33. Поняття адміністративно-правових методів, їх види.

Під методом звичайно розуміють спосіб або засіб досягнен­ня поставленої мети. Відповідно до цього адміністративно-правовими методами є способи та прийоми безпосереднього і цілеспря­мованого впливу виконавчих органів (посадових осіб) на підставі закріпленої за ними компетенції, у встановлених мелісах та відповідній формі на підпорядкованим їм органи та громадян.

Методи проявляються у формах управління, через взаємодію суб'єктів та об'єктів управління, зв'язки, що між ними склалися. В них відбиваються воля держави, повноваження юридично-владного харак­теру, що належать виконавчим органам. Тому методи управління юридично оформлені, закріплені адміністративно-правовими нормами.

Правильне розуміння методів можливе на підставі та у зв'язку з функціями управління. Будь-яка функція, що потребує реалізації, ста­новить собою конкретну мету управління і дії, взаємопов'язані через завдання її здійснення. Тому вона є частиною управлінської діяльності. Це дає змогу відокремити методи управління від понять, що вжива­ються в подібному до них розумінні. Наприклад, планування, конт­роль, облік та інші подібні до них дії є функціями управління. Але, взяті як окремі прийоми будь-якої з функцій управління, вони являють собою вже методи управління. Саме їх оптимальний вибір у конкрет­них умовах забезпечує ефективну діяльність органу управління.

Внаслідок значного різноманіття суб'єктів виконавчої влади та об'єктів, що перебувають під їх впливом, методи управління теж є різноманітними. Але це не виключає наявності у них загальних рис. Найбільш характерними для методів управління є: 1) способи впливу виконавчого органу (посадової особи) на

підпорядкований йо му орган та громадян; 2) вираження державного публічного інтересу, керівної ролі держави; 3) засоби досягнення мсти; 4) способи орга­нізації, прийоми здійснення функцій, що виникають в процесі здійс­нення спільної діяльності, 5) способи реалізації компетенції.

При цьому прийоми та способи, що використовуються для реа­лізації управлінських завдань, які стоять перед суб'єктом виконав­чої влади, прямо залежать не тільки від його правового статусу, а й від особливостей адресата — об'єкта управління (форми власності, індивідуального чи колективного характеру і т. ін.). Будучи правиль­но поєднані, ці методи створюють єдину взаємопов'язану систему способів впливу. Проте це не виключає й суперечностей, що вини­кають тоді, коли ті чи інші методи використовуються або всупереч об'єктивним умовам, або невиправдано широко. Методи управління, що виражають різні аспекти практичної діяльності того чи Іншого виконавчого органу (посадової особи), дають відповідь на запитання: і як вони діють, реалізуючи свої повноваження, як використовують різні 1 засоби для досягнення поставленої мсти? Від уміння їх обирати та ; застосувати залежить ефективність управлінської діяльності.

У практичній діяльності виконавчих органів (посадових осіб) з метою вироблення найбільш ефективного варіанту використовуються певні прийоми та способи управлінської роботи. Як правило, до прий­няття управлінського рішення застосовується моделювання, здійсню­ються розрахунки, прогнозується можливість досягнення відповідних результатів і т. ін. Але визнавати їх методами управління немає підстав, бо вони не виражають безпосереднього управлінського впливу, не діють на об'єкт управління. Таким чином, дії, що мають зовнішнє юридично, владне значення та вираження, слід відрізняти від методів організації роботи апарату управління і методів процедурного характеру.1

Методи управляючого впливу є адміністративно-правовими методами. Саме в них виявляються всі якості державно-управлінської діяльності, в межах якої реалізується виконавча влада.

За допомогою адміністративно-правових методів суб'єкт вико­навчої влади здійснює управляючий вплив на об'єкт шляхом вико­ристання адміністративно-правових форм управління адміністративному праві загальновизнано, що метод і форма управління є взаємопов'язаними сторонами процесу управління. Саме у відповідній формі метод управління реально виконує роль способу (засобу) управляючого впливу.

1.2. Види адміністративно-правових методів

У зв'язку з переходом до ринкових відносин і корінними змінами в механізмі державного управління та організаційно-право­вому статусі суб'єктів управління надзвичайно актуальною видаєть­ся проблема адміністративно-правових методів. Під дією змін, що відбуваються, змінюється також система правових засобів, які засто­совуються для забезпечення ефективного державного впливу на уп­равлінську діяльність. Ці зміни відображуються як в законодавстві, так і в управлінській діяльності, методах її практичного здійснення.

Традиційно управлінські методи в цілому поділяються ще на наукові та ненаукові, демократичні та диктаторські, державні та громадські, адміністративні та економічні, прямого та непрямого впли­ву. Внаслідок того, що одні методи мають загальний характер, при­таманні всім видам державної діяльності, всім державним органам, а інші — лише окремим із них, методи управління поділяються на загальні, та спеціальні. До загальних методів, як правило, належать методи переконання, та примусу, адміністративного та економічно­го впливу, нагляду та контролю, прямого та непрямого впливу, регу­лювання, керівництва та управління (у тому числі оперативного).

Такі універсальні методи, як переконання та примус, здавна привертають увагу вчених. Взаємодоповнюючи один одного, ці ме­тоди забезпечують належну поведінку учасників управлінських відносин. Вони взаємопов'язані, мають об'єктивний характер, між ними існує діалектична єдність, ступінь їх використання визначаєть­ся рівнем розвитку суспільних відносин.[1]

Адміністративні методи звичайно кваліфікуються як способи або засоби впливу на діяльність підприємств, установ і організацій, посадових осіб та громадян шляхом прямого встановлення їх прав і обов'язків через систему наказів. Суб'єкт управління в межах своєї компетенції приймає управлінське рішення, юридичне обов'язкове для об'єкта управління. Такий прямий управлінський вплив вихо­дить безпосередньо з владної природи управління — так реалізуєть­ся виконавча влада. Без використання адміністративних методів не­можливе досягнення мети впорядковуючого впливу на поведінку різних учасників управлінських суспільних відносин. Адміністра­тивні методи використовуються поряд з економічними, які виступа­ють способами чи засобами економічного або непрямого впливу з боку суб'єктів державно-управлінської діяльності на відповідні об'єкти управління через їх інтереси. Застосування економічних методів означає формування таких економічних умов і стимулів, які створюють у виконавців зацікавленість у кінцевих результатах праці. При цьому об'єкти управління не одержують обов'язкових вказівок, а мають змогу проявити ініціативу у виборі засобів діяльності для ре­алізації своїх матеріальних інтересів. Звичайно це зводиться до одер­жання податкових, майнових пільг, матеріального заохочення і т. ін.

Нагляд є необхідним пасивним методом управління. За його допомогою можна оцінити стан справ, але він не дає змоги суб'єк­там, які його здійснюють, втручатися в діяльність відповідних орга­нів, організацій та посадових осіб. Вплинути безпосередньо на стан справ шляхом активного втручання в діяльність підконтрольних суб'єктів дозволяє використання різних форм контролю.

Органи державного управління можуть впливати на об'єкти і управління шляхом непрямого впливу.

Прямий вплив виражає волю відповідного органу —, наказ. Непрямий вплив — це створення умов зацікавленості у виконавців", надання їм можли­вості обрати варіант поведінки та ін.

Застосування методу Регулювання, .означає встановлення загальної політики та принципів щодо її реалізації через державне фінансування, пільги тощо. Керівництво має за мету практичне втілення в життя загальної політики та принципів, здійснення контролю за підпорядкованими об'єктами, розроблення напрямів їх діяльності. Систематичний, безпосередній вплив суб'єктів на об'єкти становить собою метод управління.

Проблема методів державно-управлінської діяльності, або адміністративно-правових методів, лежить в площині їх розумного поєднання з урахуванням суб'єктивних та об'єктивних чинників. Послідовне вирішення цього завдання залежить від темпів роботи по упорядкуванню всієї системи державного управління відповідно до мети політичного та економічного реформування суспільного життя.