Розділ 3. Характеристика туристсько-рекреаційного потенціалу водних ресурсів басейну сіверського дінця (в межах харківської області)

3.1. Методи і методики оцінки водних ресурсів з метою туризму та рекреації

В організації відпочинку значна роль належить водним об'єктам. Можливість займатися різноманітними видами спорту, мікрокліматичний комфорт, естетична дія берегових мальовничих ландшафтів, зміна вражень - все це, діючи в комплексі, сприяє тому, що водойми цілком можна вважати рекреаційними об’єктами, природними лікувальницями. Рекреаційний потенціал річок дає змогу розвивати водний туризм, а багатство кліматичних, рослинних, рибних ресурсів і культурно-історична спадщина дає змогу вибрати маршрут водного туризму та займатися іншими видами рекреаційної діяльності.

Водні рекреаційні ресурси включають в себе різні види відпочинку і спорту, які суттєво відрізняються сезонами максимального розвитку, вимогами до природних і антропогенних факторів, дією на навколишнє середовище. Про це наочно свідчить вже сам перелік найбільш масових видів рекреаційних занять на водоймах: купання, відпочинок на парусних і веслових суднах, байдарках, каное, академічна гребля,відпочинок з використанням моторного малолітражного флоту, воднолижний, моторний і парусний спорт, стрибки з трампліну. Отримати повніше уявлення про оптимальні параметри акваторії, придатних для різних видів рекреаційних занять, можна оцінивши їх характеристики.

Методика оцінки водних ресурсів з метою рекреації полягає у виявленні особливо привабливих для туризму якостей водного об´єкту.

Методи і методики рекреаційної оцінки водних ресурсів базуються на загальних видах оцінок ресурсів для розвитку рекреації.

Методикою оцінки природних рекреаційних ресурсів займалися такі вчені як О. О. Бейдик, О. О. Любіцева, П. О. Масляк, Є. Ф. Панкова, В. І. Стафійчук, Н. В.Фоменко, Л. П. Царик, Г. В. Чернюк та інші. [7]

Розглянемо детальніше види оцінки рекреаційних ресурсів.

Економічна оцінка природних умов і природних ресурсів - це їх вартісний вираз. Вона виникла з потреб господарства, якому необхідні не лише знання про кількість та якість природних ресурсів, їхні особливості, а й вираження їх у вартісних показниках, які можна використовувати в проектуванні та управлінні господарством. Труднощі економічної оцінки пов’язані з тим, що природні ресурси, як і природні умови, - це «дар природи» (поки в них не вкладено працю). Оскільки рекреація має перш за все велике соціальне значення і на ефективність суспільного виробництва впливає шляхом розширеного відновлення трудових ресурсів, економічна оцінка природних рекреаційних ресурсів застосовується тільки для тих лікувальних речовин, факторів, властивостей, народногосподарський ефект використання яких можна виміряти. Така оцінка можлива для мінеральних вод, лікувальних грязей, озокериту, лісу, поверхневих вод, природних національних парків.

Технологічна оцінка відбиває взаємодію людини і природного середовища через «технологію» рекреаційної діяльності. Відповідно цей тип оцінки охоплює два аспекти. З одного боку, оцінюються можливості території для розвитку того чи іншого виду або цілої системи рекреаційних занять, а з іншого – можливості інженерно-будівельного освоєння території.

На початку процедури оцінювання слід скласти схему обмежень рекреації, для чого враховуються як природні, так і господарські лімітуючи фактори. Прикладом лімітуючих факторів може бути дискомфортність клімату, значна ймовірність зустрічі із хижими тваринами, дефіцит пляжів, нестача прісної води або території для забудови та ін. Остаточний вибір критеріїв технологічної оцінки ще не завершений.

При психолого-естетичній оцінці враховується емоційний вплив певних рис природного ландшафту на людину. Методика такої оцінки відрізняється складністю та слабкою розробленістю. Зводиться вона до визначення емоційної реакції людини на той чи інший природний комплекс.

Медико-біологічна оцінка відбиває вплив природних факторів на організм людини. При цьому оцінюється їх комфортність для організму рекреанта.

Для якісної оцінки використовують слова «найкращий», «кращий», «гірший», «найбільший», «більший», «найпривабливіший», «середньо сприятливий», «більш вигідний» тощо. Якісна оцінка в рекреації завжди матиме місце. Людям притаманна внутрішня здатність до порівняння. Відвідавши хоча б два рекреаційні об’єкти, вони обов’язково порівнюють їх якість. Ця якісна оцінка за всієї її суб’єктивності значно впли­ває на загальну думку про рівень привабливості тих чи інших рекреаційних об’єктів і територій.

Кількісна оцінка визначає формальну характеристику рекреаційних ресурсів у метрах, кілометрах, грамах на літр, температурі, солоності, рівні забрудненості води, глибинах прибережних вод, кількості опадів тощо. Оцінюючи рекреаційну привабливість пляжів Батумі порівняно з пляжами Одеси, можна якісно охарактеризувати одеські пляжі як кращі, бо там сухіший клімат влітку та є пісок, а не галька, а можна назвати кількість опадів у міліметрах у липні в Одесі і Батумі, а також порівняти вологість повітря у відповідних кількісних показниках.

Бальна оцінка знаходиться десь посередині між якісною і кількісною. На основі суб’єктивної дії розробки оціночних шкал той чи інший вид або підвид рекреаційних ресурсів отримує певний бал. Найбільш уживаною є 3-7-ступенева шкала. Наприклад, 5-ступенева шкала відповідає якісній оцінці «найкращий», «вище середнього», «середній», «нижче середнього» і «найгірший». Бальна оцінка дається тим ресурсам, факторам, властивостям, рекреаційну сприятливість яких важко оцінити кількісно. Шляхом бальної оцінки оцінюються естетичні і рекреаційні властивості ландшафтів, комфортність клімату, придатність рік і озер для купання і водних видів туризму та ін.

Оцінка рекреаційних ресурсів буває диференційною та інтегральною. Диференційна оцінка дається кожному окремому ресурсу, його властивості або особливості в межах регіону або країни в цілому. Інтегральна оцінка дається певній ділянці території, яка відрізняється однорідністю і набором дискретних за розподілом в її межах окремих видів ресурсів. Диференційна оцінка сприяє визначенню об'єму розвитку того чи іншого виду рекреації, який базується на даному ресурсі, інтегральна оцінка дозволяє визначити оптимальне співіснування різних видів рекреації на певній території, з’ясувати обмеження і допустимі навантаження рекреантів на ландшафт.

При оцінюванні території для стаціонарного відпочинку послідовно оцінюються такі показники, як рельєф, клімат, водойми, рослинність, а також історико-культурні об’єкти.

В організації відпочинку особлива роль належить водним об’єктам. Можливість займатися різноманітними видами спорту, мікрокліматичний комфорт, естетична дія берегових мальовничих ландшафтів, зміна вражень – все це, діючи в комплексі, сприяє тому, що водойми цілком можна вважати природними лікувальницями. Ось чому більша частина рекреаційних закладів тривалої рекреації і майже всі заклади короткочасного відпочинку населення розміщуються або безпосередньо на берегах водойм, або поблизу них.

Річки, озера, ставки, водосховища створюють можливість для розвитку водних видів туризму, прогулянок на воді, купання, аматорського рибальства. Крім того, до водних плесів тяжіють водоплавні птахи, які є об’єктом спортивного полювання. [16]

Географічне положення, параметри водних об´єктів, їх гідрологічний, гідрофізикохімічний і гідробіологічний режими, економічна і транспортна осовєність території, склад учасників водогосподарського комплексу на крупних і середніх водних об´єктах, об´єм скиду стічних вод, характер і масштаби забруднення оточуючого середовища, а також інші фактори визначають рекреаційну придатність і цінність акваторій в цілому або окремих ділянок, що необхідно для проведення комплексної оцінки водних ресурсів з метою рекреації.

Одним з основних природних факторів, який визначає рекреаційну придатність і цінність водних об’єктів, є розміщення їх в тій чи іншій природно-кліматичній зоні. Географічне положення, обумовлюючи природно-кліматичні умови, в значній мірі визначає набір рекреаційних занять на даному водному об’єкті і разом з тим обмежує у часі ті чи інші види відпочинку і спорту. Масштаби розвитку більшості літніх видів спорту на водоймах в значній мірі залежать від температури води і повітря. Нижньою межею температури води рекреаційних водойм прийнято вважати +17°С, в основному це стосується купання, водних лиж і деяких інших видів відпочинку. Тому період, придатний для рекреаційного водокористування визначається датами переходу температури води через цю критичну точку.

Врахування кліматичних факторів (температури і вологості повітря, атмосферного тиску, кількості сонячних днів) має дуже важливе значення при розміщення лікувально-оздоровчих закладів кліматотерапевтичного профілю. [33]

Типи ландшафтів у берегових зонах належать до числа найважливіших природних факторів, які визначають рекреаційну цінність акваторій. Значно підвищує рекреаційну цінність водних об´єктів наявність на берегах лісів, оскільки вони створюють комфортніші умови для відпочинку, захисту від вітру та інтенсивної сонячної радіації, а також сприятливо впливають на психофізіологічний стан людини. Так, наприклад, в помірних широтах сухі соснові бори і березово-соснові ліси на побережжі є найкомфортнішими і привабливими для відпочинку.

Рибогосподарський потенціал водних об´єктів суттєво впливає на масштаби їх рекреаційного використання, оскільки любительська риболовля є одним з наймасовіших видів водних рекреацій. Тому важливо, щоб гідрологічний і гідрохімічний режими водойми були оптимальними для відновлення водних ресурсів.

Значний вплив на масштаби рекреаційного використання водних об´єктів мають такі фактори, як транспортне освоєння і доступність водойм. Для короткочасного відпочинку без ночівлі межею транспортної доступності вважається 60 - 70 кілометрів (тобто не більше 2 годин їзди на транспорті). Для короткочасного відпочинку з ночівлею ця межа можє бути збільшена до 3 - 4 годин, а для тривалого відпочинку - до 1 - 2 доби. Рекреаційна цінність водних об´єктів особливо зростає тоді, коли їх берегова зона обладнана відповідним чином, тобто створена рекреаційна інфраструктура - пляжі, суднові станції, причали, пункти харчування, прокату, розваг, санітарно-технічне облаштування.

Різні види рекреаційної діяльності вимагають специфічних вимог до параметрів водойм і берегової зони, а також до якості оточуючого середовища. Ці фактори можуть відігравати основну, а іноді й вирішальну роль при визначенні рекреаційної цінності акваторіально-територіальних комплексів. Наявні параметри акваторії і берегової зони, які рекомендуються для оптимальних умов відпочинку, коливаються в дуже широких межах.

Для організації повноцінного та ефективного відпочинку населення велике значення має якість природного середовища як в цілому, так і в окремих його елементів. Оскільки переважна більшість літніх видів спорту пов´язана з використанням акваторій, особливу увагу потрібно приділяти забезпеченню належної якості води. [4]

Гігієнічні нормативи регламентують якість води в зонах рекреації з органолептичних, хімічних і бактеріологічних показників. Зокрема, нормами вимагається відсутність на поверхні води плаваючих плівок, плям мінеральних масел і накопичень інших домішок; сторонні запахи і присмаки води не повинні перевищувати двох балів; забарвлення води не повинно вбачатися в стовпчику 10 сантиметрів. Нормується у воді також концентрація водневих іонів, розчинений кисень, біохімічне споживання кисню, токсичні хімічні речовини і бактеріальне забруднення.

Уявлення про оптимальні параметри акваторій, придатних для різних видів рекреаційних занять, можна отримати з даних табл. 3.1.

Таблиця 3.1

Параметри акваторій для рекреаційного використання

Параметри акваторій	Купання	Веслові судна	Байдарки і каное	Академічна гребля	Стрибки з трампліна	Водні лижі	Моторний спорт	Вітрильний спорт
Площа (га), бажана	5	100-500	500	-	-	100-500	100-500	300-900
Площа мінімальна	-	1	30	-	-	-	30-50	50-100
Довжина (м), бажана	50	2200	2200-5000	2500-3000	-	1500	1600-15000	1850- 2500
Довжина мінімальна	25	1100-1200	1000-1100	-	-	-	750-1000	500
Ширина (м), бажана	25	90-100	900-2000	140-200	-	200	200-2000	200-2000
Ширина мінімальна	5-11	30-100	30-200	120	-	-	50-200	200
Глибина (м), бажана	1,4-1,8	2-3	2-5	3	5,8	-	3-5	1,2-2,0
Глибина мінімальна	0,5-0,6	0,75	0,75-1,50	2,5-3,0	5	-	1,5-2,0	1,0-1,2

Оцінка водоймищ для купання за 5-бальною шкалою відбувається за наступними показниками:

1. Ширина мілководної зони:

• 5-10 метрів оцінюється у 5 балів;

• 10-20 метрів оцінюється у 4 бали;

• 20-40 метрів оцінюється у 3 бали;

• 40-100 метрів оцінюється у 2 бали;

• > 100 метрів оцінюється у 1 бал.

2. Літологія дна мілини:

• піщаний - 5 балів;

• дрібно-гравійний - 4 бала;

• валунний - 3 бала;

• глинистий - 2 бала;

• муловий - 1 бал.

3. Тривалість температури води 18-22°С на протязі:

• >80 днів - 5 балів;

• 60-80 днів - 4 бали;

• 50-60 днів - 3 бали;

• 30-50 днів - 2 бали;

• <30 днів - 1 бал.

4.Швидкість течії у м/с.:

• 0 - 5 балів;

• 0-1 - 4 бали;

• 1-2 - 3 бали;

• 2-3 - 2 бали;

• >3 - 1 бал.

5. Площа водної прибережної рослинності у процентах:

• 0 % - 5 балів;

• 0-10 % - 4 бали;

• 10-50 % - 3 бали;

• 50-80 % - 2 бали;

• >80 % - 1 бал. [26]

Гідромінеральні ресурси є одними з основних природних лікувальних факторів, що використовуються в санаторно-курортній практиці. До них відносяться мінеральні води та лікувальні грязі.

Наявність підземних мінеральних вод, пелоїдів свідчить про доцільність розвитку лікувально-оздоровчої рекреації на певній території. Облаштовані джерела стають для рекреанта під час походу головним постачальником питної води.

Мінеральні води мають широке розповсюдження в товщі земної кори, заповнюючи пори і тріщини в гірських породах. Процеси формування мінеральних вод підлягають певним закономірностям. В результаті геологорозвідувальних робіт виділені області-зони, в яких утворюються мінеральні води (або їх групи) певного іонного сольового і газового складу з наявністю тих чи інших мікрокомпонентів, температури і т.д. Ці області отримали назву «провінцій» мінеральних вод. На даний час виділено 9 основних бальнеологічних груп мінеральних вод, а всередині груп - різні гідрохімічні типи: I. Мінеральні води, дія яких визначається іонним складом і мінералізацією; II. Вуглекислі води; III. Сірководневі (сульфідні) води; IV. Залізисті води; V. Бромні, йодні і йодобромні води; VI. Кременисті термальні води; VII. Миш'яковмісні води; VIII. Радонові (радіоактивні) води; IX. Боровмісні води.

Для віднесення мінеральних вод до тієї чи іншої бальнеологічної групи використовується сукупність кількісних показників і ознак:

1) загальна мінералізація вод (сумарний вміст розчинених компонентів),

2) іонний склад мінеральних вод,

3) газовий склад і газонасиченість,

4) вміст у водах терапевтично активних компонентів (мінеральних і органічних),

5) радіоактивність вод,

6) активна реакція води, яка характеризується величиною рН,

7) температура вод.

Лікувальні грязі, або пелоїди - це природні органо-мінеральні колоїдальні утворення (намулові, торфові, сопкові та ін.), які володіють високою теплоємністю і теплоутримуючою здатністю і містять, як правило, терапевтично активні речовини (солі, гази, біостимулятори і т.д.) і живі мікроорганізми.

Всі лікувальні грязі мають виражену терапевтичну дію і застосовуються у вигляді різних лікувальних процедур - аплікацій (загальних і місцевих), грязерозчинних ванн, суспензій, використовуються у поєднанні з фізичними процедурами (гальваногрязь, електрофорез грязьового розчину), а також у вигляді різних грязьових препаратів. [14]