12. Становище в Укрїні після громадянської війни. Причини краху політики воєного комунізму.

Після закінчення громадянської війни внутрішнє становище в Україні було надзвичайно складним і тяжким. Воєнні дії, які точилися на її території протягом семи років, починаючи з першої світової, потім громадянської війни, іноземної військової інтервенції, завдали економіці УСРР величезних збитків і шкоди. Загальні збитки в народному господарстві склали близько 10 млрд. золотих карбованців. Розруха вразила велику машинну індустрію, залізорудну, вугледобувну промисловість, металургію. В стані глибокого занепаду знаходились провідні галузі легкої та харчової промисловості України. Внаслідок закриття підприємств скоротилась чисельність промислових робітників. В скрутному становищі забороною торгівлі після ліквідації фронтів стало відчуватися гостріше. Складною була ситуація в промислових центрах республіки. Денний пайок на одну людину скоротився до 100 грамів. Та й видавали його не кожного дня. Це привело до активізації страйкового руху, найчастіше у формі "італьянок", коли трудівники не покидали свої робочі місця, але значно вповільнювали темп праці. Ці акції рішуче придушувалися владою. Майже по всій території України, насамперед у Полтавській, Кременчуцькій, Катеринославській, Донецькій губерніях, поширився повстанський рух. В основу воєнного комунізму була покладена ідея відмови від капіталізму та швидкого революційного переходу до комуністичного ладу шляхом одержавлення власності, згортання товарно-грошових відносин, тотального підпорядкування суспільних, групових, індивідуальних інтересів державним. Воєнний комунізм передбачав примусовий держ

авний перерозподіл ресурсів В галузі економіки політика воєнного комунізму зазнала повного краху, і Ленін був змушений починаючи з Х з'їзду РКП(б) (березень 1921) визнати її недієвість і шукати шляхи відступу, компромісу з народними масами, невдоволення яких набрало характеру політичної кризи. На зміну військовому комунізму прийшла нова економічна політика. В Україні вона була запроваджена з осені 1921.

13. Суспільно політчне життя України у 20-ті роки ХХ ст. Державно-політичні особливості Союзу Рад соц Рес. Ще під час громадянської війни більшовики почали формування єдиної союзної держави. 30 грудня 1922 р. І з'їзд Рад СРСР затвердив декларацію про утворення Союзу РСР і союзний договір. Союз складався з чотирьох республік - Російської РФСР, Української РСР, Білоруської РСР, Закавказької РФСР (Азейбарджан, Вірменія, Грузія). У січні 1924 р. ІІ з'їзд Рад СРСР затвердив першу Конституцію Радянського Союзу.  Формально кожна республіка мала право виходу із СРСР, але механізму такого виходу не було розроблено, тому "союз республік" фактично перетворився на жорстко централізовану державу.  В ході здійснення індустріалізації і колективізації Сталін покінчив з опозицією в партії, повністю підпорядкувавши її своїй особистій диктатурі. ВКП(б) стала слухняним знаряддям утвердження сталінської тоталітарної" системи в CPCP.  Про зміцнення тоталітаризму в Україні у 20-30 роках свідчать такі тенденції та процеси: 1. Утвердження комуністичної форм и тоталітарної ідеології. Це утвердження йшло через усунення та поступове знищення Релігії, Віри та Церкви як однієї з фундаментальних основ суспільства та держави.  2. Монополізація влади більшовицькою партією в країні. Влада безцеремонно усувала з політичної арени партії - конкуренти. Так, в 1925 р. змушена була піти з політичної арени остання партія - Українська комуністична партія (укапісти). Відбулось встановлення жорсткого контролю держави над суспільним життям. Держава тримала під контролем профспілки, комсомол, громадські організації. З боку партійно-державного апарату була також встановлена монополія над всією економікою країни. В CPCP утворюється командно-адміністративна система як певна форма організації суспільства і відповідний тип управління. Командна економіка стала фундаментом тоталітаризму в СРСР. Невід'ємною частиною тоталітарного режиму був репресивний апарат. Він ліквідував опозицію та інакомислення в партії та країні, тримав під жорстким контролем весь хід суспільних процесів в державі. 20-30-ті роки в історії України - важливий етап суспільних трансформацій, багатий політичними уроками, усвідомлення яких має велике значення для розбудови і зміцнення незалежності України.

14. Мета,особливості , методи та наслідки індустріалізації Украіни в 1925-1941рр У грудні 1925 р. XIV з'їзд РКП(б) проголосив курс на індустріалізацію: передбачалося прискорення промислового росту Радянського Союзу і досягнення ним у короткі строки рівня розвитку економічно розвинутих країн світу. *здійснювати плановими методами (п'ятирічками). Індустріалізація передбачала не пропорційний розвиток економіки, а максимальне нарощування важкої промисловості за рахунок легкої та харчової, сільського господарства. Індустріалізація здійснювалася екстенсивним шляхом: не за рахунок новітньої техніки і технологій, а за рахунок будівництва великої кількості підприємств, збільшення кількості працюючих. Основним джерелом підвищення продуктивності праці повинен був стати ентузіазм народу. Наслідки: 3. посилило тиск на селян: збільшився продподаток, заборонялася вільна торгівля (надлишки продукції селяни повинні були здавати за державними розцінками). 4. перехід до насильницької колективізації 5. Відбувся перехід від непу до командно-адміністративної економіки. Монополізм державної власності, відсутність конкуренції і матеріальної зацікавленості призвели до сповільнення темпів розвитку господарств. Поряд із цим, індустріалізація мала і значні позитивні досягнення: - Україна із аграрної перетворилася в індустріально-аграрну; - за обсягом виробництва важкої промисловості Україна випереджала ряд розвинутих західноєвропейських країн. Вона посіла друге місце в Європі по виробництву за три довоєнні п'ятирічки в Україні з'явилися сотні великих і середніх заводів, фабрик, шахт, електростанцій. Серед них - сім промислових гігантів: Дніпрогес, Харківський тракторний завод, Краматорський машинобудівний і Дніпровський (Запоріжжя) алюмінієвий заводи, "Азовсталь" "Запоріжсталь", "Криворіжсталь".