30. Філософія ф. Бекона і т. Гоббса.

У кінці XVI – початку XVII вв. в передових країнах Західної Європи зароджується капіталістичний спосіб виробництва. Розкладання феодальних відносин і виникнення капіталістичних змінює все духовне життя суспільства. Релігія втрачає пануючий вплив на розвиток науки і філософії. Виникає новий світогляд, що відповідає інтересам розвитку науки про природу. І. Ньютон формулює основні закони класичної механіки, відкриває закон всесвітнього тяжіння. У. Гарвей робить відкриття кровообігу і досліджує його роль. Значний внесок в розвиток механіки, фізики, математика вносять видатні філософи Р. Декарт і Г. Лейбніц. Одним з перших, хто свідомо приступив до розробки наукового методу на основі спостереження і розуміння природи, був видний англійський політичний діяч і великий філософ Френсіс Бекон (1561-1626).

Вищою задачею пізнання Бекон вважав завоювання природи і вдосконалення людського життя. Знання – сила, силою воно стає, якщо спирається на дослідження явищ природи, саме “криється” в природі і керується пізнанням її законів. Предметом філософії по Бекону повинна бути матерія, а також різні і різноманітні її форми.

Бекон – родоначальник матеріалізму Нового часу. У розумінні матерії він не був типовим механіцистом і говорив про якісну різнорідність матерії, що має різноманітні форми руху. Для Бекона вічність матерії і рух – само собою, не потребуючий обгрунтування факт, що розуміється. Однак все різноманіття форм руху в природі обмежував дев’ятнадцятьма видами, відносячи сюди опір, інерцію, коливання і тому подібні, часом наївні форми руху, що представляються ним.

Бекон непохитно відстоював пізнаваність природи, вважаючи, що питання про пізнаваність природи вирішується не спорами, а досвідом. Природа пізнавана, але на шляху пізнання має безліч перешкод, помилок, які засмічують свідомість людей. Бэкон розрізнює чотири види помилок: чотири види “ідолів” (помилкових образів), або привиди. Це – “ідоли роду”, “ідоли печери”, “ідоли площі” і “ідоли театру”.

“Ідоли роду” – ведуть до помилкових уявлень про світ і є наслідком обмеженості людського розуму, органів чуттів. Люди до природи речі домішують свою власну природу, спотворюючи, таким чином, дійсну картину світу. Тому свідчення своїх почуттів люди постійно повинні зіставляти з речами, предметами природи, перевіряти їх правильність і зменшувати шкоду, що наноситься пізнанню привидами роду.

“Ідоли печери” – це помилкове сприйняття дійсності, властиве окремим людям або індивідуальна помилка людини. Кожна людина має свій внутрішній суб’єктивний світ (“свою печеру”), який спотворює її думки про явища світу. “Привиди печери” витікають з природжених властивостей індивіда, його освіти, виховання і т.п.

“Ідоли ринку” – це помилкові поняття, які породжені вживанням неправильних слів, поширених частіше за все на ринках. В одні і ті самі слова люди часто вкладають різне розуміння, що веде до безрезультатних, пустих балачок і утрудняє пізнання природи.

“Ідоли театру” – це неправильне уявлення про світ, що виникло на основі некритичного засвоєння різних філософських поглядів і систем. Подібні уявлення зображають видуману картину світу, а не дійсну природу речей.

У критиці “ідолів” Бекон намагався звільнити свідомість людей від пережитків схоластики, створити умови для наукового вивчення природи. Правильне пізнання веде до панування людей над природою. Але підпорядкувати природу можна тільки на основі вивчення і використання властивих їй законів.

Бекон підкреслює виняткове значення природознавства для розвитку науки і філософії Однак він стоїть на точці зору теорії “подвійності істини”. Теологія має своїм об’єктом Бога, наука – природу. Потрібне чітке і суворе розмежування сфери компетенції цих двох розділів науки. Бекон визнає Бога творцем світу і людини, і він може і повинен бути об’єктом лише віри. Однак знання незалежне від віри. Філософія засновується на розумі і досвіді. Теорія “подвійної істини” для свого часу була прогресивною і являла собою один з способів подолання схоластичної філософії. Джерелом людського знання Бекон оголошує чуттєвий досвід . критикуючи дедуктивний метод, Бекон розробив метод індукції. Однак він перебільшив його значення, протиставив індукцію дедукції. Насправді, обидва методи не виключають, а доповнюють один одного. Бекон один з перших поставив питання про необхідність єдності чуттєвого і раціонального моментів в теорії пізнання.

Філософське вчення Томаса Гоббса (1588-1679), безпосередньо примикаючи до філософії Бекона, являє собою більш послідовний матеріалізм. Головний філософський твір Гоббса робота “Левіафан”. Основним предметом вивчення філософії і науки він вважає природу і людину, джерело філософії – розум, а джерелом релігії – авторитет церкви. Довести існування Бога не можна, але в Бога можна вірити.

По Гоббсу, світ – це єдина матеріальна субстанція, існуюче виступає лише як різні форми цієї з субстанції і ніякої іншої, самостійно існуючої духовної субстанції – немає. Визнання протилежного рівносильно визнанню існування безтілесних тіл. Матерія вічна, вона складається з окремих тіл, які виникають і зникають. Будь-яке тіло володіє протягом і формою, має три вимірювання: довжину, ширину і висоту. У вченні про природу Гоббса розглядалися лише кількісні характеристики тіл з позицій геометрії. Світ складається з матеріальних фігур, фігури – з площин, площини створюються з ліній, а лінії являють собою суму матеріальних точок. Таким чином, матерія в розумінні Гоббса представляється як щось однорідне, позбавлене якісних відмінностей, відмінності виявляються лише в кількісних відносинах.

У своїй гносеології Гоббс звернув увагу на роль мови в пізнанні. Слова служать для того, щоб фіксувати для нас самих і передавати іншим наші думки і уявлення, тому мова є необхідний засіб пізнання і спілкування людей.

У теорії пізнання Гоббс намагався обгрунтувати матеріалістичне розуміння істини. Під істиною він розумів правильні думки, що вірно відображають речі, причинні зв’язки. Однак в тлумаченні істини він часом допускав суб’єктивізм. Істина і помилка у нього залежали від правильного або неправильного розташування слів в думках.

У вченні про людину як громадянина Гоббс розглядає відношення людини до суспільства. Основну увагу він приділяє питанню про державу. Держава являє собою “штучне тіло”, воно виникло на основі природного договору між людьми, і не має божественного походження. Спочатку панувала війна всіх проти всіх, існував “природний стан людей”. Створення людьми держави на основі природного договору було виходом з “природного стану”. Люди за договором поступаються своїми правами, якими користувалися в природному стані, замість гарантії своєї безпеки.