14.4. Стратегічне управління підприємством

Стратегічне управління підприємством передбачає розробку і обґрунтування заходів і планів досягнення визначених цілей, в яких врахований технічний, фінансовий і трудовий потенціал підприємст­ва, а також його виробничо-збутові можливості. При розробці стра­тегічних позицій підприємства використовують якісні та кількісні по­казники. Якісні показники на практиці називають орієнтирами, а кі­лькісні - завданнями. Орієнтир – це віддалена ціль, яку підприємство бажає досягти шляхом розробки стратегії.

Визначення цілі – це конкретний рівень прийняття рішень, який вимагає опрацювання відповідних стратегічних задач. Стратегія, яка розроблена для досягнення одних цілей, може бути не придатна для досягнення інших цілей.

Між орієнтирами, цілями і стратегією існує тісний взає­мозв'язок і взаємозалежність. Стратегія розробляється на вищому рі­вні управління підприємством і тому стає цільною і орієнтиром для всіх підрозділів підприємства.

Стратегічне управління передбачає: визначення ключових по­зицій на перспективу в залежності від поставлених цілей; виділення ресурсів підприємства під стратегічні цілі; створення центрів керів­ництва кожною стратегічною ціллю; оцінку і стимулювання вироб­ничих підрозділів та їх керівників за ступенем досягнення стратегіч­них цілей.

Стратегічне управління підприємством включає: визначення місії, формування стратегічних цілей і задач, порівняльний аналіз си­льних і слабких сторін діяльності підприємства і його конкурентосп­роможність; оцінку існуючих і перспективних напрямків підприєм­ницької діяльності; вивчення зовнішнього середовища, визначення перспективних напрямів бізнесу, розробку стратегічних планів і кон­кретних задач.

Стратегічне управління є процесом, який включає три етапи. Спочатку в рамках стратегічного планування визначається довготри­валі перспективи розвитку підприємства і його головних підрозділів. На етапі реалізації планів розробляються заходи по здійсненню стра­тегії підприємства. На третьому етапі за допомогою контролю визна­чаються основні проблеми підприємства. Етапи стратегічного управ­ління частково співпадають у часі й справляють взаємний вплив.

Для реалізації стратегій залежно від конкретних умов викорис­товуються такі моделі: внутрішньофірмового управління у спокійно­му зовнішньому середовищі; управління в умовах динамічного і різ­номанітного ринку ; модель раптово виникаючих загроз і можливос­тей у зовнішньому середовищі. Особливого значення набуває модель стратегії підприємства в умовах зростаючої конкуренції, яка передба­чає обґрунтований аналіз його конкурентоспроможності, оцінку зов­нішніх і внутрішніх факторів. Ця оцінка здійснюється за допомогою SWOТ-аналізу, складовими якого є сильні і слабкі сторони підпри­ємства, можливості та загрози, що перешкоджають руху в напрямі досягнення мети та цілей його розвитку.

Сильні сторони підприємства характеризують його потенціал до підвищення конкурентоспроможності. Складовими сильних сторін може бути висока компетентність персоналу, стійке фінансове стано­вище, імідж серед споживачів продукції, визнання на ринку, нижча ніж у конкурентів собівартість продукції та ін. Слабкі сторони підп­риємства – це внутрішні характеристики, які позбавляють його пере­ваг над конкурентами. До них відносяться: обмежені потужності, ни­зька прибутковість і якість продукції, вузька спеціалізація, мала доля продукції на ринку, слабка команда управлінців тощо.

При аналізі можливостей і загроз враховуються елементи зага­льного становища підприємства на ринку, які впливають на здатність підприємства досягти своїх стратегічних цілей: технологічні та еко­логічні чинники, а також конкуренти, споживачі та постачальники, податковий тиск.

Оцінку конкурентних позицій підприємства можна здійснюва­ти за допомогою моделі п'яти конкуруючих сил М.Портера , страте­гічних ринкових зон Бостонської консультативної групи, балансу життєвих циклів, методи екстраполяції та контрольних цифр. Остан­німи роками набувають поширення нові методи і прийоми управління ранжування стратегічних завдань; управління слабкими анналами; управління за умов стратегічних несподіванок.

Ранжування стратегічних завдань – пов'язане з наявністю великої кількості нерівнозначних завдань, які необхідно розв'язувати. На основі аналітичних матеріалів усі завдання, які підлягають вирі­шенню, поділяються на чотири групи: найбільш термінові та важливі, які вимагають негайного розгляду і вирішення; важливі середньої те­рміновості і можуть бути вирішені без перегляду строків; важливі не­термінові, що вимагають постійного контролю; виникли на підставі недостовірної інформації й не заслуговують на увагу.

Управління за слабкими сигналами – пов'язане з ранніми ознаками можливих подій, які з часом посилаються і події вимагають від менеджерів приймати відповідні рішення. При високих темпах змінюваності ситуацій можна втратити багато часу і підприємство позбудеться конкурентної переваги. Тому виправданою є підготовка управлінського рішення за неповної інформації, яке може мати попе­редній характер.

Управління в умовах стратегічних несподіванок вимагає термінової розробки і здійснення запобіжних заходів для усунення перебоїв в роботі, загроз і витрат, а також відновлення нормальної ді­яльності підприємства. Для підвищення оперативності на випадок своєчасного усунення надзвичайних несподіванок, рекомендується попередньо розробляти на підприємстві комплекс заходів, який включає спеціальні тренування і проведення занять.