2. Надходження мінеральних добрив в господарство.

З а період 2005-2007 рокiв в господарство надішли такі мінеральні добрива: аміачна селітра, карбамід, амофос 11:50, калій магнезія. Їх кількість у фізичних туках, ц і в діючій речовині, ц наведена в (таблиці №4)

Таблиця 4.

Надходження мінеральних добрив в господарство за період 2005-2007 рр.

Види і форми добрив	В фізичних туках, ц			В діючий речовині, ц
	2005	2006	2007	2005	2006	2007
Азотні добрива
Аміачна селітра NH4NO3 34,7%	2800	2000	2900	971,6	1006,3	1006,3
Карбамід СО(NH2)2 46%	2200	2700	2800	1012	1242	1196
Фосфорні добрива
Суперфосфат гранульований Са(Н2РО4) 2 · Н2О +Са2SO4	1300	1600	1700	253,5	312	331,5
Калійні добрива
Калійна сіль КСl+сильвініт 40% д.р.	700	800	800	280	320	320
Хлористий калій КСl 60% д.р.	250	300	300	150	180	180
Комплексні добрива
Амофос 60% д.р.	700	1000	500	300	380	400
Нітроамофоска 16:16:16 N16%; P2O516%; K2O16%	750	1200	700	570	400	440
Всього	8700	9600	9700	3537,7	3840,3	3873,8
В середньому на 1 га ріллі	1,71	1,89	1,91	0,69	0,76	0,77

Щоб встановити потребу в добривах і забезпечити вищі родю­чість грунту, врожайність та якість урожаю, необхідно враховува­ти грунтово-кліматичні, організаційні та техніко-економічні умови господарства, знати, як і за яких умов відбувається живлення рослин, яке фізіологічне значення мають макро- і мікроелемен­ти, які властивості добрив, біологічні особливості окремих культур, особливості розподілу добрив у сівозміні, елементи програмування врожаю та ряд інших важливих питань.

Однією з основних умов раціонального використання добрив є впровадження сівозмін. Ефективність органічних і мінеральних добрив у сівозміні значно вища, ніж при безплановому чергуванні культур. У сівозміні створюються кращі умови для використання рослинами добрив. При цьому, як правило, спостерігається менша засміченість поля бур'янами, послаблюється пошкодження рослин специфічними шкідниками та хворобами.

Потребу в добривах, їх кількість, форми тощо встановлюють, або виходячи з показників середньої ефективності їх, виведеної на основі дослідних даних, або безпосередньо визначаючи доступ­ні для рослин запаси поживних речовин у грунті і враховуючи коефіцієнт засвоєння поживних речовин з грунту та внесених добрив.

В господарстві у міжсезонний період мінеральні добрива зберігаються у типових складських приміщеннях з водонепроникними покрівлею і стінами та асфальтованою підлогою. Склади обладнанні приточно-витяжною вентиляцією для підтримання необхідної вологості повітря. У теплу і сонячну суху погоду вікна і двері складів відчиняються, а у вологу – зачиняються. В господарстві добрива зберігаються насипом.

Різні форми добрив треба зберігати в окремих засіках, розділених між собою збірно-розбірними перегородками з урахуванням правил пожежної безпеки.

Засіки повинні мати таблички з назвою добрива, його масою, вмістом поживних речовин, датою надходження.

Схильні до злежання незатарені добрива укладають навантажувачами і конвеєром в купи заввишки 1,5-2 м, а добрива, які не злежуються, укладають у купи заввишки до 2,5-3м. Щоб не допускати руйнування складу в результаті механічного тиску добрив, висота їх насипу під стіною не повинна перевищувати 1,5м.

Мішки з аміачною селітрою та сечовиною складають вручну на дерев’яні щити хрест-навхрест до 15 ярусів у штабелі, а складені добрива та суперфосфат – до 20 ярусів. Пошкоджені і підмоклі мішки, а також добрива з підвищеною вологістю зберігати необхідно окремо.

В умовах сільськогосподарського виробництва в господарстві використовують такі добрива: азотні (аміачна селітра, карбамід); калійні (каліймагнезія); комплексні добрива (амофос 11:50, нітроамофоска 16:16:16).

Аміачна селітра NH₄NO₃ – це традиційна назва нітрату амонію, проте правильніше її називати амонійною селітрою. Місткість 34,7% азоту. Її виробництво грунтується на нейтралізації 47 – 60% розчину азотної кислоти з наступним випаровуванням і гранулюванням. Гранули білого кольору, розміром 1 – 4мм, мають кулеподібну форми, добре розчинні в воді, а також в аміачній воді.

Внаслідок високої розчинності у воді, значного температурного коефіцієнта розчинності, гігроскопічності та поліморфних перетворень нітрат амонію сильно злежується, що ускладнює його застосування. Для цього використовують різні методи боротьби із злежуванням: випуск продукту в гранульованому вигляді з мінімальним вмістом вологи (0,2%); застосування кондиціонуючих добавок (нітрати кальцію і магнію, сульфат амонію, глина, тальк тощо); обробка гранул поверхнево-активними речовинами, здатними утворювати гідрофобні плівки.

Ефективним засобом проти злежування є упакування аміачної селітри в щільну, добре герметизовану тару – поліетиленові або паперові мішки.

З агрономічної точки зору – це універсальне і швидкодіюче азотне добриво. Наявність у кожній гранулі рухомого нітратного і менш рухомого амонійного азоту дає змогу широко диференціювати способи, дози і строки її застосування залежно від грунтово-кліматичних умов та біологічних особливостей культур. Вона використовується практично під усі культури для основного рядкового удобрення та для підживлення зернових і колосових культур. Аміачна селітра застосовується для виготовлення твердих і рідких комплексних добрив.

При внесенні в грунт амоній аміачної селітри вбирається ГВК, а іони нітрату залишаються в розчині.

Аміачна селітра – слабокисле добриво. На добре насичених основами грунтах (чорноземах) навіть під час систематичного її застосування підкислення грунтового розчину не відбувається, тоді як кислі малобуферні грунти (дерново-підзолисті) потребують періодичного вапнування.

Сечовина (карбомід) CO(NH₂)₂ – найбільш концентроване з твердих азотних добрив, що містить 46 % азоту. Карбамід одержують під час взаємодії NH₃ і СО₂ при 150 –220 ⁰С та 70 –100 МПа.

2NH₃ + СО₂ = СО(NH₂)₂ + H₂O

Під час синтезу карбаміду утворюється плав, який складається з води, карбаміду, карбамату, карбонатів амонію і надлишку аміаку. Плав потім піддають дистиляції для термічного розкладання карбамату і карбонатів та вилучення не перетворених на карбамід аміаку й оксиду вуглецю (IV), а добутий водний карбамід переробляють на твердий продукт шляхом грануляції. Під час грануляції карбаміду під впливом високої температури утворюється біурет:

2СО(NH₂)₂  (СОNH₂)₂НN + NН₃

Якщо вміст біурену у добриві понад 3 %, то він може пригнічувати ріст рослин, особливо при некорневому підживленні розчином карбаміду (можливі опіки листків). Тому у готовому продукті вміст біурету допускається не більше 0,9%, і тоді він не шкідливий для розвитку рослин.

Гранульований карбамід має вигляд кулястих напівпрозорих гранул розміром від 1–2,5 до 4мм. Має добрі фізичні властивості. Насипом (без тари) може зберігатися, не злежуючись, близько 6 місяців, після чого, на відміну від аміачної селітри, насип покривається зцементованою кіркою, проте в середині не злежується.

Карбомід найефективніше використовувати для основного удобрення, рядкового підживлення просапних та овочевих культур і некореневого підживлення рослин, оскільки це органічна сполука. На відміну від інших азотних добрив рослини здатні частково засвоювати азот карбаміду без попереднього перетворення. Карбамід при цьому поглинається клітинами листків у вигляді цілих молекул і включається в цикл перетворення азотних речовин, пов’язаний з утворенням діамінокислот.

Некореневе підживлення – складний технологічний процес, позитивна дія виявляється лише за певних умов. Так, некореневе підживлення зернових культур у період колосіння – початок молочного стану зерна сприяє підвищенню його врожайності на 2,5-3 ц/га та білковості на 1-3%.

Некореневе підживлення карбамідом можна поєднувати із заходами для захисту рослин проти шкідників, хвороб та бур’янів.

Карбамід широко використовують не тільки як добриво, а й як компонент для виробництва комплексних та тривало-діючих азотних добрив.

Суперфосфат гранульований Са(Н₂РО₄)·2Н₂0+НзРО₄+2СаS0₄ (суперфосфат простий) добу­вають дією сірчаної кислоти на фосфорити й апатити:

Са₃ (РО₄)₂ + 2Н₂S0₄ = Са (Н₂РО₄}₂ + 2СаS0₄ ;

ЗСа₃(РО₄)₂·СаF₂ + 7Н₂SО₄ = ЗСа (Н₂РО₄)₂ + 7СаS0₄ + 2НF.

Спочатку суміш фосфорної сировини з сірчаною кислотою за­сипають у камери її одержують суперфосфатну масу, яка в про­цесі реакції твердне. Потім цю масу зберігають на складі, де ре­акція продовжується протягом 10—20 діб, тобто відбувається її дозрівання. Дозрілий на складі суперфосфат містить 19- 21 % Р₂О₅, в тому числі не більш як 2,3 % у вигляді вільної фосфор­ної кислоти, що надає йому характерного запаху.

Суперфосфат містить близько 30 % гіпсу СаSО₄, який має практичне значення як джерело сірки, а також меліорант на засолених грунтах.

За зовнішніми ознаками суперфосфат — це гранули розміром від 1 до 4 мм темно-сірого (продукт переробки фосфориту) або світло-сірого (продукт

переробки апатиту) кольору.

Калій хлористий КСІ — основне калійне добриво, яке добува­ють під час переробки сільвінітових і карналітовнх руд. У хіміч­но чистому хлориді калію міститься 63,1 % К₂О . Залежно від способу виробництва сільському господарству поставляється ка­лій хлористий із вмістом від 57 до 60 % К₂О. За зовнішніми оз­наками калій хлористий — це дрібнокристалічний порошок або гранули неправильної форми сірувато-білого або з відтінками червоно-бурого кольору. Може бути у вигляді крупних сірувато-білих кристалів. Для забезпечення розсипчастості калій хлористий обробляють різними реагентами, серед яких надають перевагу амінам.

Внесений в грунт хлористий калій швидко розчиняється ґрун­товою вологого і вступає в реакції обміну з ГВК

Хлористий калій — фізіологічно кисла сіль, проте значне під­кислення ґрунтового розчину спостерігається лише при тривало­му застосуванні цього добрива у великих нормах. Його можна застосовувати на всіх грунтах і під усі культури для основного та передпосівного внесення, підживлення. Збільшення концентра­ції хлору в ґрунтовому розчині під час застосування калію хло­ристого негативно впливає на продуктивність деяких культур — картоплі, льону, гречки, тютюну, винограду, цитрусових та ін., проте такий вплив іноді перебільшують. Для зменшення нега­тивної дії хлору хлорвмісиі калійні добрива треба вносити во­сени в оптимальних нормах під час основного обробітку грунту. Під дією атмосферних опадів в осінпьо-зимовий період іони хло­ру вимиваються з шару грунту, де ростуть корені, а іони калію-залишаються у місці внесення добрива

Сульфат калію K₂SO₄ — висококонцентроване безхлорне ка­лійне добриво. За зовнішніми ознаками — це дрібнокристалічний порошок білого кольору з жовтим відтінком, добре розчиняється у воді, не злежується. Виробляють сульфат калію у результаті комплексної переробки полімінеральних калійних руд, конверсі­єю хлориду калію або сульфатів натрію, магнію, амонію тощо, з допомогою сірчаної кислоти, а також як побічний продукт де­яких хімічних виробництв. Добриво, що поставляється сільсько­му господарству, містить 48—54 % К₂О. Це фізіологічно кисле добриво. На слабокислих і кислих грунтах може підвищувати кислотність ґрунтового розчину, на нейтральних і лужних грун­тах аніон сірчаної кислоти цього добрива утворює з кальцієм гіпс.

Сульфат калію можна застосовувати на всіх грунтах і під усі культури. Порівняно з хлорвмісними добривами він забезпечує достовірні прирости врожаю винограду, гречки, тютюну та інших культур у засушливих районах. Сульфат калію досить широко застосовують у овочівництві, особливо в закритому грунті, та в плодівництві.

З 1 кг калію, внесеного у формі К₂SO₄, грунт одержує близько 1 кг сірки. Наявність сірки в добриві позитивно впливає па продуктивність хрестоцвітних, бобових та деяких інших культур

Каліймагнезія (сульфат калію - магнію) K₂SO₄+MgSO₄ містить 28% К₂О, 8% MgO і не більше як 15% хлору. Випускають у вигляді спресованих гранул неправильної форми білого кольору, інколи з рожевим або сірим відтінком. Добриво не гігроскопічне, не злежується, добре розсіюється. Виробляють калімагнезію кристалізацією з природних сульфатних солей, переважно з шеніту, тому його іноді називають шенітом.

Калімагнезію можна застосовувати на всіх грунтах і під усі культури, але найдоцільніше її використовувати під культури, чутливі до хлору. Завдяки вмісту в добриві магнію воно особливо ефективне на легких дерново-підзолистих грунтах.

Нітроамофоска – складне азотно-фосфорно-калійне добриво. Добувають у результаті нейтралізації азотної і фосфорної кислоти з аміаком i додаванням калію. Якщо, джерелом калію є хлорид калію, то добувають нітроамофоску двох марок: марка А (1:1:1) містить азоту, фосфору і калію по 17-18%; марка В (1:1,5:1,5) – азоту 13-14%, фосфору і калію по 19-20%. Якщо джерелом калію є сульфат калію, то добувають безхлорну нітроамофоску марки 16:16:16.

Амофос (МАФ) NH₄H₂PO₄ + (NH₄)₂HPO₄ добувають у результаті нейтралізації фосфорної кислоти аміаком і одержують суміш моно-, ди- і триамонійфосфатів. У промисловому амофосі моноамонійфосфати становить 75%. Залежно від виду сировини амофос виробляють двох марок: з апатитової сировини – марка А із вмістом 11-13% азоту і 44-52% фосфору; із фосфоритної сировини – марка Б із вмістом 9-12% азоту: 41-44% фосфору. Амофос має добрі фізико-хімічні властивості і використовується як один з компонентів змішаних добрив. це високоефективне фосфорно-азотне добриво, проте значна різниця у вмісті азоту та фосфору (1:4) є його основним недоліком. Тому під час застосування амофосу до нього часто додають певну кількість азотних добрив.

Добрива також можна змішувати, змішані добрива виготовляють механічним змішуванням двох або більшої кількості односторонніх чи комплексних добрив. Цей захід застосовують тоді, коли треба одночасно внести на одне поле кілька елементів живлення, а комплексні добрива з необхідним співвідношенням елементів живлення у господарстві відсутні. При цьому скорочуються затрати на внесення добрив, а їх агрономічна ефективність прирівнюється до роздільного внесення. Змішані добрива досить легко можна виготовляти необхідних концентрацій і співвідношення поживних речовин із врахуванням потреби в них різних культур. Саме цим вони відрізняються від складних добрив, що мають, як правило, сталий склад.

У результаті небажаних хімічних процесів можливі втрати поживних речовин (пезоподібні або в результаті ретроградації в не засвоювану форму) і погіршення фізичних властивостей добрив. це явище зумовлює так званий антагонізм добрив.

При змішуванні добрив слід дотримуватися певних правил, порушення яких може призвести до зниження ефективності добрив у результаті їх зволоження, злежування, сегрегації (розшарування компонентів суміші), втрат поживних речовин, перетворення на важкодоступні для рослин форми. Під час підбору компонентів треба враховувати можливу їх хімічну взаємодію.