- •Конспект лекційних занять
- •Тема 1 « Політичний процес і політичні технології»
- •Тема 2 «Сутність управління та його роль у суспільному житті»
- •Тема 3. «Місце і роль політичного менеджменту в сучасному суспільстві»
- •Тема 4 «Політичний менеджмент: теорія і практика»
- •Тема 5 «Менеджмент виборчої кампанії»
- •Тема 6 «Менеджмент виборчої команди»
- •Тема 7 «Виборчий процес і виборчі технології»
- •Тема 8 «Типологія виборчих систем»
- •Тема 9 «Управління процесами комунікації»
- •Тема 10 «Формування політичної ідентичності»
- •Тема 11 «Управління мотивацією в політичному менеджменті»
- •Тема 12 «Конкурентне середовище в політичному менеджменті»
- •Тема 13 «Політичне консультування»
- •Тема 14 «Поняття, види, функції політичного маркетингу»
- •Тема 15 «Дослідження політичного ринку»
- •Тема 16 «Виборча інженерія як засіб політичної боротьби»
- •Тема 17 «Маркетинговий менеджмент виборчої кампанії»
- •Тема 18 «Організація та проведення рекламної кампанії»
- •Тема 19 «Формування іміджу політичного лідера, політичної партії в рамках виборчої кампанії»
- •Тема 20. Сучасні політичні процеси, зустрічі з лідерами політичних партій, рухів.
- •Практичні заняття з дисципліни «політичний менеджмент та політичний маркетинг»
- •Методичні рекомендації
- •Тема 2 «Сутність управління та його роль у суспільному житті»
- •Рекомендована література:
- •Методичні рекомендації
- •Тема 3. «Місце і роль політичного менеджменту в сучасному суспільстві»
- •Рекомендована література
- •Методичні рекомендації
- •Тема 4 «Політичний менеджмент: теорія і практика»
- •Рекомендована література:
- •Методичні рекомендації
- •Тема 5 «Менеджмент виборчої кампанії»
- •Методичні рекомендації
- •Тема 6 «Менеджмент виборчої команди»
- •Рекомендована література
- •Методичні рекомендації
- •Тема 7 «Виборчий процес і виборчі технології»
- •Методичні рекомендації
- •Тема 8 «Типологія виборчих систем»
- •Рекомендована література
- •Методичні рекомендації
- •Тема 9 «Управління процесами комунікації»
- •Рекомендована література
- •Методичні рекомендації
- •Тема 10 «Формування політичної ідентичності»
- •Рекомендована література
- •Методичні рекомендації
- •Тема 11 «Управління мотивацією в політичному менеджменті»
- •Рекомендована література
- •Методичні рекомендації
- •Тема 12 «Конкурентне середовище в політичному менеджменті»
- •Рекомендована література
- •Методичні рекомендації
- •Тема 13 «Політичне консультування»
- •Рекомендована література
- •Методичні рекомендації
- •Тема 14 «Поняття, види, функції політичного маркетингу»
- •Рекомендована література
- •Методичні рекомендації
- •Тема 15 «Дослідження політичного ринку»
- •Рекомендована література
- •Методичні рекомендації
- •Тема 16 «Виборча інженерія як засіб політичної боротьби»
- •Рекомендована література
- •Методичні рекомендації
- •Тема 17 «Маркетинговий менеджмент виборчої кампанії»
- •Методичні рекомендації
- •Тема 18 «Організація та проведення рекламної кампанії»
- •Методичні рекомендації
- •Тема 19 «Формування іміджу політичного лідера, політичної партії в рамках виборчої кампанії»
- •Рекомендована література
- •Методичні рекомендації
- •Тема 20. Сучасні політичні процеси, зустрічі з лідерами політичних партій, рухів.
- •Рекомендована література
- •Методичні рекомендації
- •Глосарій з дисципліни «політичний менеджмент та політичний маркетинг»
- •Мкр для перевірки знань з курсу «Політичний менеджмент та політичний маркетинг»
- •Методичне забезпечення
- •2.Шубін с.П.Політичний маркетинговий аналіз[монографія].-к.:Генеза,2007.-112 с.
- •Рекомендована література
- •Допоміжна
- •Інформаційні ресурси
- •Електронні ресурси
Тема 15 «Дослідження політичного ринку»
План:
1.Вивчення особливостей функціонування ринку влади в Україні.
2.Опосередковані канали висловлювання громадської думки. Прямі канали висловлювання громадської думки. Спеціалізовані канали висловлювання громадської думки.
3.Види опитувань громадської думки: інтерв’ю, телефонне опитування, анкетне опитування, роздавальне опитування. Функції опитування.
1. Однією з найважливіших складових політичного маркетингу є вивчення особливостей функціонування ринку влади в певному суспільстві. (Тут, до речі, слід зауважити, що ринок влади існує не лише в демократичних суспільствах. Ми маємо певні підстави говорити про ринок влади і в тоталітарних державах, вважаючи, що й там існують конкуренція й боротьба за владу. А різниця полягає лише в рівні цивілізованості змагань за владу та в наявності певних “правил гри”, загальноприйнятих у цьому суспільстві.)
Дослідження ринку влади передбачає вивчення та аналізування політичної культури суспільства, рівня розвитку партійно-політичних структур, банку політичних лідерів (тобто політичної та правлячої еліти) і, звичайно, настанов суспільної свідомості.
Якщо перші три чинники досліджуються традиційними методами політичного аналізу, то стереотипи суспільної свідомості можна дослідити насамперед через вивчення громадської думки.
2. Вивчати громадську думку можна через опосередковані, прямі й спеціалізовані канали надходження інформації.
Опосередковані канали висловлювання громадської думки — засоби масової інформації (преса, радіо, телебачення, відео, комп’ютерна, електронна пошта тощо), документи засідань органів влади, суспільно-політичних організацій, матеріали державних органів управління статистики, спецслужб, органів внутрішніх справ, армії та ін.
Прямі канали висловлювання громадської думки — особисті контакти працівників органів управління з населенням на зборах, мітингах, страйках, прийом громадян, через листування і т. ін.
Спеціалізовані канали висловлювання громадської думки е найнадійнішими, оскільки дають змогу отримувати з допомогою соціологічних і соціопсихологічних методів надійну й репрезентативну (адекватну) інформацію з широкого кола питань.
3. На відміну від опосередкованих каналів (які дають змогу дослідити методом контент-аналізу лише основні тенденції громадської думки), прямих каналів (які надають інформацію про думки найактивнішої частини населення, яка пише листи, звернення, виступає на мітингах і т. ін.) саме спеціалізовані канали висловлювання громадської думки мають стати науковою базою для проведення політичного маркетингу.
Тема 16 «Виборча інженерія як засіб політичної боротьби»
План:
1.Поняття виборчої інженерії.
2.Основні методи виборчої інженерії: зміна виборчих процедур, стимулювання та переміщення виборців з одних виборчих округів до інших, маніпулювання кордонами виборчих округів, вибір відповідного часу для проведення виборів, добір лояльного складу виборчої комісії.
1.Виборча інженерія — різновид політичного маркетингу, комплекс правових, адміністративних, політичних та інших заходів, що регулюють політичні відносини в частині вибору норм представництва та процедур формування законодавчих та судових органів влади; пристосування виборчих процедур до реалізації інтересів правлячих та політичних еліт щодо завоювання і збереження влади на національному, регіональному та місцевому рівнях. Основні види: зміна виборчих систем і процедур залежно від політичної ситуації, стимуляція переміщення виборців з одного округу до інших, маніпуляція кордонами виборчих округів та часом проведення виборів.
Порівнюючи з цього погляду типи виборчих систем, слід зазначити, що мажоритарна процедура виборів призводить до більших (ніж за пропорційної системи) відхилень волевиявлення громадян через "своєрідне" компонування виборчих округів і різні пропорції населення, яке там проживає.
У результаті такої виборчої інженерії часто траплялися випадки, коли партії вигравали вибори за кількістю голосів виборців, але програвали їх за кількістю отриманих депутатських мандатів.
Аналізуючи характер репрезентативності виборчих систем, слід зазначити, що окрім "системних помилок" у підрахунках не останню роль відіграють й інші чинники. Такі, скажімо, як кількість партій, котрі беруть участь у виборах.
Ми вже говорили про фактично втрачені голоси виборців за дрібні партії, які не можуть подолати кваліфікаційний бар'єр. Але навіть якщо невеличка політична партія й спромоглася здолати так званий кваліфікаційний бар'єр, це ще не означає, що інтереси її виборців неодмінно будуть враховані. Як правило, їх ігнорують партійні "гранди". Хоча можливі й інші варіанти.
Упродовж багатьох років у Німеччині не дуже популярною серед виборців є Вільна демократична партія (ВДП), яка постійно балансує на межі інтересів СДПН і ХДП/ХСС, має набагато більший вплив у бундестазі, ніж можна було б сподіватися, з огляду на кількість голосів виборців, які за неї голосують. А якщо проаналізувати рівень впливовості баварської регіональної партії ХСС на політику всього християнсько-демократичного блоку ХДП/ХСС, можна побачити, що часто-густо регіональна філія диктує свої правила гри загальнонаціональній партії.
Отже, можна зазначити, що не тільки виборча інженерія й недоліки виборчих систем можуть суттєво скоригувати волю виборців. Політичні "ігри" вже після виборів досить часто зводять нанівець результати голосування. Навіть результати всенародних референдумів можуть неоднозначно трактуватися різними політичними силами. Особливо тоді, коли запитання, внесені до бюлетеня, сформульовані з погляду соціології некоректно (як на референдумі, проведеному в СРСР 17 березня 1990 р.) або не подобаються певним політичним угрупованням, які мають впливове представництво в парламенті та уряді.
Аналізуючи українське виборче законодавство, слід зазначити, що закон про вибори народних депутатів України, за яким було проведено виборчу кампанію 1994 p., вочевидь був сконструйований під інтереси правлячої компартійно-номенклатурної більшості в парламенті зразка 1990 р. Оскільки цьому складу Верховної Ради не хотілося на рік раніше складати свої повноваження, він прийняв ще консервативніший закон, аніж раніше Верховна Рада УРСР (коли Україна ще перебувала у складі Радянського Союзу).
Насамперед це стосується процедури голосування в другому турі виборів, де було встановлено, що для обрання депутатом один з двох фіналістів мав набрати 50 % плюс один голос від кількості виборців, які взяли участь у виборах (але не менше 25 % від загальної кількості виборців округу). У попередньому виборчому законі, нагадаємо, для перемоги в другому турі голосування було потрібно набрати відносну більшість голосів.
Зрозуміло, що за таких умов майже неможливо обрати працездатний парламент. А це, у свою чергу, якби вибори не відбулися, давало б підстави старому складові парламенту претендувати ще на один рік "народного представництва".
Отже, можна назвати такі основні методи виборчої інженерії, що використовуються владною елітою для утримання демократичним шляхом політичної влади:
• зміна виборчих процедур (про що йшлося раніше);
• стимулювання та переміщення виборців з одних виборчих округів до інших;
• маніпулювання кордонами виборчих округів;
• вибір відповідного часу для проведення виборів;
• добір лояльного до правлячої еліти складу виборчих комісій.
Однак слід зазначити, що для внесення змін до попередніх виборчих законів або прийняття нового виборчого законодавства, як правило, необхідно мати конституційну більшість, що становить 2/3 депутатських мандатів у парламенті від загальної кількості депутатів. Аналогічні норми використовуються в багатьох країнах для визначення результатів голосування на референдумах і під час опитувань населення з найважливіших питань суспільного життя.
Зрозуміло, що це не так просто.
Не менш складним є питання переміщення, скажімо, традиційно більш консервативного сільського населення до міст (або навпаки), корінного населення до районів, де, на думку правлячих кіл, "завеликі" проценти етносів-мігрантів.
Наприклад, організувати під час проведення виборів навчання військових запасу або цивільної оборони для осіб, які мають владу, значно простіше. Досвід показує, що цим методом виборчої інженерії в Україні користувалися її колишні керівники під час виборчої кампанії до Верховної і місцевих Рад народних депутатів 1990 р. Дехто з них переміг на виборах, позаяк організувати "правильне" голосування на закритих від спостерігачів виборчих дільницях значно простіше, ніж на звичайних.
Маючи інформацію про традиції голосування на виборах, референдумах, під час опитувань в окремих виборчих округах і в країні загалом, правляча еліта часто-густо використовує такий випробуваний метод, як маніпулювання кордонами виборчих округів.
У цьому випадку правлячі кола можуть йти двома шляхами:
• об'єднанням районів, де мешкають прихильники кандидата, в округи з гарантованою перемогою за рахунок збільшення "своїх" голосів;
• поділом районів, де мешкають прихильники опонентів, на округи, де їхні голоси розчиняться в більшості "своїх" голосів.
2.Слід зазначити, що проблема конструювання виборчих округів є досить-таки складною. До того ж вона потребує врахування співвідношення кількості населення в кожному окрузі. Крім того, не можна забувати й про кордони адміністративно-територіального поділу, специфічні інтереси різних соціальних груп населення (за віком, національністю, родом занять тощо). Виходячи з цього стає зрозумілою складність, на перший погляд, "простого" завдання виборчої інженерії. Якщо нею займаються професійні апаратники, фахівці з виборчих процедур і менеджери виборчих кампаній, які мають відповідні знання й досвід розв'язання проблем виборчої інженерії, це гарантує суттєву перевагу правлячим колам під час проведення виборів. Іще один аспект, на який треба звернути увагу, стосується вибору часу для проведення виборів парламенту, президента, місцевих органів влади. Якщо, скажімо, певна партія або виборчий блок щойно перемогли, наприклад на президентських виборах, цілком логічним кроком для них буде якнайшвидше провести парламентські вибори, аби використати позитивний потенціал першої перемоги. Це також є досить вагомим і ефективним інструментом політичної боротьби, який часто використовується поряд з методами виборчої інженерії.
