій діяльності;

- у результатах безпосереднього виробництва;

- у використанні матеріальних і інтелектуальних ресурсів тощо.

З позиції процесно-цільового підходу під ефективністю господарського рішення розуміють результативність, здобуту внаслідок розробки, при­йняття та реалізації рішення на підприємстві.

Види ефективності господарського рішення:

• організаційна

• технологічна

• економічна

• психологічна

• правова

• екологічна

• політична

• соціальна

Організаційна ефективність. Факт досягнення організаційних цілей, пов’язаних із реалізацією потреб людини в організації жит­тя, безпеці, управлінні, стабіль­ності, завдяки якомога меншій кількості працівників за міні­мальний час.

Вона пов’язана з реалізацією наступних потреб:

- для людини – це потреба в організації життя і безпеці, управлінні, стабільності, порядку;

- для підприємства – це потреба в праці (попиті на продукцію), в організації і безпеці.

Результатом організаційної ефективності може бути новий відділ, система стимулювання, група кращих організаторів виробництва або управління, новий порядок і ін.

Технологічна ефективність. Факт досягнення певних резуль­татів виробництва (галузевого, національного або світового технологічного рів­ня), запланованих у бізнес-плані, за коротший час або з меншими фінансовими витратами.

Вона визначається наступними потребами:

- для людини – це потреба в творчій праці, в знаннях, інформації, самопрояві;

- для підприємства – це потреба в саморозвитку і інтерес у сучасному виробництві.

Результатом технологічної ефективності можуть бути сучасні прийоми творчої праці, конкурентоспроможність продукції, професіоналізм персоналу.

Економічна ефективність. Співвідношення вартості додат­кового продукту, отриманого в результаті реалізації рішення, та витрат на його розробку й реалізацію. Додатковий продукт може бути представлений у вигляді прибутку, зниження витрат, отримання кредитів.

Економічний ефект відображають різноманітні вартісні показники, що характеризують проміжні й кінцеві результати виробництва на підприємстві.

Формами прояву економічної ефективності є різноманітні економічні ефекти: зростання продуктивності праці, зниження собівартості продукції, що виготовляється, збільшення прибутку, зниження матеріаломісткості, фондомісткості, трудомісткості продукції тощо.

Психологічна ефективність. Факт досягнення психологічних ці­лей, що реалізують потреби лю­дини в коханні, сім’ї, вільному часі для більшої кількості працівників за коротший час або з меншими фінансовими витратами.

Правова ефективність. Ступінь досягнення правових ці­лей, що реалізують потреби лю­дини в безпеці та порядку, за коротший час, силами мен­шої кількості працівників або з меншими фінансовими витратами.

Вона реалізується на базі наступних потреб:

- для людини – це потреба в безпеці, організації і порядку, в організації життя і діяльності;

- для підприємства – це потреба в безпеці і управлінні.

Результатом правової ефективності може бути перехід на легальний бізнес, робота в правовому полі.

Екологічна ефективність. Факт досягнення екологічних цілей організації та персоналу, що реалі­зують потребу людини в безпеці, здоров’ї, за коротший час, силами меншої кількості праців­ників або з меншими фінансо­вими витратами.

Етична ефективність. Факт досягнення моральних цілей організації, персоналу, що реалі­зують потребу людини в дотри­манні норм поведінки, за коротший час, силами меншої кіль­кості працівників або з меншими фінансовими витратами.

Політична ефективність. Факт досягнення політичних ці­лей організації, персоналу, що реалізують потребу людини в вірі, патріотизмі, за коротший час, силами меншої кіль­кості працівників або з мен­шими фінансовими витратами.

Соціальна ефективність. Результат досягнення соціальної мети для більшої кількості працівників і підприємства за короткий час, з меншим числом працівників, меншими фінансовими витратами.

Дана ефективність пов’язана з наступними потребами:

- для людини – це потреба в творчій праці, любові, спілкуванні, самовираженні і самопрояві;

- для підприємства – це потреба у вірі і саморозвитку.

Результатом соціальної ефективності може бути хороший соціально-психологічний клімат в підрозділі, взаємодопомога, неформальні відносини.

Форми прояву соціальної ефективності пов'язані з отриманням соціальних ефектів: поліпшення умов праці, зростання життєвого рівня народу, поліпшення екологічних параметрів, збільшення тривалості життя людей та ін. Соціальний ефект зводиться до скорочення тривалості робочого тижня, збільшення кількості нових робочих місць і рівня зайнятості населення, поліпшення умов праці та побуту, стану навколишнього середовища, загальної безпеки життя. Соціальні наслідки виробництва можуть бути не лише позитивними, а й негативними (збільшення безробіття, посилення інфляції, погіршення екологічних показників).

Форми прояву соціально-економічної ефективності зумовлені намаганням отримати максимальний економічний ефект при заданих параметрах соціального характеру.

Динаміка зміни ефективності господарських рішень залежить від цілої низки чинників, а саме:

- людський фактор: необхідний рівень кваліфікації, знань і досвіду ОПР, організаторські здібності, дисциплінованість, твор­ча активність; внутрішня культура, правова й екологічна культу­ра, свобода особи; індивідуально-особистісні характеристики; за­гальний морально-психологічний клімат в організації, ступінь розуміння рішень, що зумовлює відповідне ставлення до справи; очікувана винагорода у випадку успіху чи, навпаки, острах мож­ливого покарання в разі невдачі;

- інформаційний фактор: структура інформації та системи інформаційного забезпечення (рівень забезпечення інформа­цією);

- організаційний фактор: здатність організації вчасно перебудуватися для усунення нестатків рішення проблеми відповідно до умов, що змінилися, пристосуватися до них; своєчасність ви­явлення проблеми та наявність необхідного запасу часу для вихо­ду з наявної ситуації; стабільність, надійність функціонування організації, її стійкість до різного роду перешкод;

- матеріальний фактор: наявність необхідних ресурсів (при­родних, технологічних, інформаційних тощо), можливість віль­ного маніпулювання ними.

Ґрунтуючись на результатах практичних спостережень, слід зазначити, що кожен з факторів може або сприяти, або перешкод­жати підвищенню ефективності господарських рішень.

Ефективність господарського рішення у першу чергу визначається досягненням поставлених цілей. Для цього воно має відпові­дати таким вимогам:

- мати механізм реалізації (тобто рішення слід сформулюва­ти таким чином, щоб воно охоплювало його організацію та контроль процесу реалізації);

- бути науково обґрунтованим (розробка та прийняття рі­шення на основі пізнання й використання об'єктивних законів і тенденцій, властивих економіці);

- бути реальним (встановлення досяжних цілей, врахування наявних ресурсів і часу);

- мати можливість реалізації (забезпеченість відповідними ресурсами (управлінськими, матеріальними, люд­ськими, правовими тощо); недопущення конфліктів);

- забезпечувати цілеспрямованість (відповідність цілям, по­ставленим перед об’єктом, діяльності якого рішення стосується безпосередньо);

- мати кількісну та якісну визначеність (обов’язкове встанов­лення конкретних, виражених у кількісних показниках, результа­тів проектованого здійснення рішення; якісна визначеність харак­теризує ту сторону рішення, що не може бути виражена кількісно);

- забезпечувати своєчасність розробки, прийняття та реалі­зації;

- мати конкретний зміст і обґрунтованість;

- враховувати реальний масштаб часу;

- забезпечувати оптимальність (максимальна віддача від потенційних можливостей у процесі реалізації рі­шення);

- бути гнучким (можливість зміни мети та (чи) алгоритму до­сягнення мети в разі зміни зовнішніх та внутрішніх умов);

- мати правомірність (дотримання правових норм його при­йняття); законність рішення (несуперечність чинним норматив­но-правовим актам);

- досягати оптимальності рішення (вибір такого варіанту, що забезпечить максимальний результат за мінімальних витрат);

- бути комплексним (облік можливих наслідків не тільки економічного, а й політичного, правового, психологічного та ін­шого характеру);

- можливість верифікації та контролю виконання. Верифікація (від лат. verificatio – доказ, підтвердження) – поняття, що використовується в логіці і методології наукового пізнання для позначення процесу встановлення істинності наукових тверджень за допомогою їх емпіричної перевірки. Перевірка полягає у співвіднесенні твердження з реальним станом справ за допомогою спостереження, вимірювання або експерименту (перевірка істинності теоретичних положень, процес або акт підтвердження достовірності даних).

Прийняття ефективного рішення залежить від наявності певних умов та усунення перешкод.

Умови прийняття ефективного рішення.

- правильне визначення суті про­блеми та усунення неякісних рі­шень;

- округлення інформаційних даних не більш як до десятих;

- врахування особистих упере­джень;

- гуманність як передумова рі­шення;

- вжиття профілактичних заходів;

- здатність прийняти будь-які нас­лідки рішення;

- динамічність та дисциплінова­ність персоналу;

- наявність запасного варіанту дій;

- імовірність змін (вони розгляда­ються як можливий варіант розвит­ку подій, а не як загроза);

- послідовне й наполегливе вико­нання рішень (сильне лідерство).

Перешкоди прийняття ефективного рішення.

- недооцінка важливості, складнос­ті, можливих наслідків проблем, не­вміння вчасно розпізнати проблему; затягування прийняття рішення;

- надлишок поточних проблем;

- незважена внутрішня політика;

- брак бажання, наполегливості (погане керівництво чи брак ресур­сів);

- короткозорість;

- слабка система звітності;

- неадек­ватні факти чи їх надлишок;

- брак довіри;

- некомпетентність;

- не­рішучість (згладжування гострих кутів), страх «обпектися»;

- надлишок людей, залучених до процесу прийняття рішень (управ­ління комітетом);

- низька пріоритетність рішень;

- суб’єктивізм.

Принципи вирішення завдань ефективності.

До основних принципів вирішення завдань ефективності варто віднести такі категорії, як:

- системність,

- комплексність,

- ди­намічність,

- сполучення народногосподарських і госпрозрахунко­вих інтересів,

- урахування неповноти інформації.

Системність. Цей принцип передбачає необхідність розглядання місця заходів, що оцінюються у багаторівневій системі планування і керування. Поліпшення показників на більш низькому рівні ієрархії повин­но супроводжуватися поліпшенням відповідних характеристик на більш високих рівнях. Однак такі показники, як рента­бельність, фондовіддача, продуктивність праці, зазначеними вла­стивостями можуть не володіти.

Тут доречно сказати про важливість урахування синергіч­них ефектів (синергія – варіант реакції системи на комбінований вплив декількох факторів, як правило, цей вплив перевищує дію кожного з них) для завдань оптимізації внаслідок незведення влас­тивостей і характеристик системи в цілому до суми властивостей складових підсистем.

Комплексність. Відповідно до цього принципу необхідний всебічний аналіз наслідків проведення розглянутого заходу у всіх сферах, де виявляється його вплив. Важливо також сполучення розрахунків абсолютної і порівняльної ефективності (тобто вибір не тільки кращого з порівнюваних, але і перевірка на його абсо­лютну ефективність).

Обраний варіант повинен бути, по-перше позитивним, по-друге, необхідно забезпечити повне урахування результатів економічного і соціального плану (як зовнішньо­го так і внутрішнього). Наприклад, розвиток доріг у сільській місцевості знижує собівартість сільськогосподарської продукції, поліпшується медичне обслуговування, стиль життя населення.

Сполучення народногосподарських і госпрозрахункових інте­ресів. В умовах, коли той чи інший захід фінансується з різних джерел, то розраховується вигода його для кожного учасника і для народного господарства в цілому з урахуванням витрат.

Динамічність. При оцінці ефективності необхідно враховувати, що всі основні показники соціально-економічного характеру (обсяг продукції, капітальні вкладення, поточні витрати і т.д.), як правило, змінюються в часі. Причому різночасові (несинхронні) витрати і результати економічно нерівнозначні. Тому всі несинхронні витрати і результати приводяться до порівняного виду, тобто до масштабу розрахунково­го року t_p.

Урахування неповноти інформації. При проведенні розрахунків ефективності варто не забувати, що вихідна інформація відома, як правило, неточно, а деякі дані взагалі можуть бути відсутні. Тому необхідно застосовувати спеціально розроблені методи вибору рішень і їхньої оцінки при наявності невизначеності. При використанні цих методів надійність отриманих результатів значно підвищується. При неповноті інформації дуже важливою умовою є реалізація прин­ципу повного використання корисної інформації (тієї, витрати, на одержання якої є меншими за ефект від її використання).

Якість – один з важливих аспектів доцільності прийнятого господарського рішення. Якість господарського рішення визначається сукупністю його параметрів, що задовольняють конкретного споживача або їх групу та забезпечують реальність його впровадження.

Основні параметри якості господарського рішення (рис. 2.1):

- повнота розв’язання поставленого завдання (можливість практичної реалізації рішення у запланованому обсязі);

- своєчасність рішення (правильний вибір моменту його при­йняття й виконання);

- оптимальність рішення (вибір найкращого з усіх варіантів рішення за прийнятим критерієм з урахуванням наявних обме­жень за часом, ресурсами, вимогами ринку тощо).

Рисунок 2.1 - Основні параметри якісного господарського рішення

Якість і ефективність пов’язані між собою такими співвідношеннями: чим вищою є якість, тим більшою є ефективність і навпаки. Однак, може статися, що абсолютно ефективне рішення має низьку якість, і дуже якісне рішення може бути неефективним.

Господарські рішення можуть бути ефективними, якісними, оптимальними і супероптимальними.

Критерієм якості є форма процесу – стандарти, норми і нормативи.

Критерієм ефективності є зміст процесу – додатковий продукт, витрати в різних сферах діяльності. Форма може не відповідати змісту. Так, можна витратити багато ресурсів на досягнення високої якості господарського рішення, одержати сертифікат відповідності, а результати його реалізації виявляться дуже незначними – малий прибуток, невеликі зміни структури, технології підприємства і ін.

Оптимальне рішення визначає відповідність форми змісту. Такі рішення найкращим чином задовольняють заданим критеріям і мають необхідні параметри якості і ефективності.

Супероптимальне рішення влаштовує сторони з протилежними поглядами. Це набір заходів, які одночасно та самим найкращим чином забезпечують досягнення двох окремих груп цілей: ліберальних і консервативних. Супероптимальне рішення – це таке рішення, яке об’єктивно перевершує те, що зазвичай вважалося якнайкращим рішенням проблем даного типу. Традиційно при розробці таких рішень вдаються до допомоги посередників. В результаті налагодження переговорів звичайно виграють всі сторони, і результат перевершує очікування кожної із сторін, що беруть участь.

Показники якості прийнятого господарського рішення:

- показник ентропії (кількісної невизначеності проблеми): якщо проблему сформульовано тільки за допомогою якісних методів, то цей показник наближа­ється до нуля, якщо лише за допомогою кількісних методів – він наближається до одиниці. Ентропія (від грец. – поворот, зміна, перетворення) в теорії інформації – міра невизначеності ситуації; в математиці – міра невизначеності випадкової функції.

- ступінь ризику – ймовірність появи випадку втрат (імовір­ність реалізації ризику); розмір можливого збитку від нього;

- імовірність реалізації рішення за показниками якості, ви­трат і строків;

- коефіцієнт апроксимації – ступінь адекватності теоретичної моделі фактичним даним, на базі яких вона була розроблена.

Основні умови забезпечення якості та ефективності господарського рішення:

- застосування наукових підходів; використання методів функціонально-вартісного аналізу, прогнозування, моделювання й економічного обґрунтування кожного рішення тощо;

- вивчення впливу економічних законів на ефективність ре­алізації господарського рішення;

- забезпечення особи або групи, що приймає рішення, якіс­ною інформацією;

- структуризація проблеми та побудова дерева рішень;

- забезпечення порівнянності (можливості співставляти) варіантів рішень;

- забезпечення багатоваріантності рішень;

- правова обґрунтованість рішення;

- розробка та функціонування системи відповідальності та мотивації;

- наявність механізму реалізації рішення.