Тема 2 «Сутність управління та його роль у суспільному житті»

План:

1.Поняття політичного управління.

2.Соціотехніка.

3.Політичні рішення і технологія їх реалізації.

4.Способи й засоби підвищення ефективності політичного управління.

5.Взаємодія політичних технологій та механізмів реалізації політичних рішень.

6.Роль бюрократії в ухваленні та реалізації управлінських рішень.

1. Політичне управління являє собою особливий механізм, котрий постає із самої природи суспільного процесу. Управління значною мірою визначає соціальне майбутнє і якість сучасного життя. Масштабність історичних перетворень потребує посилення ролі управління в забезпеченні злагодженого, чіткого та безперебійного функціонування суспільного організму. В Україні, де фактично заново формуються державні структури, де радикальні перетворення охопили всі найважливіші сфери суспільства, політичне управління набуває особливої ваги.

2.Процес будь-якого суспільства, використання його потенціалу значною міроюзалежить від рівня управління соціальними процесами. Усвідомлення цієї залежності зумовило значну трансформацію науки про управління, яка була наукою про організацію технологічних процесів, і лише з часом на перший план почала виходити наука про управління людьми. Прийнято вважати, що за умов, коли об‘єктами управління є люди, колективи, соціальні групи, управління набуває форми керівництва.

Вихід на регулювання суспільних відносин, тобто відносин, тобто відносин між класами, націями, та іншими соціальними групами, надає управлінню політичного характеру. Політика є конкретким управлінням, здійснюваного з використанням влади для вдосконалення соціальних відносин. Суттю політичного управління є свідомий цілеспрямований вплив людей івладних структур на суспільство в цілому або на окремі його сфери з метою їх оптимізації та досягнення певних цілей.

Радикальна перебудова системи управління, є складовою загального процесу оновлення нашого суспільства. Стримуючи розвиток продуктивних сил, демократії та особливо ці форми й методи були не раціональними навіть за тоталітаризму. Ще й досі низка елементів командно-адміністративної системи управліннясприймаються багатьма як єдиноправильними. Продовжують лунати голоси тих, хто закликає до “твердої руки”, оскільки “суспільство стало некерованим”.

3.Керувати суспільством в умовах демократії набагато складніше, ніж робити це командно-вольовими методами. Управління вимагає постійної уваги і величеного напруження. Намагання законсервувати “спрощені” методи управління, властиві командно-адміністративній системі, становлять значну небезпеку для суспільства.

У підходах до ролі і місця управління не можна абсолютизувати дію об‘єктивних закономірностей у суспільному житті оскільки це веде до приниження ролі свідомої діяльності людей, в тому числі і управління. Але слід відмовитися від спроб розглядати суспільство як об‘єкт, що піддається всеохопному “тотальному ” управлінню і плануванню.

Управління досягається не тоді, коли воно намагається охопити все, до найменших деталей, а тоді, коли свій вплив на людей здійснюється через регулювання ключових соціальних процесів. Труднощі оновлення суспільства значною мірою можна пояснити дією принципу Ле Шагельє – брауна, згідно з яким складна система, що стає об‘єктом зовнішнього впливу, намагається перебудуватися таким чином, щоб максимально зменшити результати цього впливу.

4.Серед основних цілей політичного управління є основними:

- реалізація інтересів тих чи інших полвтичних сил і соціальних груп;

- регулювання суспільних відносин і суперечливих інтересів різних класів і соціальних груп;

- захист державних інтресів на міжнародній арені;

- вироблення оптимальних форм організацій та стимулювання діяльності людей;

- забезпечення соціальної стабільності та правопорядку; регулювання економічної діяльності;

- стимулювання науково-технічного процесу.

5.Ефективність управлінської діяльності значною мірою залежить від її соціотехніки, тобто сукупності форм, методів і засобів, які використовуються суб‘єктами управління для досягнення поставлених цілей. Соціотехніка включає також і стиль управління, що є суб‘єктивно-особистісною формою реалізації тих чи інших методів. Через те той самий метод дає різні результати, якщо він використовується різними суб‘єктами управління.

Вперше типологію управлінських методів і стилів дослідив ще в 30-х роках Курт Левін, ввівши в науковий обіг поняття “авторитарне”, “анархічне”, “демократичне” управління. Під авторитарним типом розуміють управління з допомогою вольових, твердих і навіть жорстоких засобів, коли один суб‘єкт, використовуючи всю повноту влади, керує всім, нехтуючи думкою інших. Під анархічним типом розуміють ситуацію, коли всі намагаються управляти всім, виходячи за межі своїх повноважень. Нерідко цей тип називається ліберальним, пасивним, м‘яким. Демократичний тип передбачає взаємодію всіхсуб‘єктів управління на основі раціонального розмежування функцій і сфер регулювання. Деякі політологи називають цей тип гнучким, універсальним, що поєднує риси авторитарного і ліберального методів.

6.Соціологічні дослідження переконливо свідчать про згубні наслідки для суспільства як авторитарно-командного, так і анархічного типів управління. Вони дискредитували себе і в морально-політичному плані, і в матеріальному, оскільки всі сфери суспільного життя вимагають гнучких методів керівництва і постійної демократизації управління. Про найбільшу ефективність демократичного типу керівництваі постійної демократії свідчать дослідження К. Бірта, Ф. Генова, А. Хараша, Х. Ріхтера, В.І. Терещенка.

Наявні в літературі і інші класифікації типів управління. Розрізняють ефективний і неефективний, позитивний і негативний типи управління. Відокремлюють також директивний і товариський (авторитетний), прагматичний і моралізаторський, парадний і діловий типи.

Основними елементами процесу управління є збір інформації та її оцінка, винесення рішення, організація його виконання, здійснення контролю, координація і регулювання дій, первірка виконання та оцінка результатів. Ядром управлінськоїдіяльності є винесення рішень. Вибір цілей і способів їх досягнення, визначення завдань є гловними у політиці, оскільки якість обраного рішення значною мірою зумовлює результативність усієї справи управління. Саме тому управління не рідко характеризують як цілеспрямовану діяльність щодо вироблення і втілення в житті політичних рішень.