- •1. Сучасне розуміння ергономіки
- •2. Еволюція теоретичних поглядів.
- •3. Ергономічність як фактор економічного росту.
- •4. Предмет ергономіки.
- •5. Об’єкт ергономіки.
- •6. Методи дослідження в ергономіці.
- •7. Розподіл функцій в системі
- •8. Інформація як предмет трудової діяльності операторів
- •9. Методика визначення економічної ефективності системи
- •10. Соціальна ефективність як сучасна вимога до системи „людина –машина – зовнішнє середовище”
- •11. Оцінка якості елементів системи
- •12. Фактори підвищення ефективності системи
- •13. Зміст та сутність стандартизації
- •14. Загальні ергономічні вимоги до проектування робочих місць
- •15. Вимоги до організаційно-технічного оснащення робочого місця
- •16. Основні ергономічні вимоги до техніки
- •17. Проектування засобів відображення інформації
- •18. Вимоги до органів управління та оптимізація робочих рухів
- •19. Розробка технологічних процесів
- •20. Організаційно-технологічне проектування виробничих приміщень
- •21. Визначення психофізіологічної та професійної придатності людини до роботи в системі
- •22. Адаптація працівників у системі
- •23. Зовнішнє середовище як елемент системи „людина – машина – зовнішнє середовище”
- •24. Основи ергодизайну
12. Фактори підвищення ефективності системи
Фактори ефективності системи – це певні причини, що обумовлюють динаміку показників соціальної та економічної ефективності системи, двигун розвитку та удосконалення системи. Залежно від впливу на внутрішні зв’язки системи всі фактори, що визначають соціально-економічну ефективність функціонування системи можна згрупувати наступним чином .
Загальні фактори – такі, що формують внутрішні зв’язки між елементами системи, визначають норми та правила експлуатації систем в цілому та її елементів. До них віднесено нормативно-правові документи, що визначають процедуру проектування, розробки, впровадження, експлуатації елементів систем та системи в цілому; стандарти, пов’язані з параметрами ергономічності систем; інституціональні особливості середовища; кон’юнктура ринку, де функціонує система; цінності та норми моралі в суспільстві тощо.
Базові фактори – такі, що впливають на ефективність кожного елемента системи. Вони поділяють на підгрупи: „стабільні” та „динамічні”. В свою чергу „стабільні” фактори можуть бути „постійними” (константи) та „гнучкими”.
Динамічні фактори пов’язані з розкриттям потенціалу людини в системі, тобто це якість робочої сили (рівень кваліфікації, знань, навичок, досвіду), методи та стилі управління персоналом в системі, мотивація праці, соціально-психологічний клімат в колективі й т. ін.
Постійні фактори – ті, що визначають ефективність роботи машин: її техніко-економічні показники, а також технологічні аспекти функціонування системи.
Гнучкі фактори характеризують вплив зовнішнього середовища, як елементу системи. До них належать умови праці, дизайн, тощо.
Залежно від впливу факторів на зменшення чи збільшення втрат від експлуатації системи, їх можна поділити:
організаційно – структурні фактори (визначають оптимальність структури системи і обраних режимів її функціонування);
неякісна вхідна інформація;
недосконалі машинні алгоритми рішення задач;
недостатня надійність технічних засобів, апаратури збору, обробки, збереження, відображення і передачі інформації;
недостатній рівень організації і забезпечення діяльності операторів, керівного і обслуговуючого персоналу.
На базові показники роботи операторів впливають такі групи факторів:
структура (чи алгоритм) операторської діяльності, в т. ч. тип і характер виконуваних функцій, характер розподілу функцій, ступінь напруження, спосіб організації колективної роботи, ін.;
експлуатаційні характеристики обладнання, яке забезпечує операторську діяльність (розміщення, конструкція, зручність використання апаратури, засобів індикації й органів управління);
умови зовнішнього середовища (температура, інші показники мікроклімату, шум, вібрація, освітленість, т. ін.);
режим діяльності (тривалість зміни, організація відпочинку, т. д. );
рівень професійної підготовленості оператора (його знання, навички, досвід, готовність, ін.);
індивідуальні властивості людей (психофізіологічні, антропометричні характеристики, інтелектуальні властивості, емоційна і мотиваційна постійність, інші риси психологічного складу особистості).
Підсумовуючи, означимо, що підвищення соціально–економічної ефективності системи в цілому можливе лише за умов:
раціонального розподілу функцій між людиною і технікою, між операторами;
узгодження інформаційних і алгоритмічних можливостей машини з психофізіологічними й інтелектуальними можливостями людей;
підвищення рівня професійної підготовки операторів;
створення нормативів діяльності, що відповідають комфортним умовам діяльності.
