4. Методи фінансової діяльності держави
Базуючись на принципах фінансової діяльності, держава реалізує розподільчу, перерозподільчу та контрольну функції фінансів. Це виражається переважно через методи фінансової діяльності. Методи, тобто способи здійснення фінансової діяльності держави, поділяють на три основні групи, що пов'язано з роллю та призначенням державних фінансів:
методи мобілізації фондів коштів;
методи розподілу фондів коштів;
методи використання фондів коштів [14, ст. 11].
Мобілізація − це комплекс заходів, які здійснюються у державі з метою планомірного формування фондів коштів. Збирання коштів здійснюється за допомогою обов'язкового та добровільного методів мобілізації. Обов'язковий метод являє собою, по суті, справляння податків, зборів та інших обов'язкових платежів, за рахунок яких і формуються переважно доходна частина бюджетної системи країни та цільові фонди коштів. Держава на рівні закону встановлює вид обов'язкового платежу, розмір, ставки, об'єкт та платників, порядок справляння. Метод обов'язкових відрахувань застосовується і при проведенні обов'язкового державного страхування [11, ст. 65].
Методи мобілізації грошових ресурсів:
метод обов’язкової мобілізації реалізує безумовні імперативні обов’язки, їх виконання, гарантії, що забезпечують це виконання. Реалізується насамперед через форми податкових платежів, інших безумовних і обов’язкових зборів. Імперативно визначається і гарантується вид платежу, платник, об’єкт, ставка, розмір, терміни, засоби забезпечення тощо;
метод добровільної мобілізації передбачає переважно застосування диспозитивних засобів забезпечення фінансових надходжень, механізмів кредитування (внески населення, придбання державних цінних паперів, лотерейних квитків та ін.) [7, ст. 110].
Методи розподілу грошових ресурсів:
метод фінансування, що забезпечує собою цільове, планове, безоплатне і безповоротне передавання державних коштів з бюджетів на визначені цілі, завдання, реалізацію державних функцій;
метод кредитування означає цільове, відплатне, термінове і поворотне передавання коштів, здійснюване на платній основі. Цей метод поєднує два різних за змістом способи: державне і банківське кредитування, хоча останнє лише частково належить до сфери публічного регулювання [7, ст. 112].
Методи фінансування і кредитування можуть поділятися на різні підвиди залежно від мети використання коштів, джерел їх утворення, організаційно-правових режимів суб’єктів і т. д.
Методи використання грошових ресурсів здебільшого пов’язані з витрачанням грошових фондів і поділяються:
за спрямованістю видатків на:
пооб’єктні — спрямування грошових ресурсів аа фінансування певних об’єктів (майнових комплексів та ін.);
посуб’єктні - виділення і передавання коштів окремим суб’єктам (конкретним розпорядникам чи одержувачам бюджетних коштів - окремим особам, категоріям осіб або регіонам);
за формою надходження грошових ресурсів на:
безготівкові грошові перерахування, розрахунки;
готівку [7, ст. 122].
Методи фінансової діяльності не є застиглими формами руху грошових фондів, його забезпечення. З часом вони можуть змінюватись, набувати нового змісту. Ці зміни зумовлені перетвореннями в державі, зміною завдань. Наприклад, з початку 90-х років XX ст. досить активно розвивався метод обов’язкових мобілізацій, ускладнювалася податкова система України, яку в радянський період застосовували досить обережно.
Форми фінансової діяльності класифікують за різними підставами:
юридичними: правова, яку здійснюють через прийняття й реалізацію фінансово-правових актів, котрі розрізняють за кількома напрямками (юридичними ознаками; юридичною природою; залежно від того, які органи приймають ці акти, і т. ін.); неправова, яка не пов’язана з правовим вираженням. Здебільшого вона є похідною (пов’язана з правовими формами, іноді - з прогалинами у праві);
організаційними: створення централізованих фондів коштів; формування децентралізованих грошових фондів;
за змістом інститутів фінансової діяльності у сферах: бюджетної діяльності; податкового регулювання; кредитування; валютного регулювання; фінансового контролю [7, ст. 123].
Розподіл коштів є також одним важливих напрямів фінансової діяльності держави. Саме під час розподілу коштів чіткіше простежуються пріоритети державної політики та її співвідношення із функціями держави, в тому числі закріпленими у законодавстві (в першу чергу в Конституції України). На цьому етапі дістає своє відображення перерозподільна функція фінансів. Розподіл коштів здійснюється на підставі Бюджетного кодексу України відповідно до затверджених річних фінансових планів як держави (державний бюджет), так і окремих суб'єктів (місцеві бюджети, бюджетні розписи, кошториси бюджетних установ тощо) [11, ст. 65-66].
Перелічені методи фінансової діяльності є основними, але не вичерпними. Так, на всіх етапах фінансової діяльності застосовується метод фінансового контролю. Його призначення є досить важливим, оскільки фінансові ресурси завжди обмежені, їх мобілізація й витрачання регламентуються спеціальними правовими нормами. фінансовий контроль є постійним і всебічним, оскільки фактично охоплює всі аспекти діяльності держави, юридичних та фізичних осіб. Звідси випливають і широкі повноваження органів фінансового контролю. Фінансова діяльність кожного суб'єкта має бути прозорою і здійснюватися у межах чинного законодавства.
Говорячи про фінансову діяльність, не слід забувати й такого важливого аспекту, як аналіз перспектив інтеграції України до Європейського Союзу. Процес розширення ЄС слід розглядати як один з визначальних факторів розбудови сучасного українського законодавства, метою якого на рівні державної політики є поступова гармонізація із законодавством ЄС. Однією зі сфер такої гармонізації є саме галузь фінансового права - фіскальне, банківське, бюджетне законодавство. Розширення ЄС з єдиною валютною системою сприятиме збільшенню обсягів використання євро у зовнішньоекономічних відносинах України, а отже, й деякому ослабленню однобічної залежності української гривні від долара США. Активне використання євро (з орієнтацією на нього в курсовій політиці) - один з факторів, що забезпечуватиме підвищену передбачуваність валютної політики України, зменшення валютних ризиків для суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності. Більшість спеціалістів, у тому числі й міжнародні експерти провідних фінансових інституцій, наголошує на тому, що Україна у змозі створити національний фінансовий ринок сучасного рівня [11, ст. 68].