Література до лекції 1

1. Гавриленко І.М. Соціологія освіти: Навчальний посібник / КНУ ім. Т.Г.Шевченка. – К.: РВЦ “Київський університет“, 2000. – Кн. 1. – Соціальна статика. – 335 с.

2. Гавриленко І.М., Скідін О.Л. Соціологія освіти: Навчальний посібник. – Запоріжжя: “ЭТТА – ПРЕСС”, 1998. – 396 с.

3. Илчиков М.З., Смирнов Б.А. Социология воспитания. – М.: Педагогика, 1996. – 114 с.

4. Кон И.С. Социология личности. – М.: Политиздат, 1967. – 383 с.

5. Конспект лекцій із спеціальності “Соціологія освіти”: Для студентів денної форми навчання. / М.Ф.Карпенко та ін.; (укл.); КПІ. – К.: Вид – во КПІ, 1995 . – 40 с.

6. Кравченко А.И. Социология: Словарь: Учебное пособие для студентов вузов. – М.: Academia, 1997. – 240 с.

7. Ліщук – Торчинська Т.П. Соціологія освіти: Методичні рекомендації до курсу для студентів спеціальності “Соціологія”; Волинський державний університет ім. Лесі Українки, Інститут соціальних наук, кафедра соціології. – Луцьк: РВВ “Вежа” Волинського державного університету ім. Лесі Українки, 2000. – 56 с.

8. Лукашевич Н.П., Солодков В.Т. Социология образования: Конспект лекций. / Под ред. Н.П.Лукашевича. – К.: МАУП, 1997. – 224 с.

9. Лукашевич Н.П. Социология воспитания: Краткий курс лекций. – К.: МАУП, 1996. – 180 с.

10 Методология и методика социально–педагогических исследований (С.Г.Вершиловский, Л.Г.Петряевская, А.И.Ходжаков и др.; С.Г.Вершиловский (ред.); РАО, Институт образования взрослых. – СПб: ИОВ РАО: Тускарора, 1999. – 122 с.

11. Нечаев В.Я. Социология образования. – М.: Из – во МГУ, 1992. – 200 с.

12. Педагогічна соціологія: Навчальний посібник. /В.С. Болгаріна, М.М. Шимовський, Л. Й. Гуменюк та ін. – Тернопіль: Підручники і посібники, 1998. – 144 с.

13. Сидоренко О.А. Соціологія освіти: Науково–практичний посібник для працівників системи освіти. - Х.: ХДУ “Народна українська академія“, 2000. – 32 с.

14. Скідін О.Л. Соціальні технології в управлінні закладами освіти: автореферат дисертації…доктора соціологічних наук: 22.00.06.; Київський національний університет ім.Тараса Шевченка. - К.: РВЦ “КНУ“, 2001. – 44 с.

15. Соціологічний вимір вищої освіти України: Методичний збірник програм, тематичних планів, тез лекцій; / ІСДО: Укл. В.І.Волович, О.М.Мовчан. – К.: ІСДО, 1993. – 131 с.

16. Соціологія: короткий енциклопедичний словник. / Уклад.: В.І.Волович, В.В.Тарасенко, М.В.Захарченко та ін.; за заг. ред. В.І.Воловича. – К.: Укр. Центр духовної к – ри, 1998. – 736 с.

17.Соціологія: терміни, поняття, персоналії: Навчальний словник – довідник для студентів вищих навчальних закладів освіти України / В.М.Піча та ін: укл.); В.М.Піча (заг. ред.); Соціологічна асоціація України. – К.: Каравела; Л.: Новий світ, 2000, 2002. – 480 с.

18. Социология личности. – Вильнюс: АРГУС, 1989. – 154 с.

19. Социология. Наука об обществе. Учебное пособие. / Под общ. ред. проф. В.П. Андрющенко, проф. Н.И.Горлача. – Харьков, 1996. – 688 с.

20. Социология молодежи: Учебник. / Н.М. Боенко, Я.И.Гилинский, С.И.Голод и др.; В.Т.Лисовский (отв. ред.). - С. – Петербургский ун – т и др. – СПб.: Из – во С. – Петербургского ун – та , 1996. – 458 с.

21. Сурмин Ю.П. Социология: проблемы социологической науки, общества, человека: Учебное пособие для студентов вузов, изучающих курс “Социология“ / Ю.П.Сурмин, И.С.Полторак, Н.А.Липовская; Национальный горный университет, Институт гуманитарных проблем. – Д.: НГУ, 2002. – Ч.3. Человек. - 2002. – 142 с.

22. Филиппов Ф.Р. Социология образования. – М.: Наука, 1991. – 203 с.

Харчев А.Г. Социология воспитания. – М.: Политиздат, 1990. – 222 с.

23. Якуба О.О. Соціологія: Навчальний посібник для студентів. – Харків: Константа, 1996. – 192 с.

Лекція 2.

Тема: Освіта як соціальний інститут.

Мета: Дати характеристику освіті як соціальному інституту із соціологічної точки зору. Розкрити соціологічні підходи до аналізу освіти як соціального інституту.

Питання:

1. Особливості освіти як соціального інституту. Реалізація суспільних, соціальних цілей в освітньому соціальному інституті.

2. Закони, закономірності, тенденції функціонування і розвитку освіти із соціологічної точки зору.

3. Соціологічні підходи до розгляду освіти як соціального інституту.

4. Напрями стратифікації освіти у соціологічному контексті: рівні, системи.

Зміст лекції

Соціологія освіти розглядає освіту як соціальний інститут, в якому реалізується діяльність сукупності освітніх закладів, установ, організацій, напрями спеціально організованих соціальних дій, відповідних культурно–ціннісних орієнтацій; здійснюється міжпоколінний зв’язок, в якому діють владно–престижні, класово–стратифікаційні, соціально–диференційовані, культурно–етичні відносини тощо.

Соціальний інститут освіти визначається як історично складена стійка форма сумісної діяльності людей, система соціальних відносин щодо передавання знань, духовно–ціннісного досвіду, формування особистості в суспільстві; сталий, раціональний, впорядкований комплекс формальних і неформальних правил, норм, принципів, настанов, орієнтацій, цінностей, ідеалів, діяльності, що регулюють свідомісні соціальні відносини, організують їх у систему ролей, статусів з приводу засвоєння особистістю суспільного знання, культурного надбання, виражають соціальне призначення людини у суспільстві; елемент системи політичних, економічних, духовних, соціальних відносин суспільства, в якому соціалізується особистість, набуваючи усієї гамми соціальних стосунків, зв’язків, взаємодій, співвідносин; форма суспільного життя, в якій індивід реалізується через засвоєння, застосування знання, духовно–ціннісного досвіду, духовного багатства суспільства в інтересах його розвитку.

Розвиток освіти взаємозумовлений (відносно суспільних відносин) об’єктивними та суб’єктивними факторами: розвитком суспільства, суспільних і соціальних відносин у ньому; процесом задоволення колективних соціогрупових потреб, зокрема, потреби в освіті населення.

Об’єктивними факторами тут виступають: інтеграційні процеси, що мають місце у матеріальному й духовному виробництвах, формуванні соціальної структури суспільства; розподіл суспільної праці, її спеціалізація; кооперування свідомої діяльності людей.

Суб’єктивними факторами є: інстинкти людської діяльності; почуття, ідеї, звички, традиції, норми, що мають культурний контекст; набори знань, цінностей, виражені у різноманітних формах ідеології, політики, суспільного поділу праці, науки, ЗМіД, мистецтва, моралі, права, психології, сім’ї, тощо.

Освіті як суспільному інституту притаманні такі функціональні характеристики: а. реляційна – виражає рольову структуру суспільства; б. регулятивна – надає соціалізаційному процесу розвитку особистості функції суспільного контролю, корекції; задає тональність у певній тенденції, напрямі розвитку суспільства; в. культурна – послуговується впровадженню культурних, духовно–ціннісних настанов суспільства, певного соціуму, соціальних спільнот, груп, колективів, особистості; г. інтегративна – забезпечує багатогранну, комплексну реалізацію потреб, інтересів, настанов, мотивів, цілей, орієнтацій, цінностей, ідеалів певного макросоціуму – суспільства, системи соціальних відносин у даному колективі, інтересів усіх суспільних класів, станів, шарів, прошарків, страт, соціальних спільнот, груп; реалізує соціальну взаємодію людей заради прогресу суспільства.

Освіта як суспільний інститут має свою особливу соціоструктуру - стратифікацію – сукупність діючих в її просторі соціальних організацій, адміністративних структур, які визначають і спрямовують форми реалізації суспільних потреб, інтересів, цінностей в освітній галузі.

Як комплекс формальних та неформальних організацій діяльності освіта має напрями стратифікації:

1. горизонтальний (освітні інституційні утворення групуються навколо рівнів освіти особистості – від дошкільної освіти до освіти дорослих, безперевної освіти);

1. вертикальний (у межах певного рівня освіти існують щаблі удосконалення, розвитку).

Зокрема, вертикальна організація освіти функціонує на підставі: а. впорядкованої соціальної взаємодії між учасниками (суб’єктами) освіти; б. безперервного удосконалення організації освіти для соціальної ефективності освіти; в. забезпечення оптимальних дій та соціальних взаємодій між усіма ланками – підсистемами, напрямами, рівнями освіти з метою удосконалення впливу на особистість.

Такі напрями грунтуються на реалізації суспільних методологічних підстав освіти та виконання нею суспільних функцій (репродуктивної, комунікативної, регулятивної, владно–примусової, селективної, стратифікаційної, соціальної мобільності, господарської, інтегративної, рекреативної, продутивної тощо):

1. суспільної доцільності;

1. статусно-функціонального, соціально-рольового вираження;

1. надійності й стабільності дії системи освітніх впливів.

Квінтесенцією реалізації освітою як соціального інституту суспільної мети, духовних, культурних завдань є впровадження суспільних, соціальних цінностей. Останні мотивують цілеспрямовану, раціональну, соціально структуровану, рольову, ієрархізовану діяльність освіти відносно впливу на тих, хто навчається - як індивідуально, так і колективно. При цьому, вони виступають суспільними, соціальними орієнтирами і визначають духовний вплив суспільства на особистість.

У їх структурі в освіті мають місце: 1. орієнтація на отримання особистістю необхідних для її розвитку знань, духовно–ціннісного досвіду, культурних настанов; 2. соціальна диференціація; 3. соціальний престиж; 4. професійна спеціалізація; 5. соціальна мобільність; 6. культурне багатство особистості, соціального оточення; 7. сукупність соціальних стимулів для розвитку особистості; 8. реалізація особистістю свого місця у житті тощо.

Отже, завданнями освіти як суспільного інституту є:

1. надання особистості засобів: для соціальних переміщень, для зміни соціального статусу, соціальної мобільності, для соціальної орієнтації у суспільному просторі; інструментарію перетворення світу; соціальних, культурних зразків діяльності у суспільстві;

1. відтворення соціальної структури, соціально–професійного, спеціалізованого поділу суспільства, його культурних настанов, орієнтацій, інтересів, ідеалів, цінностей; продовження соціальної міжпоколінної трансмісії, соціальних комунікацій, в яких відтворюються суспільні, соціальні зв’язки, відносини, взаємодії; соціальної регуляції, профілактики, контролю, управління, коригування соціальних дій особистості, соціальних спільнот;

1. створення соціальних умов для соціалізації особистості; реалізації соціальної селекції, в якій суспільство відтворює соціально–класові, стратифіковані відносини.

1. У процесі діяльності освітнього інституту реалізуються наступні тенденції розвитку останнього:

1. відтворення соціальної диференціації суспільства;

1. досягнення цілісності, інтегративності у розумінні картини світу, систем соціальних відносин;

1. реалізація методів, засобів, прийомів, способів, форм оволодіння суспільними знаннями, уміннями, навичками, духовно–ціннісним багатством;

1. постійне відтворення соціальних умов розвитку особистості;

1. неухильна, стабільна диференціація освітнього впливу на особистість стосовно інноваційних форм освіти.

Законами, закономірностями розвитку освіти як суспільного інституту з точки зору соціології освіти, є: а. такі, що характеризують внутрішній світ освіти, визначають її змістовну, організаційну форму, підтримують соціальний феномен освіти (закон гуманістичної сутності освіти; закон взаємного спілкування у соціальних діях суб’єктів освіти; закон діалектичної єдності навчання й виховання; закон стабільної соціалізації тих, хто навчається; закон стимулювання самоорганізації останніх у процесі освіти; закон оптимальності в управлінні освітою тощо); б. такі, що є результатом впливу на освіту суспільства, соціуму – системи політичних, економічних, соціальних, духовних відносин, результатом власного розвитку освіти (це: закон визначального впливу системи суспільних відносин на розвиток освіти; закон взаємозалежності характеру і змісту освіти відносно змін у соціальній структурі суспільства; закон впливу культури суспільства на стійке підвищення, удосконалення якості освіти; закон підвищення вимог суспільства до рівня розвитку освіти у зв’язку із змінами у системах суспільних, соціальних, культурних відносин; закон відповідності державної політики у галузі освіти потребам, настановам, мотивам, інтересам, цінностям певного соціуму, безперервності освіти тощо). Останні відображають місце освіти у суспільстві, систему її суб’єктно–суб’єктних, суб’єктно–об’єктних відносин, багатогранність її суспільних виявів.

Рівні, страти, організаційні структури освіти (горизонтальні і вертикальні, низхідні і висхідні) реалізують ці закони через зміст і форми діяльності освітніх закладів, установ, організацій тощо. На кожному рівні освіти останні виражають суспільне призначення освіти, реалізуючи її мету і завдання.

Так, дошкільна освіта, зокрема, спрямовується на адаптацію особистості до системи суспільних, соціальних відносин, що їх виражає освіта; на забезпечення особистістю необхідних адаптаційних знань, вмінь, навичок, основ соціального спілкування. Середня освіта готує особистість до суспільної, соціальної самоорганізації, надаючи базовий компонент знань, вмінь, навичок для повноцінної соціалізації; формує структуру пріоритетів соціальних цінностей, норм, правил, традицій, настанов, які, в свою чергу, є основою індивідуальної суспільної діяльності. Тут розгортаються процеси: а. соціалізаційного розвитку особистості у певних формах; б. організації змісту навчально–виховної системи у взаємодії державного й навчально–виховного компонентів; в. поширення організаційних форм педагогічного впливу через діяльність педагогічних кадрів, управління освітою; г. спеціалізованого освітнього спілкування у певних формах, змісті, напрямах та ін.

Позашкільна освіта розвиває природні здібності особистості на підставі поглиблених, інтегрованих, диференційованих, спеціалізованих форм навчально-виховної діяльності, готуючи самоорганізацію індивіда в дорослому житті.

Професійна освіта (на всіх її рівнях) забезпечує підготовку особистості до виконання суспільного призначення: як фахівця, громадянина, соціальний суб’єкта. Рівні такої освіти реалізують диференціацію, спеціалізацію, поглиблення, узагальнення, інтеграцію суспільного, навчально–виховного впливу на особистість; відтворення соціально–класової, соціально-професійної структури суспільства; поглиблення знань, вмінь, навичок, необхідних для суспільного прогресу; відтворення культурно–гуманістичних функцій суспільного розвитку; реалізацію соціального регулювання, контролю, управління.

Післядипломна освіта – освіта дорослих - забезпечує поглиблення, удосконалення, оптимізацію, підвищення ефективності професійних знань, вмінь, навичок, управлінських вмінь, соціально орієнтованих навичок, необхідних для прогресу суспільства; реалізацію інноваційних форм соціалізації особистості; відтворення сучасних, новітніх, прогресивних методів, способів, засобів, форм, систем самоорганізації особистості й соціуму, в яких реалізуються суспільні потреби, настанови, інтереси, цінності, ідеали тощо.

Освіта як суспільний інститут реалізує систему суспільних, соціальних відносин у наступних вимірах: індивід–індивід, індивід–група, колектив, індивід–організація, індивід–інститут, індивід–суспільство. Через ці виміри суспільство здійснює, з одного боку, вирішення завдань соціального, культурного характеру, а з іншого, створює умови для розвитку особистості через специфіковану діяльність освітніх закладів, установ, організацій.

Резюме до лекції 2.

1. Освіта як інститут суспільства реалізує його історичний і культурний досвід у певних організованих формах через діяльність закладів, установ, організацій, систем соціального спілкування.

2. У такій діяльності поширюються суспільні потреби, настанови, інтереси, цінності, з одного боку, а з іншого, реалізується соціалізаційна діяльність особистості, яка знаходиться у зоні освітнього впливу.

3. Освіта як соціальне утворення досліджується соціологією освіти на рівні психолого-педагогічних відносин, діяльності соціогрупових структур, соціальних організацій і регулятивних установ (призначених для виховання, передавання соціальних функцій), соціального інституту і соціальної системи (підсистеми глобальної соціальної системи, якою є культурна діяльність людства).

4. Стратифіковані рівні, напрями, форми, системи освіти організовують, регулюють і контролюють відносини між соціальними групами, особистостями у галузі освіти, впорядковуючи процес передавання знання, духовно-ціннісного досвіду, сприяючи самоорганізації особистості.

5. Через спеціалізовані функції освіта як суспільний інститут специфікує системи соціальних відносин у межах організації, змісту, діяльнісних форм спілкування в освіті.

Глосарій до лекції 2.

Інститут соціальний - форма організації й засіб здійснення спільної діяльності людей, що забезпечує функціонування суспільних відносин. Чинниками соціального інституту є: соціальні норми, правила, принципи, санкції, що регулюють сфери суспільної діяльності. Соціальними інститутами, що виконують організаційні, регулятивні, управлінські, виховні функції у суспільстві є; держава, право, політика, армія, церква, освіта, сім’я, мораль, економіка, культура, соціальне життя. Конкретно–історичні типи соціальних інститутів обумовлюються суспільними відносинами. Структура суспільного інституту визначає соціальний статус людей – суб’єктів відповідної сфери діяльності. Соціальний статус й виконання соціальних ролей є забезпеченням соціальних норм, притаманних соціальному інституту. Останні організують рольову поведінку, упорядковують, регулюють соціальну діяльність і відносини у межах інституту, надаючи йому стійкість та цілісність. Завдяки втіленню у суспільному інституті цінностей відбувається розподіл соціальних ролей, структурується мотивація поведінки людей і соціальних груп, що забезпечує соціалізацію індивідів, спадкоємність культури та трансформацію соціального досвіду, знання, систем соціальних відносин.

Література до лекції 2

1. Гавриленко І.М. Соціологія освіти: Навчальний посібник. / КНУ ім. Т.Г.Шевченка. – К.: РВЦ “Київський університет“, 2000. – Кн. 1. – Соціальна статика. – 335 с.

2. Гавриленко І.М., Скідін О.Л. Соціологія освіти: Навчальний посібник. – Запоріжжя: “ЭТТА – ПРЕСС”, 1998. – 396 с.

3. Конспект лекцій із спеціальності “Соціологія освіти”: Для студентів денної форми навчання. / М.Ф.Карпенко та ін.; (укл.); КПІ. – К.: Вид – во КПІ, 1995 . – 40 с.

4. Ліщук – Торчинська Т.П. Соціологія освіти: Методичні рекомендації до курсу для студентів спеціальності «Соціологія«; Волинський державний університет ім. Лесі Українки, Інститут соціальних наук, кафедра соціології. – Луцьк: РВВ «Вежа« Волинського державного університету ім. Лесі Українки, 2000. – 56 с.

5. Лукашевич Н.П., Солодков В.Т. Социология образования: Конспект лекций. / Под ред. Н.П.Лукашевича. – К.: МАУП, 1997. – 224 с.

6. Нечаев В.Я. Социология образования. – М.: Из – во МГУ, 1992. – – 200 с.

7. Педагогічна соціологія: Навчальний посібник. / В.С. Болгаріна, М.М. Шимовський, Л. Й. Гуменюк та ін. – Тернопіль: Підручники і посібники, 1998. – 144 с.

8. Сидоренко О.А. Соціологія освіти: Науково–практичний посібник для працівників системи освіти. - Х.: ХДУ “Народна українська академія“, 2000. – 32 с.

9. Соціологія: короткий енциклопедичний словник. / Уклад.: В.І.Волович, В.В.Тарасенко, М.В.Захарченко та ін.; За заг. ред. В.І.Воловича. – К.: Укр. Центр духовної к – ри, 1998. – 736 с.

10. Соціологія: терміни, поняття, персоналії: Навчальний словник – довідник для студентів вищих навчальних закладів освіти України. / В.М.Піча та ін: (укл.); В.М.Піча (заг. ред.); Соціологічна асоціація України. – К.: Каравела; Л.: Новий світ, 2000, 2002. – 480 с.

11. Социология. Наука об обществе. Учебное пособие. / Под общ. ред. проф. В.П. Андрющенко, проф. Н.И.Горлача. – Харьков, 1996. – 688 с.

12. Сурмин Ю.П. Социология: проблемы социологической науки, общества, человека: Учебное пособие для студентов вузов, изучающих курс “Социология“ / Ю.П.Сурмин, И.С.Полторак, Н.А.Липовская; Национальный горный университет, Институт гуманитарных проблем. – Д.: НГУ, 2002. – Ч.3. Человек. - 2002. – 142 с.

13. Филиппов Ф.Р. Социология образования. – М.: Наука, 1991. – 203с.

14. Якуба О.О. Соціологія: Навчальний посібник для студентів. – Харків: Константа, 1996. – 192 с.

Лекція 3.

Тема: Соціальні відносини – квінтесенція розуміння соціологією освііти освітньої дійсності.

Мета: Зрозуміти сутність соціальних відносин в освіті із соціологічної точки зору. Розібратися в розвитку системи соціальних відносин в освіті.

Питання:

1. Соціальні відносини в освіті: рівні, структурування, напрями, види.

2. Статусні групи в освіті. Соціальні характеристики статусних груп в освіті.

3. Офіційні та неофіційні відносини в освіті.

4. Соціальна мобільність в освіті.

5. Соціальний імідж, соціальний престиж в освіті.

6. Соціальні конфлікти в освіті та їх вирішення.