Дослідження вестибулярного аналізатора

План обстеження хворого з підозрою на патологію вестибулярного аналізатора включае такі заходи:

1. Виявлення типових скарг (нудота, блювота, порушення ходи, головокружіння).

2. Виявлення спонтанного ністагму.

3. Проведення вказівних проб.

4. Виявлення адіодохокінезу.

5. Дослідження ходи.

6. Дослідження в позі Ромберга.

7. Проведення калоричної, обертальної, отолітової, фістульних проб.

Рентгенологічне дослідження вуха

Для вивчення деструктивних змін в стінках середнього вуха, а також визначення розповсюденості деструктивного процесу проводиться рентгенологічне дослідження. Застосовується також комп’ютерна томографія, яка дозволяє уточнити найдрібніші структури середнього вуха.

Захворювання зовнішнього вуха

Запальні захворювання

Отомікоз (otomicosis). Це грибкове захворювання, яке зумовлене розвитком на стінках зовнішнього слухового ходу різного роду плісневих грибів : Aspergillus, Penicullium, Ahizopus, а також дріжджоподібних грибів роду Candida. Захворюванню сприяють такі фактори, як попередні дерматити ділянки зовнішнього слухового ходу, хвороби екзематозного характеру: хронічний гнійний середній отит, мікротравми шкіри слухового ходу; нераціональна антибіотикотерапія, тривале місцеве застосування гормональних препаратів; загальна і місцева алергія, а також порушення функції сірчаних залоз, обміну речовин, особливі умови роботи, такі як у гардеробщиків, приймача старих речей і т.д. Крім того в зовнішньому слуховому ході є добрі умови для розмноження грибів. Гриби, розвиваючись, утворюють густі сплетіння міцелію, чим викликається запалення шкіри.

Клінічна картина. Хвороба розвивається малопомітно для хворого. Явні симптоми виникають при проростанні міцелію в глибину шкіри. Основними симптомами отомікозу є постійний свербіж у вусі, підвищена чутливість слухового ходу і вушної раковини, відчуття повноти, закладеності і шуму у вусі, незначні виділення. Болі у вусі при відсутності загострення виражені слабо; деякі хворі жаліються на головний біль на боці хворого вуха. При отоскопії слуховий хід звужений на всьому протязі, але так, що після видалення патологічного вмісту його можна оглянути. Стінки ходу гіперемійовані, але не так сильно, як при бактеріальних зовнішніх отитах. Виділення при плісневих отомікозах нагадують мокрий папір для промокання. Колір виділень може бути різноманітним і залежить від забарвлення міцелію гриба, який оселився в ході. Він буває чорно- коричневим при ураженні грибом Aspergillus niger, жовтуватим або зеленуватим при інфікуванні грибами Aspergillus flavus і A. graneus і т.д. При отомікозі, який викликаний грибками роду Penicillium, спостерігаються рідкі серозні виділення в зовнішньому слуховому ході, а на всьому протязі ходу утворюються жовтувато - білі кірочки м’якої консистенції, які легко знімаються. Найбільша кількість їх в кістковій частині слухового ходу і на барабанній перетинці. Виділення з вуха, як правило, не мають запаху. При кандидомікозі клінічна картина подібна до мокнучої екземи зовнішнього вуха. Патологічні виділення в слуховому ході можуть мати вигляд білуватих обо жовтуватих кірочок, лусочок або казеозних мас, які закривають просвіт слухового ходу, білуватого кольору, м’якої конcистенції. Процес може часто розповсюджуватися на вушну раковину або завушну ділянку.

Діагностика. Отомікоз можна розпізнати на основі огляду, мікроскопічного дослідження вмісту зовнішнього слухового ходу, посіву виділень на поживні середовища.

Лікування. Хворим отомікозом проводиться строго індивідуально місцева протигрибкова терапія з врахуванням виду гриба. При виявленні грибів Aspergillus niger - назначають нітрофунгін, при грибках Candida - клотримазол (канестен), гриземін і ністатин, при грибках Candida albicans - лютенурін. Добрий терапевтичний ефект дає місцеве введення протигрибкових препаратів (1% р-ну або крему клотримазолу, 1% гриземінової емульсії, ністатинової емульсії). Перед цим попередньо очищають зовнішній слуховий хід з допомогою перекису водню. Потім туди вводять ватні турунди, змочені одним із вказаних протигрибкових препаратів і залишають в хворому вусі на 20 хвилин. Таку процедуру повторюють 1-2 рази в день на протязі 2-3 тижнів. Також назначають ністатин внутрішньо по 3 000 000 - 4 000 000 ОД в добу на протязі 2-х тижнів. Курс повторюють після 10 - денної перерви, на протязі 7-8 днів. При виражених явищах загальної і місцевої алергїї рекомендується десенсибілізуючу терапію. Велике значення має правильне харчування, багате вітамінами, і виключення з раціону продуктів, які б викликали у хворого алергічні реакцїї. Ефективне промивання теплим 3% розчином борної кислоти, видалення налетів і вливання крапель 2-4% спиртового розчину саліцилової кислоти. Застосовують також змащування шкіри слухового ходу спиртом і 10% розчином ляпісу. При всіх видах лікування можливі рецидиви отомікозу. З метою їх попередження рекомедують після повного клінічного виздоровлення легке протирання слухових ходів на протязі місяця один раз в день ватою, змоченою протигрибковими засобами. Профілактика отомікозу передбачає ретельне дотримання особистої гігієни, попередження заносу грибкової інфекцїї в слухові ходи, раціональне лікування загальних захворювань, які сприяють розвитку даної патологїї, підвищення захисних сил організму, попередження запальних процесів в ділянці зовнішнього вуха. Прогноз при правильній діагностиці і проведеної відповідної протигрибкової терапїї сприятливий. Фурункул зовнішнього слухового ходу Фурункул (otitis externa circumscripta) - гостре гнійне запалення волосяного мішечка, сальної залози з обмеженим запаленням шкіри або перетинчасто - хрящевої частини зовнішнього слухового ходу. Хвороба виникає внаслідок проникнення інфекції, частіше стафілококової, в сальні і волосяні мішечки при подразненні забрудненої шкіри маніпуляціями у вусі шпильками, пальцями, особливо у осіб, в яких є гноєтеча з нього. Сприяють розвиткові хвороби порушення обміну речовин, а саме вуглеводневого, неповноцінне харчування, авітамінози. Може бути проявом загального фурункульозу. Клініка. Провідним симптомом фурункула зовнішнього вуха є сильний біль. З вуха він ірадіює в око, зуби, шию, інколи дифузно розповсюджується по всій голові. Біль посилюється при розмові, жуванні. Різка болючість виникає при натисканні на козлик і нижню стінку слухового ходу при відтягуванні вушної раковини. При отоскопії видно гіперемійоване кругле підвищення запаленої шкіри, яке звужує просвіт ходу. Інколи можна побачити декілька фурункулів. Введення вушної лійки затруднене з-за припухлості і болю. Інфільтрація шкіри може поширюватися на м’які ткнини, які оточують раковину, на сосковидний відросток. Збільшуються регіонарні лімфатичні вузли, вони стають щільними і болючими при пальпації. Інфекція може перейти на білявушну залозу і викликати її запалення. Може підвищуватися температура. Фурункул зовнішного вуха частіше сам скривається після дозрівання. В цей момент хворий відчуває зникнення болю, самопочуття поступово покращується. Середня тривалість захворювання 7 днів, можливі рецидиви.

Діагностика грунтується на даних анамнезу, скаргах, результатах обстеження (болючість при натисканні на козлик, болюче жування і т.д.). Часто фурункул можна бачити без допомоги інструментів, якщо він локалізується біля входу в слуховий хід, в решті випадків огляд проводять з допомогою вузької вушної лійки. На початку захворювання буває помітним стержень який просвічується, а після спорожнення можна побачити кратероподібне заглиблення на припухлості, звідки виділяється гній. Диференційну діагностику проводять з мастоїдитом. В плані загального обстеження хворому необхідно провести дослідження крові і сечі на вміст цукру і стерильність (рецидування фурункула нерідко пов’язане з діабетом). Лікування. В перші дні захворювання вводять антибактеріальні препарати (аиоксил, еритроміцин. В зовнішній слуховий хід вводять турунду просочену борним спиртом, софрадекс, гаразон, отинум, отипакс. При стиханні процесу застосовують стрептоцидову або 1% левоміцетинову емульсію. Назначають жарознижуючі і болевгамовуючі засоби. Інколи застосовують аутогемотерапію (2-3 внутрім’язові ін’екції крові, взятої з вени хворого в кількості 7 - 10 мл з проміжком 48 годин).

Коли фурункул дозріває (звичайно на 4 день хвороби), посилюється больовий синдром або виникає небезпека нагноєння лімфатичних вузлів, треба провести розтин фурункула. Розріз роблять під короткочасним наркозом, видаляють стержень і гній, а порожнину яка утворилася змащують 5% йодною настойкою. Слуховий хід висушують і потім вводять тампон, змочений спиртом або гіпертонічним розчином з метою дренажу. Ушкодження вуха. Травми вушної раковини. Вушна раковина внаслідок свого виступаючого положення часто пошкоджується. Причини травм можуть бути різними: побутові, виробничі, транспортні, спортивні. Поверхневі легкі пошкодження (садна, подряпини), звичайно, не вимагають невідкладної допомоги. Нерідко бувають значні пошкодження при сильному забої, укусах, пораженнях холодною зброєю. Можливий повний відрив раковини. Інфікування вушної раковини при пораженні або тупій травмі може привести до перихондриту з наступним розплавленням хряща і деформування вушної раковини. Перихондрит проявляється гіперемією шкіри всієї вушної раковини, крім мочки. Лікування. Надання невідкладної допомоги полягає в зупинці кровотечі і первинній обробці рани. Змащують шкірні краї 5% настойкою йоду, інсуфлюють порошкопоподібний пеніцилін або стрептоцид. При накладанні швів на рану необхідно уникати проколювання хряща. Шви накладають на обидві поверхні вушної раковини. Зовсім відірваний кусочок ретельно промивають в ізотонічному розчині натрію хлориду і розчині антибіотика і охолоджують. Надання допомоги закінчується наклададанням асептичної пов’язки і введенням по схемі протиправцевої сироватки. Щоб не виникла екзема, треба щоденно знімати пов’язку з вуха на 1-2 години, щоб провітрити шкіру вушної раковини, дати доступ повітря і сонця. Назначають фізіотерапію і антибіотики (пеніцилін в/м по 1 млн. ОД 4 рази в день на протязі 6 днів).

Отогематома

Це розрив кровоносних судин і нагромадження крові між надхрящницею і хрящем в результаті тупої травми, удару, тиску, тертя. Буває у борців, боксерів, у людей похилого віку, виснажених може виникнути при тривалому натискуванні жорсткою подушкою. Це напружена, інколи флюктуюча припухлість синьо - червоного кольору, розміщена на передній поверхні в верхньому відділі вушної раковини. Пальпація отогематоми, як правило, не болюча; якщо в момент удару травмується надхрящниця і хрящ, болючість буде обов’язковим симптомом. Вмістом отогематоми є кров і лімфа. В деяких випадках отогематома нагноюється за рахунок проникнення інфекції під надхрящницю.

Лікування. Невеликі гематоми нерідко розсмоктуються самі або після накладання на раковину тиснучої пов’язки. При великих гематомах проводять пункцію з відсмоктуванням вмісту. На протязі декількох днів накладають тиснучу пов’язку. При нагноєнні негайно проводять широкий розріз, рану промивають розчином пеніциліну в новокаїні, вводять м’який дренаж і накладають пов’язку. Надалі проводять часті перев’язки. Лікування повинно супроводжуватися введенням антибіотиків (пеніцилін в/м по 300 000 ОД - 4 рази в день протягом 6 днів). Назначають УФ - опромінення, УВЧ. При пошкодженні шкіри вводять (по схемі) протиправцеву сироватку.

Травми зовнішнього слухового ходу.

Вони виникають при необережному проведенні туалету вуха, при неправильному видаленні сторонніх тіл, при дії їдких хімічних речовин, падінні на твердий предмет. При падінні на нижню щелепу і ударах в підборіддя спостерігаються переломи передньонижньої кісткової стінки зовнішнього слухового ходу і зміщення головки нижньої щелепи. Основними ознаками перелому є сильний біль при русі нижньої щелепи і жуванні, кровотечі з вуха, порушення прикусу, невиразна мова.

Діагностика грунтується на даних анамнезу, зовнішнього огляду і рентгенографії скроневих кісток і суглоба нижньої щелепи, дослідженнях слухової і вестибулярної функції.

Лікування. Хворих необхідно негайно госпіталізувати в отоларингологічне відділення. При травмі зовнішнього слухового ходу необхідно зупинити кровотечу, зменшити запальні явища в зовнішньому вусі і попередити розвиток звужень і атрезій. Рана промивається розчином пеніциліну, вводиться протиправцева сироватка. В зовнішній слуховий хід вставляється турунда, просочена стерильною вазеліновою олією, стрептоцидовою або синтоміциновою емульсією. При кожній перев’язці в слуховий хід вводять по 10 крапель суспензії гідрокортизону. Надалі при необхідності і стиханні запальних явищ в зовнішній слуховий хід вводять трубчастий дилататор з гуми або пластмаси. Таке лікування проводять на фоні антибіотикотерапії. Ще назначають фізіотерапію: струми УВЧ, ультрафіолетове опромінення. При переломі передньонижньої стінки назначають тільки рідку їжу, проводять репозицію відламків, фіксують нижню щелепу пов’язкою, туго тампонують слуховий хід.

Пошкодження барабанної перетинки. Пошкодження барабанної перетинки ділять на прямі і непрямі. Прямі розриви наступають при чищенні вуха сірником, шпилькою, обламками гілок дерев, кущів, при необережному видаленні стороннього тіла, промиванні вуха. Непрямі розриви бувають при переломах основи черепа, коли лінія перелому проходить через волокнисто- хрящеве кільце. Розрив частіше всього відбуваеться в задніх її квадрантах. Він може наступити при раптовому згущенні або розрідженні повітря в зовнішньому слуховому ході, при сильному ударі напівзігнутою долонею, при пірнанні на глибину, стрибку з висоти у воду, при вистрілі на невеликій відстані, вибуху бомби артилерійського заряду, падінні на вухо, грі в сніжки.Такі травми бувають у кесонних робітників і водолазів при порушенні правил піднімання і спуску і пов’язаних з ними компресії і декомпресії. Тріщини, атрофічні рубці барабанної перетинки інколи виникають при поцілунку дитини у вухо, неправильному видуванні носа (спробі різко видихнути через ніс при закритих обох ніздрях, виконанні проб Вальсаві, Політцера, промиванні вуха). В таких випадках розрив барабанної перетинки часто приводить до розвитку хронічного гнійного середнього отиту. В момент розриву перетинки людина відчувае сильний біль, з’являеться шум, тріск у вусі і зниженн слуху.

Діагноз встановлюеться на основі анамнестичних даних, отоскопічної картини. В зовнішньому слуховому ході з’являється кров. Визначити розрив барабанної перетинки можна по таких ознаках : нерівний, порваний край перфорації, крововиливи у перегородку і ін’єкція судин; через перфорацію видно нормальну слизову оболонку медіальної стінки барабанної перетинки жовтуватого кольору. Правильний діагноз можна встановити на протязі перших днів після травми, так як надалі може приєднатися інфекція і виникає запалення середного вуха.

Лікування. При пошкодженні барабанної перетинки і навіть при підозрі на перфорацію необхідно уникати всяких маніпуляцій, які можуть сприяти внесенню інфекції в середнє вухо. Тому абсолютно протипоказано промивання вуха, видалення згустків крові, назначення будь-яких крапель. Хворим слід уникати сякання, потрапляння у вухо води. Перша допомога має обмежуватися введенням у зовнішній слуховий хід стерильної турунди або ватної кульки з борним спиртом. На вухо накладають стерильну пов’язку, назначають сульфаніламіди і антибіотики, і пацієнта направляють на лікування до лікаря отоларинголога. Тільки у випадку появи гнійних виділень лікування проводять так, як при гнійному середньому отиті. При розриві барабанної перетинки необхідно також введення протиправцевої сироватки. Щілиноподібні перфораційні отвори при забезпеченні стерильності в слуховому ході частіше загоюються спонтанно. При великих розривах показане оперативне втручання тому відразу після травми хворого направляють в стаціонар. Якщо при обстеженні потерпілого у барабанній порожнині виявляють стороннє тіло, то його видаляють під операційним мікроскопом. Після цього у барабанну порожнину вкладають шматочок желатину і на ньому розправляють розірвані краї барабанної перетинки таким чином, щоб вони знаходилися в її площині; ззовні перетинку прикривають шматочками желатину, просоченими антибіотиками. Цей метод лікування дуже ефективний - навіть у випадку великих розривів протягом 2-3 тижнів відбувається заживлення з утворенням гладенької тканини. Шанси на загоєння є найвищими у разі раннього початку лікування. Травми вуха мають бути коротко документовані, так як надалі, при відсутностіі точних записів, важко, а деколи неможливо встановити характер бувшого ураження.