3. Показники, інструменти та методи оцінки ефективності господарських рішень.

В основу оцінки ефективності прийнятих рішень покладено системний підхід як найбільш розроблений і апробований. Вихо­дячи з цього, основними принципами оцінки ефективності господарських рішень є:

- пріоритетність загальної кінцевої мети підприємства на да­ний період (цілі всіх структурних елементів прийняття рішення, цілі особи, яка приймає рішення, повинні бути погоджені та збі­гатися з основною метою організації. Всі інші цілі крім загальної кінцевої мети і завдання, у тому числі специфічні і функціональні, носять підтримуючий характер);

- урахування невизначеності та надійність (урахування у при­йнятті та реалізації рішень факторів невизначеності й випадковості; прийняті рішення повинні носити випереджаючий характер, стосов­но можливих спадів і криз);

- прогнозованість (прийняті рішення мають носити прогноз­ний характер можливих наслідків реалізації рішень – економіч­них, соціальних, екологічних тощо);

- єдність (усі елементи системи прийняття й реалізації рішень перебувають у взаємозв'язку та взаємозалежності, для досягнен­ня загальної мети вони повинні сприяти один одному);

- взаємопов’язаність (усі елементи системи пов’язані не тіль­ки між собою, але і з навколишнім середовищем);

- ієрархія (усі елементи системи розробки, прийняття й вико­нання ГР перебувають в ієрархічному взаємозв'язку підпорядку­вання й відповідальності);

- функціональність (спільне аналізування структури управ­ління реалізацією рішень і функціями з пріоритетом функції над структурою).

Результат, що оцінює певну сукупність управлінських рішень як наслідок діяльності персоналу ке­рування, кількісно одержати важко, тому що вони не виро­бляють продукцію і послуги. Він оцінюється за допомогою відносної ефективності.

Аналіз наукових концепцій з оцінки ефективності прий­няття рішень дозволяє виділити наступні підходи до оцінки ефективності системи управлінських рішень:

1. Персонал керування і ОПР є сукупним суспільним пра­цівником, безпосередньо взаємодіючим з виробництвом, тому кінцеві результати його діяльності повинні служити критеріальним показником ефективності. За такі показники приймаються числові значення кінцевих результатів діяльності: прибуток, вит­рати, обсяг товарної продукції, обсяг реалізованої продукції, строк окупності.

2. Критеріальні показники повинні відбивати результа­тивність, якість і складність «живої» праці. Такими показниками оцінки персоналу є: продуктивність праці, питома вага за­робітної плати, витрати робочого часу, якість праці робітників, фондозабезпеченість праці, трудомісткість і т.п.

3. Ефективність праці персоналу в значній мірі визначаєть­ся його організацією, мотивацією, соціально-психологічним клі­матом у колективі. Критеріальними показниками ефективності праці служать плинність персоналу, рівень його кваліфікації, дис­ципліна і т.п.

Оцінка ефективності системи управлінських рішень передбачає аналіз і розрахунок її внутрішньої і зовнішньої ефективності.

Показники внутрішньої ефективності дозволяють оцінити систему управлінських рішень як інструмент керування, результат діяльності персоналу ке­рування.

Показники зовнішньої ефективності системи управлінських рішень відбивають її вплив на організацію досягнення кінцевого результату, мети керування і є пріоритетними.

Критерії та показ­ники ефективності.

Якщо порівнюються процеси, у яких використовуються од­накові ресурси, то кращим буде той з них, який має вищий результат. За однакових результатів кращим буде той з них, який має менші ви­трати ресурсів.

У випадках коли досягаються різні ефек­ти при використанні різних ресурсів доцільно ви­користовувати критерій ефективності, який виглядає як відносний, питомий ефект: результат, що припадає на одиницю використовуваних ресурсів (продуктивність праці, фондовіддача, матеріалоємність, рентабельність та ін.). Процес вирішення цих завдань спирається на використання різних критеріїв і показ­ників ефективності.

Загальна методологія визначення ефективності може бути формалізована таким співвідношенням:

        

F = E / В,

де  F – ефективність;

Е – ефект (результати);

Р –  витрати (ресурси).

У визначенні ефекту (результату) можна виділити три загальні підходи:

1. Береться валова вартість створеного за певний період продукту (наприклад,  виготовлена або реалізована продукція за оптовими цінами).

2. Беруть прибуток. Це досить поширений підхід, і при його застосуванні утворюється ціла множина показників рентабельності, коли прибуток зіставляється з собівартістю виробництва або з вартістю основних фондів, або з величиною активів підприємства чи його капіталом тощо.

3. Береться сума прибутку та амортизації. З точки зору попереднього підходу підприємство, яке має від'ємну величину прибутку (що визначається за тією або іншою законодавче визначеною методологією), автоматично є нерентабельним, а отже, й неефективним. Але для економік, у яких відбуваються інтенсивні трансформаційні процеси, на думку окремих економістів, ефективною може вважатися діяльність і такого підприємства, яке не може забезпечити повного відтворення своїх ресурсів, передусім основних фондів. Ідеться про те, що втрати суспільства в разі ліквідації такого підприємства будуть все ж більшими,  ніж тоді,  коли воно продовжуватиме діяльність до повного спрацювання своїх основних фондів.

Питання стосовно того, що вважати результатами виробництва, а що – витратами, які зумовили появу цих результатів, є дискусійним.

Доцільним є виділення трьох підходів:

1. Ресурсний, коли економічний результат зіставляється з економічною оцінкою виробничих ресурсів, які застосовуються під час виробництва;

2. Витратний, коли економічний результат порівнюється з поточними витратами, які безпосередньо пов'язані з його досягненням

3. Ресурсно-витратний, що являє собою певний компроміс між двома попередніми. Тобто до уваги береться як певна оцінка наявних ресурсів, так і оцінка поточних витрат. Застосування цього підходу має бути дуже зваженим і обережним, адже виникає проблема подвійного рахунку, а також значного впливу галузевих особливостей виробництв (фондомісткості, капіталомісткості, трудомісткості тощо).

Кожен із цих підходів має свої переваги та недоліки, і доцільність застосування того чи іншого з них визначається конкретними обставинами й поставленими завданнями.

Класичне співвідношення, що дозволяє оцінити економічну ефективність (Ee), має наступний вигляд:

Ee = (Вартість додаткового продукту / Витрати на створення додаткового продукту) × 100%.

Ефективність можна визначити як різницю між результатом і витратами. Однак у такому випадку мова йде не про визначення ефективності, а про розрахунок отриманого в результаті здійснення господарської діяльності ефекту.

Ефективність і ефект не однакові поняття. Ефект – це результат, що характеризується різними показниками. Тільки зіставлення ефекту (результату) з витратами відбиває досягнуту ефективність:

- окремі показники ефективності (продук­тивність праці, фондовіддача й ін.);

- узагальнені (сумарні витрати, строки окупності капітальних вкладень і т.д.).

Рисунок 3.1 - Групування показників оцінки ефективності

Методи оцінки ефективності господарських рішень:

- непрямий (опосередкований) метод зіставлення різних варіантів;

- метод за кінцевими результатами;

- метод за безпосередніми результатами діяльності.

Непрямий метод (Ен) зіставлення різних варіантів заснований на порівнянні економічних показників кінцевої продукції, одержаних від реалізації двох рішень при однаковому характері виробництва продукції:

Ен = [К × (П₂/В₂ - П₁/В₁)] × 100%,

де К - коефіцієнт пропорційності, що враховує частку ефективності, що припадає на господарське рішення (зазвичай К = 0,4 - 0,5);

П₁, П₂ - прибуток від реалізації продукції при першому та другому варіанті ГР;

В₁, В₂ - витрати на виробництво продукції при першому та другому варіанті господарського рішення.

Метод за кінцевими результатами (Ек.р.) заснований на розрахунку ефективності виробництва в цілому і виділенні з неї фіксованої (статистично обґрунтованої) частки (К = 0,2 - 0,3):

Ек.р. = [(П × К) / В] × 100%.

Цей метод є доцільним для керівників. Він дозволяє обґрунтовано виділити кошти для заохочення працівників у зв’язку з одержаним прибутком (% від загального прибутку).

Метод за безпосередніми результатами діяльності заснований на оцінці безпосереднього ефекту від господарського рішення у разі досягнення цілей. Основними параметрами у цьому випадку служать стандарти (часові, ресурсні, фінансові і ін.). Оцінка здійснюється за кожним ресурсом (Е_еі) за формулою:

Е_еі = С_і / Р_і × 100%

де С_і – стандарт на використання (витрати) i-гo ресурсу для підготовки і реалізації господарського рішення;

P_i – реальне використання (витрати) i-гo ресурсу для підготовки і реалізації господарського рішення (i = 1 – m), (m – кількість всіх ресурсів, що використовували).

Обробка одержаних даних може йти трьома шляхами:

1) зі всіх ефективностей обирається головна, вона і визначає загальну ефективність господарського рішення;

2) за рівнозначності пріоритетів всіх ресурсів (m ресурсів) економічна ефективність розраховується за наступним співвідношенням:

Е = ;

3) за нерівнозначності пріоритетів ресурсів (Пі) економічна ефективність розраховується за наступним співвідношенням:

Е =

Однією з умов підвищення якості і ефективності господарських рішень є забезпечення багатоваріантності рішень, тобто слід опрацьовувати не менше трьох організаційно-технічних варіантів виконання однієї і тієї ж функції по досягненню мети.

Наприклад, два металеві листи з’єднати можна наступними технологічними способами: зваркою, паянням, склеюванням, заклепками, болтовим з'єднанням і ін. Завдання фахівця полягає у виборі такого з’єднання, яке виконувало б необхідні функції якісно і одночасно з мінімальними витратами на розробку проблеми, виготовлення і експлуатацію конструкції.

Проте практично неможливо різні технічні рішення реалізувати з абсолютно однаковим рівнем якості. Тому при порівнянні ефективності варіантів рішення проблеми слід обов’язково приводити до порівняного вигляду за рівнем якості.

Альтернативні варіанти рішень повинні приводитися до порівняного вигляду за наступними чинниками:

1) чинник часу (час здійснення проектів або вкладення інвестицій);

2) чинник інфляції;

3) чинник якості об’єкту;

4) чинник масштабу (обсягу) виробництва об’єкту;

5) рівень освоєння об’єкту у виробництві;

6) метод отримання інформації для ухвалення управлінського рішення;

7) умови застосування (експлуатації) об’єкту;

8) чинник ризику і невизначеності.

У кожному конкретному випадку альтернативні варіанти управлінського рішення можуть відрізнятися не по всіх чинниках. Завдання полягає у проведенні комплексного аналізу конкретних ситуацій з метою забезпечення порівнянності за максимальною кількістю чинників.

Основні правила забезпечення порівнянності альтернативних варіантів рішення:

- кількість альтернативних варіантів повинна бути не менше трьох;

- у якості базового варіанту рішення повинен прийматися найбільш новий за часом варіант. Решта альтернативних варіантів приводиться до базового за допомогою коригуючих коефіцієнтів;

- формування альтернативних варіантів повинне здійснюватися на основі умов забезпечення високої якості і ефективності рішення;

- для скорочення часу, підвищення якості рішення і зниження витрат рекомендується ширше застосовувати методи кодування і сучасні технічні засоби інформаційного забезпечення процесу ухвалення рішення.

Методика забезпечення порівнянності альтернативних варіантів за чинником часу (рис. 3.2).

Для урахування чинника часу минулі витрати приводяться до року реалізації заходу за допомогою множення номінальних минулих витрат (Вмин.) на коефіцієнт накопичення (Кн), який визначається за формулою:

Кн = (1 + а)^t

де а - ставка накопичення, частки одиниці;

t - кількість років між роком вкладення інвестицій і роком реалізації заходу (розрахунковим роком, роком пуску об'єкту в експлуатацію).

Рисунок 3.2 - Схема дії чинника часу

Приведені до майбутнього періоду поточні витрати (В'п) визначаються за формулою:

В'п = Вмин. × Кн

Приведені до поточного періоду майбутні витрати (В''п) визначаються за формулою:

В''п = Вмин. / Кd,

де Кd - коефіцієнт дисконтування.

Кd = (1 + d)^t

де d - ставка дисконту, частки одиниці.

Сума накопичення за складними відсотками (Ен) розраховується за формулою:

Ен = В'п – Вмин.

Сума дисконтування (Еd) розраховується за формулою:

Еd = Вмин - В''п

Чинник інфляції ураховує знецінення грошей, що виражається у зростанні цін на товари і послуги без підвищення їх якості.

Чинник інфляції не слід плутати з чинником часу. Чинник часу ураховує «роботу» грошей, отримання прибутку від їхнього вкладення незалежно від дії інфляції (темпи інфляції теоретично можуть дорівнювати нулю).

Під час економічного обґрунтування рішень (зокрема – інвестиційних проектів) чинник часу в сенсі «роботи» грошей і чинник інфляції в сенсі їхнього знецінення слід ураховувати роздільно.

Чинник інфляції з метою забезпечення порівнянності альтернативних варіантів господарських рішень рекомендується розраховувати за формулою:

Зп = Рн × Іі

де Зп - приведене до нових умов за рівнем інфляції значення функції (ціна, інвестиції і т.п.);

Рн - те ж, номінальне значення функції;

Іі - індекс інфляції за аналізований період.

Чинник якості об’єкту ураховується за формулою:

Рп = Рн × Кя × а_і

де Рп - приведене за якістю до нового варіанту значення функції старого варіанту об'єкту (інвестиції, ціна, собівартість, трудомісткість, витрати у сфері споживання і т.д.);

Рн - те ж, номінальне значення функції;

Кя - коефіцієнт, що враховує чинник якості об'єкту;

а_і - коефіцієнт вагомості аналізованого показника якості об’єкту.

Кя = КЕст. / КЕ нов.

де КЕст. - значення корисного ефекту або аналізованого показника якості старого варіанту об'єкту, за яким об'єкти приводяться в порівнянний вигляд;

КЕнов. - те ж за новим варіантом.

Чинник якості виявляється також в зниженні річної продуктивності (корисного ефекту) об’єкту і зростанні витрат на його експлуатацію, ремонти. Наприклад, для певного верстату коефіцієнт щорічного зниження продуктивності і збільшення витрат у сфері споживання складає 0,02 ... 0,05.

С хема урахування фактору якості альтернативних варіантів по­казана на рис. 3.3.

Рисунок 3.3 – Схема урахування чинника якості

Корисний ефект (аналізований показник якості) об’єктів у році N-2 дорівнює: 1-го - 150 одиницям, 2-го - 130 одиницям. Коефіцієнт Кя у році N-2 буде: 150 / 130 = 1,154, тобто 1-й об’єкт якісніше другого на 15,4%. Разом з тим у динаміці за 2 роки корисний ефект 1-го об’єкта знизився на 5% (точка С), а другого – на 2% (точка D). Тоді коефіцієнт Кя у році N буде дорівнювати: [150 – 150 × 5/100] / [130 – 130 × 2/100] = 142,5 / 127,4 = 1,118, тобто, через два роки різниця у рівні якості об’єктів зменшилася з 15,4 % до 11,8 %.

Чинник масштабу (обсягу) виробництва об’єкту ураховується за формулою:

Рп = Рн × К_N

де Рп - приведене до нових умов за масштабом виробництва значення функції об’єкту (інвестиції, ціна, собівартість, трудомісткість, витрати у сфері споживання і т.д.);

Рн - те ж, номінальне (фактичне або приведене за масштабом виробництва) значення функції;

K_N - коефіцієнт, що враховує чинник масштабу виробництва (визначається індивідуально для кожного виду продукції).

Форма зв’язку між економічним показником об’єкту та масштабом його виробництва показана на рис. 2.4, де N_нac – програма насичення, коли вже при її збільшенні не знижується собівартість (трудомісткість) продукції, тому що цей фактор вичерпав себе, рівень автоматизації виробництва оптимальний. Дослідження показують, що за рахунок росту масштабу виробництва можна знизити собівартість продукції до 3-х разів, підвищити її якість до 40%, але при цьому ростуть витрати у споживача продукції за рахунок скорочення параметричного ряду й недовикористання продукції.

Рисунок 3.4 – Залежність між собівартістю (трудомісткістю) виготовлення продукту та масштабом (річною програмою) його виробництва

Рівень освоєння продукту на виробництві враховується тільки у тому випадку, коли потрібно визначити собівартість або трудомісткість перших серійних зразків або партій продукції, до її повного освоєння у серійному виробництві (наладка устаткування, технології, організації виробництва і т.д.). Після цього терміну чинник освоєння вже не діє на економічні показники. Для кожного виду продукції коефіцієнт освоєння визначається індивідуально.

Чинник методів отримання інформації для ухвалення управлінського рішення. При розробці варіантів господарського рішення слід користуватися одними і тими ж підходами і методами отримання інформації і виконання розрахунків, оскільки інакше в початкову інформацію привноситимуться різні по величині погрішності за даним чинником.

Наприклад, якщо до одного альтернативного варіанту застосовуватимуться методи екстраполяції, до іншого – експертні, а до третього – параметричні методи прогнозування, то ці варіанти не будуть порівняними у зв’язку з різними підходами і неоднаковою точністю прогнозів.

Умови застосування (споживання, експлуатації) об’єкту для забезпечення порівнянності альтернативних варіантів рішення включають:

- режим роботи споживача аналізованого об’єкту;

- тип виробництва у споживача (одиничний, дрібносерійний, серійний, великосерійний, масовий);

- особливості продукції, що випускається із застосуванням даного об'єкту (габарити, маса, складність, кількість, якість і т.п.);

- організаційно-технічний і соціальний рівень виробництва у споживача (рівень автоматизації виробництва, прогресивність технології, умови праці і відпочинку працівників і т.п.);

- імідж споживача і культуру виробництва у нього, географічне розташування.

Перераховане різноманіття відмінних характеристик споживача (споживачів) аналізованого об’єкту важко урахувати кількісно. Глибина аналізу і точності розрахунків визначається повторюваністю результатів управлінського рішення. Якщо повторюваність буде незначною (наприклад, для разового застосування, або для дрібносерійного виробництва), немає необхідності виробнику об’єкту ретельно вивчати умови використання об’єкту. Цим займається покупець. Для умов високої повторюваності господарського рішення і значної програми випуску об’єкту його виробник повинен ретельно вивчати умови застосування об’єкту на основних ринках і реалізовувати заходи по забезпеченню його адаптивності до цих ринків (вимог споживачів). Без забезпечення адаптивності об’єкту важко розраховувати на його комерційний успіх.