2. Загальне поняття фінансової діяльності держави

Фінансова діяльність держави − це планована діяльність у сфері мобілізації, розподілу й використання централізованих та децентралізованих фондів коштів з метою виконання завдань і функцій держави [11, ст. 59].

Зміст фінансової діяльності є, в остаточному підсумку, проявом усіх функцій держави, оскільки реалізація будь-якої державної функції потребує адекватного фінансового забезпечення. Залежно від змісту і характеру функцій фінансова діяльність держави здійснюється:

• як реалізація державної влади;

• як виконавчо-розпорядницька діяльність, що реалізує державне управління [7, ст. 95].

Виступаючи необхідною складовою частиною механізму соціального управління, фінансова діяльність, забезпечує спрямування фінансових ресурсів у відповідні галузі економіки, на управління, в соціальну сферу. При цьому фінансова діяльність має певні особливості:

• вона має міжгалузевий, загальний характер, на відміну від однорідних сфер державної діяльності, оскільки забезпечення фінансовими ресурсами спрямоване на всі галузі і сфери державного управління, контролю;

• реалізується як державними органами, так і органами місцевого самоврядування (іноді через спільну діяльність цих органів);

• поєднує як безпосереднє управління з використанням імперативних методів (щодо державних підприємств і т. ін.), так і непряме, рекомендаційне (щодо грошових ресурсів недержавних юридичних та фізичних осіб);

• здійснюється через діяльність як представницьких, так і виконавчих органів влади [7, ст. 99-102].

Об’єктом фінансової діяльності є відносини, що регулюють рух державних грошових фондів на всіх стадіях їх обігу (формування, розподіл, використання). У вузькому розумінні йдеться про рух грошей, що утворюють державні фонди. Суб’єктний склад відносин, що регулюють фінансову діяльність, досить традиційний і визначений (держава, територіальні громади, юридичні Й фізичні особи). Роль держави в цих відносинах є подвійною: з одного боку, вона виступає як господарюючий суб’єкт, що має статус власника коштів і організатора господарської діяльності; з другого - є носієм влади, що реалізується і в галузі фінансової діяльності [7, ст. 105].

У Конституції України є імперативна норма, що стосується організації фінансової діяльності держави. Зокрема, виключно законами України встановлюються: Державний бюджет України і бюджетна система України; система оподаткування, податки і збори; засади створення і функціонування фінансового, грошового, кредитного та інвестиційного ринків; статус національної валюти, а також статус іноземних валют на території України; порядок утворення і погашення державного внутрішнього і зовнішнього боргу; порядок випуску та обігу державних цінних паперів, їх види і типи. Такий підхід свідчить про розуміння державою визначальної ролі фінансів для виконання її завдань і функцій, які залежать від конституційного ладу та державної політики, здійснюваної уповноваженими органами державної влади [1, ч. 2 ст. 92].

Характеризуючи фінансову діяльність держави, доцільно згадати її діяльність з формування грошової системи країни та забезпечення нормального функціонування цієї системи. Конституція України [1, ст. 99] містить норму, згідно з якою грошовою одиницею України є гривня. Забезпечення її стабільності − основна функція центрального банку держави − Національного банку України.

Слід зазначити, що сьогодні в якості інструментів, що обертаються через централізовані й децентралізовані фонди, виступають не лише гроші (у готівковій та безготівковій формах), а й цінні папери (емітовані як державою, так і суб'єктами господарювання, основаними на приватній або колективній формах власності) та валютні цінності. Як валютні цінності чинне законодавство України (зокрема, Декрет КМУ «Про систему валютного регулювання і валютного контролю») та міжнародна практика розглядають валюту (національну або іноземну, виражену в готівковій і безготівковій формах), цінні папери (виражені в іноземній валюті, що емітовані відповідно до норм законодавства, встановленого у країні емісії цих цінних паперів) , дорогоцінні метали та дорогоцінне каміння, за винятком ювелірних виробів [4].

Централізовані фонди держави − Державний бюджет України, місцеві бюджети, спеціалізовані фонди − внаслідок свого призначення є грошовими, оскільки здійснення видатків потребує грошових розрахунків. Разом з тим децентралізовані фонди можуть містити не лише гроші, а й інші фінансові інструменти [11, ст. 61].