Ііі. Висновок

У світовій практиці приватизація розглядається як ефективний інструмент здійснення структурної перебудови економіки, підвищення рівня ефективності функціонування підприємств, а також як джерело додаткових коштів до державного бюджету з метою наступного їх використання для вирішення соціальних питань та реформування виробничого потенціалу держави.

Значна частина роздержавлених підприємств працює досить ефективно. Разом с тим, багато приватизованих підприємств знаходяться в кризовому стані. Ніяке виробництво не може розвиватись без інвестицій, кредитів, зацікавленості працівників в кінцевих результатах роботи. Не завжди нові власники, у тому числі трудові колективи, спроможні стати ефективними господарями.

Оскільки приватизація у більшості випадків носила безкоштовний характер, вона не супроводжувалася формуванням реального капіталу і його накопиченням, без чого неможливий економічний ріст і, отже, подолання економічної кризи. Цілком закономірно, що приватизація не стала великим джерелом поповнення держбюджету.

Одночасно, життя вимагає надати приватизації й нової якості, забезпечити подальше підвищення її ефективності за умов переходу до виключно грошової приватизації, у тому числі стратегічно важливих для економіки країни та регіону підприємств.

Питання про те, скільки підприємств має бути приватизовано, а скільки має залишитися у державній власності, є актуальним для всіх країн.

Термін "приватизація" в офіційних документах конкретних східноєвропейських країн.

У Румунії під приватизацією розуміється випуск цінних паперів з урахуванням оцінки майна підприємства. В Югославії, приватизація - це створення умов та здійснення перетворення державної власності у власність безпосередніх виробників. В Угорщині приватизація відображає повний або частковий перехід майна державних підприємств у власність господарського товариства, включаючи іноземне володіння. І нарешті, в Польщі вважається, що приватизація означає перетворення власності державних підприємств у приватну, акціонерну, кооперативну, змішану та інші форми власності.

Незважаючи на відмінність підходів, методів та результатів роздержавлення власності, можна виділити загальні положення, характерні для всіх країн:

1. Приватизація повинна бути добре спланованим і організованим заходом, проводиться державою і не залежати від численних структур держапарату, базуватися на добре підготовленому законодавстві.

2. Успіх приватизації залежить від вмілого поєднання державного і приватного початків, скоординованості мікро- і макрорівнів в цьому процесі.

3. Програма приватизації повинна передбачати чітку класифікацію приватизованих об'єктів, з урахуванням пріоритетів економіки; визначення галузей, що підлягають роздержавленню, і розробку відповідного графіка, А вибір того чи іншого методу приватизації визначається поставленими цілями і грунтується на оцінці альтернативних варіантів.

4. Приватизацію слід уникати там, де фінансовий ринок і ринок капіталу слабкі. Її слід проводити після того, як будуть ліквідовані слабкі місця в економіці.