Питання для самоконтролю

1. Проаналізуйте методи забезпечення трудової дисципліни.

2. Назвіть види правил внутрішнього трудового розпорядку.

3. Які види заохочень можуть бути передбачені правилами внутрішнього трудового розпорядку?

4. В чому полягає сутність спеціальної дисциплінарної відповідальності?

5. Назвіть види стягнень, які можуть бути застосовані при порушенні трудової дисципліни відповідно до КзпП України.

6. Які органи правомочні застосовувати дисциплінарні стягнення?

7. Для яких категорій працівників діють статути та положення про дисципліну?

8. Охарактеризуйте порядок застосування дисциплінарних стягнень.

9. Які обставини повинні бути враховані власником при обранні виду стягнення?

10. Чи заносяться дисциплінарні стягнення та заохочення до трудової книжки працівника?

ЛЕКЦІЯ 7. МАТЕРІАЛЬНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ СТОРІН ТРУДОВОГО ДОГОВОРУ

План

1. Поняття, підстави та умови матеріальної відповідальності.

2. Види матеріальної відповідальності працівників.

3. Порядок покриття шкоди, завданої працівником.

1. В науці трудового права матеріальна відповідальність переважно визначається як обов’язок кожної із сторін трудових правовідносин (найманого працівника та роботодавця) відшкодувати іншій стороні шкоду, заподіяну внаслідок невиконання чи неналежного виконання трудових обов’язків у встановленому законом порядку та розмірах.

Матеріальна відповідальність працівників регламентується гл. IX КЗпП “Гарантії при покладенні на працівника матеріальної відповідальності за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації”. Але КЗпП України не містить окремого розділу, який би передбачав відповідальність роботодавця щодо відшкодування матеріальної шкоди працівникові, заподіяної йому при виконанні трудових обов’язків. Відповідні норми розпорошені по різних главах КзпП: зокрема, це відповідальність за затримку розрахунку при звільненні (ст. 117), поновлення на роботі та зміна формулювання причини звільнення (ст. 235), оплата вимушеного прогулу при затримці виконання рішення про поновлення на роботі працівника (ст. 236) тощо.

Характерні риси матеріальної відповідальності та її відмінність від майнової відповідальності за цивільним правом можна відобразити у вигляді таблиці.

Матеріальна відповідальність	Майнова відповідальність
1. Суб'єктами є працівник, який перебуває у трудових відносинах з роботодавцем, і роботодавець.	1. Суб’єктом є будь-яка юридична або фізична особа.
2. Підставою є правопорушення, що характеризується одночасно наявністю двох ознак – це трудове правопорушення, тобто таке, що вчинене внаслідок порушення трудових обов’язків, і це майнове правопорушення, тобто таке, що заподіяло майнову шкоду одній із сторін трудового договору.	2. Підставою є майнове правопорушення.
3. Обов’язковою є наявність в діях правопорушника вини у формі умислу чи необережності.	3. Можлива відповідальність і без вини, напр., володільця джерела підвищеної небезпеки.
4. Діє презумпція невинності працівника, тягар доведення наявності підстави й умов матеріальної відповідальності працівника лежить на власникові або уповноваженому ним органі.	4. Діє презумпція вини заподіювача шкоди, і тягар доведення лежить саме на ньому.
5. Як універсальний вид відповідальності застосовується обмежена матеріальна відповідальність (у межах середнього заробітку працівника), і лише в окремих, передбачених КЗпП випадках - повна.	5. Відповідальність у повному обсязі заподіяної шкоди.
6. Відшкодуванню підлягає тільки пряма дійсна шкода, неодержані доходу відшкодуванню не підлягають.	6. Застосовується принцип повного відшкодування, за якого відшкодуванню підлягає як пряма дійсна шкода, так і неотримані прибутки (упущена вигода).
7. Межі відповідальності диференціюються залежно від форми вини, виду майна, якому заподіяна шкода, характеру трудової функції, яку виконує працівник (напр., шкода, заподіяна з необережності, підлягає відшкодуванню в обмеженому розмірі).	7. Розмір відшкодування від зазначених факторів не залежить.
8. На працівників не може бути покладена матеріальна відповідальність за шкоду, яка належить до категорії нормального виробничо-господарського ризику, а також за шкоду, заподіяну працівником, що перебував у стані крайньої необхідності.	8. Ці обставини не звільняють від необхідності відшкодування завданої шкоди.
9. Покриття працівниками шкоди у розмірі, що не перевищує середньомісячного заробітку, здійснюється за розпорядженням власника, у решті випадків – шляхом подання власником позову до суду.	9. Стягнення шкоди провадиться за рішенням суду.

Підставою виникнення матеріальної відповідальності є винне порушення однією зі сторін трудового договору своїх обов’язків, що призвело до заподіяння майнової шкоди іншій стороні. Умовами матеріальної відповідальності сторін трудового договору, як правило, визнаються: 1) Наявність прямої дійсної шкоди (така шкода, що виражається у втраті, погіршенні або зниженні цінності майна, необхідності для підприємства провести витрати на відновлення, придбання майна або інших цінностей чи зробити зайві грошові виплати). Ст. 130 КЗпП передбачає відшкодування тільки прямої дійсної шкоди, а неодержані доходи (упущена вигода) відшкодуванню не підлягають; 2) Протиправність дій або бездіяльність однієї із сторін трудового договору (невиконання або неналежне виконання трудових обов’язків); 3) Причинний зв'язок між протиправним порушенням обов’язку і матеріальною шкодою; 4) Наявність вини працівника, власника або уповноваженого ним органу.

Слід звернути увагу на те, що матеріальна відповідальність може бути покладена незалежно від притягнення працівника до дисциплінарної, адміністративної або кримінальної відповідальності (ч.3 ст. 130 КЗпП).

2. Трудове законодавство передбачає два види матеріальної відповідальності працівників: обмежену та повну. Основний вид – обмежена матеріальна відповідальність, яка полягає в обов’язку працівника, з вини якого було заподіяно шкоду, відшкодувати власникові пряму дійсну шкоду, але не більше свого середньомісячного заробітку (ст. 132 КЗпП України). Застосовується завжди, якщо інше не передбачено законодавством.

Повна матеріальна відповідальність працівників у розмірі заподіяної шкоди без обмеження середньомісячним заробітком передбачена ст. 134 КЗпП України, відповідно до якої працівники несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини підприємству, у випадках, коли:

1) Між працівником і власником укладено письмовий договір про взяття на себе працівником повної матеріальної відповідальності за незабезпечення цілості майна та інших цінностей, переданих йому для зберігання або для інших цілей. Такі договори укладаються за умови, якщо працівник досяг 18 років і обіймає посаду (виконує роботу), передбачену спеціальним переліком, затвердженим у встановленому порядку.

2) Майно та інші цінності були одержані працівником під звіт за разовою довіреністю або за іншими разовими документами.

3) Шкоди завдано діями працівника, які мають ознаки діянь, переслідуваних у кримінальному порядку.

4) Шкоди завдано працівником, який був у нетверезому стані.

5) Шкоди завдано недостачею, умисним знищенням або умисним зіпсуттям матеріалів, напівфабрикатів, виробів (продукції), в тому числі й при їх виготовленні, а також інструментів, вимірювальних приладів, спеціального одягу та інших предметів, виданих працівникові в користування підприємством.

6) Відповідно до законодавства на працівника покладено повну матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству при виконанні трудових обов’язків. У даному пункті йдеться про випадки матеріальної відповідальності, які передбачені спеціальними нормативно-правовими актами (напр., за шкоду, заподіяну перевитратою пального на автомобільному транспорті, розкраданням, знищенням, недостачею або втратою дорогоцінних матеріалів, каміння та валютних цінностей тощо).

7) Шкоди завдано не при виконанні трудових обов’язків. Така шкода може бути заподіяна як у робочий час, так і поза межами робочого часу: напр., використання майна підприємства в особистих цілях.

8) Службова особа, винна в незаконному звільненні або переведенні працівника на іншу роботу.

9) Керівник підприємства, установи, організації всіх форм власності, винний у несвоєчасній виплаті заробітної плати понад один місяць, що призвело до виплати компенсації за порушення строків її виплати, за умови, що Державний бюджет України та місцеві бюджети, юридичні особи державної форми власності не мають заборгованості перед цим підприємством.

Перелік підстав, передбачених ст. 134 КЗпП, за яких настає матеріальна відповідальність у повному розмірі, є вичерпним.

Різновидом повної матеріальної відповідальності є колективна (бригадна) матеріальна відповідальність (ст. 135-2 КЗпП). Така відповідальність може запроваджуватися (власником за погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації) при спільному виконанні працівниками окремих видів робіт, пов’язаних із зберіганням, обробкою, продажем, перевезенням або застосуванням у процесі виробництва переданих їм цінностей, коли неможливо розмежувати матеріальну відповідальність кожного працівника і укласти з ним договір про повну матеріальну відповідальність. Письмовий договір про колективну матеріальну відповідальність укладається між підприємством і всіма членами колективу (бригади) відповідно до затвердженого у встановленому порядку Переліку робіт, при виконанні яких може вводитися така відповідальність (наприклад, це виконання касових операцій, приймання від населення платежів, приймання і відпуск матеріальних цінностей на складах, базах, автозаправних станціях, продаж товарів). Шкода, що підлягає відшкодуванню, розподіляється між членами колективу пропорційно місячній тарифній ставці (посадовому окладу) і фактично відпрацьованому часу за період з останньої інвентаризації до дня виявлення шкоди. Колектив (бригада) звільняється від відшкодування, якщо буде встановлено конкретного заподіювача шкоди з числа членів бригади.

Як вже зазначалося, трудове законодавство визнає існування двох видів матеріальної відповідальності – обмеженої і повної. Підвищена матеріальна відповідальність не розглядається як окремий вид відповідальності (хоча багато з науковців підтримують її відокремлення), а норми щодо кратного обчислення включено в статті, які стосуються визначення розміру шкоди. Так, ч.4 ст. 135-3 КЗпП передбачає можливість кратного обчислення розміру шкоди, заподіяної підприємству розкраданням, умисним зіпсуттям, недостачею або втратою окремих видів майна та інших цінностей, а також у випадках, коли фактичний розмір шкоди перевищує її номінальний розмір. Кратний розмір обчислення застосовується у разі заподіяння шкоди при роботі з дорогоцінними металами, іноземною валютою, втратою бібліотечних книг, музейних експонатів тощо згідно з відповідними нормативно-правовими актами.

3. Відповідно до ст.136 КЗпП покриття шкоди в розмірі, що не перевищує середньомісячного заробітку, провадиться за розпорядженням власника, а якщо шкода завдана керівниками підприємств та їх заступниками – за розпорядженням вищестоящого орану шляхом відрахування із заробітної плати працівника. Таке розпорядження має бути зроблено не пізніше 2 тижнів від дня виявлення шкоди і звернено до виконання не раніше 7 днів від дня повідомлення про це працівника. Якщо працівник не згоден з відрахуванням або його розміром, трудовий спір за його заявою розглядається у порядку, передбаченому законодавством. В інших випадках відшкодування шкоди провадиться шляхом подання власником позову до районного (міського) суду протягом одного року з дня виявлення заподіяної шкоди. Стягнення з керівників підприємств та їх заступників провадиться за позовом вищестоящого органу або за заявою прокурора. Відповідно до ст. 137 КЗпП, суд, визначаючи розмір відшкодування, враховує ступінь вини і конкретні обставини, за яких було заподіяно шкоду. Коли шкода стала наслідком не лише винної поведінки працівника, але й відсутності умов, що забезпечують збереження матеріальних цінностей, розмір покриття повинен бути відповідно зменшений. Розмір покриття може бути зменшений і залежно від майнового стану працівника, за винятком випадків, коли шкода заподіяна злочинними діями, вчиненими з корисливою метою.

?